”Iнформацiйно-аналiтична Головна | Вст. як домашню сторінку | Додати в закладки |
Пошук по сайту   Розширений пошук »
Розділи
Архів
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031

Поштова розсилка
Підписка на розсилку:

Наша кнопка

Наша кнопка

Яндекс.Метрика


email Відправити другу | print Версія для друку | comment Коментарі (0 додано)

Ленін і гроші

Сергій ЧАЛИЙ on Березень 31,2007

image

Тема “Ленін і гроші” – невичерпна і для історика, і для психолога, і для сатирика. Людина, котра закликала після цілковитої перемоги комунізму робити із золота унітази в публічних сортирах, котра ніколи не заробляла на власне прожиття тяжкою працею, котра навіть у тюрмі та на засланні не бідувала, і, здавалося, не знала, що таке гроші, водночас зробила неабиякий внесок у теорію товарно-грошових стосунків. Чим саме? Не своїми брошурами та статтями, звісно, а революційною практикою. Саме Ленін запровадив у 1919–1921 роках у революційній Росії безгрошовий натуральний продуктообмін між містом та селом. Наслідком став повний крах економіки, параліч сільського господарства, масовий голод, і, як наслідок, повстання проти влади РКП(б). Отоді-то, незадовго до смерті, Ленін збагнув, нарешті, вагу грошей і запровадив НЕП – такий собі капіталізм під керівництвом комуністичної партії.

Але зараз мова не про ці самі собою цікаві сюжети, а про інше. Про те, звідки діставав Володимир Ілліч шалені кошти на партійну діяльність напередодні революції й у її час. За останні п’ятнадцять років опубліковано цікаві матеріали на цю тему, проте й досі багато що залишається незрозумілим. Наприклад, на початку ХХ століття на “Іскру” гроші давав таємничий доброзичливець, зашифрований у документах РСДРП як “Каліфорнійські золоті копальні”. На думку деяких дослідників, ідеться про підтримку російських революціонерів американськими банкірами-євреями, здебільшого вихідцями з Російської імперії та їхніми нащадками, які ненавиділи царський уряд за його офіційний антисемітизм. Під час революції 1905–1907 років більшовиків спонсорували американські нафтові корпорації з метою усунути зі світового ринку конкурентів (а саме – нафтовий картель Нобеля з Баку). У ці ж роки, за його власним визнанням, більшовикам давав гроші американський банкір Яків Шифф. А ще – сизранський фабрикант Єрмасов та купець Морозов. Потім одним із фінансистів більшовицької партії став Шміт, господар меблевої фабрики в Москві. Цікаво, що і Савва Морозов, і Микола Шміт врешті-решт вкоротили собі віку, а значна частина їхнього спадку дісталася більшовикам. І, звісно, чималі кошти (сотні тисяч тодішніх рублів, або десятки мільйонів гривень, за теперішньою купівельною спроможністю) діставалися внаслідок так званих “ексів” – а простіше, грабунків банків, поштових відділень, вокзальних кас. На чолі цих акцій стояли двоє зі злодійськими прізвиськами “Камо” і “Коба” – себто Тер-Петросян і Джугашвілі.

Проте сотні тисяч і навіть мільйони рублів, вкладені в революційну діяльність, могли тільки похитнути Російську імперію, попри всю її недолугість – надто міцна була будова. Але тільки у мирний час. З початком Першої світової війни перед більшовиками відкрилися нові фінансово-політичні можливості, якими вони з успіхом скористалися.

15 січня 1915 року німецький посол у Стамбулі доповів у Берлін про зустріч із російським підданим Олександром Гельфандом (він же Парвус), активним учасником революції 1905-1907 років і власником великої торговельної фірми. Парвус познайомив німецького посла з планом революції в Росії. Його негайно запросили до Берліна, де він мав зустрічі з впливовими членами кабінету міністрів та радниками прем’єра Бетман-Гольвега. Парвус запропонував передати йому значну суму: по-перше, на розвиток сепаратистського руху в Фінляндії й Україні, по-друге, на підтримку більшовиків, які проповідували ідею поразки Російської імперії в несправедливій війні (справді, навіщо російському народові було класти мільйони життів задля того, щоб імператор в’їхав на білому коні у Стамбул-Константинополь-Царьград?) з конечною метою скинення “влади поміщиків і капіталістів”. Пропозиції Парвуса були прийняті; за власноручним розпорядженням кайзера Вільгельма йому видали два мільйони марок як перший внесок у “справу російської революції”. Потім були й наступні грошові вливання, і не одне. Так, згідно із розпискою Парвуса, 29 січня того ж 1915 року від одержав мільйон рублів у російських банкнотах для розвитку революційного руху в Росії.

У Фінляндії та Україні агенти Парвуса (і німецького генштабу) виявилися постатями другого, якщо не третього і четвертого ряду (хто зараз, скажімо, крім істориків того періоду пам’ятає Меленевського?), тому їхній вплив на процеси усамостійнення цих країн виявився незначним порівняно з об’єктивними процесами націотворення в Російській імперії; а от з Леніним знаний міжнародний авантюрист не промахнувся. Парвус, за його словами, розповів Леніну, що революція в цю добу можлива тільки в Росії і тільки внаслідок перемоги Німеччини; у відповідь Ленін відправив свого довіреного агента Фюрстенберга (Ганецького) для тісної співпраці з Парвусом, яка і тривала до 1918 року. Інша сума від Німеччини, не така значна, прийшла до більшовиків через швейцарського депутата Карла Моора, але тут ішлося тільки про 35 тисяч доларів. Текли гроші і через банк Ніа в Стокгольмі; згідно з наказом Німецького імперського банку №2754 у цьому банку були відкриті рахунки Леніна, Троцького, Зінов’єва та інших більшовицьких вождів. А наказ №7433 від 2 березня 1917 року передбачав оплату “послуг” Леніна, Зинов’єва, Коллонтай та інших за публічну пропаганду миру в Росії, де щойно була скинута царська влада.

Грандіозні грошові суми використовувалися ефективно: більшовики мали свої газети, розповсюджувані безплатно, у кожному повіті, у кожному місті; по всій Росії діяли десятки тисяч їхніх професійних агітаторів; цілком відкрито формувалися загони “червоної гвардії”. Звісно, німецьким золотом тут не обійшлося, хоча в “бідного” політемігранта Троцького, який 1917 року повертався з Америки до Росії, митниця в місті Галіфаксі (Канада) і вилучила 10 тисяч доларів, зрозуміло, що якісь чималі гроші від банкіра Якова Шиффа він переправив своїм однодумцям; ще більше коштів давала “експропріація експропріаторів” (простіше – грабунок заможних людей та установ), розпочата з весни 1917 року. Чи замислювався хтось, за яким правом більшовики зайняли в Петрограді будинок-палац балерини Кшесінської та Смольний інститут? І чому “скромний” та “невибагливий” Ленін їздив на виготовленому в десяти чи одинадцяти екземплярах (на весь світ!) “ролс-ройсі” – автомашині, яку міг дозволити собі далеко не кожен європейський монарх, президент чи прем’єр?

Один із головних політичних противників більшовицького вождя Олександр Керенський на ґрунті розслідування ним справи про кайзерівські мільйони для Леніна зробив висновок: загальна сума грошей, одержана більшовиками до захоплення ними влади й одразу після цього для зміцнення влади, становить 80 мільйонів марок золотом (за сьогоднішнім масштабом цін треба вести мову про кілька десятків мільярдів гривень). Власне, Ульянов-Ленін цього ніколи й не приховував перед колом своїх партійних колег; так, у листопаді 1918 року на засіданні ВЦІК (більшовицького квазіпарламенту) комуністичний вождь сказав: “Мене часто звинувачують у тому, що я нашу революцію здійснив на німецькі гроші; я цього не заперечую, але зате на російські гроші я зроблю таку ж революцію у Німеччині”.

І намагався, не жаліючи десятки мільйонів золотих рублів. Але не вийшло: німецькі соціал-демократи, на відміну від російських, зрозуміли, до чого йде, і вчасно зорганізували усунення Карла Лібкнехта та Рози Люксембург, а потім – роззброєння “червоної гвардії” та фізичне знищення її вождів. Жорстоко? Так. Але що робити з тими, хто публічно проповідує терор проти всіх політичних супротивників і знищення цілих класів? Іншого виходу в тій ситуації не було; можливо, якби Керенський набрався мужності і наказав розстріляти з гармат Смольний разом з усіма його “червоними” мешканцями, кайзерівські мільйони не допомогли б.

На цьому можна було б закінчити, якби не інформація “Нью-Йорк таймс” від квітня 1921 року про те, що на рахунок Леніна в одному зі швейцарських банків тільки 1920 року надійшло 75 мільйонів швейцарських же франків. За інформацією газети,  на рахунках Троцького було 11 мільйонів доларів і 90 мільйонів франків, на рахунках Зинов’єва – 80 мільйонів франків, на рахунках “лицаря революції” Дзержинського – 80 мільйонів, Ганецького-Фюрстенберга – 60 мільйонів франків і 10 мільйонів доларів. Ленін у секретній записці від 24 квітня 1921 року до чекістських керівників Уншліхта та Бокія рішуче вимагав знайти джерело витоку інформації. Не знайшли.

Цікаво, ці гроші теж було передбачено пустити на світову революцію? Чи йдеться про своєрідний “відкат” від політиків і фінансистів тих держав, куди “червоні коні” волею Леніна і Троцького не пішли, хоча й могли піти? Тут можна тільки будувати гіпотези. І ще одна цікава річ: а хто зараз контролює ті рахунки з усіма відсотками, що на них наросли? І на які потреби йдуть ті гроші?

...Знаєте, маючи стільки коштів у швейцарському банку, “ролс-ройс” та поміщицьку садибу Горки в користуванні і народ великої держави у вигляді “біомаси”, можна писати про унітази із золота після перемоги комунізму...


6870 раз прочитано

Оцініть зміст статті?

1 2 3 4 5 Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00 (всього 5 голосів)
comment Коментарі (0 додано)
Найпопулярніші
Найкоментованіші

Львiв on-line | Львiвський портал

Каталог сайтов www.femina.com.ua