Музей культурної спадщини – в небезпеці!

Музей культурної спадщини (філія Музею історії м. Києва), розташований у Печерському районі Києва по вулиці Московській 40-б, було відкрито 29 травня 1999 року. Його експозиція (8 експозиційних залів) присвячена культурним надбанням української діаспори, їх національним витокам та розвитку. Попри істотні досягнення музею, здійснені за невеликий час його існування, прогнози щодо його долі не вселяють оптимізму. Однак спочатку – про самий Музей, він вартий того, щоб про нього розповісти.

У його експозиції представлено понад 800 експонатів: живописні роботи, книги, особисті речі, світлини та документи видатних українських майстрів — представників української діаспори. Серед них – живописні роботи з творчого доробку мистецької родини Кричевських (Василя Григоровича, братів Василя та Миколи, Катерини Кричевської-Росандіч), Олекси Булавицького – відомого українського художника, що мешкав у США, чудової мисткині Людмили Морозової (теж зі США). Музей брав участь у похованні художниці, опікується її могилою на міському цвинтарі Берковці і, згідно заповіту, останньої її роботи було передано до Музею. Три зали музею присвячено видатним киянам: танцівнику і хореографу Сержу Лифарю та піаністу-віртуозу Володимиру Горовицю.

Наукові співробітники музею ведуть значну пошукову та науково-дослідну роботу. За час функціонування музею його фонди поповнились на більш ніж 900 одиниць зберігання. Це й живописні твори І.Мащака (Велика Британія), Т.Мессака та В.Савчака (обидва – з Австралії), творчий доробок М.Кричевського (Франція) та К.Кричевської-Росандіч (США), колекція народного одягу М.Горової-Мишанич (Чехія), колекція монотипій та емалей І.Твердохліб (США), колекція народної ікони, презентована музею відомим колекціонером В.Біляєвим-Беланжером (США), колекція документальної фотографії української діаспори (Австралія), комплекс матеріалів видатного танцівника, хореографа-теоретика, науковця, мемуариста С.Лифаря, передана до музею його дружиною графинею Ліллан д’Алефельд Лаурвіг.

Співробітниками музею отримано комплекси архівних матеріалів (фото, документи, рукописи, чернетки, гранки книг) відомих письменників та літературознавців української діаспори Ю.Буряківця, Г.Черінь, М.Білоус-Гарасевич (усі – з США), Б.Олександріва (Канада), Б.Коваленко (Австралія). Ведеться робота з формування комплексу матеріалів про видатних українських меценатів сучасності – П.Яцика (Канада), М.Коця (США), М.Гояна (Австралія), М.Фішер-Слиж (Канада), Д.Нитченка (Австралія), В.Кашицького (Польща). Отримана також колекція української писанки майстрині зі США Н.Булавицької тощо.

За час роботи музею (за 8 років) його відвідало понад 100 тисяч осіб, причому з року в рік кількість відвідувачів зростає (з 11737 особи в 1999 році до 23310 осіб у 2006 році). А цього року лише за перше півріччя в Музеї побувало вже 17 тисяч осіб. Більша половина відвідувачів (60 %) — це учні та студенти переважно київських шкіл, ліцеїв, спеціальних та вищих навчальних закладів. Близько 30 відсотків – відвідувачі пенсійного віку.

Співробітники музею провадять широку науково-просвітницьку роботу, в контексті якої запроваджено цикли виїзних лекцій-екскурсій для молодших школярів, що проходять у школах міста за розробленою тематикою: „Музей у валізі”, „Що ми малюємо”, „Великодні обряди. Писанка”, „Музейна Австраліяна”, „Письменство української діаспори – дітям”. Таких лекцій-екскурсій уже проведено близько 100. Майже 1350 учнів молодших класів зі шкіл, віддалених від центру столиці, мали змогу ознайомитись з колекцією Музею. Музей культурної спадщини – один з не багатьох у нашому місті, який упроваджує такі теми в загальноосвітні шкільні та студентські спеціалізовані програми.

За час його функціонування було відкрито понад 70 різноманітних за тематикою та змістом виставок. Серед найцікавіших виставок минулих років є й екзотичні, наприклад, „Художні твори австралійських митців українського походження”, глибока та філософська – „Поза межами розуміння. (Катастрофа європейського єврейства очима митців). Живопис, графіка”, організована разом з Британським музеєм, „Сторінки українського життя в старих поштівках ХІХ-ХХ ст.” , „Писанка Ніни Булавицької”, низка документальних виставок, організованих спільно з Лігою українських меценатів тощо. Усього за період 2004 – 2007 років здійснено близько 30 виставок.

Співробітниками Музею ведеться плідна робота з пошуку, збору, та обробки музейних експонатів. За минулі роки музей отримав понад 600 одиниць зберігання: крім уже згаданих документів і творів Василя Кричевського, матеріали про родину Скоропадських, книги та документи про діяльність Ліги українських меценатів, бібліотечну колекцію Союзу українців у Великій Британії, колекцію емалей Ірени Твердохліб, що передана музею Державною службою з питань переміщення культурних цінностей через державний кордон України.

Хорошою традицією стали для музею музичні концерти у залі Володимира Горовиця. Випускники київських музичних шкіл демонструють свою майстерність і в урочистій музейній обстановці отримують документ про музичну освіту. Тематичні вечори, літературні читання, зустрічі з митцями, художниками, культурними діячами є цікавими та потрібними формами пропагандистської роботи.

Новим видом діяльності стало творче співробітництво з колективом Інституту Фізіології та Генетики рослин Національної Академії наук України. Тимчасова пересувна експериментальна виставка була розгорнута у фойє інституту під час проведення там „Дня поля” — щорічної науково-практичної конференції. Зацікавленість роботою Музею, його колекцією, тематикою була настільки великою, що на сьогодні співробітники Музею – вже традиційні, бажані і очікувані гості у день проведення конференції. Нашу виставку під час заходу відвідують близько півтисячі чоловік за день.

Отож наш Музей культурної спадщини – важливий і ефективний заклад, що здійснює розвиток культурних зв’язків та популяризацію досягнень українців за кордоном. Ця робота ведеться на виконання державної програми “Закордонне українство”, затвердженої указом Президента України від 24 вересня 2001 року № 892/2001. Попри свою молодість, він має великі перспективи.

Однак сьогоднішні керівники Управління культури при міськдержадміністрації та чиновники КМДА повністю ігнорують досягнення нашого невеликого молодого музею та його значення. Неприємною несподіванкою було для нашого колективу непланове термінове облаштування у Музеї непрофільної виставки військового спорядження, відзнак, зброї та обмундирування. Для її облаштування на кілька років (!) анексували всі виставкові приміщення Музею культурної спадщини та частково ліквідовувати експозицію культурних діячів української діаспори. Цікаво, що виставка, яка не має до тематики музею жодного стосунку, організована на базі приватної колекції родини депутата Київради О.В. Богомолець-Шереметьєвої (голови постійної комісії з питань охорони здоров’я та соціального захисту, депутатська група «Столичні реформи»).

Ми розуміємо, що приватні колекції мають повне право на експонування, але – в профільних музеях з відповідною тематикою. Нас запевняють, що це – тимчасово. Та прикрий досвід свідчить – немає нічого постійнішого за «тимчасове». У нас, співробітників музею, є підстави припускати, що Музей уже перетворився на об’єкт потенційного рейдерства. І фінал цієї «тимчасовості» може бути заздалегідь прогнозованим і сумним.