Що відзначали донецькі чиновники та московська церква?

Нещодавно в Україні навіщось відзначалося 1025 річчя хрещення Володимиром Київської Русі. Було розроблено й проведено державно-церковні заходи, присвячені цій даті, хоча церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. На Донеччині влада теж розробила план заходів. Дивним чином ці заходи збіглися з 400-річчям дому Романових та 95 - літтям розстрілу сім’ї російського імператора Миколи II, всі члени якої в 2000 році були канонізовані Російською православною церквою. Розстріл членів царської сім’ї був санкціонований керівництвом РСФСР- Леніним і Свердловим.

З повідомлення прес-служби Донецької облдержадміністрації ми дізнались про один з таких державно-церковних заходів: «В середу, 17 липня 2013 року, о 10.00 (м. Донецьк, перехрестя пр. Панфілова та вул. Рози Люксембург) за участі представників Департаменту взаємодії з громадськістю та у справах національностей і релігій Донецької облдержадміністрації на честь святкування 1025-річчя хрещення Київської Русі відбулася закладка каменю під будівництво Храму на честь цесаревича Олексія». Храм заплановано збудувати на території лікарні. На камені написано, що церкву буде зведено «…в честь и пам'ять святого новомученика царевича Алексия…».

На захід у робочий, як бачимо, час зігнали лікарів, хворих, оскільки це – на території лікарні. На церемонії був присутній головний лікар центральної міської лікарні Володимир Совпель, керуючий справами Донецької міської ради Володимир Скнар, начальник управління благоустрою Донецької міської ради Костянтин Савінов. Після церемонії людям роздали іконки з зображенням членів царської сім’ї, книжку «Житие, пророчества, акафисты и каноны святым царственным мученикам» та шоколадку виробництва компанії «Конті». У книжці – російський народний гімн «Боже, царя, храни».

На питання, яка сума потрібна на будівництво храму, вікарій Донецької єпархії Варсонофій відповів: «Храми Господь будує». Цікаво, кого він назвав Господом: мільярдера Нусенкіса чи донецьку владу?

А дикість і маразм ще й у тому, що будуватимуть храм жертві комуністичних репресій, великомученику саме того ідола, який стовбичить на центральній площі ім. Леніна в Донецьку. Про що замовчує УПЦ. Українській православній церкві варто би спочатку як перший крок вимагати від влади знести пам’ятник убивці царевича Олексія. Адже подолання зла починається з його усвідомлення як зла. Тільки тоді воно втрачає силу і більше не відроджується. А також нарешті розпочати вшановувати жертв комуністичних репресій та голодомору на Донеччині, в тому числі – репресованих комуністами священиків. Поки що це роблять тільки разом з владою та громадськістю священики українських церков УГКЦ та УПЦ-КП. УПЦ ж у тому не помічена. Це, без сумніву, в тому випадку, якщо це УПЦ, по-перше, церква, а по-друге, українська. А поки що УПЦ піариться на всьому, що пов’язано з Росією, з так званою Великою Вітчизняною війною тощо.

Цього ж таки дня 17 липня Московська церква, яка чомусь називається Українською православною, за погодженням з Олександро-Калинівською сільською радою Костянтинівського району, провела «хресний хід» селом з виходом на трасу Донецьк-Харків на честь роду Романових і 1025-ліття хрещення Руси. Портрет канонізованого і долученого до святих у Росії царя Миколи попереду. Якісь люди у військовому. На нарукавних нашивках посередині череп з кістками. Над черепом напис «Православие или смерть», під черепом – «Жизнь за царя». Ще на одній нашивці над двоголовим орлом напис «Бахмутский казачий полк им. Государя Императора Николая ІІ.» І, що викликає жах, діти – маленькі громадяни України – теж у цій колоні… Ким виростуть ці діти? Чужа церква чужої держави чужою мовою агітує в незалежній Україні за царя батюшку, за монархічну ідею, за політичну лінію останнього російського імператора. Ясно, що виростуть такими, як і їхні поводирі – україножерами. Як же треба нас, українців, ненавидіти, щоб, не соромлячись, таке чинити за сприяння державної влади! Не можу написати української державної влади. Язик не повертається.

А от ще одне загострення шизофренії – бігборд у центрі Донецька: «ми, дончане, просим прощения за убийство цесаревича Алексея. 17 июля 1918 года – день убиения святых царственных страстотерпцев». Чому від мого імені хтось просить прощення за злочини Леніна та його більшовицької банди? Чому в цей же час тільки на території міста Донецька ретельно ремонтуються, підфарбовуються 40 пам’ятників убивці Олексія та мільйонам невинних жертв? Більше того: 23 квітня 2012 року на перехресті вулиць імені Леніна та імені Шевченка у шахтарському місті Красноармійську Донецької області відкрили перший в незалежній Україні пам'ятник вождю світового пролетаріату – тому-таки вбивці царської сім’ї, споруджений за ініціативою міського і обласного комітетів КПУ.

 «Відкриття пам'ятника Володимиру Іллічу Леніну – по-своєму унікальний випадок. Пам'ять про Леніна замовчується. У зв'язку з цим особливу цінність має ініціатива комуністів на місцях, Донецького обласного комітету КПУ», – сказав, виступаючи на мітингу у Красноармійську, лідер комуністів Петро Симоненко.

Петра Миколайовича вітали піонери (і знову діти!) у червоних галстуках. Перед фіналом мітингу вибухнула гроза, що головний комуніст розтлумачив як кращий салют усім присутнім на відкритті пам'ятника Леніну. І чомусь не прозвучав жодний голос УПЦ про те, що це пам’ятник убивці всієї царської сім’ї, що це пам’ятник убивцям багатьох священників та руйнівнику православних храмів. А намісник Києво-Печерської лаври – митрополит Павло розказує, що хотів балотуватись в Київраду від комуністів. Що це за подвійна мораль така в УПЦ?

         А це вже козацька Дружківка. На земельній ділянці приблизно 100 кв.м., огороженій європарканом нам темним на стовбі роз’яснює напис, що:

«Поклонный крест установлен в честь царственных мучеников – Его Величества Государя-императора Николая II и Его святого семейства: Государыни-императрицы Александры, Цесаревича Алексия, княжон Ольги, Татьяны, Марии Анастасии, расстрелянных в 1918 году.

Этот крест – символ покаяния, которое мы должны понести за своих предков, косвенно участвующих в убийстве царской семьи: допустили их гибель, не встали на защиту, предали молчанием.

В 1613 году нашим народом дана клятва на верность роду Романовых, гласившая о верности русских людей и их потомков царям этой династии до второго пришествия Иисуса Христа. Когда Малая Русь (Украина) присоединилась к России, в Киеве был созван Собор, на котором народ так же дал клятву, утвержденную в 1613 году. Клятвенное обещание было нарушено, проклятие легло на нас.

Покаяние – это перемена ума. У нас должно измениться представление о царской семье на противоположное тому, которое было у коммунистов и у людей предреволюционной России, предавших монархию!»

Отакої! Виявляється, що ми, українці, дали клятву на вірність роду Романових, потім зрадили своїх царів і тепер ми прокляті!

І цей пам’ятник роду Романових збудований у самостійній Україні, на її території.

Робимо фото цієї ділянки та споруди на ній. Від імені «Просвіти» подаю запит на ім’я Дружківського міського голови Валерія Гнатенка і прошу надати мені рішення ради про виділення землі під цю споруду та встановлення на ній пам’ятника роду Романових. І отримую відповідь: «…на території міста Дружківка пам’ятник роду Романових відсутній…»(?!). Хоча я про це їх не питала, а інформувала про його наявність.

Тоді вдруге вже надсилаю фото «пантеону» роду Романових і прошу надати мені відповідь, чи є рішення, яким міськрадою виділялась земля приблизно 100 кв.м чи таке рішення відсутнє і чи це є самочинно зведеною спорудою на захопленій кимось землі Дружківської міської ради? Поки відповіді немає. Мабуть думають, що відповісти.

Є питання також, хто давав дозвіл УПЦ на встановлення хрестів вздовж доріг на Донеччині та всій південно-східній Україні через кожну пару кілометрів. Чи їх встановлювала УПЦ чи за дорученням УПЦ – влада? А поведінка УПЦ – фактично державної церкви в Україні – призвела до того, що мешканці мікрорайону, прилеглого до скверу ім. Калініна напроти будівлі ТОВ «Донецькшахтопроходка» по пр. Павших Комунарів в м. Донецьку, змушені захищатись від захоплення їх скверу релігійною громадою Різдва пресвятої Богородиці Донецької єпархії Московського Патріархату в суді.

Звісно, Донбас дуже своєрідний край. Привід для будівництва храму дивний. Тут, природно, є проблеми з фізичним здоров’ям, але з психічним здоров’ям однозначно проблеми ще більші. Вшановувати одночасно комуністичних ідолів-убивць та убитих ними людей можуть тільки люди не сповна розуму. Не Московщину хрестив Володимир, а саме ту землю, яка сьогодні називається Україна. Та й палка любов УПЦ до комуністів та до свідомого атеїста та ще й вбивці царської сім’ї Леніна вселяє підозру, що УПЦ – це не церква, а московський політичний проект, причому відверто антидержавний, який в Україні треба якнайшвидше ліквідувати. У нас є українські церкви, в яких моляться за українське військо, українського Президента, українських гетьманів, а не за царя батюшку і його сім’ю та московського Кіріла.

Є відчуття посилення й розростання абсурду, який прогресує з кожним днем на Донеччині і поширюється, як зараза, по всій Україні. А зупинити це можна буде тільки тоді, коли оберемо українського Президента та український уряд, якими не будуть диригувати з Москви.