«Я стверджуюсь. Я утверждаюсь. Бо я – живу!»

Під таким девізом стартував у березні 2010 року Перший Всеукраїнський недержавний фестиваль творчості інвалідів «Неспокій серця», зініційований, організований і проведений ВГО «Всеукраїнська профспілка працездатних інвалідів». Попередні етапи (відбір та обробка робіт) тривала протягом півроку. А нещодавно у Києві, у Великому залі „Будинку профспілок” (11 вересня 2010 року) і Концертному залі Академії Праці та соціальних відносин (12 вересня 2010 року) відбулася його фінальна частина: урочисте нагородження, гала-концерт та виставка творів учасників-переможців. Проходив захід в рамках ХI Тижня освіти дорослих України, який працює в Україні під егідою ЮНЕСКО і щорічно у вересні відкриває свої двері для всіх бажаючих. Серед членів оргкомітету і журі фестивалю були видатні діячі сучасної української культури, мистецтва, спорту на чолі з Богданом Сильвестровичем Ступкою.

Фестиваль був задуманий і працював не просто як ще одна культурологічна акція або демонстрація творчих доробків. Він став демонстрацією сили духу, сили волі і великої мужності, адже його учасники – це люди, фізичні можливості яких обмежені. Вони обмежені у самостійному пересуванні, орієнтуванні, спілкуванні, але не в можливості творити, і творити настільки красиво, гармонійно і майстерно, наскільки може творити сама природа.

  Руки майстра, якими керує талант, здатні створити унікальну річ – справжній шедевр. А якщо природа розпорядилась по-іншому: людина не має зору або слуху, позбавлена здатності самостійно пересуватися? Роботи учасників конкурсу свідчать самі за себе: для справжнього таланту, як виявляється, немає обмежень та перешкод, він знаходить свій шлях, свій вихід. І тоді людина, хвороба якої скувала руки та мову, яка самостійно не може не тільки пересуватись, а й тримати у руках ложку, бере пензлика пальцями однієї ноги і починає малювати. Унікальні картини Любові Дмитренко з Євпаторії приковують до себе погляд кожного. Інші, сидячи в інвалідному візку, вишивають дивовижні, ніби живі, картини, ледь тримаючи голку пальцями однієї руки. У подібних умовах творять Світлана Венчур з Моршина та Ганна Дмитрів зі Львова.

Молодий чоловік, волею долі залишившись лише з однією ногою і рукою, займається різьбленням по дереву, виготовляючи унікальні вироби. При цьому Сергій Михайленко зі Світловодська веде активний спосіб життя, перемагає у спортивних змаганнях, водночас щоденно перемагаючи себе. Неповторні різьблені фігурки з дерева створює абсолютно незрячий Олександр Романов з Росії. Одеситка Ірина Харлампієва та Діана Бєльська з Донецька в`яжуть унікальні моделі жіночого (і не тільки) одягу, не контролюючи процес очима. Дівчата – незрячі. Але симетричність та точність ліній і швів, гармонійність узорів та кольорів, акуратність, з якою виконані моделі не лишили байдужою і відомого українського модельєра – Оксану Караванську. Андрій Молянов – юнак з Одеси, який практично не бачить, плете з бісеру елегантні прикраси та сувеніри дуже тонкої роботи.
Ці кілька прикладів – лише „краплина в морі”, адже кожен учасник унікальний по-своєму і у кожного з них – св.ій унікальний шлях до творчої самореалізації.

Серед переможців у номінації „Декоративно-ужиткове мистецтво” хочеться також відзначити Степана Бориславського та Світлану Сидоренко зі Львівщини, Зиновію Василівну Кецик з Моршина, Світлану Палюшок зі Львова та багатьох інших.

А на сцені лунали голоси справжніх співаків: Віри Міщенко та Лілії Саніної з Харкова, Ігоря Кушніра та дуету „Срібні струни” з Києва, Ганни Демченко з Артемівська, і, нарешті, гості з далекого Новосибірську, Олени Душиної, яка, незважаючи на повну відсутність зору, самостійно дісталася до Києва. Справжнім відкриттям для присутніх стали чудові пісні Ірини Бернацької з Києва, яка, на думку знаних метрів авторської пісні, вже є зрілим, самобутнім автором, з власним неповторним стилем. Можна було б ще довго перераховувати виконавців, присутність яких зробила б честь багатьом сценам світу. Це брати Валентин та Михайло Золотухіни (Луганськ), наші гості з Білорусі та Росії: ВІА «Столиця» (Мінськ) та Інструментальний дует «Сговор» (Саратов), Іван Кость (Самбір) і багато інших. Свою власну музику виконували Олеся Сінчук з Житомирщини та Наталя Писаренко з Ростова (Росія).

Українську поезію гідно представляли майстри художнього слова з різних куточків України: Степан Підлужний зі Львова, Геннадій Горовий з Обухова, Галина Кравченко з Чернігівщини, Алла Ковалішина з Кіровоградщини, Ольга Гуска з Чернівців. Хотілося б відзначити дитячу прозу Тетяни Яковенко з м. Житомира, казки якої вчать, але не повчають.

А вчити справді є кого, адже у фестивалі прийняли участь талановиті діти як з України, так і з Росії. Члени журі не зважали на молодість та недосвідченість юних учасників, оцінюючи їх творчість досить суворо. Але й діти вже зараз показали себе цілком сформованими, самобутніми митцями. Це і вже відома нам Наталя Писаренко з Росії, і Олександра Берегута з Вінниці, і Станіслав Мельничук з Рівного, і Євгенія Печериця з Харкова, і Зразковий творчий хоровий колектив міністерства освіти і науки України Харківської гімназії-інтернату для сліпих дітей ім. В.Г.Короленка, і ще багато інших.

Яскравим та захоплюючим дійством став виступ учасників Центру спортивного танцю „Україна” під керівництвом Михайла Савельєва. У парних танцях один із партнерів був у інвалідному візку, але пластичність та точність рухів просто заворожувала.

У своїх невеличких етюдах по-новому змусили подивитися на повсякденне життя учасники театрального колективу „Паростки” під керівництвом Віталія Люботи, а також учні школи-інтернату для сліпих дітей – актори шкільного театру „Шут Гороховий” під керівництвом Євгена Свєта.

У концертному залі лунали вітання та гучні оплески учасникам-переможцям, а „за кадром” лишились неймовірні зусилля для досягнення результату, міру яких не виміряти жодною одиницею. Якою ціною їм це дається, скільки сил та часу забирає кожен сантиметр виробу, кожен написаний рядок, кожен рух у танці або музиці, знає лише сам автор та той з близьких, хто поруч з ним.

У чому ж криється секрет такого прояву талантів в умовах щоденної боротьби з хворобою, самотністю, ізольованістю, нереалізованістю? Можливо, люди, на долю яких випали такі нелегкі випробування дивляться на життя і сприймають його по-своєму, помічаючи і цінуючи те, що для інших не видно крізь буденність і шалений темп сучасного життя? Адже комусь для повного щастя не вистачає ще одного телевізора у квартирі, а для когось рідкісна можливість опинитись за межами своєї кімнати – це і є справжнє щастя. Тому і бачилась, і відчувалась у кожному виробі, кожній пісні та кожному вірші повнота, гармонія, сенс та душа творця, яку неможливо штучно обмежити рамками тісного помешкання.

Колись наші предки казали, що талант – це поцілунок Бога. Талант не вибирає, хвора людина, чи здорова, він – просто талант, перед яким рівні усі. Тож і оцінювати людину слід не за станом її здоров`я, а тільки за тим, чи відмічена вона таким поцілунком. Всі, хто був присутній на фестивалі, ще раз впевнилися в тому, що талант – це дар Божий, а інвалідність – не перешкода для його прояву. Вони мали змогу доторкнутись серцем до серця цих істинно обдарованих людей, загорітись їх оптимізмом, любов’ю до життя, вмінням помічати повсякденні речі та радіти їм і своїми очима побачити справжній процес самореалізації особистостей – гідний приклад справжньої самореалізації для кожного громадянина, незалежно від стану його здоров`я, самореалізації і самовідродження громадянина всього українського суспільства і держави в цілому.