”Iнформацiйно-аналiтична Головна | Вст. як домашню сторінку | Додати в закладки |
Пошук по сайту   Розширений пошук »
Розділи
Архів
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930

Поштова розсилка
Підписка на розсилку:

Наша кнопка

Наша кнопка

Яндекс.Метрика


email Відправити другу | print Версія для друку | comment Коментарі (1 додано)

Дозвіл на дерибан сільськогосподарських земель – злочин проти українців

Ганна ГОПКО, Київ on Квітень 14,2011

image

Продаємо землю – продаємо Україну.

 «Іде війна за землю!

На наших очах відбувається страшна боротьба,

яка не має ніякого порівняння

 з усіма цими політичними баталіями»

Філософ Сергій Кримський

Шкідлива та невчасна агрореформа?

Парламентські слухання на тему: «Земля в українській долі: ситуація у земельній сфері, законодавче забезпечення земельних відносин та практика його реалізації», які нещодавно відбулися у Верховній Раді, лише показали, що більшість учасників – українські аграрії, сільські голови і власники паїв – пропонують не спішити із введенням ринку землі й відстрочити його хоча б на 3 роки, поки не буде прийнято необхідних законів. До того ж виникає сумнів: чи потрібно торгувати землею чи краще впорядкувати умови оренди? Поспішне введення ринку українських земель сільськогосподарського призначення в країні з високим рівнем корупції, особливо в судах, особливо вигідне тим, хто при владі, має гроші чи вплив (а це олігархічна частина влади, міжнародні банки, транснаціональні корпорації). Селяни, як і дрібні агрогосподарники, навряд чи отримають шанс на долю в секторі.

Як зазначає відомий агроексперт Іван Томич: «Ситуація погіршилась у плані вихідних даних щодо запровадження ринку землі. Я повертаюсь до парламентських слухань, які проводились з питань земельної реформи у вересні 2005 року, і постановою від 22 вересня було чітко прийнято перелік законів. Це три основні закони, які необхідно прийняти: закон «Про кадастр», закон «Про ринок земель», закон «Про державний іпотечний банк». А також 17 законів, які в комплексі давали відповідь на врегулювання земельних відносин».

Отож, законодавча база не готова до зняття мораторію та впровадження ринку, так само як і населення. За даними Інституту соціології  НАН України, з 1994 року негативне ставлення до приватної власності на землю постійно зростало  із 44 % до 53,1 % у 2008 році та 57,2 % у 2010 році. Кількість прибічників продажу землі із 38,5 % у 1994 році знизилася до 25,8 % у 2010 році. Воно й не дивно, у народу вже відібрали більшість корисних копалин, що приносять мільярдні статки їхнім власникам, які встигли «прихватизувати» заводи, шахти.

Складається враження, що влада свідомо не зацікавлена в прозорості впровадження ринку землі. Бо прийняття потрібних законів для запровадження ринку землі стає таким ж неможливим, як народження дитини за 3 місяці. За таких умов поспішне впровадження ринку земель сільськогосподарського призначення може призвести до голодних бунтів (варіант Ефіопії), поглиблення соціальних конфліктів, остаточного вимирання села.

 

Продавати чи не продавати землю – це питання національної безпеки, незалежності (економічної, соціальної), це питання майбутнього. Приватизувати землю – «прихватизувати» Україну, а скоріше, останнє недопродане багатство, яке має забезпечувати добробут народу України, а не вибраним чи привілейованій купці людей. Ринок сільськогосподарських земель – небезпечний, необов’язковий і шкідливий на даному етапі розвитку України...

Земля – це не «Криворіжсталь», котру продали раз і назавжди. Земля для України – як нафта для Азербайджану, Об’єднаних Арабських Еміратів чи Брунею.

Відомий український біолог і фізіолог Віталій Межжерін раніше висловив гарну думку: «Земля, як і природа, повинна НАЛЕЖАТИ ВСІМ, А ЖИТТЯ ЗАБЕЗПЕЧУВАТИ КОЖНОМУ. І не тільки людині... Є простий економічний механізм, який дозволяє вирішити цю проблему й покінчити з постійними війнами, що супроводжують цивілізації. Земля передається в користування, і за це стягується платня. Платня надходить у земельні (народні) банки – на рахунки громадян. Майже так, як від продажу нафти в багатьох країнах Близького Сходу. Щоправда, там нафту продають назавжди, а земля залишається навіки у народу».

На жаль, влада не розуміє, що треба торгувати не землею (хоч би як хотілось), а тим, що вирощено на ній.

Оренда – чудовий ринковий механізм у системі земельних відносин, що вже протягом багатьох років доводить свою ефективність в країнах Західної Європи. Чому б не базувати ринок на цій основі? Звичайно, не на «українському» варіанті оренди (обдиралівці, що її нав’язали селянам, за якої майже все привласнює орендар, виснажуючи землю і виплачуючи орендодавцю символічну плату).

Потрібно встановити гідну орендну платню за землю та належний контроль за сівозмінами, здешевити фінансові ресурси для сільгосппідприємств (надати дешеві кредити). Саме цього не було зроблено на перших етапах агрореформи, коли відбулося роздержавлення земельної власності та формування приватної власності через паювання земельних ділянок. Тоді фактично було покладено початок знищенню села.

Що буде з селом після впровадження ринку землі? Найкраще на це питання відповів Джеймс Мейс: «Давати людям без грошей і влади сумнівне право продавати свою землю тим, хто має і те, й друге, без надання якомога більшої підтримки тим, хто намагається спробувати свої сили в приватному землегосподарстві незалежно від клептократів, якими є голови колишніх колгоспів і які продовжують диктувати свої правила в більшості сіл, є неправильним. Однією з відносних переваг України в цьому світі є її родюча земля. Нехай цю землю обробляють ті, хто робив це з діда-прадіда, й ця країна нагодує багатьох у цьому світі на користь усіх, хто тут живе. Нехай ті, хто зробив собі кар’єру, експлуатуючи хліборобів, поїдуть в Туреччину або деінде й продають себе за стільки, скільки вони варті».

 

 Питання продажу землі (це єдиний товар, який більше не виробляється) – це питання стратегічного бачення розвитку країни як провідної агродержави. 7% світових запасів чорноземів в глобальну продовольчу кризу здатні нагодувати 150–300 млн людей (оцінки експертів тут різні).

Однак що матимуть від продажу найстратегічнішого ресурсу 45 млн українців, офіційні власники землі за Конституцією? Сумно констатувати, але жадоба «еліти» (скоріше псевдоеліти) до надзбагачення не дозволяє їй правильно оцінити масштаби можливого вибуху, який може вилитися в 10-кратний Податковий Майдан.

На шляху до НЕОКОЛОНІАЛІЗМУ

та панщинної системи господарювання

Може скластися ситуація, коли українці голодатимуть, маючи найродючіші чорноземи. «Селяни, які, по суті, перетворилися на рабів згідно зі сталінською версією соціальної справедливості, залишилися ні з чим. А тепер, здається, їх готують до виселення з землі, яка годувала їх та їхніх прадідів. Невже автор цих рядків є єдиним в Україні, хто готовий здіймати ґвалт із цього приводу?», – запитує Дж. Мейс, відомий дослідник українського Голодомору в статті «Трагедія, що назріває».

Справжня війна за харчі у світі лише попереду. За даними ООН, потреба у зернових до 2030 року зросте на 50 %, а до 2050 року вже на цілих 100 %. Як прогнозує більшість експертів визнаних організацій, населення планети в середині XXI сторіччя сягне 9,5 млрд чоловік. Зазначимо, що при сьогоднішніх лише 6,5 млрд тиск на природу шалений, не вистачає землі, води...

Відомий журналіст Джон Відал з британської газети The Guardian пише в статті «Страхи за найбідніші країни у світі, бо багаті швидко захоплюють у них землі для вирощування продуктів» («Fears for the world’s poor countries as the rich grab land to grow food». http://www.guardian.co.uk):  «Захоплення сільськогосподарських земель у найбібідніших країнах багатими країнами та транснаціональними корпораціями є пришвидшеним і в загрозливих масштабах, із площею в половину площі європейських сільськогосподарських земель». Таке захоплення земель автор називає «неоколоніалізмом».

Серед прикладів загарбництва земель: 500 000 га в Танзанії придбані Саудівської Аравією. Індія позичила гроші 80 компаніям для купівлі 350 000 га в Африці. Інші країни придбали землі, включаючи країни Персидської затоки, Швецію, Китай і Лівію. І це стосується придбання не лише в таких країнах з родючими землями, як Бразилія, Україна, а й у Камеруні, Ефіопії, Мадагаскарі та Замбії. Стаття містить карту, на котрій декілька бідних країн, серед яких і Україна, з описом, хто в кого купує землю.

Ціна на землю тільки зростатиме. Деякі з найбільших у світі компаній із виробництва їжі, фінансові корпорації та виробники машин інвестують у землю. У 2009 році, згідно з оцінками американського аналітичного центру – Міжнародного інституту з досліджень харчової політики, від 20 до 30 млрд доларів було витрачено багатими країни на купівлю землі в країнах, що розвиваються.

В Україні уже давно створені латифундії з іноземними капіталом (за даними Асоціації фермерів та приватних власників, понад 10 млн га  (або ¼ с/г землі України) перебуває в оренді 100 компаній з іноземним капіталом). Отже, зважаючи на високий рівень корупції, впровадження ринку землі допоможе їм за безцінь зафіксувати право власності на орендовану землю. Українським агрохолдингам також.

У цій конкурентній боротьбі цікаво, як виглядатиме роль і місце селянина, який залишиться без землі. Варіантів розгортання подій небагато. Український селянин стане кріпаком на землі, яка буде належати невеличкій групі закордонних ТНК і наближених до влади «українських» олігархів, постійне місце проживання більшої частини яких – Швейцарія або Монако.

Наведемо приклад з історії: «XIX ст… Галичина була «хлібною коморою» для Австрії і Німеччини. Вона експортувала велику кількість збіжжя з панських маєтків, що приносило чималий зиск. Разом з тим, сільське населення періодично голодувало. І головна причина цього голодування в тому, що 43 % орної землі належало польським та іншим панам-дідичам, котрих налічувалося більше ніж 50 тис., тоді як на майже 2 млн 700 тис. селян припадало 57 % орної землі»…

Ганна ГОПКО, кандидат наук із соціальних комунікацій, співзасновник Регіонального центру громадянського представництва «Життя»


2116 раз прочитано

Оцініть зміст статті?

1 2 3 4 5 Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00 (всього 3 голосів)
comment Коментарі (1 додано)
  • image Земля України в небезпеці! Чому так влада рветься до продажу української землі? Тому, що вона вже повністю вичерпала можливості пограбування України в промислово-побутовій сфері. Влада не працює на державу Україна, не працює на народ України. По перше – не вміє, якщо хто скаже , брешу, то – не хоче, що э взагалі кримінальним діянням. Нікому заглянути під хвоста нашій владі. Розгнуздана псевдо демократією, анархічно веде державні справи, турбуючись тільки про свою пельку. Все, що було набудовано за всі часи, розтрощила, розграбувала, а нового потрібного для держави, яка складається не тільки з влади, а в державі є ще й народ, про який влада абсолютно забула, нічого не збудувала, як і забула уроки історії. Я думаю, пора кожному заглянути в підручники історії Стародавньої Греції і Древнього Риму, де чітко розписано, як і що відбувалося при різних системах влади від тиранії до демократії і навпаки, про те, як боровся народ проти несправедливих тиранів і олігархів. Ще тоді три тисячі років тому, Аристотель сказав, не важливо, яка в вас система влади, а головне те , як ви керуєте, будучі при владі. Вже тоді було чітко сформульовано, землю продавати не можна, тому, що олігархи (/ а це завжди були антинародні і антидержавні елементи в любій державі, проти яких завжди велась запекла боротьба/) скуплять землю і будуть всі врожаї продавати тільки тим, хто більше заплатить, не важно хто буде купувати, друзі чи вороги. Бо як воювала Греція з Персією, то олігархи вмудрялися продавати зерно своїм ворогам, допомагаючи тим знищувати свій народ. Проти цього повстала вся Греція і землі були повернуті державі і врожаєм розпоряджалася держава в першу чергу на користь своєму народові. І в древньому Римі був такий закон, усим рабам надавали землю і казали, половина врожаю твоя, а половина державі, на утриманні якої був керуючий , силовий і репресивний апарат. Так і нам потрібно зробити, хто хоче працювати на землі, тому треба надати землю в тому обсязі, який він може обробити, навічно, і навіть надавати допомогу, бо сільське господарство завжди було малорентабельним і збитковим, в усьому світі селянам , фермерам надаються дотації, особливо в дорогих галузях-виробництво м*яса, грибів, та інших. Тим, хто не зможе обробляти землю, повинен буде повернути державі.Навіть в багатій Америці- США, фермери мають право тільки на сто гектарів орної землі , більша кількість землі вже надається державою в аренду без обмежень, і то тільки на всю фермерську сім*ю, а не на одну особу , як у нас, та й ще без обмежень, деякі спритники вже вспіли захопити сотні тисяч гектарів, вже і цигани навіть підключилися до закупки селянських паїв і торгу землею. Ющенко перед виборами в 2004 році кричав на всю Україну, що торгівля землею це злочин!. Бандитів у тюрми! Десять кроків назустріч людям! Будемо іти в Європу! Та хто нас пустить у ту Європу, якщо ми брехуни і ледарі? А тепер перший кричить , що землю треба продавати якнайшвидше. Так він же сам себе об*явив злочинцем! Це і є якраз найяскравішим прикладом фарисейства і блюзнірства нашої влади. Що тут козлоумствовати і лукавити , начебто сюди прийдуть інвестиції і буде все окей. І хто прийде з нормальних інвесторів? Прийдуть такі ж бандюгами , як і наші.Той хто вкладе реальні гроші повинен буде думати перш за все, як їх примножити і патріотити в таких справах ніхто не буде. І взагалі , перш за все треба спитати у народу-через референдум, що робити з Українською землею, щоб не вийшло так як з загубленою промисловістю. Я надаю цитату з підручника по Історії Стародавньої Греції в якій чітко визначено позиції тодішніх спекулянтів, під владою олігархів :. « Але внаслідок воєн, внаслідок ослаблення держави у постачанні населенню хліба бували перебої, які використовувалися окремими особами для всяких спекуляцій. Хлібна спекуляція здавна приваблювала афінських (/ по нинішньому – зерно-нафто і інших трейдерів/) купців, але в період війни вона набрала небачених доти розмірів.(/Нині теж вже п'ятнадцять років іде громадянська війна на Україні, тільки в економічному вигляді і проти власного народу/). Характер хлібних спекулянтів і психологія спекулянтів (/зернотрейдерів/) прекрасно передані в «Промові проти хлібних торговців» афінського адвоката Лісія: «Ці люди- говорить Лісій- здобувають найбільше прибутку в той час, коли приходять звістки про нещастя, яких зазнає наша держава, і тоді вони продають хліб по дорогій ціні.( /А наші плутократи все продають по якнайбільшій ціні, не тільки хліб./) Вони радісно дивляться на ваші страждання і стараються раніше за інших дістати звістку про злигодні, які падають на нашу державу, а іноді й самі ширять брехливі чутки, ніби наші кораблі загинули на Понті, або спартанці захопили транспорт, відправлений в Афіни, або замкнути гавані, ніби перемир*ю загрожує розрив. (/В нашому випадку зерно ховається в портах і об*являється, ніби продано за кордон, а по весні вже продається знову нам , привезеним начебто з закордону по ціні в тричі вищій./) Вони дійшли до такого зухвальства, що замишляють лихе проти нас, як вороги, і коли ми особливо потребуємо хліба, вони загарбують його до своїх рук і не хочуть продавати, щоб не сперечалися за ціну, а погоджувалися платити , скільки б вони не вимагали. Ось чому іноді і під час миру ми переживаємо стан облоги.» Писано , яка начебто тільки сьогодні, і про сьогодні, а пройшло ж три тисячі з гаком років. Зараз наша держава вернулась по спіралі розвитку знову в рабовласницьке минуле, тільки з тією різницею, що раби наші, українці, на добровільних засадах здалися на милість олігархів. Єдина свобода осталась, якому олігарху віддатися. Я слухав новорічні побажання пана Ахметова, де він чітко сказав, що бажає примножити здобутки таким, як він в декілька разів. А за рахунок чого? Та ясна ж річ не за рахунок справедливого керування державою, примноженню робочих місць, справедливого розподілу заробленого. Їхнє щастя олігархів криється в нашому нещасті. Загарблення підприємств рейдерським способом, бо ваучери вже закінчилися, несплата податків, весь податковий тягар лежить на дріботі і державних підприємствах. А чого варте повернення липового ПДВ в небачених розмірах?, в якому затонула «Криворіжсталь». Не дивлячись на прямий дохід від продажу «Криворіжсталі» в 25 000 000 000 S, влада України до козакувалася до того, що ще 5 000 000 000 S залишилось в пассиві, з-за необмеженого і неконтрольованого імпорту іноземних товарів. Як що така філософія життя буде продовжена, то жити нам зосталось небагато. Бо благополуччя держави може бути тільки в праці свого народу. І перспектив до щастя і процвітання в нашій державі я ніяк не бачу. Держава і далі іде в прірву анархії і беззаконня. Зараз вже видно на глаз, що влада прийшла до свого ступору. Вона розрослася раковою пухлиною до останньої стадії і не може керувати державою, бо вже май же нічим, та й як спортсмени, міліція ,і їх опоненти-конкуренти бандити, яким обіцяли тюрми, та інші репресанти людей , з яких складається новітня влада, створена з представників старої кримінальної по відношенню до народу влади ,можуть керувати державою? І що б якось протягнути в часі, придумали не що інше, як прискорити продаж землі. Антикризовики і соціалісти, представники нової влади, кричать, що ще рано продавати землю, треба надати можливість селянам подорожче продати землю лукавять, просто їхнє оточення мало захопило землі, бо недавно при владі. Бажано було б відібрати трохи у тих, що вже захопив земельку. Мені особисто все це , вважається просто дикунством. На мене кажуть, що я розмишляю, як комуніст. Хоча ви й самі побачили з цитати, древні греки не знаючи ще про комунізм, вирішували питання по комуністичному. Зараз захід дуже негативно ставиться до комуністичних ідей, як до утопічних, хоча під впливом свого народу, який чинить шалений опір владі, як що вона щось робить не так, чинить дуже і дуже соціалістично. А наш народ не чинячи опору, дозволив нашій владі дійти вже до феодалізму. В нас була соціалістична модель розвитку доволі конкурентноздатна проти західної , та дурням дісталася. Це притому, що вона була збудована на костях наших предків. В мого прадіда до революції було 113 гектарів землі в Машівському районі, та його розкуркулили, його сина , дядька Павла посадили в тюрму. Після виходу з тюрми його поставили головою колгоспу в Коновалівці. Потім знову посадили і так три рази. А тепер, ті хто одібрав земельку, хочуть перебрати її до себе, а ми, нащадки нашого діда виходить вже на маємо ніякого права на землю? Навіть на ті три – чотири гектари? Чесно кажучи ми вже і не хочемо мати ту землю. Хай і далі вона буде народною, державною. А соціалізм треба було вдосконалювати далі кардинальним зміненням владної системи, тому, що вона перезріла, як чиряк на оці, і керувати далі в тому стилі, як керувала влада, було вже неможливо. Як би в нас вибирали депутатів-стратегів як у Древній Греції – після його промови, його , якщо народ не підтримав , вішали на тій вірьовці, яку одягали на шию перед виступом у вигляді краватки, то тоді б і була відповідальність перед народом. І це було б круто! Просто так, від нічого робити, до влади б ніхто не ліз. І з суддями боролися дуже цікаво і ефективно, щоб були справедливими і не брали хабарів. Новопризначеного суддю садили в крісло оббитого шкірою його попередника, який брав хабарі. Просто і ефективно. А в нас нікого не можуть навіть до буцегарні спровадити, все пишуть – не має справа складу злочину. Мабуть треба до розгляду цих справ підключати ще й народну спільноту присяжних, щоб більш точніше бути у визначенні справ. Крючкотворство в судах досягло вже такої висоти, що й сама влада не може нічого зробити в боротьбі з самою собою. Але наша влада пішла «другим путьом». Не трудовим. Навіщо працювати, коли можна розбагатіти по іншому, за рахунок розграбування. Ще тоді, на початку перебудови я казав усім, який був у нас соціалізм, такий буде і капіталізм. Та мене , як завжди ніхто не слухав. І ось ми біля розбитого корита. Все, що було в кориті, опинилося в нашій владі, а ми народ зостався з дулею. Дорого нам обходиться наша влада, яка зовсім не наша. Саме цікаво те, що така влада буде існувати у нас і далі процвітаючи, на відміну від нашого населення. Чи зможе наше населення коли не будь впливати на владу? Перспективи такої я не бачу зовсім. Наші люди стали пофігистами, окрім того, що кожен живе у крайній хаті. Це яскраво показали останні вибори нового мера. На вибори прийшло дуже мало виборців, та й то , з тих, що прийшли, було багато закуплених. І влада продовжує чхати на народ. Не зважаючи на протести на забудову могильників , на бувшій Артбазі, робота вже іде повним ходом, і вона буде йти , незалежно, хто буде керувати й далі, бо населення не вибирає собі справжніх патріотів, а продовжує керуватися думкою, нав*язанною владою, що старі вже набралися, і треба вибирати з того, що підносить влада в своєму меню нашому населенню. Замість того, що б дійсно покращити місто, провівши забудови на старих гнидниках, впорядкувати місто взагалі, влада продовжує своє, тільки те, що їй вигідно, а в чому ж вигода суспільства? Тільки тим, що і далі гнити у старезній Полтаві? Минулим літом від музею Полтавської битви проведена каналізація з метою забудови мікрорайону на території Полтавської битви. Хоча є закон, його ніхто не відміняв, що територію Полтавської битви забудовувати не можна. Та влада чхати хотіла на закон і закони всі разом взяті. І влада все зробить, що хоче, бо в нас народу справжнього нема - є тільки аморфне забите населення, яке тиняється тисячами в робочий час, замість того, щоб працювати. Влада не залежить від результату праці нашого народу, тому і знищує своє населення, яке їй не потрібне. Воно потрібно самому собі, Але роз*єднане і розбратоване, воно терпляче чекає на заклання. До чого ми прийдемо в кінці кінців? Неконтрольована ніким і нічим наша влада землю все таки продасть і приведе , я думаю, до повного знищення українця як підвиду людини планети Земля. Не ясно тільки, як швидко це відбудеться. Бо що робитиме українець без Землі, яку продадуть ? Буде вимушений піти в пряме рабство новим Володарям України, де і загине назавжди і кінцево. І зараз вже наш народ поводиться згідно рабської філософії, і вся свобода цього народу є свободою відв’язаного цюцька, який ще має право обирати собі рабовласника. А люди влади розчиняться серед нових володарів території України, або повтікають з території витіснені новим народом. Бо справжній народ таку владу терпіти не буде. Це закономірний історичний процес боротьби підвидів і індивідів, на який українські люди чомусь абсолютно не зважають. Людина тому стала людиною, що організувалась в суспільство, вона вже фізично і історично не може існувати окремо від суспільства. І в древні часи, раби захоплені в боях розтворялися в нижчих прошарках того суспільства, до якого вони потрапляли, і переставали бути повноцінними людьми. Людина тоді стає представником народу, якщо зорганізується в єдине суспільство, і буде повноправним членом такого суспільства
    (Створено Василь Рудаков, Вересень 17, 2014, 11:18 AM)
Найпопулярніші
Найкоментованіші

Львiв on-line | Львiвський портал

Каталог сайтов www.femina.com.ua