Морок над Росією

Існують держави, стрижнем яких є певна проста і універсальна ідея. За формою ця ідея може змінюватись, за суттю ні. Знищить цю ідею і держава втрачає сенс свого існування. Таких держав у світі небагато, але саме до такого типу держав належить Росія. У більшості народів світу держава існує для людей. В Росії люди, незалежно від національності, завжди існували для держави. Для більшості народів світу держава існує як гарант свободи її громадян і гарант їх добробуту. Росія завжди існувала за рахунок свободи її громадян і за рахунок їх добробуту. З чого починалась п'ятисотлітня російська історія? З простої ідеї: «Москва – це третій Рим». Чому Рим? Тому що Рим був найбільшою і найпотужнішою імперією давнього світу. Чого хотіла Москва? Стати такою ж імперією у новітні часи. І надалі вона суттєво наблизилась до цієї мети.

За професором В.О. Ключевським, від 1462 року Московія розширювалась в середньому на 130 км² щодня протягом 400 років і дійсно стала найбільшою за площею імперією світу, але лише за площею. У пізніші часи виникла потреба в доповненні початкової ідеї. Це доповнення мало конкретизувати напрям експансії і готувати для неї ґрунт. Панславізм став цим доповненням. Стати прапором всіх слов'янських народів і рано, чи пізно залучити їх до своєї імперії. Ця ідея була прикриттям потужної російської експансії на Балкани та захоплення Польщі. Росія є захисником православ'я у всьому світі. Ця ідея вже визначала інший вектор експансії. Крім православних народів, що розмовляли неслов'янськими мовами, до імперії можна було залучити стратегічний центр земної цивілізації – Царь-град, він же Константинополь, він же Стамбул. Саме для реалізації цієї ідеї Росія вступила в катастрофічну для неї Першу світову війну. Не в останню чергу Хаджибей – сучасна Одеса розбудовувався як найзручніший трамплін для стрибку в цю точку планети.

Однак Перша світова війна закінчилася для Росії катастрофічною, на перший погляд, революцією. Можна було б раз і назавжди поховати на смітнику історії Російську імперію і дати можливість всім народам Європи, включно з російським, зажити нормальним життям. Але, поховавши дві Центральноєвропейські імперії, на Заході знайшлися потужні сили, що відродили вже вщент зруйновану Російську імперію. Відродили ціною свободи двох народів: українського і білоруського. Вся решта народів Центральної і Східної Європи отримали право на власну державу.

Нові часи вимагали нового ідеологічного оформлення зі збереженням старої суті. Світова революція, Всесвітній союз радянських соціалістичних республік, зрозуміло, з центром у Москві. Таким став ідеологічний прапор новітньої російської імперії. Така ідея давала можливість долучати до імперії будь-яку країну світу, незалежно від віри, національності і географічного розташування. Скрізь можна було знайти маргінальний прошарок населення і під гаслом захисту його прав обійняти контроль над відповідною державою.

Чи змінилась Росія по суті у наш час, порівняно з часами минулими? Чи є у неї провідна ідея тепер? Така модерна ідея є – це нова хронологія. Наклад книжок з її викладом вже досяг мільйону примірників. Пік цього книжкового буму припав на останнє десятиліття. Якщо сфокусувати десятки томів цієї серії в одне речення, то воно виглядатиме так: «Ми вже володіли всім світом». Практично всі подібні книжки видаються у дорогому варіанті, розрахованому на людей заможних, а отже і впливових. До якого висновку підштовхують ці книги? «Нам слід повернути те, що нам вже належало».

Символом радянської епохи, на мою думку, є пам'ятник Леніну, що завжди показував рукою кудись у далечінь. Сотні тисяч пам'ятників вождю світового пролетаріату, розкиданих по всій новітній російській імперії, мали переконувати простих людей у тому, що великий вождь і його наступники точно знають куди вести народи імперії. Попри те, що Леніну належать слова: «На Росію мені наплювати – я більшовик», росіяни на широких просторах країн СНД боляче сприймають знесення цих пам'ятників. Вони вибачають Леніну те, що йому було наплювати на російський народ, але як розширилися кордони новітньої російської імперії за радянських часів! Під контроль Росії перейшли не тільки країни Східної і частини Центральної Європи, які ніколи не були у складі класичної Російської імперії. Під впливом Росії опинилась величезна кількість країн Азії, Африки і Латинської Америки. А за допомогою потужних комуністичних партій, фінансованих з Москви, можна було ефективно шантажувати і більшість урядів Західної Європи. І от у 1991 році лопнула мильна бульбашка чергової російської імперії. Здавалося б це дало шанс самим росіянам нарешті побудувати нормальну за міжнародними мірками, заможну, демократичну державу. Ні, не дало. Росіяни знову взялись за відбудову того, що вони лише і вміють робити, і робили останні п'ятьсот років. Вони взялись за відбудову чергової імперії.

Чи потрібні новітнім російським імператорам якісь принципово нові способи відбудови імперії? Думаю, що ні. «Підтримувати державу у стані безупинної війни, щоб загартувати солдатів, а всю націю тримати напоготові до першої команди вирушати в похід». Це заповіт Петра 1 своїм нащадкам. Чи чинить після 1991 року Росія інакше? Ні, не чинить. Чечня, Абхазія, Осетія, Придністровська республіка, а тепер вже й Україна. Скільки років тривало в Росії мирне життя за останні десятиліття? Можливо – жодного.

Яким є військовий бюджет Росії сьогодні? У 2013 році це – 91 мільярд доларів США. Чисельність збройних сил – 1,2 мільйонів військовослужбовців. Я звернув увагу, що вперше військові витрати Росії зросли в рази з приходом Путіна на посаду прем'єр-міністра Росії. Зараз за військовими витратами Росія посідає третє місце у світі після Сполучених Штатів і Китаю. Маючи удесятеро менше населення, Росія тримає практично паритет у військових витратах з найбільшою за населенням країною світу – Китаєм. Це при тому, що валовий внутрішній продукт (ВВП) Росії у п'ятеро менший, ніж у Китаю. Військові витрати Сполучених штатів, Західної Європи і світу в цілому у 2013 році суттєво скоротились. Натомість військові витрати Китаю і Росії значно зросли. Якщо в Китаї одночасно зростає і ВВП, що дозволяє без особливих втрат фінансувати цивільний сектор економіки, то в Росії ВВП практично не зростає, а оскільки 50% його отримується за рахунок продажу нафти і газу, то при суттєвому падінні цін на ці енергоносії, він може будь-коли катастрофічно обвалитись. Показовим є військовий бюджет Росії на 2014 рік. Прямі військові статті заплановані обсягом у фантастичну для Росії суму 106 мільярдів доларів (23% бюджету або найвищий відсоток у світі). При цьому утаємничені статті бюджету вперше становлять ще 25%. Вони також переважного спрямовані на військові цілі. Сучасний військовий бюджет Росії – це бюджет військового часу. Довго втримати його на такому рівні неможливо. Мета, заради якої це робиться, має бути у часі десь недалеко. Щоб зрозуміти цю мету, досить подивитись, а яка ще країна такими ж темпами нарощує свій військовий бюджет? При відсутності зростання ВВП, Росія може фінансувати свої військові витрати лише за рахунок інших статей бюджету. За планом на 2014 рік на 13% скорочуються видатки на освіту, на 8.6% – на охорону здоров'я, на 23,7% – на житлово-комунальний сектор тощо. В розряд засекречених статей бюджету вперше потрапила і стаття «житлове будівництво». На мою думку, це означає, що житлове будівництво у 2014 році буде переорієнтоване на якесь інше будівництво військового призначення. Висновок: Росія готується до великої війни і ця війна незабаром. З моєї точки зору, ця війна для Росії неминуча, і вона є платою за імперську маячню росіян протягом століть. Надзавдання для України – не потрапити під колеса цієї війни.

Яким є стан збройних сил України? Військовий бюджет в Україні у 2013 році становив ганебну для України суму у 1,8 мільярдів доларів США. Це найменший військовий бюджет у Європі. Чисельний склад збройних сил становив 180 тисяч військовослужбовців. Отже фінансування, що припадає на одного військовослужбовця в Україні вдесятеро менше, ніж в Росії. Тобто їх якось годують і вдягають, здалеку показують зброю радянських часів і на тому все. Інакше колоніальна адміністрація, що очолювала Україну у попередні роки, чинити і не могла. Розвал збройних сил України був одним з її завдань, і вона з цим завданням успішно впоралась. Тобто з 1917 року ми нічому не навчились.

Нинішня агресія Росії проти України знову висвітила цю вразливу ділянку українського державного організму і нашого національного менталітету. Тепер ситуація зі збройними силами України вимагає термінового і радикального втручання. Косметичні засоби тут не допоможуть. Я пригадую слова одного зі своїх однопартійців, що у часи президентських виборів, які зрештою виграв Янукович, зрадив партію і перейшов у його табір. «Янукович – це абсолютне зло. Для того, щоб велика кількість українців прозріла, потрібно щоб ці українці побачили зло у повній силі». Я думаю, що вони це зло у повній силі і побачили. За чотири роки президентського правління Янукович зібрав статки у 12 мільярдів доларів, що значно перевищує військовий бюджет України за ці ж роки. Це приблизно 2500 $, вкрадених у кожного українця від немовляти і до столітнього старця. Це падіння моралі, це параліч нормальних відносин у суспільстві між людьми.

Чи така вже Росія багата, що може дозволити собі безпрецедентні військові витрати і то в нібито мирний час? За даними наукового журналу: «Вісник національної академії наук України» за 2005 рік, тривалість життя російських чоловіків тоді становила 58 років. Це на рівні середньої африканської країни і найгірший показник у Європі, де для Західної Європі він  майже на 20 років більший. Принагідно зазначу, що і в Україні він був невисоким – 62 роки. Тривалість життя чоловіків – це інтегральний показник якості життя в країні. Відповідно іншим джерелам: у Росії налічується більше 9 мільйонів безробітних, що у відносному і абсолютному вимірі дозволяє посісти їй перше місце з великим відривом від решти європейських країн. У Росії більше 4 мільйонів безхатченків, що в абсолютному і відносному вимірі знову дає перше місце і не тільки серед європейських країн. В Росії більше 2 мільйонів неписьменних дітей шкільного віку, що знову виводить її на перше місце в Європі. В Росії найбільше у світі людей, що гинуть від отруєння неякісним алкоголем та найбільша у світі кількість людей у відносному вимірі, що страждає від сухот, СНІДу, алкоголізму і наркоманії, одне з перших місць у світі за кількістю кримінальних убивств тощо. Росія – це країна безпрецедентно великої кількості невирішених соціальних і національних проблем, що відбивається і на якості російського війська. Для відвернення уваги росіян від цих проблем Путіну також потрібна невелика, але й не дуже мала військова перемога. Наведений, далеко не вичерпний, перелік «досягнень» Росії дозволяє стверджувати, що вона є маргінальною країною Євроазійського простору, який так активно хоче розбудовувати.

При всьому тому, статки нинішнього президента Росії оцінюються різними інтернет-виданнями у 40 мільярдів доларів, що в перерахунку на душу населення країни цілком співмірне зі статками Януковича. Але багато росіян вже зморилися від Путіна. Його популярність останніми роками швидко падала. Як підняти авторитет лідера? Потрібна маленька переможна війна. Досвід з Грузією показав, що попри певні міжнародні втрати (а які, власне?) це добре спрацьовує. З будь-яких міркувань наступним об'єктом могла бути лише Україна. Поки Янукович разом зі своєю колоніальною адміністрацією перманентно нищив Україну духовно і фізично, можна було не поспішати. Однак Янукович не встояв. Втікши в Росію, він нібито звернувся до Росії з проханням щодо введення російських військ в Україну для наведення там конституційного порядку. Вся легітимність цього екс-президента полягала в тому, що виключно за рахунок підтримки Москви він і очолив виконавчу владу в Україні.  

Маленька, але не дуже маленька, переможна війна потрібна Росії і для генеральної репетиції більшої війни. Західний і Південний військові округи Росії, що охоплюють всю європейську територію Росії, напередодні окупації Криму були приведені в бойову готовність. Почались широкомасштабні військові маневри, а насправді – висунення військових частин на вихідні для атаки позиції, безпрецедентне за весь період після закінчення Другої світової війни. Подібна картина спостерігалась у Радянському Союзі лише один раз – перед початком російсько-німецької війни. Тоді німці просто не стали чекати і вдарили першими. Але щось у Криму пішло не так, щось по всій Україні пішло не так, щось у всьому світі пішло не так для російської імперії. Російські війська вийшли на вихідні позиції по всьому периметру кордонів України, але поки що там і стоять. Можливо, вони розраховували на сприятливішу для них атмосферу в Україні. Спроби дестабілізувати ситуацію у східних і південних регіонах України за допомогою заслання сюди з території Росії співробітників спецназу і кримінальних елементів мали малий ефект. Всі акції непокори, що стались у цих регіонах України, свідчили не стільки про їх підтримку місцевим населенням, скільки про слабкість центральної влади у складний перехідний період у регіонах, де завжди існували значні прошарки маргінального населення. Поведінка наших військових, дислокованих у Криму, цілком зрозуміла. Але будь-яка витримка має розумні межі. Вона не може перетворюватися на демонстрацію слабкості. Росіяни нікому не вибачають слабкість.

Що далі? Чи може Путін зараз відступити? Думаю, що ні. Він пройде свій шлях до кінця. Відступити – це гірше, ніж не починати. Відступити – це проявити слабкість, яку росіяни нікому не вибачають, а особливо своїм імператорам. Отже, Путін продовжуватиме далі агресію проти України, але значно обережніше, ніж він це планував попередньо. Надалі Росія спиратиметься не лише  на «легітимну» Кримську владу, яка була обрана в оточеному і наповненому російським спецназом будинку Верховної ради Криму за зачиненими дверима. Невідомо, чи було там взагалі якесь голосування. Просто на поріг будинку через деякий час вийшла певна людина і сказала, що відтепер вона і є вся повнота влади в Криму. Росія спиратиметься і на «легітимні» результати референдуму. Українська влада має відновити контроль над усіма українськими військовими і цивільними об'єктами Криму і при спробі проникнення на ці об'єкти сторонніх людей має виконувати вимоги військових статутів. На дієву міжнародну допомогу може розраховувати лише той, хто захищається, а не той хто підставляє ліву щоку, отримавши удар по правій.

Пам'ятаймо, що метою Путіна є не Крим, а вся Україна. Наступним кроком після «референдуму» в Криму буде намагання зірвати президентські вибори в Україні. Путіну не потрібна легітимна влада в Україні. Президент України у нього вже є десь у потайній коморі. Час від часу він буде вискакувати звідти і кукурікати написану для нього в Москві промову. Зірвати президентські вибори можна лише подальшою дестабілізацією ситуації в Україні, або хоча б у деяких її областях. У цьому зв'язку слід подумати, з огляду на небезпечну ситуацію в Україні, про вибори президента у стінах Верховної ради.

Контроль над інформаційним простором України з боку Української держави – запорука успішної реалізації всіх урядових і національних проектів. Перо і слово у нинішній надзвичайній ситуації важать не менше ніж автомат.

Максимально швидкий темп інтеграції у всі європейські цивільні, економічні і військові структури дає нам шанс вистояти, спираючись на весь цивілізований світ.

Мені здається, що годинниковий механізм, заведений у Москві, запущений. Ми повинні бути готові до тотальної агресії проти нашої країни, якщо не сьогодні, то через день, через тиждень, через місяць. Кожний день, який у нас ще є, ми повинні витратити на якомога ефективнішу підготовку до відсічі агресора. Всі органи державної влади мають працювати у надзвичайному режимі. Все слід робити якомога швидше: необхідні кадрові перестановки, підготовку і розгортання мобілізації, необхідне переміщення матеріальних ресурсів, підготовку до введення в разі агресії у країні надзвичайного стану, мобілізацію матеріальних і фінансових ресурсів країни, перехід на режим їх суворої економії.

На мою думку, Росії завжди була потрібна українська земля, але без українців. Голодомор 1932 – 1933 років, і не тільки він, неспростовно це довів. Проте сьогодні їм терміново тимчасово потрібні і українці. Для майбутнього військового конфлікту, до якого готується Росія, потрібна не тільки зброя, а й багато гарматного м'яса. Українці є гарним гарматним м'ясом. Складаючи лише 20% населення Радянського Союзу, вони становили 33% військовослужбовців на афганській війні. Вони добре воюють за царя чужого на чужій війні і їх не жаль.

Роки, віддані Руху, були найкращими роками мого життя. Це були роки відчуття максимальної його повноти. Свій іменний партійний квиток з номером 56, підписаний особисто В’ячеславом Чорноволом, я і досі зберігаю як найдорожчу згадку про ті часи. Пройшовши кадрову школу Руху і відповідний ідеологічний вишкіл, я зафіксував для себе такі засадничі світоглядні принципи.

Сполучені штати Америки, як країна, – це найвище досягнення людської цивілізації і головний гарант нашої незалежності.

Єдиний старший брат на Європейському континенті для нас – це німецький народ.

Інші Європейські народи – це також наші брати по крові.

Поляки – це не інший народ, ніж ми. Українці і поляки – це один народ, що наразі проживає у двох різних державах. Але нехай так буде аж до того часу, коли зникнуть між нами значні відмінності в способі і рівні життя.

У світі немає жодних слов'ян. Є лише українці і споріднені з ними, майже не відмінні від них народи.

Росіяни не є нашими братами. Це в усіх своїх проявах зовсім інший народ, що становить небезпеку і для нашої держави, і для нашого народу. Голодомор 1932 – 1933 років, який вони так і не визнали, не був випадковістю. Не був випадковістю на чолі Радянського Союзу і серійний убивця всіх часів і народів, визнаний судом незалежної Української держави катом українського народу, – Сталін, про якого один із сучасних російських націоналістів сказав: «Великий російський державник».

Майбутнє України – це Європа. Але слід пам'ятати слова нашого великого провідника – Степана Бандери: «Як визвольна, так і оборонна самостійність України, в основі своїй має спиратись на власні українські сили, на власну боротьбу і постійну готовність до самооборони». Ці слова були епіграфом до газети «Рух», яку я видавав у середині дев'яностих років на Одещині. Вони мають бути епіграфом і для будь-якої політичної програми щодо майбутнього України. Морок над Україною нарешті розвіявся.

PS. Редакція застерігає, що може поділяти не всі думки автора.