У сфері захисту тварин часто-густо доводиться спостерігати, як деякі волонтери виправдовують свої не дуже моральні вчинки посиланням на високу ідею порятунку тварин. Прикладом тому – їх дипломатичні ігри та відверта співпраця з гицелями. Результат: врятована сотня тварин (у противагу страченим десяткам тисяч) та підмочена репутація самих захисників тварин.
А щодо пропаганди гуманного ставлення до тварин незрідка доводиться констатувати і випадки плагіату, коли одна громадська організація презентує себе мало не засновником і фінансистом Притулку, у якому лише короткий час її члени були волонтерами.
Нещодавно деяким волонтерам були передані копії фрагменту відеофільму «Гуманний відлов по-українськи», зйомка якого була ініційована та організована нашою колегою, президентом Міжнародного товариства захисту тварин «SOS» Т. Тарнавською (фільм транслювався перед членами Європарламенту в Брюсселі в березні 2006 р. та на багатьох каналах українського телепростору), а також копія телесюжетів про бородянський концтабір (часів Самофалової, потім – Кучинського), які свого часу неодноразово демонструвалися на Першому національному та інших каналах за авторства А. Комарової.
Дуже хотілося б, аби ці відеозаписи були використані справді для порятунку собак та котів, яких необізнані кияни нерідко сплавляють до концтабору в Бородянці, як до санаторію. Однак хотілося б також, аби при цьому випадково не було порушено й авторське право…
Враховуючи непрості стосунки між захисними організаціями та вкрай напружену політичну ситуацію, не виключено, що незрілих та дезорієнтованих волонтерів можуть використати не дуже чисті на руку політики, які напередодні виборів судомливо вишукують важелі впливу на зневірених виборців.
Наразі відомо, що одна вагома політична сила намагається інвестувати кошти в притулки для тварин, керуючись цинічною формулою «гроші не пахнуть». Однак аромат тих грошей може задурманити здоровий глузд захисників тварин та зробити їх маріонетками політичної сили, далекої від гуманізму за самою своєю сутністю.
І знову таки виправданням цих компромісних стосунків слугуватиме начебто рятування тварин. Однак аналіз цього питання надає підстави для сумніву. Варто лише пригадати, що колеги по партії цих утаємничених інвесторів намагалися на початку цього року перекроїти на свій кшталт Закон України «Про захист тварин від жорстокого поводження», змінивши його назву на «Про утримання та поводження з домашніми тваринами в населених пунктах» та викресливши ключовий термін «Права Тварин».
Не забуваймо, що переважна більшість політиків бавиться у вільний від роботи час не тенісом, а полюванням. (До речі, Кабмін та Секретаріат Президента отримали на це криваве хобі понад десять мільйонів гривен лише за минулий рік. Прикиньте, скільки притулків для бездоглядних тварин, а також бездомних людей можна було б створити на такі кошти!) То ж самі судіть, чи справді можновладці співчувають знедоленим котам та собакам. Поміркуйте, чим пахнуть крихти грошей, виділених з кишень лобістів мисливства, скотарства, вівісекції, завищених тарифів та будівельного бізнесу.
То ж не варто ховати голову в пісок та стверджувати, що захист тварин перебуває абсолютно поза всякою політикою. Чи можемо ми сьогодні, з огляду на наші здобутки у сфері захисту тварин за останніх 10 років, бути такими легковажними, щоб довіряти цинічним прагматикам?
Прекрасна й досі не займана політиками ідея гуманізації суспільства через рух на захист тварин за участі деяких персоналій, а тим паче солодкоголосих політиків у наш час ними ж посіяної подвійної моралі може стати ще небезпечнішою за тоталітаризм.