Люмпени – замість еліт?

Сьогодні цілком можна сказати, що люмпенізація суспільства є одним із найбільших викликів для України. Поширення процесу матеріального і духовного зубожіння є характерним для суспільств катастрофічного типу. Новітня ж люмпенізація в Україні вирізняється не лише масовістю, а й широким спектром своїх проявів. У тому числі й некласичних та екзотичних.

Люмпени, за класичним визначенням, – це декласовані і деморалізовані верстви населення, які опинилися на дні суспільства, особи, що не мають жодної власності і живуть за рахунок випадкових заробітків. Цьому визначенню відповідає чи не більшість населення України. Цей масовий прошарок  люмпенів утворився протягом останніх двох десятиліть у результаті руйнування старої соціальної структури і специфічних процесів роздержавлення та дерибану загальнонаціонального спадку.

Однак фахівці зараховують до люмпенів не лише волоцюг, жебраків, бездомних, а й наркоторгівців, шулерів, професійних злодіїв, шахраїв, аферистів, повій і власників борделів. Відтак, визначення «люмпен» доцільно поширити також на осіб, що живуть за рахунок антисоціальних і позазаконних способів заробітку. Останні не є бідними і такими, що не мають ніякої власності, а деякі з них, пройшовши сходинками ієрархії люмпенізованого субсоціуму, є суб’єктами великої власності.

В особі люмпена можна виділити дві визначальні складові, що в кожному окремому випадку можуть зустрічатися як разом, так і нарізно. Перша, зовнішня, складова – це випадіння особи із суспільства та її маргіналізація, проживання за рахунок випадкових або антисуспільних заробітків. Друга – здатність зводити будь-яку групу, культурні і будь-які інші суспільні цінності до можливого засобу збагачення. Друга складова відображає внутрішню суть люмпена, культурну, ціннісну, моральну, інтелектуальну та естетичну палітру внутрішнього світу індивіда й соціальної групи.

Україна дає приклад таких некласичних явищ люмпенізації, як люмпен-міста і цілі люмпен-регіони, які ще називають депресивними. Екзотичним явищем є утворення люмпен-еліт, до яких можна віднести не лише вищих представників бандутворень, а й усі економічні й політичні верстви, що послуговуються принципами і мораллю люмпена. Враховуючи тотальну корумпованість української влади, політичних та економічних кіл, можна сказати, що люмпенізація еліт в Україні сягнула виразно більших висот, аніж люмпенізація суспільства загалом.

Люмпенізація українських еліт є загрозою для розвитку України як держави, як суспільства і як нації, оскільки характер, склад і орієнтації правлячої еліти є найважливішими елементами політичної системи, що визначають її якість. На початку 1990-х виникла потреба в новій еліті, що, за задумкою представників старої, мусила займатися щоденною копіткою роботою і мати навички адміністрування. В умовах розпаду економічної і політичної системи, тотального дефіциту і тотального дерибану якостями такої еліти були практицизм аж до цинізму, мінімальність або й відсутність моральних засад і виконавча дисципліна аж до сервільності.

І така еліта була закликана. На першому етапі її склали «червоні директори», на другому – спритні хлопчики й дівчатка, що мали всі ознаки внутрішніх люмпенів. З першої половини 1990-х років вони вже становили основу політичної і економічної еліти, що панує донині. Найяскравішим представником третьої циркуляції еліт є Леонід Кучма. Його кооптували з Дніпропетровського «Південмашу» до Києва, оскільки, з погляду старої еліти, він складав враження міцного господарника, не обтяженого моральними й інтелектуальними ілюзіями. Кучма вибудував піраміду еліт, користуючись, у різних пропорціях, кадровим резервом зі своїх колишніх колег «червоних директорів», а також люмпенізованими кадрами з колишніх комсомольців і новітніх проФФесорів. Нині, коли говоримо про ротацію еліт, то мусимо пам’ятати, що старі-нові обличчя, що мелькають у ЗМІ, є люмпен-елітою, яка в принципі не здатна ні на що інше, окрім як на пограбування країни і використання її у власних цілях...