Епоха вандалів: як під знесення потрапила історична будівля австро-угорського періоду

Для «демократів» 2004 рік видався благодатним для поліпшення матеріального становища. Поки українці відстоювали свою громадянську позицію на Майдані, дехто скуповував основні засоби Міноборони. Коломия також опинилася під прицілом шукачів легкої наживи: було продано практично за безцінь будівлі австро-угорського періоду: спортивний комплекс на вул. Січових Стрільців (манеж), де тепер розміщений супермаркет «555», казарми на вул. Чайковського та на вул. Довбуша. Попередня влада не дуже опиралася і попри громадське обурення передала як будівлі, так і землі в приватну власність.

Першим на черзі був манеж. За копійчані обіцянки влада дала дозвіл на будівництво тут супермаркету з виділенням земельної ділянки. Австро-угорська імперія почала зазнавати краху. За декілька місяців на місці історичної споруди виросла залізобетонна скляна потвора. Наступним об’єктом стала казарма на вул. Чайковського. Нам надали лист-відповідь відділу охорони культурної спадщини управління культури облдержадміністрації, у якому зазначено, що «будинок за адресою вул. Чайковського, 7 в м. Коломия не занесений до Державного реєстру нерухомих пам’яток України національного чи місцевого значення, не занесений до Переліку нововиявлених пам’яток культурної спадщини і згідно з історико-архітектурним опорним планом м. Коломия не становить цінності як об’єкт культурної спадщини». Однак історія говорить зовсім інше. Наприкінці ХІХ сторіччя в Коломиї для потреб австро-угорської армії було збудовано добротні казармені приміщення, які могли справно служити для багатьох наступних поколінь, навіть за умови їхнього перепрофілювання. Цю величну гарнізонну споруду біля парку К. Трильовського по вулиці А. Чайковського зведено за проектом німецьких зодчих у мілітарному архітектурному стилі, з елементами європейського "палаццо", ідею якого запропонував сам архикнязь з династії Габсбургів. У цих касарнях містився цісарсько-королівський 66-й батальйон "Коломия" піхотного полку краєвої оборони, згодом 3-ій батальйон 36-го піхотного полку, утвореного ще в 1889-1901 рр.

Даний будинок – останній свідок присутності імператора Австро-угорської імперії Франца Йосифа І у нашому місті. Зупинявся тут і полковник легіону Українських Січових стрільців Вільгельм-Франц Льотрінген Габсбурґ – онук австрійського імператора Франца Йосифа I (Василь Вишиваний). З цією будівлею пов'язані біографія і доля такого визначного українського військовика, як сотник УГА Гриць Голинський, коменданта Гуцульського куреня в 1919 р., якого розстріляли більшовики у Станіславі 1941 р.

На одній з сесій міської ради у 2004 році, де вирішувалось питання про передачу земельної ділянки в оренду,  народний депутат Володимир Мойсик переконував присутніх, що в приміщенні казарми згодом влаштують Гуцульський університет. Не варто нагадувати, що ніхто  університету не побачив, більше того, роботи з облаштування навіть не розпочиналися. Тривалий час об’єкт залишався поза увагою, була навіть ідея перенести в казарму служби та відділи міськвиконкому. Однак 2010 року казарму розпочали тихцем розбирати. Юрій Мартинюк, директор ТзОВ «Княжий двір», яке й придбало  будівлю у 2006 році, офіційною причиною руйнування назвав скарги жителів сусіднього будинку, мовляв, казарма небезпечна для їхнього життя.  Нам надали висновок експертного обстеження технічного стану будівлі, яке проводило державне підприємство «Карпатський експертно-технічний центр  національного науково-дослідницького інституту промислової безпеки та охорони праці» в особі технічного експерта в галузі будівництва та обстеження будівель і споруд  Марії Малярчук.  Ось що зазначено в результатах обстеження: «Внаслідок регулярного замокання основи фундаменту спостерігається просідання фундаментів, випадання окремих каменів та цегол мурування фундаментів; в стінах першого поверху з’явилися тріщини внаслідок постійного просідання фундаменту,тріщини у муруванні склепінь (арочника), особливо у п’ятах та замку, в зовнішніх несучих стінах спостерігається розшарування рядів кладки, руйнування карнизної частини, черепична покрівля вичерпала свій експлуатаційний ресурс на 100 %, пошкоджена гідроізоляція фундаментів». Але нас зацікавило дещо інше: до 2010 року будівля нікому не заважала, а в 2010 році раптом знадобився висновок, що казарма в аварійному стані. З’ясовується, саме цього року й розпочалося будівництво на території, де розміщена казарма. Власників об’єкту від 2004 року змінилося приблизно п’ять. Ми віднайшли план на забудову ділянки першого власника. Якщо подивитися на початковий варіант цієї земельної ділянки, то бачимо, що її не планували розбирати. Натомість теперішній власник має на неї інші комерційні плани. На території розпочали зводити житлово-торговельний комплекс, а казарма «гармонійно» не вписується в нього, оскільки порушує будівельно-проектні норми. Іншими словами, історична споруда просто заважає власникам.

Хочемо зазначити, що якщо б колишня влада не виділила будівельній фірмі  ТзОВ «Княжий двір» земельну ділянку, будівництво не розпочалося б. Ми не можемо стверджувати, що колишній міський голова чи  дехто з депутатів були зацікавленими особами, однак чому ж тоді й зруйнований уже манеж, а тепер і дві інші казарми, які пережили Австро-угорську імперію, польську, радянську влади, але з легкої руки виконавчого комітету Коломийської міської ради були передані в приватну власність, - під загрозою знесення?

На другому засіданні тимчасової контрольної депутатської комісії з приводу збереження історичної будови і недопущення її руйнування Юрій Мартинюк переконував  присутніх, що в казармі гігантська тріщина, яка проходить через всю будівлю, у зв’язку з чим є загрозою для мешканців сусіднього будинку та перехожих. Звичайно, членів комісії зацікавило, що ж то за така фатальна тріщина, через яку потрібно розбирати( не зносити) історично важливу будівлю. Депутати побачили зовсім іншу картину:знятий паркет, розібрані кахельні печі, зруйноване до третього поверху горище у лівому крилі ( зняті черепиця, балки та цегла). Згідно з висновком тимчасової контрольної депутатської комісії, казарма не  в аварійному стані, однак власник постарався хоча б наблизити її до такого: практично незворотний процес руйнування розпочато. Натомість Юрій Мартинюк виправдовується, що він тільки за збереження казарми, але не може суперечити думці жителів, які звернулися до влади з листом, де вимагають знести споруду і побудувати там дитячий майданчик. Також власник стверджує, що йому невигідно розбирати казарму, тому він залучив сторонню фірму, яка в рахунок оплати бере матеріали. Ми, звичайно, перевірили цю інформацію. Експерти  та прості розрахунки стверджують, що економічно вигідніше просто знести казарму, ніж розбирати її по частинах. Натомість ТзОВ «Княжий двір» ніяких бульдозерів чи екскаваторів не використовує, а просто акуратно розбирає. До слова, одна черепиця, яка нібито «вичерпала свій експлуатаційний ресурс на 100 %», нині коштує приблизно 5 американських доларів. Враховуючи моду на екологічно чистий товар, а саме цей будматеріал таким є, прибуток з демонтажу очевидний – як з продажу черепиці,так і цегли.

Рішенням сесії міської ради руйнацію будинку призупинено, а казарму внесено у план архітектурних цінностей м. Коломиї. Та щоб її внесли у реєстр історичних  пам’яток архітектури місцевого значення, будову потрібно відновити, на що ні у власника, ні у міському бюджеті грошей немає. Міський голова та відповідні служби шукають вихід з доволі-таки складної ситуації – як зберегти історичну споруду і виконати умови власника  та орендатора цієї земельної ділянки. Нам стало відомо дещо більше – ТзОВ «Княжий двір» винен  міському бюджету понад 1 млн. гривень за цю земельну ділянку, але вимагає в обмін рівноцінну, до того ж у центрі міста… Нагадаємо, що згідно з рішенням сесії міської ради, заборонено «роздавати» міські землі, можливий лише продаж через аукціон. Наразі, як стверджує міський голова Ігор Слюзар, він не бачить ділянки, яку б можна було запропонувати власникові.

Доки увага громадських діячів, місцевих політичних лідерів, журналістів, українських телеканалів була прикута до історичної споруди, доки інтелігенція України своїм зверненням вимагала не допустити знесення історичної пам’ятки в Коломиї,  під яким, зокрема, підписалися віце-президент Українського національного комітету ICOMOS Андрій Салюк, письменник  Роман Іваничук,  академік Української академії мистецтв Борис Возницький, народний артист України Петро Бенюк,  генеральний директор Львівської філармонії Володимир Сивохіп та ще  сотня інших шанованих людей, інші «владники» кинули свої «трудові резерви» на розбирання казарм на вул. Довбуша. Міська влада настільки «стурбована» збереженням історичної будівлі в парку Трильовського, що геть забула про інші, не менш вартісні історичні споруди – «Червоні касарні». Влада прийняла правильне стратегічне рішення і, висловивши свою стурбованість руйнуванням казарм у парку Трильовського, відволікла увагу громадськості від казарм на вул. Довбуша, повважавши, що одного історичного об’єкта для порятунку досить, бо дотепер не знає, звідки взяти гроші на реконструкцію.

Казарми не просто пережили дві влади та імперію, за ними завжди дбайливо доглядали, бо знали, що зруйнувати легше, ніж збудувати. Не переживуть казарми лише нашу «демократичну українську імперію». Залишилося завалити два музеї, Народний дім, музичну школу і ратушу та ще 35 архітектурних пам’яток м. Коломиї,  кожна з яких потребує переважно капітальної реставрації, а потім можна полегшено сказати: «Та тут Австрія нічого не зробила, її тут узагалі не було!»

Оксана Романенчук, Віталій Галайчук, Євген Гапич

Підготовлено за сприяння Громадянської мережі ОПОРА та за фінансової підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в рамках проекту «Сприяння розвитку журналістських розслідувань у місцевій пресі».