«Шахтарський характер» і «щирі хазяї» шахтарського краю (продовження)

Частина 2.  «Екологія нас вбиває»

«Ще в 70-80-і роки минулого століття компартійна ідеологія у світлі нових міжнародних екологічних віянь спробувала замінити багатомільйонні тиражі листівки з териконами й трубами, що коптять, на види сучасних новобудов, що потопають у квітах і зелені. Донецьк взагалі нарекли "містом мільйона троянд" й навіть ЮНЕСКО підбивали на те, щоб назвати шахтарську столицю СРСР "одним із найозеленених промислових центрів світу», - так писала про Донецьк вітчизняна преса. Кампанія вдалася лише частково. Усе ж за рекламними фасадами ховався старий Донбас: усе з тими ж курними териконами, що коптять трубами, й з руїнами шахтарських окраїн». Саме так характеризують мільйони разів прославлений радянською пропагандою шахтарський край місцеві журналісти.

З радянських часів чимало води утекло, та змін аж ніяких не відбувається. Натомість відбувається погіршення екологічної ситуації. Сьогодні влада Донбасу здійснює чергову спробу змінити імідж регіону. "Регіонал", за сумісництвом голова обласної ради Анатолій Близнюк заявив: "Ми ще недостатньо наполегливі в просуванні іміджу Донбасу. Нас погано знають, тому говорять необ’єктивне". За його словами, вороги регіону створюють образ бандитського краю, і це необхідно припинити. Близнюк висловив упевненість, що кожен депутат повинен гідно представляти й пропагувати досягнення Донецької області. "Ми повинні багато чого зробити для наших людей, тим більше що цей рік для нас ювілейний, тим більше, що на гербі нашої області написані слова великого Менделєєва – "Можливість доведена справою", – підкреслив керівник облради. Щоправда, вся чиновницька патетика й фантазії вилилися лише в традиційні з усе тих же радянських часів заходи: урочисті збори "партгоспактиву", передачу так званих трудових естафет від міста до міста, фольклорні й патріотичні фестивалі й концерти, виставки всіляких досягнень у науці й виробництві.

А от те, що відбувається за фасадом офіційних заходів до помпезного відзначення 75 роковин області.

Донецка область, місто Торез. Щодня сотні нелегалів відпрацьовують вісім годин на нелегальних шахтах, що зачаїлися в лісах, на городах, і навіть поблизу центру міста.  У  лісі, в затишному місці, вже не можна спокійно ходити. Бо можна провалитися під землю. Падають будинки, рушаться підприємства. У сусідньому Сніжному підкопалися під дитячий садок, рили під обласною трасою, підкопувалися навіть під колектор. Так добувають вугілля.

Працюють нелегали ручним інструментом глибоко під землею, іноді спускаючися на 150 метрів. Компресор від старого автомобіля живить мотор підйомника, що витягає вугілля на поверхню. Сьогодні більшість українських шахт – безперспективні. Тунелі йдуть усе глибше й глибше, що ускладнює й здорожує видобуток вугілля. Влада закрила десятки шахт, що на дещицю  збільшило безпеку робітників і прибутковість галузі. Але принесло підтоплення міст, радіоактивні кинуті терикони та розруху в шахтарських селищах. Активний видобуток вугілля протягом багатьох десятків років у регіоні призвів до порушення гідрологічного режиму й зміни рівня ґрунтових вод. У багатьох районах Луганської й Донецької областей у зоні підтоплення живуть десятки тисяч людей. У районі Стаханов – Кировськ у зоні підтоплення перебуває 30 тисяч осіб. Та й у наслідок так званої реструктуризації багато шахтарів перетворилися на безробітнихз або втратили постійну зайнятість. І пішли в нелегали.

А де нелегали, там і кримінал. Зараз всі нелегальні міні шахти «під дахом» або наших правоохоронців, або кримінальних угрупувань. Не залишається ображеною й влада. Свій відсоток має. Шахтарські регіони в Україні – це особливі зони екологічного нещастя, адже підприємства вугільної промисловості класифікуються як екологічно небезпечні. Мінвуглепром абсолютно байдужний до рішення природоохоронних проблем регіону. Більше того, є підстави думати, що кошти, виділені на розв’язання екологічних проблем вугільної галузі (підтоплення території, відкачка води з шахт, рекультивація териконів) ідуть не за призначенням. Що, на думку, експертів, у свою чергу, невблаганно наближає час серйозної техногенної катастрофи. Однак ціною такого ставлення можуть бути сотні тисяч життів жителів регіону.

У той же час для попередження негативних наслідків від діяльності шахт і вуглезбагачувальних фабрик необхідно щорічно виконувати природоохоронні роботи на суму 230-240 млн. грн. Де ж ті гроші? У Донецькому регіоні налічується 1185 діючих й кинутих відвалів і териконів, з яких близько 400 горять і щорічно викидають в атмосферу понад 500 тис. т шкідливих речовин, а дощові води, потрапляючи на ці відвали, розчиняють значну кількість небезпечних хімічних елементів і насичують ними ґрунтові води. За даними Держкомстату, в Україні вугільні шахти й розрізи, на кожні 1000 т вугілля видають від 150 до 800 т породи, терикони якої займають величенні площі. Терикони, які багато хто помилково вважає екзотикою, елементом донбаських пейзажів, насправді інтенсивно труять повітря – газом і пилом, а поверхневі й ґрунтові води – важкими хімічними елементами.

А як вам наявність у Донецьку міні-Чорнобиля? Виявлення на території промислового полігону, розташованого на землях Іллічевської сільради Константинівського району Донецької області 17 квітня 2007 року ділянки з підвищеним рівнем радіоактивності підірвало життя регіону. Гама-фон на ділянці склав понад 3000 мкр/годин, що в 120 разів вище норми (природні фонові показники радіоактивності в Донецькій області – до 25 мкр/годин). Пізніше було встановлено, що максимальна потужність радіоактивного випромінювання на полігоні в 28 тисяч разів перевищує норму. Джерелом забруднення є цезій-137. Винуватців радіоактивного зараження донині не встановлено, а народ уже однією з версій називає приземлення інопланетної тарілки. Як повідомляє Головне управління МНС у Донецькій області, зазначену територію площею 4,7 га передано в довгострокову оренду для експлуатації, розробки й рекультивації ПП "Рута". На сьогоднішній день джерело виникнення радіоактивних "плям" не відоме. Екологічну ситуацію в промислових регіонах України, зокрема, на Донбасі можна визначити одним найбільш ємним епітетом – катастрофічна. Зрозуміло, що екологічним смітником Схід України став не сьогодні й не вчора, проте, з часом проблема стає усе більше складною. Особливо з приходом до влади Партії Регіонів та Віктора Януковича.

Результат такого хазяйнування – на поверхні. Про нього спокійно говорить донецька влада. "Чисельність населення області з 1993 по 2005 рік скоротилося на 743 тисячі чоловік. У середньому за рік вона знижується майже на 60 тисяч. Смертність перевищила народжуваність більш ніж у 2 рази. Серед померлих чверть – особи працездатного віку", – повідомив глава Донецької обласної ради Анатолій Близнюк.

Це правда. Гірка й нищівна. У Донецькій області найвищий в Україні процент захворювань на рак. Та всі ці розрахунки знаходяться за сімома печатками. У Донецькій області епідемія туберкульозу. Загальна чисельність хворих складає 285,1 на 100 тис. населення. Це найвищий показник по Україні. У нас чи не найвища дитяча смертність. І багато інших шокуючих показників. Це результат правління комуністів та їхніх спадкоємців – «регіоналів».

І останнє. В області одна з природоохоронних організацій попередила про небезпеку проведення в регіоні матчів по футболу в 2012 році. Через екологічний стан регіону. Отож, слава Партії регіонів – необмеженому хазяїну Донецької області!