”Iнформацiйно-аналiтична Головна | Вст. як домашню сторінку | Додати в закладки |
Пошук по сайту   Розширений пошук »
Розділи
Архів
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930

Поштова розсилка
Підписка на розсилку:

Наша кнопка

Наша кнопка

Яндекс.Метрика


email Відправити другу | print Версія для друку | comment Коментарі (3 додано)

Росія: реактуалізація міфологічного мислення, Або перспективи дружніх російсько-українських відносин

Тетяна МЕТЕЛЬОВА, Київ on Березень 25,2014

image

У публікаціях журналістів і науковців, виступах та інтерв’ю політиків і політологів дуже часто лунає думка про те, що росіяни, а також значна частина російськомовного населення Криму є жертвами «гебельсівсько-кісельовської» пропаганди Кремля, інформаційної (чи то дезинформаційної) промивки мізків, імперського зомбування тощо.  Справді, інформаційна обробка в Росії, спрямована в потрібному імперському напрямі, здійснювалася свідомо й не один рік. Правда й те, що Україна попри регулярні нагадування науковців про небезпеку інформаційного панування сусідньої держави на українських обширах та рекомендації здійснити негайні конкретні заходи для убезпечення свого культурного суверенітету, нічого не зробила для захисту свого інформаційного простору та унеможливлення впливу антиукраїнської пропаганди на її громадян у східних областях та Криму. І маємо те, що маємо.

Однак, окрім констатації того, що нині така ситуація вповні виявила свої згубні наслідки, аналітики доходять висновку, що альтернативою цій пропаганді може бути лише українська «позитивна реальність».  Неодноразово доводилося чути й читати, що «Крим буде там, де краще», що лише розбудова такої держави, яка буде ґрунтуватися на неухильному дотриманні прав людини, добробуті населення тощо,  здатна змінити ставлення росіян (і, зокрема, російськомовного населення Криму) до українців і зруйнувати вибудований російською пропагандою міф про Україну як ворога, про утиски російськомовного населення, про «фашистську владу» в Україні. 

Так, нам потрібна така держава, яка буде ґрунтуватися на неухильному дотриманні прав людини, добробуті населення тощо. Хто б сперечався. Однак – вона НАМ потрібна. Її розбудова жодним чином не корелює зі зміною позиції людей, що перебувають у вже чинному міфі. Оскільки міф не руйнується реальністю. І жодні факти й аргументи не здатні його похитнути чи розвіяти. Скажімо, хіба в країнах Європи чи в Америці не вищий рівень життя, ніж у Росії? Хіба там справи з дотриманням прав людини не кращі? І, кладучи руку на серце, скажіть, хіба від того ставлення пересічного росіянина до «гейропи» та «піндосів» (як в останні роки росіяни називають Європу та американців навіть в офіційних публікаціях) змінилося на краще за останні 10 років? То ж порада «любов’ю й турботою» прокласти шлях до серця росіянина чи кримчанина видається дещо романтичною. Варто все-таки подивитися на перспективи російсько-українських стосунків та повернення Криму в України крізь призму проблеми «міфологічного мислення» та перспектив його подолання.

У концепціях, що претендують на теоретичну реконструкцію історичного процесу, міф фігурує як одна з вихідних щодо людського буття основ, яка забезпечує єдність соціокультурного континууму. Під міфом розуміють передусім історично першу форму світоглядної систематизації конститутивних для людського буття цінностей і сенсів, які через «практичну» форму реалізації міфу – ритуал ретранслюються в часі (від покоління до покоління) і просторі (як соціальному просторі даної спільноти). Ритуально-практична форма забезпечує максимальну чинність такої ретрансляції через її безпосереднє переживання, яке не потребує раціоналізації, що у визначенні феномену міфу на перший план висуває таку його характеристику як синтез «яви» і «у-яви», сприймуваний як єдина реальність.

Відсутність демаркації між «реальним» і «уявним» є визначальною ознакою міфологічного мислення. Для первісної людини міф, за визначенням Ю. Бородая, «був цілісною, остаточною дійсністю, що єдино реально існує (ідеально-реальною, у сенсі абсолютної тотожності обох компонентів)». За означенням одного з найповажніших дослідників міфічного О. Лосєва, «міф – не ідеальне поняття, і також не ідея і не поняття. Це є саме життя. Для міфічного суб'єкта це є справжнє життя, з усіма її надіями і страхами, очікуваннями і відчаєм, з усією її реальної повсякденністю і чисто особистою зацікавленістю».

Водночас єдність ідеального і реального як визначальна ознака феномену міфічного дозволяє говорити про наскрізне існування міфічного складника у різних сферах людського буття: культурного, політичного, наукового тощо і в сучасному світі. Міфічне цілком підставово ототожнюється з апріорним, даним у переживанні, яке не «знає» поділу на «яву» та «у-яву», і яке виривається назовні у вигляді мотивації вчинку без такого розрізнення. «Ніщо так не схоже на міфологічне мислення, – стверджує з цього приводу Леві-Стросс, – як політична ідеологія». Мерло-Понті, звертаючись до чинності ірраціонального дискурсу, притаманного, втім, не лише міфу, а й божевіллю, і звертаючи увагу на їхній статус у людському вчинку як «проекції існування і вираження людської долі», висновував: «Усі міфи істинні, оскільки вони можуть бути уміщені у феноменологію духу, яка вказує їхню функцію в усвідомленні й утворює в кінцевому підсумку їхній власний сенс». Як зазначає, В. Декомб, «політичні ідеології» наших суспільств, як вони самі себе позначають, є точнісінько міфами; їхня символічна дієвість (довіра віруючих, підтримка мас) зовсім не гарантує їхню адекватність реальності, на пояснення якої вони претендують». У сучасній філософії влади чинність міфу визнається й за побутовою сферою, коли та піддається спрямованій ідеологічній обробці (Х. Блюмер, Б. Берельсон, Ф. Балле, Х. Ласуелл, Х. Шиллер, С. Кара-Мурза)..

З основної властивості міфу й міфологічного мислення – відсутності вододілу між явним і уявним – випливає така характеристика міфу як його надзвичайна ригідність, непорушність. Міф, коли він набув чинності й закорінився у мисленні, переформатовує саме мислення під себе. Типовим прикладом такого переформатування є масові страхи, зумовлені міфологічним осмисленням того, що відбувається, і актуалізацією міфологем (наприклад, міфологеми катастрофи). Міфологічне мислення не потребує й не піддається раціоналізації, воно закрите для логічних аргументів і для очевидних фактів, адже для раціонального переконування людина вже повинна допустити, що міфологічне пояснення того, що відбувається, не є єдино можливим і може виявитися недостовірним. Однак для міфологічного мислення таке припущення є неможливим, неприйнятним і просто відторгається свідомістю.

Крім відсутності поділу на явне і уявне, міф і відповідне йому міфологічне мислення характеризуються оперуванням бінарними опозиціями: «свій-чужий», «сакральний-профанний». Дозволю собі зацитувати ще одного з найавторитетніших дослідників міфу Є. Мелетинського: «Високий, прямий, чоловічий, старший, близький, свій, ясний, сухий, видимий, день, білий, червоний, весна, небо (на відміну від землі), земля (на відміну від підземного світу), будинок, південь (проти півночі), сонце – відзначені найчастіше (хоч і не завжди) позитивно; низький, лівий, жіночий, молодший, далекий, чужий, похмурий, вологий, невидимий, чорний, ніч, земля (на відміну від неба), підземний світ (на відміну від землі), вода (на відміну від вогню), ліс, північ, місяць – зазвичай відзначаються (але не завжди) негативно». Як відзначає Є. Мелетинський, за допомогою цієї бінарної логіки міфологічне мислення витворює єрархізовані символічні системи.

Ще однією найважливішою ідеєю міфології й міфомислення є  перетворення хаосу в космос та існування «дочасового стану» - альчерінги (термін уведено Емілем Дюркгаймом), своєрідної «золотої доби», коли світ було впорядковано і він мав зразковий і взірцевий характер. У подальшому світ лише погіршувався. Для його відновлення і реабілітації регулярно здійснюється ритуальна дія, якою міф знову запроваджується в життя, завдяки чому відбувається зв’язок часів – довічного, минулого і теперішнього. За відсутності ритуалу світ дедалі гіршає. Особа, спроможна відродити ритуал, стає головною міфологічною постаттю.

Наступна властивість міфологічного мислення – настанова одушевляти і персоніфікувати все навколишнє. У сучасному світі вона виявляє себе на побутовому рівні у прагненні шукати й знаходити персону, відповідальну за те, що відбувається, як у позитивному (у вигляді героя, що поборює дракона), так і в негативному (у вигляді дракона, якого слід побороти) сенсі. А отже спостерігається тенденція перебільшувати роль участі особи в системних подіях. Тому міфологічне мислення небезпечне тяжінням до витворення культу особи, яка в міфі посідає роль позитивного героя.

Отже міф і міфологічне мислення є не лише надбанням далекого історичного минулого. Він є інваріантною структурою, наскрізною для всіх історико-культурних епох. Міфологічне мислення, міфологічна свідомість присутні і сьогодні в усіх сферах людського буття у вигляді історично трансформованого «практичного» складника, завдяки якому здійснюється ретрансляція сенсів і цінностей (з наданням останнім сакрального характеру) і дія якого спрямована на переживання, що не потребує раціоналізації. З функціонуванням міфу пов’язано відтворення соціального досвіду (як показали Е.Дюркгайм, представники кембризької школи – А. Кук, Г Маррі, Т. Гастер, Д. Харріс, М. Хокарт тощо), міф розглядають і як механізм культурно-психологічної інтеграції суспільства (Е. Дюркгайм, Б. Маліновський, А. Радкліфф-Браун), а також як модель структури родової спільноти, функціонування і практичне відтворення якої спрямовано на підтримку родової часово-просторової єдності (дослідження Л. Леві-Брюля, Е. Дюркгайма, М. Еліаде). Як такий, міф щільно пов’язаний з механізмом не лише ретрансляції, а й генерації сенсів і цінностей, з формуванням архетипіки позасвідомого.

Як потужний чинник солідарності спільноти, міфоструктури і, відповідно, міфологічне мислення з необхідністю реактуалізуються у процесах націотворення. Даючи визначення нації як специфічного утвору, що формується в Модерну добу, Е. Ренан ще 1882 р. зазначав у своїй знаменитій промові «Що таке нація?», що ані мова, ані географічна територія, ані релігія не є визначальними чинниками формування нації. Для існування нації необхідні спільні спогади про перемоги й страждання, спільне відтворення ціннісної картини світу в сакралізованих діях (ритуалах), й колективне забуття певних моментів минулого. «Нація, як і індивідууми, це результат тривалих зусиль, жертв і самозречення. Культ предків – найзаконніший з усіх; предки зробили нас такими, якими ми є в даний час. Героїчне минуле, великі люди, слава (але справжня), – ось головний капітал, на якому ґрунтується національна ідея. За М. Хальбваксом, одним з засновників меморіальних досліджень, колективна пам’ять є одним з найвагоміших чинників, що підтримують ідентичність спільноти. Місця, події, герої концентрують сутність і специфіку спільноти. Водночас, як доводить один з найвідоміших знавців міфу й міфомислення Курт Хюбнер, події, на яких сконцентровано колективну пам’ять, переживаються не як щось «далеке й мертве», а як актуально реальне, як те минуле, яке оживає сьогодні, а отже – переживаються міфологічно. Простір, пов’язаний з цими подіями, теж набуває нумінозного характеру й викликає священний трепет.

Процеси соціально-політичної й культурної модернізації, що відбувалися в пострадянських країнах після розпаду СРСР, не залежно від форм, яких вони набували, потребували суспільної інтеграції спільнот і, відтак, з необхідністю тягнули за собою – тією чи іншою мірою – націотворчу потребу та її реалізацію. У країнах, де відбулася результативна соціально-економічна модернізація, що мала своїм потужним складником витворення громадянського суспільства і розбудову правової держави, процес націотворення, що потребував і підживлював міфологічне мислення, був запаралелений на інші процеси, а міфологічне мислення слугувало його засобом і було лише складником, ОДНИМ З багатьох елементів когнітивної орієнтації в суспільному бутті.

Разом з тим відсутність дієвого громадянського суспільства, там, де воно залишилося в зародковому стані, або було придушене,  не перешкоджає процесу націотворення, однак спрямовує формування міфологічного мислення в інше річище, в якому воно із засобу творення солідарності спільноти перетворюється на спосіб її буття і починає домінувати над іншими адаптивними формами. Міфомислення втрачає характер допоміжної адаптивної функції і безперешкодно набуває автокаталітичних властивостей, коли кінцевий продукт процесу підживлює продовження самого процесу, послуговує його каталізатором.

Сьогодні ми бачимо, що цей процес, тією чи  іншою мірою притаманний країнам євразійського простору, саме внаслідок нерозвиненості в них громадянського суспільства, набув безупинного й лавиноподібного характеру в Росії. Які міфологеми зараз продукуються і ретранслюються міфомисленням росіян? Для розуміння того наведу один невеличкий текст з листа, отриманого мною від російських родичів. Він є не лише типовим, а й класичним для демонстрації практично всіх властивостей і характеристик сучасного російського міфомислення.    

«Якби Янукович радився з Путіним і не крав, то Україна була б процвітаюча країна, як Россія. На даний момент у нас найдемократичніша країна, де живе багато національностей, чиї права дотримані. Вони можуть писати, читати, думати своєю рідною мовою. Путін посилено бореться з корупцією, він підняв з руїн країну, у нього з 2000 року рейтинг більше 65 %. Народ не обдуриш. Такого рейтингу не було ні у одного президента у світі.

А ви тягнетеся до Америки в ЄС. А все оплачено Америкою, вони це навіть самі не спростовують. Америка і ЄС ніколи не давали нікому просто так гроші, вони самі в постійній кризі. Ви їм не потрібні і вони вас не годуватимуть просто так. Ви будете постійно в боргах як в шовках і в постійному рабстві та постійній залежності. Що скажуть, те й будете робити.

Америка постійно веде війни. Викачує з завойованих країн енергоресурси і кидає їх. Америка звикла диктувати умови. Вона все ближче підбирається до нас і хоче нас поставити на коліна. А ви цьому сприяєте, незважаючи на то, що у мільйонів росіян на Україні живуть родичі, а 600 000 осіб їздять з України до Росії працювати. А скільки людей народилося й вивчилося на Україну і живуть у Росії! І ти кажеш, що це – ваша країна! Вона така ж ваша, як і наша. А Крим завжди був наш з часів Катерини. І те, що якийсь божевільний Хрущов подарував Крим Україні, ні кого не спитавши, то він тоді, звісно, і подумати не міг, що Україна буде іншою державою. І якщо ви будете принижувати, гнобити південний схід, і він приєднається до Росії».

Отже маємо:

1. Очевидну відсутність демаркації між явою і уявою: не важливо, що США аж ніяк не перебуває в кризовому стані і не причетна до подій в Україні, не важливо, що права етносів полягають не лише в тому, аби читати, писати і ДУМАТИ рідною мовою (прикметно, що право говорити нею тут не вказане), не важливо, що Росії до процвітаючої країни дуже далеко. Важлива бінарність опозицій «свій-чужий», де чужий – це зло: є Росія (обов’язково найкраща – процвітаюча і правова) і є решта світу – Америка з Європою (кризова, рабовласницька), яка «все ближче підбирається», яка проти Росії й яку треба побороти. Україна, хоч би якою вона була, ворог уже тому, що «тягнеться до Америки в ЄС». Особливо прикметний останнє: поєднання Америки з ЄС в один спільний утвір.

2 Маємо уявлення про часи альчерінги, коли Росія мала все (Крим з часів Катерини, панування над світом – «така ж ваша країна, як і наша»), які згодом зазнали руїни, а світ був спотворений. Якої саме руїни, коли вона була і в чому полягала – залишається без відповіді, оскільки вона неважлива, адже після альчерінги ЗАЖДИ слідує руїна. Важливою є лише послідовність елементів міфу, непорушна структура міфу, яка є єдиною реальністю.

3. Нарешті маємо героя Путіна, який «підняв з руїн країну» (і знову не важливо, що руїни не було, однак герой тому й герой, що поновив ритуал, який пов’язує альчерінгу, минуле й сучасне, тим самим витворюючи часову єдність спільноти і «виправляючи світ». Міфологічний герой вже самим фактом свого існування позитивно впливає на довкілля («якби Янукович радився з Путіним і не крав, то Україна була б процвітаюча країна, як Россія»). Однак «виправлення часу» має бути поєднане і з «виправленням простору» і відновленням його сакральної потужності - Крим (а потім і всі «землі золотого імперського часу») має бути «повернуто»

4. Маємо й одухотворення дієвців (Америка, яка «викачує з завойованих країн енергоресурси і кидає їх». Кидає, а мабуть мала б одружитися!) і персоніфікацію процесів (весь світ – стихія зла, з якою бореться герой).

З огляду на граничну ригідність міфологічного мислення наведена і надзвичайно широко поширена міфологема є наслідком далеко не лише «зомбування» населення через застосування інформаційних технологій та ЗМІ. Вона є саморепродукованою, самовідтворюваною і не піддається руйнації при зіткненні з логічною аргументацією чи фактами. Як і у випадку з поширенням комуністичних міфологем століття тому, як і у випадку з нацистськими міфологемами середини минулого століття, нинішні російські міфоконструкції, навіть індуковані ЗМІ на російськомовне населення інших країн, є потужним чинником експансії як засобу реалізації відновлення-єднання часу і простору спільноти і не піддаються переформатуванню. Як були зруйновані німецько-нацистський та радянсько-комуністичній міфи, ми знаємо – внаслідок руйнації державних просторів їх панування. Ніщо не свідчить про те, що нинішній гібридизований русо-радянсько-нацистський, імперський міф може бути розвіяний якимсь іншим чином.   

Висновок з того вельми сумний.


2324 раз прочитано

Оцініть зміст статті?

1 2 3 4 5 Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00 (всього 9 голосів)
comment Коментарі (3 додано)
  • image propecia or rogaine His medical history was significant for well controlled type 2 diabetes mellitus known duration of 5 years, hypertension, hyperlipidemia, coronary artery disease, and anemia
    (Створено Whimerm, Листопад 1, 2023, 4:11 PM)
  • image Background Letrozole after 5 years of adjuvant tamoxifen results in a significant reduction in risk of recurrence from estrogen receptor ER positive breast cancer. what happens if you stop taking tamoxifen for a week In TLE, seizures arise from a focal point within the temporal lobe and can manifest with a range of seizure types including simple partial seizures typically producing an aura or strong emotional fear or physiological smell responses , complex partial seizures consciousness is altered and repeated movements such as grabbing at clothes or lip smacking are observed or secondary generalised tonic-clonic seizures.
    (Створено Utewipt, Вересень 21, 2022, 6:42 AM)
  • image https://newfasttadalafil.com/ - Cialis Xefyqw try all 3 viagra cialis levitra Cialis Dajqdw It does NOT need to be an emergency. Alternative Zu Cialis https://newfasttadalafil.com/ - buy cialis uk
    (Створено Mikeevank, Червень 21, 2022, 1:05 PM)
Найпопулярніші
Найкоментованіші

Львiв on-line | Львiвський портал

Каталог сайтов www.femina.com.ua