Вбити, аби не мучився!, або Гуманізм по-мальтузіанськи

Якою є цінність наукової конференції, якщо висновки, до яких ще мають дійти її учасники,  відомі заздалегідь? Чи є така конференція справді науковою, а чи – прикриттям для поширення певної ідеології?

Це не абстрактні запитання. Адже йдеться про майбутню конференцію, «висновки» якої знову важкими пакетами розсилатимуться по всім урядовим установам, до депутатів усіх рівнів і регіонів та мерів міст. І десь можуть спрацювати. А результатом такого стане чергова лавина вбивств і чергове погіршення вже й так не чудового іміджу України в Європі.  

Днями у виставковому центрі ЗооВетЕкспо відбудеться саме така конференція: за статусом – науково-практична, за змістом… А от зі змістом ще слід розібратися.

Її оголошена тема – «Проблема безпритульних тварин в Україні. Практичні методи і рекомендації її вирішення». Серед доповідачів – громадяни не лише України, а й Росії. Запрошені ж на конференцію всі учасники виставки ЗооВетЕкспо-2012, тобто – власники розплідників, лікарі ветеринарної медицини, виробники продукції, пов’язаної з утриманням тварин тощо. Однак людині, знайомій з аналогічним минулорічним заходом, одразу ж кидається у вічі майже той самий склад доповідачів. І склад цей відомий не лише з цієї події, а й з того, що виступає він єдиним фронтом і в інших місцях та іпостасях. Скажімо, на установчому з’їзді організації так званого реалістичного зоозахисту, що проходив у Ярославлі (Росія) навесні 2010 р. Ті ж особи, що репрезентували там Україну, раптом опинилися наприкінці року минулого у складі Міжвідомчої робочої групи з розробки нормативно-правової бази до Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження». Факт допуску ідеологів масового убивства безпритульних тварин до розробки законодавчих актів, що мали б бути спрямовані протилежним чином, у січні цього року вивів під стіни Кабміну не лише зоозахисників, а й учасників соціальних інтернет-мереж. Унаслідок Робочу групу було переформатовано, і «зоореалістів» виведено з її складу. Та, однак, якщо зірки запалюють, то це ж комусь мусить бути потрібно...

А зоореалістичні зірки, попри офіційну позицію уряду в цілому і прем’єр-міністра України та міністра екології, зокрема, щодо неухильного дотримання в країні вимог чинного законодавства з захисту тварин, згасати не збираються. То ж час говорити про зоореаліз, як про явище, яке, хоч і має локальний характер і притаманне виключно Україні, Росії та Білорусі (за словами Девіда Боулза, директора з комунікацій и стратегії Королівського товариства захисту тварин (RSPCA, Велика Британія), а проте ігнорувати його не слід. Надто зловісним та небезпечним воно є за своєю суттю, надто руйнівними для суспільства можуть бути наслідки поширення цих ідей. Адже плоди пропаганди знецінення життя, вбивства, апріорі не можуть бути добрими, лише гіркими. 

«Зоореалізм» – явище, що виникло на теренах трьох слов’янських держав буквально в останні два роки. Аргументуючи до нібито провалу програм зменшення кількості безпритульних собак гуманними методами (так званих програм ВСП – «відлов-стерилізація-повернення»), які реально НІДЕ в пострадянських країнах не проводилися внаслідок відсутності їх фінансування, зоореалісти проголоси «принципово новий підхід» до розв’язання проблеми. Нове, щоправда, виявилося цілком старим, та ще й не зовсім забутим. Майже як у вусатого генераліссімуса: «немає тварини, немає проблеми». Вихід вони вбачають у масовому «гуманному вбивстві». А ідеологічним обґрунтуванням пропаганди вбивства висунуто, ясна річ, любов і співчуття до тих таки тварин. Вони ж, бідолахи, страждають на вулицях від голоду, холоду й хвороб, весь час наражаються на небезпеку загибелі від рук садистів чи під колесами авто. То їх треба позбавити цих страждань! І задля того вбити. А й справді: хто не живе, той і не страждає.   

Розробкою ідеологічної бази свого відкриття зоомальтузіанці не обмежилися, одразу ж розпочавши не лише масоване пропагування своїх поглядів, бомбардуючи усі можливі й неможливі установи пакетами «наукових доказів», а й утілюючи на практиці свої переконання. Так, одна з ярих речників зоореалізму, працюючи директором КП «Центр поводження з тваринами» в Харкові, за минулий рік за нею ж наданою офіційною статистикою з 2892 виловлених тварин піддала смертній карі 2586 – майже 95%! Причому тварини, серед яких і загублені, що мають власника, знищувалися одразу після 7 днів їх перебування на карантині. Таких масштабів убивства не знає жодна європейська країна! Щоправда, ситуацію в місті ця кривава практика не покращила. Однак харківський досвід нині рекомендується зоореалістами до вивчення і застосування. 

Іншій поважний у своєму середовищі теоретик «гуманного геноциду» -  гендиректор фірми «Кріт» (Миколаїв), що виробляє засоби вилову й знищення тварин. В асортименті його продукції – сумно знамениті на весь світ пересувні крематорії, в яких у містах Східної України тварин спалювали відразу на місці вилову, не виключено, що й живцем.  

Ще один теоретик, кандидат ветеринарних наук, пропагував у спільних з пані Самофаловою, тоді директором притулку «Бородянка», більше відомого як зооконцтабір, ті ж ідеї вбивства з гуманних міркувань ще в 90-х роках.

Саме ці особи й фігурують у статусі доповідачів на нинішній «науковій» конференції ЗооВетЕкспо. І що особливо прикро, зоореалістиному панству вдається справляти враження на аудиторію. Користуючись не надто великою обізнаністю громадськості у європейському та міжнародному правовому забезпеченні принципів гуманного поводження з тваринами, у своїх епістолярних атаках на владу зоореалісти цинічно прикриваються нібито європейськими рекомендаціями і положеннями, щедро пересипаючи свої тези назвами справді існуючих документів. От тільки зміст документів перекручують на потрібний їм лад, сором’язливо замовчуючи те, що в кожному з них наголошено: евтаназія (вбивство методами, що не завдають страждань) не є ефективним методом регулювання чисельності безпритульних тварин! Натомість майже всі ці документи позитивно оцінюють застосування методу ВСП в комплексі з законодавчим контролем над народжуваністю тварин, що мають власників та пропагандивними зусиллями влади.

Отже – і європейські рекомендації, і європейський, а ще більше – радянський та вітчизняний досвід переконливо доводять: вбивство проблему не розв’язує. Вони її репродукує, робить постійно відтворюваною. Однак, якщо явище виникло й уперто існує, слід, як кажуть юристи, шукати «кому вигідно». Відповідь, видається, лежить на поверхні. Вбивство вигідно тому, хто має з нього зиск. Наприклад, виробникам засобів знищення. Вигідно чиновникам, які на збереженні проблеми і перманентному фінансуванні вбивства з коштів плательників податків завжди мають і матимуть стабільну можливість розпілу бюджетних коштів на власну користь.

Відтак ще до початку конференції можна з упевненістю говорити про виводи, яких вона дійде, які знову поширюватимуться в статусі наукових і які можна сформулювати кількома словами: «убивати якомога більше»!  Виводи зрозумілі. Тільки яким боком до них притулилися захист тварин і якась наука?

 http://www.day.kiev.ua/226906