«Нормандський формат» і Україна: Чому Зеленський приречений на поразку

У квітні сплив чотиримісячний термін, після якого країни «нормандської четвірки» мали збиратись на чергову чотиристоронню зустріч для вирішення проблеми російського вторгнення на український Донбас

Як відомо, 9 грудня 2019 року у столиці Франції Парижі пройшла зустріч у «нормандському форматі» очільників чотирьох країн: України, Росії, Німеччини і Франції. Серед іншого, Володимир Зеленський, Володимир Путін, Ангела Меркель і Еммануель Макрон домовились провести наступну таку зустріч «упродовж чотирьох місяців».

Звісно, пандемія коронавірусу і тотальний світовий карантин, який вона спровокувала, вніс серйозні корективи у цей процес. Однак, всі прекрасно розуміють, що карантин триватиме не вічно і рано чи пізно (а то й одразу після карантину) таку зустріч проводити все ж доведеться. Тим паче, що віце-прем'єр-міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій і представник України в політичній підгрупі ТКГ Олексій Резніков заявив, що розмова у форматі відеоконференції вельми можлива. І на такій зустрічі – у справжньому кабінеті чи то по скайпу – в першу чергу, доведеться звітувати про виконане «домашнє завдання».

Як відомо, головними результатами паризьких перемовин у «нормандському форматі» були: обмін утримуваних осіб у форматі «всіх на всіх» до кінця 2019 року, повне припинення вогню до кінця 2019 року і розведення сил ще на трьох ділянках лінії розмежування до березня 2020 року.

Розробка механізму виконання цих домовленостей покладалась на Тристоронню контактну групу (ТКГ) з врегулювання ситуації на Сході України у Мінську, засідання якої призначили на 18 грудня 2019-го. Однак, не так сталося, як гадалося – учасникам ТКГ не вдалося домовитись по жодному з цих питань.

А після того, як наприкінці січня 2020 року підбили підсумки втрат воїнів ЗСУ внаслідок бойових дій на Донбасі, то з'ясувалося, що найбільші втрати українська армія несе на тих трьох ділянках фронту, де відбулося так зване «розведення сил і засобів» (у Станиці Луганській, Золотому і Петрівському це розведення відбулося ще до паризького саміту з особистої ініціативи Зеленського).

А 18 лютого 2020-го російські війська здійснили відкриту атаку на позиції українських Об'єднаних сил в районі «розведеного» Золотого, і стало остаточно зрозуміло: ідея Зеленського щодо розведення сил, як частини плану з мирного врегулювання ситуації на Донбасі, провалилась. Схоже, нарешті зрозумів це і сам президент, тому що різко перестав педалювати це питання. Та й про припинення вогню й мови ніхто вже не веде.

Що ж стосується обміну полоненими, то й тут успіхи неоднозначні. З одного боку, Зеленському вдалося провести омріяний обмін «всіх на всіх», але не без нюансів. Таких обмінів «всіх на всіх» було вже три, а кінця краю їм досі не видно.

Перший відбувся у вересні минулого року, коли додому повернулися «всі» 35 українців, під час другого, у грудні 2019-го, вдалося повернути «всіх» 76 громадян, і ось, 16 квітня 2020 року Україна повернула ще «всіх» 20 своїх громадян, які перебували в неволі на тимчасово окупованих територіях. А вже наступного дня було оголошено, що в Офісі президента готують нові списки для чергового обміну «всіх на всіх».

Тут криється ще й інша «зрада». З 20 осіб, які повернулися під час останнього обміну на підконтрольну Україні територію, виявилося лише двоє військових, тоді як 18 – цивільні. А цивільних на окупованих територіях бойовики можуть заарештовувати безкінечно, щоб шантажувати Україну.

Але навіть такі поступки агресору з боку Володимира Зеленського ворожа сторона не цінує. Путін вустами свого МЗС ще в березні, до карантину, дав зрозуміти, що на наступну «нормандську зустріч» не збирається, тому що «Україна не виконує попередні домовленості». При чому, головним пунктом невиконаних домовленостей, на думку росіян, є прямі переговори з ватажками «ЛДНР», що для України є неприйнятним.

Зокрема, заступник глави МЗС Росії Олександр Грушко заявив, що російська делегація взагалі не поїде на зустріч «нормандської четвірки» у квітні, якщо Україна не піде на прямий контакт з так званою «владою» «ЛДНР».

У Зеленського не можуть не розуміти, що навіть якщо він погодиться на прямі переговори з ватажками бандформувань, то по суті ситуацію це жодним чином не врегулює, а лише запустить процес їх легітимізації. І в такому випадку можна не сумніватись, що наступною вимогою Путіна буде включення «ЛНР» і «ДНР» у число учасників нормандської переговорної групи на рівні з Україною, Росією, Німеччиною і Францією.

Та й «розвідка боєм» голови ОП Андрія Єрмака показала, що українське суспільство не сприйме, не прийме і не пробачить команді Зеленського такого кроку.

Якщо Зеленський досі цього не розуміє, то це означає лише одне: наш президент втратив зв'язок з реальністю.

Хоча останні заяви Зеленського з нагоди першої річниці свого президентства на цю саму втрату зв'язку з реальністю більш ніж красномовно натякають. Адже, серед іншого, в останньому ефірі програми «Свобода слова», президент заявив, що перемогою у збройному конфлікті на сході України буде, насамперед, повернення територій і людей, а вже потім контроль кордону та місцеві вибори.

«Треба мати доступ туди. Для мене найголовніше: вийдуть війська – і ми зайдемо. Якщо ми зайдемо, ми одразу повернемо своїх людей до життя. Потім кордон. Потім вибори», – зазначив Зеленський.

Очевидно, що президент України і верховний головнокомандувач ЗСУ за цілий рік перебування на посаді так і не зрозумів, що без контролю над україно-російським кордоном повернути тимчасово окуповані території ніяк не вдасться, тому що Росія через цю ділянку кордону безперебійно постачає бойовиків «ЛДНР» грошима, солдатами, інструкторами, технікою, зброєю та всім іншим, що необхідно для їх підтримання у стані мінімальної життєздатності та протистояння офіційному Києву.

І це все, насправді, дуже сумно. Тому що навіть якщо «нормандська зустріч» все ж відбудеться, то Україна «поїде» на неї завчасно приреченою на поразку. Адже наш президент втратив (чи навіть не знаходив) причинно-наслідкові зв'язки подій на Донбасі і елементарно не розуміє – чого саме треба вимагати на цій зустрічі.