Русские идут!.. Або Чергова спроба побудувати світ, що відповідає духу Дев’ятої симфонії, зазнала краху. «Мурка» виявилася крутішою

Дев’ятого квітня минуло двадцять п’ять років тбіліському побоїщу, що мало далекі наслідки. Трагедія в Тбілісі стала передвісником кривавих спроб придушення національного відродження в країнах Балтії й Баку. І те, що відбувається зараз в Україні, — продовження все тієї ж реакції російської імперської свідомості на будь-яке прагнення національної самостійності. В одному ряду з цим вимоги судити Михайла Горбачова за розпад СРСР, хоча він вже як старався — скріплював його й саперними лопатками, й танками.

Та все ж це минуле. Його слід пам’ятати, але керуватися виключно його досвідом в сьогоденні ніяк не можна. Не вийде. У цьому переконує добірка висловлювань відомих радянських дисидентів, що з’явилася в мережі. Досвід цих людей обнулений. Вони не орієнтуються в сьогоденні. Вони жили й діяли в абсолютно іншій ситуації, в епоху зрілого й оновлюваного тоталітаризму. Зараз епоха зародження нової тоталітарної моделі. Змінити щось, вплинути на перебіг подій неможливо. Це вони визнають чесно. А я додам, що цей процес не обмежений Росією та її найближчими сусідами.

Гидко, не гидко, а жити доведеться так, як дозволить шпана, в тих умовах, які вона визначить. І не лише росіянам, не лише українцям, а всьому світу. Європі доведеться пристосовуватися до цього дуже скоро. І це надовго: чергова спроба побудувати світ, що відповідає духу Дев’ятої симфонії, зазнала краху. «Мурка» виявилася крутішою. Усі люди не стануть братами, а розділяться на братву й лохів. Сили, здатної це зупинити, не видно. І головне — немає прагнення усвідомити новизну й небезпеку того, що відбувається.

Найшкідливіше для всього світу й  для росіян розводити зараз теревені про те, що не всі такі, є росіяни й росіяни, влада сама по собі. І взагалі, російський народ — жертва зомбоящика.

По-перше, це брехня. Такої єдності влади й народу, як зараз, схоже, взагалі ніколи не було. Не варто вірити легендам про війну. Червень сорок першого запам’ятався багатьом чергами не біля військкоматів, а біля ощадкас, де люди закривали рахунки.

По-друге, вивести з цього стану націю може лише шок, зокрема, повідомлення про те, що самооцінка дуже не збігається з оцінкою іншими людьми. Особливо тими, хто поруч і здається такими ж. Це змінює картину світу, що, власне, і є шоком.

Отже, нема чого церемонитися з цим населенням. Ті, хто підтримує владу, — співучасники її злочинів. У російського народу є лише одна духовна скріпка, вона ж месіанська ідея, вона ж план Путіна: весь світ має стати російським або зникнути.

Це прагнення маскувалося то під самодержавство, то під комунізм, то під суверенну демократію, то під клерикалізм, то під євразійство, то під окультний патріотизм. Домінування масової культури змело все це лушпиння. Усе лише починається. Не Путін так інші поведуть Росію до світового панування під захоплене ревіння російського народу, а не вийде — знищать людство. І поки не видно сили, здатної зупинити росіян.

У Путіна руки сверблять натиснути кнопку. І не в нього одного — в усього російського народу. При збереженні нинішньої російської ідентичності росіянам більше нічого не залишається. Ця ідентичність нарешті вирвалася назовні без культурних посередників, у своїй варварській подобі. Усупереч всім очікуванням сталося це завдяки новітнім комунікаційним технологіям, які самі по собі не породжують нічого ціннісного, а лише виявляють і каталізують глибинні цивілізаційні й культурні тренди. І тепер не варварська ідентичність підганяється під зовнішнє ідеологічне оформлення, а воно пристосовується до неї. Таким є проект Основ державної культурної політики.

Автори основ культполітики виходять з того, що Росія не Європа. Але це ж апофатичне визначення Бога: Бог — це не... Логіка авторів основ доведе їх до «Росія — порожнє місце» й «росіяни — не люди». Але ж це і є справжня російська ідентичність.

Нація є посередником між особистістю й людством. Якщо ж в основі етнічної спільності лежить заперечення особистісного начала й заперечення єдності з носіями цивілізаційно-утворюючої культури, то це національна суїцидальність. Спершу духовна й культурна, але потім така, що перетікає у фізичну. Це та сама суїцидальність, якою просякнутий останній документ націонал-соціалізму — заповіт Гітлера. Та й весь націонал-соціалізм.

Про Гітлера згадуєш мимоволі, бо водночас з документами, що заперечують європейський характер російської культури й затверджують існування міфічної російської цивілізації, очевидним стає тренд на реабілітацію (поки часткову) Гітлера. Виглядає начебто дивно на тлі криків про українських фашистів і колабораціонізм українських націоналістів. Але це очікувалося ще кілька років тому.

2009 року я зробив припущення, що має відбутися путінська реабілітація генерала Власова. Хоча не він один такий. Значно логічніше, наприклад, зробити героєм тоталітарної Росії Броніслава Камінського, сумнозвісного особливою жорстокістю при придушенні Варшавського повстання (того самого, якого зрадив Сталін). За нинішньої полонофобії — великий герой. А про Власова й Бандеру п’ять років тому заповітне слово сказав архієпископ Берлінсько-Німецький і Великобританський Марк (це Російська православна церква за кордоном, «зарубіжники», відомі співпрацею з нацистським режимом):

— Владико, а в чому принципова різниця, по-вашому, між власовцями й бандерівським рухом?

— Власовський рух був спрямований виключно на звільнення від безбожної влади, тоді як всякі українські рухи були спрямовані на те, щоб відірвати Малоросію від Великоросії.

Коментувати тут нічого. Крім того, що я боязко обмежився припущенням про грядущу реабілітацію Власова, а справа обернулася вихвалянням Гітлера як великого збирача земель німецьких, німецького світу, що іменувався великонімецьким рейхом. Історичне невігластво, що проявляється при цьому, не аналізуватимемо — воно очікуване й уже звичне для всіх міркувань нинішньої російської влади. Освічувати там нема кого й ні для чого. І це відверне від теми сумнішої — від поведінки публіки освіченої.

У фільмі «Звичайний фашизм» Михайлу Ромму абсолютно не вдалася глава «Інша Німеччина». З одного боку, він був дуже обмежений — треба було показувати передусім комуністів, умовчуючи їхню провину в приході Гітлера до влади. Не можна було говорити про соціал-демократів, не були ідеологічно надійними багато емігрантів, зайвими були б згадки про змовників серед військових і дипломатів. Це трохи пізніше допустили у «Визволенні».

Але навіть зараз, коли можна поминати всіх, нікуди не подітися від висновку, зробленого ще Олександром Галкіним у «Німецькому фашизмі», — ставлення до режиму визначала расова ознака. Етнічних німців серед опозиціонерів було вкрай мало. «Іншої Німеччини» ніяк не виходить.

Подивимося, як у Росії складеться. Поки єдність народу, влади й інтелігенції цілковита. Відщепенцем бути не небезпечно, але смішно. Ніякої жертовності й романтизму. І це набагато ефективніше за репресії. Тому дедалі частіше лунає стара пісня Окуджави з новим текстом:

давайте не хамить

друг друга только слушать

так сможем сохранить

свои святые души

не будем омрачать

фашизмом антифашизмом

к чему нам замечать

позор своей отчизны

давайте будем жить

убийцам потакая

тем более что жизнь

короткая такая

Принципова позиція в нинішній Росії – не героїзм, а дивацтво, доля лузера, фрика та юродивого. Але така ситуація виникла не вчора й не сьогодні. І відповідальність за те, що відбувається, не на самих підписантах-колаборантах, які навіть у приватному спілкуванні виголошують пафосні промови про велич Путіна. Довгі роки люди, які професійно осмислюють життя й розвиток суспільства, створювали культ agenda, перекладаючи це слово як «порядок денний», хоча одне з його значень — «вимушені обставини». «Людина мисляча» стала синонімом «людини-пристосованця». Принциповість розцінювалася як юродство, визначеність і послідовність — як поганий тон і хамство.

Іншим словами, російська суспільна думка розглядала будь-які цінності лише як основу для дії на людей, маніпулювання ними. У результаті всі прогледіли, що нинішній політичний режим є носієм певних цінностей, а от тих, хто йому намагається протистояти, схоже, немає.

Це дуже важливо зрозуміти й усвідомити. Осмислення того, що відбувається, має початися з того, що новий світовий порядок нав’язують не дурні, не психи, не пустушки, а цілеспрямовані, впевнені в своїй правоті люди з твердими принципами й цінностями. Як нацисти, як комуністи. І ті й інші згадані не випадково. Внук Молотова й ідеолог «руського мира» говорить про росіян як про нащадків арійських племен, що спустилися з Карпат. У Новосибірську комуністові дозволяють стати мером. П’ятнадцять років тому я говорив про можливість укладення нового пакту Молотова-Ріббентропа для внутрішнього користування. Здається, це сталося. І навіть за участю прямого спадкоємця одного з тих, хто уклав ту домовленість.

http://www.day.kiev.ua/uk/blog/politika/russkie-idut