Обережно: кати завжди поруч

26 червня 2008 року, напередодні Міжнародного дня підтримки жертв тортур, Уповноважений ВР України з прав людини Ніна Карпачова оприлюднила факти катувань в силових структурах.

Брудним чоботом – на обличчя матері…

Коли Ніна Іванівна розгорнула перед журналістами фотодокументи – весь битком набитий зал увібгав голову в плечі, знітився й затамував подих. На журналістів із сумним докором дивилися очі тих, кого мордували в застінках сучасних гестапо. Обличчя, що перетворилися на суцільну гематому, з очима, заллятими кров’ю. Спотворені електрошокером долоні. Грудна клітина, яку щосили й довго били ногами і, мабуть, з якоюсь збоченою насолодою. На деяких знімках обличчя були приховані – не виключено, що після такого оприлюднення кати їх знову будуть переслідувати. Знімки внутрішніх органів фіксує хіба що патологоанатом – вже після смерті замордованого (що не дивина після таких тортур) – мабуть, після таких розтинів не заснути без релаксантів. А хто бачив їх травми душевні? Чи ж можна їх сфотографувати, виміряти, вилікувати?

На прес-конференцію прийшов (слава Богу, живий) свідок Ігор Логвинов, прапорщик Внутрішніх військ МВС України. Його незаконно затримав наряд міліції на залізничній платформі станції «Святошин» у Києві й доправив до відділку, де чоловіка по-звірячому били протягом півгодини, що здалися жертві вічністю. На руках затриманого були наручники. Чоловік знепритомнів, а кати усе не могли насититись. Чому вони це робили? Кати в погонах так і не могли відповісти. Навіть на суді.

Керівництво правоохоронних органів ганебно приховує подібні факти. То ж за такої змови у нашого народу вкоренився підсвідомий страх перед «ментами».

Мимоволі задаєшся питанням: а хто вони? Можливо, з якогось іншого тіста зліплені чи іншої породи? Либонь не мати їх народила, співала їм колискової, пестила, вчила поважати ближнього? Чи ж може людина з нормальною психікою чинити таке? А за правилами професії вони повинні тестуватися у психіатра, як при вступі до навчальних закладів, так і потім, протягом роботи в органах. І тут закрадається страхітлива здогадка: їх саме так і навчають. Набирають певний контингент і витравлюють з них залишки тепла, добра. Вчать заходити за планку тих правил, які називаються в цивілізованому суспільстві людяністю. Прес-конференція Карпачової вкотре довела дошкульну істину: професія «кат» не перевелась у нашому хворому суспільстві.

Кати ходять поміж нас, дихають з нами одним повітрям, їздять в одному транспорті, носять звання офіцерів.. Вони повертаються після служби додому, і дружина подає їм, стомленим роботою (!!!), борщ. Вони миють руки, їдять, кохаються (Боже правий!) і в них народжуються діти. А чи не передається генетично цей страшний мікроб? - закрадається думка. Що ці люди розповідають своїм синам та донечкам про свою службу?

Відомо, що дитина виховується не лише словом чи прикладом. Перебуваючи, зростаючи поряд з таким монстром-татком, дихаючи з ним одним повітрям, дитина стає його відображенням. Ген жорстокості, садизму, бродить в родових тенетах. Десь народиться міліціонер, а там раптом вигулькне черговий серійний вбивця. І не виключено, що їхніми предками, загубленими в віках кровними родичами були заплічних справ майстри, що підіймали людей на дибу та саджали на палю…Затребуване ремесло в держави з тоталітарними ускладненнями під бадьорим ярликом демократії.

Ні, Україна зовсім не одинока в такому потворному стані речей. Вона входить у сотню таких же відсталих, знедуховлених покручів, де голоси, сповнені щирості, правди, моральності, любові до ближнього, тонуть у трясовині безправ’я, беззаконня, подвійних стандартів і приниження особистості, що межує при певних обставинах з садизмом.

Серед фактів фізичних знущань, оприлюднених Омбудсманом, не дає спокою ще один: як під час обшуку на зоні працівник пенітенціарного закладу навмисне наступив чоботом на світлину матері одного з ув’язнених.

Карпачова «відсиділа» два роки…

«Якби хоч би раз нога судді ступила за поріг ізолятора тимчасового утримання!» – завважила Ніна Карпачова. Сама ж вона разом з помічниками за час роботи інституції Омбудсмена провела поруч з затриманими близько двох років сумарного часу.

Карпачова розповіла журналістам, ілюструючи свою розповідь фотознімками, що саме перебування там вже є тортурами. Це каземати без доступу повітря і світла, де люди сидять у страшенній тісняві, ризик захворіти на туберкульоз чи іншу небезпечну хворобу там надмірний. Чи ж не навмисне приміщення ізоляторів збудоване так? Але ж винуватість затриманого ще не доведена! Чи не тяжіння це до ГУЛАГу на генетичному рівні?

Мільйони осіб щороку проходять через ізолятор. З-поміж інших «прославився» Печерський, Подільський райони столиці, сотня скарг надійшла на ізолятор міста Севастополя, який п. Карпачова вважає найстрахітливішим за умовами тримання підслідних в Україні. Вкрай складна ситуація у Київському СІЗО на Лук’янівці, де намітилася тенденція до зростання смертності: лише за останні два місяці – вісім летальних випадків. Значна їх частина пов’язана з захворюваністю та небажанням медперсоналу боротися за життя «підопічних». Як встановлено моніторингом Уповноваженого, у слідчих ізоляторах щороку, починаючи з 2004-го, помирає 130 – 135 осіб, а за 10 місяців 2007 року у двадцяти СІЗО України пішли з життя 96 ув’язнених.

Карпачова нагадала те, що мусить пам’ятати кожен громадянин України (згідно приказки «Від суми та тюрми не зарікайся»), що термін затримання – 48 годин, а в ізоляторі тимчасового тримання – 10 днів. «Саме там, - підкреслила Карпачова, - застосовуються тортури, знищується особистість і навіть саме життя».

Серед причин такого правового безкраю Карпачова називає бідність, знедуховлення, брак професіоналізму, відсутність політичної волі.

Необхідно, наголосила Ніна Карпачова, зосередитися на серйозній кадровій роботі в системі правоохоронних органів, докорінно змінюючи свідомість людей у міліцейських погонах шляхом вдосконалення виховної роботи в підрозділах, опанування кожним працівником вимог чинного законодавства, зокрема – в царині прав і свобод людини.

Попри те, що колегія МВС України разом із Омбудсменом розглянула ці питання і уклала угоду про співробітництво інституції з вищою міліцейською структурою, зокрема – у викоріненні тортур, констатувала Ніна Карпачова, нове керівництво поважного відомства не виявляє жодного інтересу до цієї невідкладної і суспільно значущої проблеми.

Омбудсман розраховує, що разом з дійовою правозахисною громадськістю, зрештою, вдасться привернути увагу урядовців, парламентаріїв, влади на місцях до порушеної проблеми. Справа ця не потребує жодних коштів. Необхідні лише бажання професійно і чесно служити Закону та шанобливе ставлення правоохоронців до прав людини та людської гідності.