Україна як промислово–феодальна республіка.

За всіх атрибутів демократичної влади, в країні замість комуністичного супермонопольного імперіалізму утверджується звичайний промисловий феодалізм. Сваволя регіональних кланів, що давно вже перетворили міста та села на вотчини для своїх людей, система «відкатів», яка вже перевищує 50 і більш відсотків, наявність зграй ландскнехтів, що продаються будь-кому (це й чисельні охоронні фірми, й система «політичного арбайтерства», і спеціальні бандитські формування, що чітко виконують накази справжніх хазяїв території, і слабка влада Києва). Що ж до Верховної Ради, то останнім часом вона виконує суто декоративні функції і служить лише прикриттям для бандитів, що викупили депутатські мандати. Чи не нагадує це вам Генеральні Штати у Франції епохи середньовіччя, чи то англійський парламент того ж таки періоду?

А тепер придивімося до прем’єра. Він, як і більшість його попередників, безграмотний, зате амбітний та ще й недалекий. Тут, звичайно, ми пішли по гіршому шляху, бо ж були в середньовіччі талановиті канцлери та прем’єри. Навіть сірі кардинали цілком успішно правували своїми країнами. Та нам це, на жаль, не дано. Міністри в нас вправні в іншому: вони можуть не лише привласнити чужі заслуги, як це зробив Нестор Шуфрич, який заявив себе основним героєм спасіння співвітчизників з Сектору Газа, а й роблять у трьох словах чотири помилки та ніяк не впораються з вивченням державної мови. А ще вони можуть виконувати роль царського шута, як то робив Микола Рудьковський, бігаючи по голубому Майдану та викрикуючи лозунги Майдану «помаранчевого».

Нове Середньовіччя, гротескне та тупе! По-іншому й не поставитися до одного моменту, який чомусь не набув широкого розголосу. Я не буду нічого змінювати в цьому уривкові, взятому з газети «Свобода», бо ж дуже вже добре сказано Богданом Казкою: «Табачник, реагуючи на пропозицію народного депутата Сергія Головатого — мовляв, треба заснувати якусь національну традицію святкування Дня Конституції, зазначив, що можна було б запозичити іспанський звичай часів інквізиції й спалювати на багатті порушників Конституції. І додав, що, оскільки зі скасуванням інквізиції замість самих засуджених почали спалювати їх опудала, то можна було б успадкувати цю більш гуманну форму старої традиції. Ось так. Дивно тільки, що ніхто одразу не зарепетував: “Слава гуманістові Табачникові!” і не вніс до Верховної Ради законопроекту про пільги для постачальників дров для вогнищ, бо ж варто тільки почати палити людей, зупинитися буде важко...».

Діму Табачника знаю ще з університетських часів. Разом працювали в студентському будівельному загонові. Він, щоправда, комісарив, мабуть, ця діяльність і була вершиною його будівельних можливостей, а я був бригадиром. В усьому іншому ж зірок з неба хлопчина не хапав, але й до відкритих маразмів не доходив. Мабуть, за тридцять років багато води стекло. І в тій каламутній воді бувало всіляке: то за півроку Діма зробив себе полковником, то, говорили після революції, цінні раритети з музеїв для власних потреб «присобачив». А це вже інквізицію в Україні взявся запроваджувати. Так кого ж він спалити хоче? Ясна річ, не Мороза і не Януковича, які весь бедлам з порушенням Конституції затіяли. І навіть не Юлю, що своїм голосуванням з «Закону про Кабінет Міністрів» ту Конституцію свідомо потоптала. Ні, палити будуть, як заявив Діма, “того, хто тупцює вже кілька місяців по Конституції. Персонально. Найстрашніше, коли гарант Конституції перетворюється на руйнівника Конституції»... А далі розвинув думку: «Я думаю, що нічого більш трагічного не було в новітній українській історії. Інша справа, що дуже часто є вплив на якусь людину і на магістрат як на інститут влади, але будь-яка людина, у якої є хоча б ази грамотності, може взяти самостійно Конституцію. Це невеликий документ, прочитати його і потім зрозуміти, хто руйнує Конституцію, хто порушує її. Там усе чітко написано”. Погодьтесь, що це виступ якогось середньовічного алхіміка а не професора з 21 століття. Врешті дивуватись нема чому, бо є ж із кого брати приклад. Існує головний «профффффесор» – Віктор Федорович Янукович. Добре, хоч академіки Академії наук України не взяли до своїх лав цих двох професорів.

Від професорів панів не відстають і «під професори» – підпанки. "Нам сьогодні потрібні не мегаблоки, а мегапартії", – заявляє нам Борис Безпалий, колишній член "Нашої України". От тільки навіщо українцеві ті «мега», ніхто так і не взявся пояснювати. У Середньовіччі все ж простіш все відбувалося. Там більше робили, а менше тьопали язиками. Захотів барон собі «мега», зігнав народ, та ще в сусіда кусок відібрав, от і сидить – «мега» править. А у феодальній Україні все більше язиком виходить. Привид президентської партії блукає коридорами української «помаранчевої» влади вже другий рік. І друге народження мега-блоку помаранчевих сил обіцяє бути ще невдалішим, ніж перше. А суперблок для  Ющенка потрібний як політична опора на виборах 2009 року. За даними соціологічних опитувань НСНУ набирає 11 відсотків, якщо піде на вибори самостійно. А от з Луценко та «правицею» ще п’ять-шість відсотків додасться. Тут уже навіть «пасіонарія» Юля Тимошенко не страшна. Знову те ж середньовіччя.

Ющенко мріє про повноцінний королівський престол і не проти скористатися Юлею проти ворогів. Та Юля далеко не альтруїстка Жанна, яка поспішала Батьківщину рятувати. Вона й сама на престол всерйоз націлилась. Так і згадуєш раннє середньовіччя й феодальну роздрібненість. Новітня  українська історія не дає прикладів вдалого використання адміністративного ресурсу для побудови партії. "Своєї" політичної сили не було в Леоніда Кравчука. Леонід Кучма довго вагався в цьому питанні – ПДВУ, ЛПУ, Народно-демократична партія, СДПУ(о) та "промисловці з підприємцями". В духовному плані була навіть спроба спертися на Київський патріархат... Все невдало. Так що Ющенкові немає з кого брати приклад.

Думаєте, в в зграї кардинала-Януковича краще? Помиляєтеся. Відомості про непрості взаємини в Партії регіонів усе більше просочуються в ЗМІ. Іноді "злив" буває випадковим, іноді цілком цілеспрямованим. Так чи інакше, розбіжності ростуть, і з кожним днем сторонам усе сутужніше знаходити компроміс. Протистояння між Віктором Януковичем і Рінатом Ахметовим відомо здавна. Ще коли Ахметов перед третім туром виборів заявив, що не буде опиратись, якщо Ющенко стане президентом, а після третього почав переговори з Тимошенко. Потім він навіть думав відсторонити Януковича від Партії Регіонів. Утім, ці суперечності ще не сягли своєї кульмінації. Причинаа конфлікту – в різних цілях, які Янукович та Ахметов кладуть перед собою. Рінат Леонідович давно зрозумів, що лише Захід може надати можливості для розвитку його імперії. Та вихід на Захід вимагає гри за правилами Заходу. Як представник молодої української олігархічної буржуазії він реально розуміє, що прагнення злитись в екстазі з Росією ні до чого доброго його не приведе. Український  олігархічний бізнес прагне легалізуватися на довгі роки. Ключові підприємства поділені, галузеві пріоритети сформовані, інтереси практично не перетинаються, за винятком загальної роботи над окремими проектами. Конфліктні ситуації (що виникають усе рідше) вирішуються за допомогою переговорів, а не методом «розборок» та «стрілок». Залишилося тільки захистити свій бізнес від політичних ризиків на довгострокову перспективу. Тим більше, що в спину українським мільярдерам уже дихає молода парость української буржуазії, розбагатілої не на активах СРСР, а на перепродажу нерухомості, оптовій торгівлі, інноваційних проектах. Вона прагне обійти «героїв 90-х», але не за рахунок стабільності. Бо збільшення свого капіталу можливе лише в умовах порядку й стабільності. Тому ці дві сили не сприймають «промислового феодалізму» в економіці й раннього середньовіччя в політиці. Якщо  при  Кучмі можна було дати грошей і знати, що питання буде вирішене, у часи прем'єрства Тимошенко ні грошей не брали, ні питань не вирішували, то зараз, навіть даючи гроші, не можна бути впевненим, що оплачену послугу буде виконано.

Прем’єр же представляє роздрібне чиновництво та залишки радянської партійно-господарської номенклатури. Для цих сил саме ситуація нестабільності приносить найбільші дивіденди. Хабарі, корупція, крадіжки з бюджету – ось методи паразитичного збагачення цього прошарку. Це не буржуазія, а звичайна кримінально-паразитична система влади. І Янукович в ній плаває як риба у воді. Одне застереження – у лавах президентських сил є такий самий прошарок. І він має чималий уплив на формування політики  нашої держави. «Але ненажерливі чиновники – це тільки одна сторона медалі. Набагато страшнішими є апетити топ-чиновників, які не просто прагнуть заробляти гроші й приватизувати у свою користь активи, що залишилися в держвласності, а й переділити те, що вже давно поділено, у що були вкладені свої гроші», – стверджують політологи. Думаю їм можна вірити.

Ще одна небезпека для «донецьких» – спільники по коаліції. Зараз  Віктор Федорович може прикриватися інтересами партнерів по коаліції так само, як і списувати на них виникнення неприємних питань. Навряд чи такий підхід подобається серйозним людям, що звикли говорити начистоту. Комуністична та Соціалістична партії зараз дуже активно себе піарять у парламенті. Тоді як позиція Партії регіонів начебто спрямована на дотримання домовленостей з Ющенком щодо дострокових виборів, ліві партії проводять зовсім іншу, агресивну діяльність. І це дуже влаштовує саме Януковича. Президент Ющенко заявляє, що політичні сили в парламенті намагаються затягнути процес урегулювання політичної кризи, порушуючи домовленості, досягнуті між ним, прем'єром і спікером. Про нестабільність в рядах оточення прем’єра  говорить і несподівана заява Тараса Чорновола. "Хочеться взяти тайм аут, – сказав він. – Не таке вже й воно веселе й приємне, це життя в парламенті, щоб чіплятися за нього руками й ногами. Тим більше, що на життя я можу собі заробити журналістською роботою й аналітикою. Можу, нарешті, писати ті ж закони, тільки пропонувати їх до якоїсь фракції". "Люди, які проводять інформаційну лінію керівництва партії, вирішили усунути мене з телебачення", – повідомив він.

Ще більші суперечності виявилися серед партій коаліції. Дійшло до того, що з трибуни Верховної Ради перший віце-прем'єр Микола Азаров звинуватив СПУ й КПУ в порушенні домовленостей щодо голосування в цілому за внесення змін до одного з  законів. Він відзначив, що в нього була розмова з представником фракції КПУ Олександром Ткаченко, який підтвердив, що фракція проголосує за даний законопроект у цілому, а в понеділок у глави Верховної Ради Олександра Мороза була розмова з Прем'єр-міністром Віктором Януковичем, і він "гарантував, що СПУ підтримає цей закон". І це при тому, що ні в кого не виникає сумніву в тому, що ліві парламентські партії працюють «шістками» на службі в «регіоналів». Або, якщо м’якіше, «злими копами», які грають в парі з «добрим копом» Януковичем. У таких умовах «добрий коп» виконує всі домовленості, налаштований на діалог, закликає до дотримання Конституції та законів України, а «злий коп» у той самий час «грається в роботу розпущеного парламенту і виходить за межі здорового глузду в чіплянні за крісло спікера». Так вважає політолог Олексій Колдун, і він не далекий від істини. Верховна Рада працюватиме доти, доки Олександр Мороз не вирішить питання свого політичного майбутнього. Голова ВР п'ятого скликання розуміє, що мікрофон спікера – його останній важіль впливу на супутників по коаліції, готових узяти його однопартійців на індивідуальній основі до свого списку, та, однак, не його особисто і не його партію навіть як  молодших партнерів.

Мороз сподівається схилити "регионалів" до створення блоку, хоча поки що аргументи на користь такого рішення виглядають не надто переконливими. Янукович і не проти, та проти цього Ахметов та його оточення. Основний довід прихильників блокової ідеї зводиться до того, що якщо створити Блок національної єдності в складі Партії регіонів, Соцпартії й Партії промисловців і підприємців, а можливо й Компартії Петра Симоненка, то він зможе набрати значно більше голосів, ніж Партія Регіонів окремо. Кажуть, що "регіонали" і дві-три партії об'єдналися саме з метою не допустити розколу держави й забезпечити економічне процвітання країни. Як бачимо, та ж сама проблема, що й з мега-блоком Ющенко. Тим більше, що нова команда Президента, сформована після відставки Рибачука з поста Глави Секретаріату, виходу міністрів від НУ зі складу уряду та вигнання Луценка й Тарасюка з Кабміну, вперто домагається своєї мети – створення широкої коаліції з Партією регіонів. Але цьому противляться сили в «Нашій Україні» не менше, ніж в Партії Регіонів – союзу з «лівими».

Ось так живе українська феодальна держава. Щоправда маємо надію все ж увійти до спільноти цивілізованих держав. Якщо відправимо на звалище історії «динозаврів феодалізму» з обох таборів та почнемо перші за 16 років незалежності кардинальні зміни в нашій державі.