”Iнформацiйно-аналiтична Головна | Вст. як домашню сторінку | Додати в закладки |
Пошук по сайту   Розширений пошук »
Розділи
Архів
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930

Поштова розсилка
Підписка на розсилку:

Наша кнопка

Наша кнопка

Яндекс.Метрика


email Відправити другу | print Версія для друку | comment Коментарі (2 додано)

Пошта – то ще не зв’язок

Олександр ТОМЧЕНКО, Київ on Березень 23,2009

image

Отже, треба визнати очевидне. Система керування чергами на київському головпоштамті таки принесла свої результати. Завітав я нещодавно туди – й подиву моєму не було меж. Такого безлюдного залу раніше було не побачити навіть у літній сезон відпусток. Клієнтів було осіб із шість – сім, не більше. Операторки з яскраво написаним на обличчях розслабленням хто пив каву, хто читав газети, хто перебирав якісь папірці. Черги радикально зникли. Люди проголосували ногами. А тими шістьма – сімома клієнтами були приїжджі, що не зналися ще на деталях передового досвіду обслуговування. Один дядечко вже криком кричав: для того, щоб відправити два рекомендованих листи, він уже реєструвався чотири рази, а тепер його посилали зареєструватися уп’яте. Тож, іще є над чим працювати.

А зовсім нещодавно трапилася зі мною халепа – знадобилося купити марки, а до центру було далеко. Зайшов я на пошту – не яку-небудь завалящу, а на вузлову, одну з-поміж тих, що працюють навіть у свята та вихідні. Знайшов віконечко, біля якого не було черги, й став собі за жіночкою, що якраз розмовляла з оператором. Більше нікого біля віконечка не було, й я вже радів, як швидко все зроблю. Радів я, як виявилося, передчасно. Минала хвилина за хвилиною, а жіночці все не вдавалося владнати її справи. Справи ті були, здавалося б, звичайні – їй треба було відправити кілька листів за кордон. Здавалося б, зважити їх, купити відповідні марки – та й усе. Але ні. «Чому ви підписали конверти фломастером?!» – гримала операторка. «Це ручка, чорнильна», – не дуже впевнено заявила клієнтка. Операторка миттєво викрила брехню, використавши дедуктивний метод: «Чорнильними ручками зараз ніхто не пише! Це – фломастер! Хіба ви не знаєте, що це заборонено, листи треба підписувати лише ручкою? Кульковою?» «Та ні, не знаю, – здивовано й водночас винувато відповіла клієнтка. – Та хіба ж це так важливо?» «У нас усе важливо!» – операторка, здається, дедалі більше відчувала смак влади. Переписуйте мерщій!

Купивши нові конверти, клієнтка тут само почала їх підписувати. Вона помітно нервувала, руки їй тремтіли, й написати кілька слів було для неї не таким легким завданням. Тим більше що люди в черзі збиралися, їх було вже близько десяти. Нарешті конверти було підписано, листи перекладено до них зі старих, підписаних чорнилом. Операторка ледь кинула на конверти погляд і знову повернула їх жіночці. «Фіолетовою ручкою не можна! Лише синьою, у крайньому разі – чорною, але небажано!» – торжествувала вона. І додала: «Ваші листи представляють нашу державу!»

Жіночка, судячи з виразу обличчя, досі вважала, що її приватні листи представляють її саму й більше нікого. Але знову купила конверти й почала третю спробу. Операторці, напевне, й самій ця сцена почала набридати, вона змилостивилася трішечки підвестися зі стільця й глянути, як клієнтка підписує конверти. «Та де ж ви пишете? – зловила вона клієнтку на новому злочині. – Треба з правого боку, а ви де?» «З правого», – пробелькотіла клієнтка, що вже втратила будь-яку надію. Відповідь була грізною: «Та що ви мені розказуєте? Правіше пишіть і трохи вище!» У черзі, що вже сильно розрослася, почали радити клієнтці докласти до листів дозвіл на їх відправлення, узятий у КДБ. Чи то, даруйте, в СБУ. Ніхто вже не міг бути впевнений, що наступного разу операторка не заверне листи через поганий, як на її погляд, почерк.

Нові конверти було підписано, листи подано. Операторка знову була незадоволена: «Треба ще й російською мовою писати країну та місто! Російською!» Тут їй, мабуть, змінився настрій, і вона запропонувала допомогу: «Давайте, я сама вже напишу». А може, вона просто вирішила показати свої знання мов. Хоч би як там було, але, побачивши на адресі слово «Switzerland», операторка, не вагаючись, написала: «Швеция». «Що ж ви пишете? Це ж Швейцарія!» – якось запопадливо спитала клієнтка. «Нічого, дійде», – заспокоїла її операторка. І справді, нічого: неправильно зазначена країна – то ж вам не колір чорнила! Якщо навіть лист цей потрапить до Швеції, шведська пошта без проблем перешле його у Швейцарію. І дивитися на те, чим саме й на якій відстані від краю конверта підписано адресу, не стане. Листи, що надходять до України з-поза кордону, як тільки не бувають підписані!

Найцікавіше в цій історії було те, що в більшості вимог операторка була права! І чим підписувати адресу, й якого кольору, й де саме, хоч лінійкою вимірюй – усього цього насправді вимагає від клієнтів «Укрпошта». Точніше, з прадавніх часів цього вимагала пошта СРСР, яка й залишила «Укрпошті» у спадок усі ці вимоги. Переглянути їх і скасувати вочевидь дурні так і не дійшли руки. Тож наші листи справді представляють у світі нашу державу – як державу, де листування громадян із закордоном вважається за небажане. Саме так, і ніяк інакше, тлумачать у демократичному світі всі вищезгадані вимоги – адже там до поштових адрес є лише два приписи: вони мусять бути повними й написаними розбірливо. 

А ще у багатьох відділеннях зв’язку є телеграфно-телефонні підрозділи. Їх прикрашають оголошення про тарифи на міжміські та міжнародні дзвінки. Розцінки ці поділено на дві категорії – «в межах України» та «до країн СНД та іноземних держав». Якими – якщо не іноземними – державами є країни СНД, особисто я сказати не беруся. Мінтрансзв’язку, напевне, це знає. Відділення зв’язку, тим часом, є чи не єдиними установами, де й досі офіційно використовують терміни «близьке зарубіжжя» та «далеке зарубіжжя». Усе цілком логічно: Польща – то, звісно ж, далеке зарубіжжя, а от Таджикистан – то близьке. Як добре, що на наші пошти не так уже й часто ходять батьки з дітьми! Шкода було б цих батьків: ну от як би вони могли пояснити своїм вундеркіндам, чому Таджикистан вважається близьким, а Польща – далекою?

Хоча крига скресає й тут. Починаючи з 1 січня, нібито скасовано різницю в поштових тарифах між «близьким» та «далеким зарубіжжям», і листи до країн СНД тепер, нібито, треба відправляти за тими самими тарифами, що й до всіх інших країн. Чому я пишу: «нібито» – спитаєте ви? А от чому: в деяких відділеннях зв’язку це підтверджують, а в деяких – заперечують та кажуть, що це – поки що лише наміри, й офіційного розпорядження вони не отримували. Так-так, станом на кінець лютого. Тож, перш ніж відправити листа до Росії, походіть різними поштовими відділеннями – добряче зекономите.

Як так може бути? – спитаєте ви. Адже пошта в нас державна, одна-єдина? Зізнаюся чесно: не знаю. І не впевнений, що «Укрпошта» сама що-небудь про це знає.

То хіба на цьому тлі так уже важливо, що ще два роки тому листи всередині Києва доходили до адресатів наступного дня, а тепер можуть іти й два тижні? Що, відправивши водночас листи до Києва та Нью-Йорка, ви не можете бути впевненими, що другий не прийде днів на десять раніше за перший? Єдине запитання, яке може хоч якось цікавити, звучить так: де саме й що саме з цими листами роблять? Утім, і воно може виявитися неактуальним: щось дуже вже почастішали випадки, коли листи взагалі не доходять. Ані до Києва, ані до Нью-Йорка.

Ну а те, що не доходять передплачені газети, – то взагалі дрібниця. Ще більша дрібниця, коли у скриньках опиняються зовсім не ті газети, які було передплачено. І справді: яка різниця, з якої газети викройки робити або в яку бутерброди загортати? Харчами ще перебиратимуть! Естети!

Біда наша – зокрема, мешканців столиці, здається, зовсім не в тому, що є такий Леонід Черновецький в одному окремо взятому місті. Біда в тому, що спосіб спілкування київської міської влади з мешканцями столиці не є чимось унікальним. Він цілком укладається у загальноприйняту схему спілкування з «плебсом» (він же «бидло» та «біомаса») будь-якої керівної контори, що прагне поважати себе. Ну, може, Черновецький робить це трішечки з перехльостом, трішечки надмірно. Але зовсім не він є винахідником цієї системи. Він лише довів її до логічної досконалості. А те, що це виглядає як доведення до абсурду, свідчить лише про абсурдність самої системи, за якої радянське «я – начальник, ти – дурень» виявилося помноженим на цілком конкретні (а то й чисто-конкретні) матеріальні інтереси отих от «начальників».


6105 раз прочитано

Оцініть зміст статті?

1 2 3 4 5 Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00 (всього 3 голосів)
comment Коментарі (2 додано)
  • image Коментар - брєд якийсь, маячня. Шановний, Вина головпоштамті в Києві давно були? А ви завітайте, тоді і висловлюйтесь!
    (Створено ArtVlad, Березень 31, 2009, 3:11 AM)
  • image Я міркую, що автору філософського твору поставили завдання :"Зробити політичні замальовки максимально наблизивши ситуацію до народу". А на передньому рубежі зі всіма верствами населення у нас саме пошта : в селі - до останнього хутору; в місті - до самого поважного Народного депутата. То ж для чого шукати корені проблем сьогодення, коли можна пофантазувати навколо зарегульованого в ринковому середовищи державного підприємства ? А тому цей філософський трактат - мильна кулька. "Мыльный пузырь всегда радужно настроен" Э.Кроткий
    (Створено Дмитро, Березень 26, 2009, 10:03 PM)
Найпопулярніші
Найкоментованіші

Львiв on-line | Львiвський портал

Каталог сайтов www.femina.com.ua