Російський психотип

Блукаючи просторами Інтернету, випадково натрапив на невелику замітку «Что русскому хорошо?», опубліковану ще 2005 року на сторінках московської «Литературной газеты». У цій публікації розповідається, що група московських науковців зорганізувала польові дослідження з метою дослідити загадковість російської душі. Очолював дослідників Євгеній Рєзніков – доктор психологічних наук, професор кафедри соціальної та диференціальної психології Російського університету дружби народів, провідний науковий співробітник лабораторії соціальної та економічної психології Інституту психології Російської академії наук, автор підручників з психології та ряду публікацій.

Дослідження проводили в Костромській губернії – батьківщині знаного Івана Сусаніна, якого вважають патріотом і народним героєм, а віднедавна ще й носяться з бажанням канонізувати – зачислити до святих РПЦ. Однак причина вибору території для досліджень не в Сусаніні (про аферу його героїзації треба писати окремо, як і про «наукову геніальність» Ломоносова – побічного сина Петра І, Кривавого), а в тому, що ці землі, як переконаний професор Рєзніков, оминуло татарське поневолення; відповідно – не відбулося і етнічного змішання місцевого населення з татаро-монгольською ордою. Не досягли до Костроми і європейські традиції. Отже, з погляду Резнікова, костромчани – це «чистий еталон» справжніх росіян слов’янського походження.

Щодо «чистого еталону» справжніх росіян, можливо так воно насправді є, але стосовно їх слов’янської етнічної приналежності – виникають питання. Достатньо поглянути на реконструкцію знайденого черепа начебто самого Сусаніна і дослідити: скільки в цьому обличчі є рис слов’янських, а скільки – угро-фінських.

Головний акцент у цьому переконанні полягає в іншому: маститий учений на академічному рівні завуальовано висловив тезу, що решта населення, яке проживає в Москві, Рязані, Брянську, Калузі чи в Твері – не чистого слов’янського походження, а представляють синтез фіно-угорської групи уральської гілки народів із тюркською групою алтайської гілки та незначними вкрапленнями слов’янського етносу. Недарма польові дослідження Рєзнікова так і не були завершені, зникли з наукових планів Російської академії наук. Принаймні після 2006 року про їх продовження вже не чути.

Щоб отримати докладне уявлення про загадкову російську душу, група Рєзнікова розробила ґрунтовну анкету, яку заповнювали вибіркові перші-ліпші мешканці в усіх районах губернії – у містах і в селях. Підсумки наукової експедиції піднесли настільки неочікувані сюрпризи, що результати досліджень не були повністю опубліковані. Проте, навіть з частково оприлюдненої інформації теж можна зробити відповідні висновки.

Наприклад, з’ясувалося, що більшість опитаних респондентів вважають своїх друзів ріднішими, аніж батьків чи власні сім’ї. Цей незбагненний для європейця фактор Рєзніков пояснив прихильністю костромчан до суспільних цінностей: мовляв, національний психотип російського народу формувався під впливом сільської громади, а тому і присутнє домінування суспільного над особистим.

Однак, якщо провести паралель з українським селянством, то результат буде протилежним: у Київській державі суспільний уклад здебільшого формував домінацію індивідуальних інтересів над суспільними. Отож російська тенденція до переваги колективу над особою створилася не під впливом сільського устрою, а завдяки азіатсько-ординській суспільній моделі. А ще цікаво було б детальніше дізнатися у професора про особливості російського сільського устрою в тогочасній Костромі, з її лісами, непрохідними навіть для татарської кінноти, та лише подекуди розкиданими невеличкими ділянками орних земель.

Здавалося б – продовжимо розповідь про анкетування – що після розпаду радянської псевдо-соціалістичної суспільної формації та зародження ринкових відносин в Росії, слід було очікувати відродження якостей індивідуалізму серед росіян. Проте Росія – країна особлива: опитані костромчани найменшого значення надають грошам, побутовому комфорту і цілком не дбають про власне здоров’я.

– Серед європейців і американців турбота про здоров’я – найважливіша цінність. А костромчани майже одностайно поставили піклування про власне здоров’я на останнє місце, – лише розводив руками професор Рєзников, доповідаючи про результат польових досліджень під час наукової конференції. – У нашому народі цілком відсутня культура здорового способу життя.

Зате російський народ як і раніше, славиться «широкою душею», що підтвердили практично всі респонденти. Серед якостей, найбільше притаманних нації, у першу чергу вони відзначили щирість, гостинність і застілля. Щирість і готовність віддати останню сорочку межує серед костромчан зі згубними вадами. На питання, в чому полягає найбільша характерність російських чоловіків, переважна більшість респондентів заповнили в анкеті графу «Зловживання алкоголем». Схильність до пияцтва підтверджується й дослідженням російських національних жартів-приповідок і анекдотів. Тема пияцтва в них – на першому місці.

Дізнавшись про поширене ставлення респондентів до суспільно-громадських обов’язків, науковці розгубились цілком. Так, росіяни віддають належне працьовитості (принаймні у своєму фольклорі), але дбайливе ставлення до роботи і пунктуальність вважають не обов’язковими рисами для працівника. Старанність у виконанні професійних обов’язків респонденти поставили майже наприкінці довгого списку анкетних питань.

З’ясувалося також, що російський народ ще менше схильний до раціоналізму, особливо – у сільській місцевості. А такі риси характеру як честолюбство вони не сприймають цілком. Американці та європейці, навпаки, не соромляться називати себе честолюбними, ставлять перед собою і досягають амбітні життєві цілі. Відсутність честолюбства серед росіян Рєзніков пояснив так: спочатку півтора століття людей пригнічували кріпосним правом, потім ще впродовж сімдесяти років клеймили словом «кар’єрист».

Однак у поясненнях професора відсутня логіка. Українці й білоруси теж зазнали російського кріпосного права і московського соціалістичного «щастя», проте такий світогляд масово серед них не прижився.

Цікаві дані були отримані після опрацювання тієї частини анкет, що стосувалися теми прояву національних почуттів. З’ясувалося, що в росіян суттєво зменшилося колишнє почуття гордості за економічні та інші досягнення країни, зате зросло занепокоєння майбутнім Росії.

Цілком несподіваним був результат стосовно релігійності опитуваних. Схоже на те, що більшість росіян вірять у долю, а не в Бога. При цьому релігійні почуття помітніше виявляють представники старшого покоління, які не так давно носили комуністичні партійні квитки. У ставленні до інших релігій росіяни не виявляють належної терпимості, що відповідає традиціям національного менталітету: якщо ти не з нами, ти – проти нас.

– Одне тішить, – знайшов розраду у своїх дослідженнях професор Рєзніков, – що народ не став менше сміятися і жартувати навіть після різкого падіння рівня життя.

Ми теж дуже раді за цей обділений, але веселий народ.

Нехай сміються собі на здоров’я і людям на радість, аби лише Україні не нав’язували свою державну модель та суспільні відносини в ній: з домінацією російського шовінізму та безперервними етнічними війнами на власній території з власними громадянами.

(С) http://www.duhvoli.com.ua/index.php?article=254