ВОООР в законі

Епоха суцільного і безперервного дерибану, що прийшла на зміну рокам первісного накопичення капіталу, в Україні набуває усіх ознак стійкої і автономної системи. Автономної від усього: від совісті, здорового глузду і навіть від тих, хто фактично є основним об’єктом цього дерибану – від українського народу.

Паразити, які обкрадають державу і жирують на цьому, перетворили свій так званий «бізнес» на професію. Найчастіше вони називаються політиками та держслужбовцями. Однак від звичайних грабіжників з великої дороги їх відрізняє одна суттєва риса: грабуючи, вони переконують жертву, що роблять це для її ж блага.

Типовим прикладом такого творчого підходу є, скажімо, пріснопам’ятна Тендерна палата. Під виглядом забезпечення ефективного процесу державних закупівель ця установа привласнювала десятки, якщо не сотні, мільярдів гривень щороку.

Прихід до влади команди Януковича дозволив з новою силою спалахнути на небосхилі тотального дерибану багатьом яскравим зіркам, які, можливо, здатні затьмарити навіть дерибанний геній «хрещеного батька» тендерної мафії Антона Яценка.

Після епохальної епопеї з ухваленням нового Податкового кодексу, який швидше нагадував список вимог класичних рекетирів середини 90-х, дійшла, нарешті, черга і до реформування такої «жирної» сфери, як житлово-комунальне господарство.

Насправді ніхто зараз не здатен навіть приблизно окреслити обсяги ринку ЖКГ. Однак не підлягає сумніву, що йдеться щонайменше про десятки і сотні мільярдів гривень. І ця терра інкогніта не могла не привабити любителів рубанути бабла на рівному місці.

Відтак було вигадано ще один грабіжницький кодекс для регуляції відносин на цьому ринку – Житловий. Побіжний аналіз цього шедевру зробила Тетяна Монтян, і з нього абсолютно зрозуміло, що не тим Чорнобилем лякаємо ми дітей, і що не того ляшка назвали гондурасом.

Авторами і лобістами цього чергового прожекту з покращення життя вже сьогодні є не хто інші, як Едуард Прутнік та його колега Олег Адамов. Однак якщо про Прутніка і його хижацьку хватку писано-переписано, про Адамова широкому загалу відомо досить мало. Проте у його біографії є чимало цікавих моментів, які вартують того, аби ними поділитися.

Олег Адамов належить до тієї ж когорти «младорегіоналів», що й Прутнік, Янукович-молодший або нинішній голова Нацбанку Арбузов. З останнім, до речі, Адамову доводилося перетинатися у своїй стрімкій кар’єрі – вони обидва у свій час очолювали правління банку «Донеччина», нині перейменованого в «УкрБізнесБанк». Цей банк ніколи не входив до числа лідерів ринку банківських послуг, але це й не потрібно: він є «сімейним» банком клану Януковичів з усіма відповідними функціями, про які непогано написано у романі В.Пєлєвіна «Числа» та Кримінально-процесуальному кодексі. Однак у свій час Адамов передав функції голови правління Арбузову, а сам почав займатися ЖКГ.

На цей шлях, очевидно, його підштовхнули кілька міркувань. По-перше, як ми вже казали, ринок ЖКГ – надзвичайно потужний і прибутковий. По-друге, на ньому немає жодного контролю з боку не тільки правоохоронних органів, а й споживачів послуг. По-третє, контроль над судами та органами державної влади дозволяє зробити процес розпилу та дерибану безпечним і безкінечним. По-четверте – є досвід Росії, яка вже провела реформу ЖКГ, озолотивши причетних до цього “радєтєлєй” про народ.

Власне, на російському досвідові варто зупинитися трошки детальніше. Метою ухвалення Житлового кодексу РФ було перекладення тягаря витрат на утримання будинків на плечі самих мешканців цих будинків. Для цього жителі мали створити товариство власників житла (ТВЖ), або найняти управляючу компанію (УК) – державну чи приватну. А вже ТВЖ чи УК мали підписати угоди з постачальниками житлово-комунальних послуг.

Однак переважна більшість людей – абсолютно інертні у питаннях керування своєю власністю. Їм байдуже, хто і як буде обслуговувати будинок, оскільки вони звикли вважати своїм лише помешкання, яке займають.

Отож справу створення ТВЖ до рук взяла влада. ЇЇ управління майном байдужою не залишило, але в дещо іншому сенсі. Оскільки практично у кожному будинку є неприватизовані квартири, які фактично належать державі, держава теж має право брати участь у керуванні спільною власністю. Під таким соусом органи державної влади швидко почали захоплювати владу над будинками, організовуючи фіктивні збори мешканців та ухвалюючи потрібні рішення. Процедура створення ТВЖ була простою, як дві копійки. Для реєстрації були потрібні лише заява до податкової інспекції, протокол загальних зборів власників з рішенням щодо утворення ТВЖ, та статут.

Отож, невдовзі виявилося, що більшість новостворених ТВЖ перебувають під контролем влади. Точніше – тих її представників, котрі отримали височайший дозвіл на пограбування росіян таким вишуканим та ефективним способом.

Подальший перебіг подій кожен може уявити сам. ТВЖ обирало «правильну» УК, яка вже від його імені укладала угоди з постачальниками житлово-комунальних послуг, закладаючи у кошторис і свій навар. Додаткові «бонуси» спритних ділків – участь у схемі «своїх» банків, через які проходили усі фінансові операції ТВЖ, і які теж отримували свою частку прибутку за “тяжку працю”. А ще, щоб отримати право створити УК і займатися цим бізнесом – потрібна ліцензія. Плюс відповідна професійна підготовка, засвідчена дипломом встановленого зразка. Який можна отримати, звісно ж, лише у цілком конкретних навчальних структурах і за гроші. Тут є де розвернутися…

Можна лише уявити, які карколомні капітали робилися таким чином фактично на голому місці. Детальніше про це можна прочитати тут.

Ось ще кілька типових історій з російського досвіду реформування ЖКГ. Прапорщика МВС з Санкт-Петербургу судові пристави викинули з квартири за борг в 35 тис. рублів. Не допомогло ані посвідчення ветерана праці, ані ордени. Якщо ти не можеш оплачувати солодке життя житлово-комунальних реформаторів зі своєї зарплатні – мусиш віддати квартиру.

Місто Виборг. Інструктора з шахів, депутата викинули з квартири через те, що її брат, який жив на іншій половині квартири, заборгував 20 тис. рублів за комунальні послуги. Попри те, що суд визнав неправомірність таких дій судових приставів, квартиру встигли продати, і повернути її неможливо. Нікого не хвилює, чи є ти добросовісним платником, чи ні – житлово-комунальна реформа була вигадана для того, аби викинути тебе на вулицю.

Сім’ю, у якій одинадцять (!) дітей, викидають на вулицю за борги. Комунальні послуги в їхній однокімнатній квартирі коштують 8600 рублів на місяць (близько 2300 гривень), і це ще без вартості електроенергії. До цього їм кілька разів відключали то воду, то світло. Ось так насправді виглядає турбота держави про майбутнє нації.

Однак трапляються випадки, коли наполегливість, помножена на небажання платити скажені гроші житлово-комунальним аферистам, дозволяла знизити тарифи вдвічі, або навіть змусити ЖЕК повертати награбоване. Щоправда, це саме ті винятки, котрі доводять правило.

У підмосковному містечку жителі дев’ятиповерхівки (заселеної переважно науковцями), які сукупно платили за тепло 1,2 млн. рублів на рік, вирішили провести перерахунки особисто. Їм вдалося знизити цю суму до 0,8 млн. рублів, а окремо – ще й вартість світла та води. Тепер їм надходять платіжки з від’ємними сумами – комунальники змушені повертати переплачені гроші.

Звичайний дитячий будинок у м.Владімір платив за обігрів своїх 12 тис. кубометрів приміщень стільки, ніби їх було насправді у чотири рази більше. А ще були випадки, коли з рахунку на тепло в розмірі 20 тис. рублів після суду та перерахунку споживач платив лише 1950 рублів.

Відео

Не полінуйтеся, перегляньте цей фільм  – і ви зрозумієте, для чого Прутніку та Адамову Житловий кодекс.

Отож, повертаючись із цього екскурсу в історію становлення ринку ЖКГ наших північних сусідів, слід сказати, що герой нашої статті не випадково зацікавився російським досвідом. Олег Адамов у своїй біографії вказує, що у 2005-2006 роках працював у Росії «першим Віце-Президентом компанії «Евродомсервис». Яка, власне, і займалася втіленням у життя прописаної у російському Житловому кодексі схеми.

Можете й самі пересвідчитись – за цим лінком можна скачати книгу, одним зі співавторів якої є Адамов. У цьому шедеврі йдеться про те, що українці – це тупоголове стадо, яке не вміє розпорядитися власним майном. Але замість того, щоб поділитися з народом цими сакральними знаннями, пропонується перетворити усіх мешканців багатоквартирних будинків нашої країни на кріпаків, які довіку сплачуватимуть оброк управляючим компаніям.

Забігаючи наперед, слід сказати, що у своїх інтерв’ю Адамов не соромиться посилатися на російський досвід, навіть попри те, що у новому українському Житловому кодексі російська схема відтворена хіба що не дослівно.

Повернувшись до України, Адамов очолив першу в країні «управляючу компанію щодо професійного управління житловим фондом – Корпорацію «КомЕнерго», котра здійснює свою діяльність майже у 15 містах України». Трохи згодом він очолює ще одну структуру, з химерною назвою Всеукраїнське об’єднання обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі «Федерація роботодавців ЖКГ України». Скорочено ВОООР ПЖКГ. Очевидно, не випадково ця назва викликає деякі цілком однозначні асоціації.

Крім того, постановою Кабміну № 660 від 28 липня Адамов призначений членом правління Пенсійного фонду. І хоч це й не стосується прямо теми цієї статті, проте красномовно свідчить про апетити та інтереси цього безперечно талановитого спритника. Точніше, сПрутніка.

До речі, зв'язок Адамова з улюбленцем діючого Гаранта Едуардом Прутніком прослідковується простіше простого: ВОООР підтримує Інформаційний портал ЖКГ України, серед партнерів якого, в свою чергу, вказано міжнародний фонд «Єдиний світ». Керівником цього фонду, як ви вже здогадалися, і є Прутнік, чиє обличчя лукаво насміхається з відвідувачів офіційного сайту фонду

Також на сайті ВОООР у розділі «Наші партнери» можна знайти і російську структуру аналогічного типу – Общероссийское Отраслевое Объединение работодателей «Союз коммунальных предприятий». Що зайвий раз доводить, наскільки глибоко пан Адамов перейнявся змістом і результатами російських реформ у сфері ЖКГ.

Отож Адамов і Прутнік (чи, може, Прутнік і Адамов?) цей самий передовий досвід вирішили реалізувати і в Україні. Саме для цього і був запущений проект Житлового кодексу із закладеними до нього мінами уповільненої дії російського зразка. А реалізовувати ці наполеонівські плани з «покращення життя вже сьогодні», ймовірніше за все, буде очолювана Адамовим корпорація «КомЕнерго». Останнім часом вона невтомно розширюється в очікуванні нереальних «розпилів». Також до когорти покращувачів має увійти ВОООР ПЖКГ під орудою того ж «младорегіонала». А оскільки Житловий кодекс готується до другого читання, чекати старту залишилося зовсім недовго.

Ця шайка-лєйка вже повним ходом веде пропаганду свого дітища. У численних інтерв’ю Адамов розповідає класичну баєчку-«наживку» для лохів про необхідність реформ (під його з Прутніком керівництвом), світовий досвід (російський дерибан), ефективність власної компанії (ось побачите) … Загалом, усе з того ж розряду, що й цяцянки про «покращення життя вже сьогодні». У правдивості яких, зрештою, усі охочі вже мали змогу переконатися на власній шкурі.

Залишилося повірити черговому ВОООРу в законі, чи не так?

Ми звертаємося до журналістів з пропозицією детальніше дослідити непересічні особистості натхненників та лобістів проекту ганебного Житлового Кодексу, а до конкуруючих груп впливу в нетрях Партії Регіонів – з пропозицією максимально дохідливо донести до Віктора Федоровича, що він може дострибатись до «румунського варіанту», якщо не вгамує безрозмірні апетити цих молодих та нахабних хижаків.

Усіх притомних українців ми закликаємо поширювати цю інформацію, бо ворогів треба знати в обличчя. Якщо Росія, судячи з відео «ЖКХ-потрошитель», вже пройшла «точку неповернення», то у нас – ще є шанс! Головне – вчасно об'єднатись, аби його не втратити!

http://proosbb.info/2011/01-31/13:04/vooor-v-zakoni.html

http://blogs.pravda.com.ua/authors/montyan/4d466e848ba0c/ 

<a target="_blank" href="http://www.radikal.ru"><img src="http://s47.radikal.ru/i115/1102/44/b29d274d826d.jpg" ></a>

На фото: Адамов Олег Ігорович, 1977 р.н. Він дивиться на тебе, як на... тупоголове бидло

Едуард Прутнік, 1973 р.н., Член Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони