”Iнформацiйно-аналiтична Головна | Вст. як домашню сторінку | Додати в закладки |
Пошук по сайту   Розширений пошук »
Розділи
Архів
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031

Поштова розсилка
Підписка на розсилку:

Наша кнопка

Наша кнопка

Яндекс.Метрика


email Відправити другу | print Версія для друку | comment Коментарі (0 додано)

Чи має Україна власних героїв?

image

Українська історія – це щось особливе? Кому не лінь, той і намагається її перекрутити, переписати. Часто команди на переписування, фальсифікації та навіть замовчування різних історичних дат і подій надходять з близького зарубіжжя. Однак, якщо поляки переписують українську історію як історію взаємовідносин нашої країни з їхньою, бодай не нав’язуючи її нам , то з Росією картина зовсім інша. Через свої посольства та різні проросійські організації нас примушують мислити в рамках російської великодержавної історіографії.

Візьмімо хоча б боротьбу Української повстанської армії. Здавалося б, який стосунок це збройне формування має до самої Росії? УПА ніколи не воювала на її території, ніколи її не перетинала – бійці УПА потрапляли до цієї країни лише як в’язні ГУЛАГу або висланці з рідних осель на її територію. А проте Росія воює навіть із пам’яттю про це військово-політичне формування. За прикладами ходити далеко не треба. Відкрийте російський сайт «Вести» – там розповідається про те, що в Москві у Виставковому центрі федеральних архівів відкрилася експозиція, присвячена чомусь не російській історії, а «озброєним націоналістичним угрупованням, що діяли на Україні в 30–50-ті роки. Тобто тим, кого нинішні київські власті так старанно намагаються звести в Герої». Далі йдеться про те, що «вся виставка – документальна відповідь тим, хто намагається переписати історію, зробити українських націоналістів героями боротьби за свободу, створити нову українську ідентичність».

І якби тільки це! Директор фонду «Історична пам’ять» Олександр Дюків узагалі зробив шокуючу заяву: «Ця ідентичність повинна мати антиросійський характер, і так, на думку нинішніх українських властей, досягається безперешкодне входження України до Європи». А далі автор розвиває свою думку: «Для цього прагнуть не згадувати, наприклад, про те, який прекрасний холуйський парад націоналісти влаштували у Львові на честь приходу німецької армії. Не згадують і про страшні польські та єврейські погроми в липні 41-го – ОУНовці тоді вбили понад три тисячі чоловік.

Забувають і про те, що ще до війни лідери організації Степан Бандера і Роман Шухевич були завербовані німецькою військовою розвідкою, а на Західній Україні націоналісти поширювали листівки з такими пасажами: «Для нашого самостійного руху ми маємо сильного і справедливого протектора Адольфа Гітлера, господаря всевладдя Європи».

Та, може, досить пасажів російських істориків. Бо ж найбільше «тримай крадія!» кричать самі злодії. Єдине, що можна винести з усієї цієї абракадабри, то лише те, що, якби ми знали й поважали власну історію, росіянам у ній нічого було б робити. Адже хоч як гірко це визнавати, а справжня історія УПА ще й досі чекає на своїх дослідників. На сьогодні існують поряд дві версії історії національно-визвольної війни українського народу в 40–50 роках минулого століття: російсько-комуністична (що має значний вплив на Сході та Півдні України завдяки пропаганді з боку різних проросійських та комуністичних організацій, у які органічно вписалися кримінально-політичні структури Партії регіонів) та західноукраїнська, підтримана західною діаспорою. А от державної, загальноукраїнської версії так і не маємо. Тим часом саме ОУН-УПА ми найбільше зобов’язані становленням нашої держави. Прапор та герб цих організацій стали державними символами України. А український гімн «Ще не вмерла Україна» – це бойовий гімн УПА та ОУН.

А що ж парламент України? Верховна Рада відзначила на державному рівні 90-річчя ЛКСМУ і 20-річчя Народного Руху. А ось про 80-річний ювілей ОУН промовчали. Добре, хоч ювілей «Просвіти» не забули. Але ж ОУН в українській історії значно значиміша, ніж комсомол та Рух, разом узяті. То чому ж проігноровано цю знакову дату?

До речі, що навіть у Росії є сили, що тверезо дивляться на діяльність партизанів УПА. Відкрийте «Независимую газету», і ви самі в цьому переконаєтесь. Наведу лише одну цитату з публікації в цьому виданні, присвяченої тій-таки горезвісній виставці:

«Бандерівці вітали нацистів? Що там вітали, ач дивина! Давайте вже будемо чесними: адже дехто 23 вересня 1939 року в місті Бресті проводив разом із військами вермахту військовий парад. Хто ж цей «дехто»? Адже не бандерівці. І не «лісові брати». Напевно, пірати Сомалі. Або турки-сельджуки. Або марсіани. Більше нікому.

А дехто з діячів часів Другої світової вимовив таку фразу: «Не просто безглузда, але злочинна війна проти гітлеризму під прапором фальшивої боротьби за демократію». Це сказав не Степан Бандера. І не Роман Шухевич. Це слова товариша Молотова. Вячеслава Михайловича. Міністра закордонних справ Радянського Союзу».

Врешті, російське видання доходить правильного висновку «Розуміти їхні мотиви ми не готові. Розуміти, виправдовувати і прощати ми готові лише патологічну ненависть до власного народу товариша Сталіна і його ж таки союзи з тим самим бісом. Тому що він – наш. Батько рідний. Кого любить, того карає. Б’є ж усякого сина, якого приймає».

Щодо ж самих правителів СРСР, яких наслідують нові кремлівські очільники, то вони по самі вуха замішані в братанні з нацистами. Та й замовчувати те, що радянські лідери кілька разів намагалися домовитись із проводом ОУН й останню таку спробу зробив Лаврентій Берія після смерті Сталіна, не варто. І покійний Солженіцин, російський патріарх антикомунізму та російського великодержавного шовінізму, якого важко звинуватити в симпатіях до незалежної України та ОУН-УПА, написав: «Не знаю, де як (різати (інформаторів) почали в усіх Особлагах, навіть в інвалідному Спаську!), а в нас це почалося з приїзду Дубовського етапу – в основному західних українців, ОУНівців. Для всього цього руху вони повсюдно зробили дуже багато, так вони і зрушили воза. Дубовський етап привіз до нас бацилу заколоту». Важливо знати, що саме полонені бійці УПА виявилися найбільш стійкими і непримиренними ворогами радянського режиму. Вони продовжили боротьбу навіть за колючим дротом, потрапивши до ув’язнення. ГУЛАГ став для них ще однією лінією фронту. Адже саме тут було створено підпільний штаб у таборах «ОУН-Північ». Та й повстання в таборах піднімали переважно саме українські повстанці.

То що ж намагаються довести російські власті, організовуючи такі виставки. Чи може приховати? Ось лише декілька прикладів, про які російські офіційні історики сором’язливо мовчать. 22 вересня 1939 року у «Правде» та «Известиях» було опубліковано текст радянсько-німецького комюніке такого змісту: «Щоб уникнути всякого роду необґрунтованих чуток щодо завдань радянських та німецьких військ, які діють у Польщі, уряд СРСРта уряд Німеччини заявляють, що дії цих військ не переслідують якої-небудь мети, що йде врозріз з інтересами Німеччини або Радянського Союзу і суперечить духу й букві пакту про ненапад, укладеного між Німеччиною і СРСР. Завдання цих військ, навпаки, полягає в тому, щоб відновити в Польщі порядок і спокій, порушені розпадом польської держави, і допомогти населенню Польщі перевлаштувати умови свого державного існування». Та чи знає шановний читач, що СРСР віроломно порушив підписаний ще 1932 року радянсько-польський договір про ненапад? Згідно з ним, заборонялися допомога і будь-яке сприяння Радянського Союзу державі, яка нападе на Польщу, і навпаки. І до сьогодні в Росії про те – мертве мовчання. А скільки колотнечі було довкола розстрілів в СРСР польських офіцерів, доки Горбачов не визнав того факту.

А тепер візьмімо Брестську фортецю. Про її оборону написано чимало, а її захисників іменують героями. Та мало хто згадує про те, що майже всіх, хто вижив, у Радянському Союзі тривалий час вважали зрадниками, і що серед відзначених вищою нагородою СРСР були й справжні зрадники. Удостоєні звання Героя переходили на бік німців, воювали проти Червоної Армії. А військові формування з росіян у складі вермахту та СС становили понад мільйон чоловік, і очолювали їх радянські генерали та вищі комісари – улюбленці Сталіна, такі як генерал-лейтенант Власов. Що ж до Брестської фортеці, то її обороняли двічі. Перший раз – у вересні 1939-го – польські солдати й офіцери. Брест був окупований 22 вересня вермахтом та РСЧА. З боку СРСР його брала 29-та танкова бригада під командуванням Семена Кривошеїна, з німецького – танкісти Гудеріана. На знак радянсько-німецької дружби був навіть проведений спільний парад.

23 вересня, о 16.00, його приймали: випускник Казанського танкового училища Хайнц Гудеріан та випускник Військової академії імені Фрунзе Семен Кривошеїн.

У передвоєнні роки на території СРСР діяли секретна авіаційна школа та випробувальний центр, де майбутні вороги разом училися літати.

Мовчить російська історія і про те, що, за оцінками істориків, 100 тисяч берлінок у 1945 році були зґвалтовані «воїнами-визволителями». Чимало з них – багаторазово.

Що ж до того, що ідеологію ОУН часто спекулятивно порівнюють із фашистською, то це є далеким від істини. Наприклад, організатор ОУН вважав її українським шинфейнізмом. Свого часу в Ірландії діяла партія Шинн Фейн, політичне крило Ірландської республіканської армії. Саме за її типом згодом створювали ОУН-УПА. І за прикладом Ірландії вона мала тотожне завдання – здобути незалежність для власного народу. Не заперечую, що вплив нацистів на лідерів ОУН, особливо Мельниківського напряму, мав місце, тим більше, що нацистські лідери обіцяли після розгрому СРСР створити незалежну українську державу. Та брехня швидко відкрилась, і новостворена УПА розпочала боротьбу саме з німецькими військами. Вже під час війни бандерівська ОУН стрімко еволюціонувала від тоталітарного націоналізму до демократичного. Такою вона й увійшла у світову історію. За винятком радянської, а потім – і російської. Саме таку – радянсько-росыйську – історію намагаються нам нав’язати.


4403 раз прочитано

Оцініть зміст статті?

1 2 3 4 5 Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00 (всього 6 голосів)
comment Коментарі (0 додано)
Найпопулярніші
Найкоментованіші

Львiв on-line | Львiвський портал

Каталог сайтов www.femina.com.ua