Діагноз – імперський вірус

Що можна було чекати від російських лібералів, якщо вже сам Михаїл Ходорковський продемонстрував свою імперськість?

Якось так вийшло, що я все життя бойкотую Росію. Уявіть – я не знаю смаку пива «Балтіка»! Ані будь-яких інших «золотих бочок», «трьох мєдвєдєй», «трьох сосєн» і т.д. Я ніколи не пив російського чаю. Щоправда, я читаю російські видання, бо українською у нас іще надто мало перекладають. Дивлюся й фільми. Але останнім часом надаю перевагу фільмам з польським або чеським дублюванням.

Я усе своє свідоме життя твердо знав, що нема більшого ворога для України, аніж Росія. Середньостатистичний росіянин – це переконаний імперіаліст. Він свято вірить, що всі східні слов'яни брати. Саме східні. Але брати особливі: «ми же адін народ». Тобто це вже схоже на сіамських близнюків, яких примусово розділили. Але у одного з них нема іншої мрії, як тільки знову зростися задницями.

Коли я писав про Росію і росіян те, що думав, мені інколи зауважували, що я перебільшую, що Росія не вся така, що є в Росії і наші прихильники. Однак останні події демонструють нам протилежне. Статистика, яка засвідчує 80% підтримки політики Путіна, не подає нам національного складу опитуваних. Упевнений, що ті 20%, які Путіна не підтримують, представники інших народів. А якщо і є серед них росіяни, то вони не підтримують Путіна не тому, що вважають злочином загарбання чужої території, а тому, що знають, чим це може обернутися для Росії. Це люди, яким є що втрачати. Які бояться війни.

24-25 квітня 2014 р. у Києві відбувся конгрес української та російської інтелігенції «Україна – Росія: діалог», організаторами і спонсорами якого були: «Відкрита Росія» Михаїла Ходорковського, Російський ПЕН-центр (керівник – Людмила Уліцька) і рух «Третя республіка» (Юрій Луценко). Ідея гарна. Чому б і не зустрітися нашим інтелектуалам? Але що можна було чекати від російських учасників, якщо вже сам організатор продемонстрував свою імперськість?

Михаїл Ходорковський пожалкував, що через політику Путіна буде «заблокована можливість для Москви стати центром тяжіння всього східнослов'янського світу». А також «ідея об'єднання православної церкви навколо Москви». Тобто він стоїть на позиції російських слов'янофілів ХІХ ст., навіть не беручи до уваги того факту, що українці ніколи не хворіли на манію Третього Риму і завше прагнули якраз відірватися від Москви, а не тягнутися до міфічного «слов'янського центру». То й не дивно, що багато учасників конгресу з російського боку були налаштовані вороже і до Майдану, і до недавніх подій.

А чого вартує їхнє обурення тим, що було відключено російські телеканали? При цьому вони визнавали, що з боку Росії йде брутальна ворожа пропаганда. В Росії російських учасників конгресу назвали «лібералами». Але які ж то ліберали, якщо вони наполягають на введенні другої державної мови? І це, маючи перед собою чудовий приклад Білорусі.

А комплекс «старшого брата», мабуть, ніхто з росіян уже ніколи не затамує в собі. Тому й не дивно, що тональність виступів російських «лібералів» на конгресі була часто образлива. Таке враження, що люди по той бік кордону ще не усвідомили для себе, що в Україні йде війна. Агресор маскується, діє потайки, підло і провокативно. Але увесь світ знає, що війну веде Путін.

То як має поводити себе країна у воєнний час? Я скажу як. Коли почалася Друга світова війна, то американці, канадці й англійці хутенько усіх німців та японців інтернували. Усіх – і дітей, і жінок. Створили для них спеціальні табори і жили вони там у бараках до самого кінця війни. І це країни, які ми вважаємо за еталон для себе.

А вже й зовсім було б дивно, якби у тих країнах демонстрували німецькі та японські фільми, правда? І таки не демонстрували. Чому ми в умовах російської агресії маємо дивитися російські фільми і серіали? А однак дивимося. Більшість наших рідних каналів так і не перестали демонструвати увесь той імперський скарб. Зокрема канал ICTV збирається днями ще раз ощасливити нас серіалом «Бригада». Мабуть, для підняття духу кримінальників, які й складають левову частку сепаратистів.

Це не вперше українці так толерантно і згубно-лагідно ставляться до ворога. Під час українсько-московської війни 1918-1921 років наші війська, роззброївши московських загарбників, садили їх у потяги і відправляли на родіну. Їх там знову озброювали і повертали назад. Натомість московити чинили інакше: вони без жалю розстрілювали усіх полонених української армії. Та не тільки їх, а стріляли геть усіх, хто розмовляв українською або мав посвідку видану українським урядом. А кого не достріляли під час війни, то добили у 1930-тих роках. Включно з тими українцями, які перейшли на їхній бік.

Зараз вони теж убивають і катують полонених. Але не ми. Ми толерантні. Хоча пора б уже теж за прикладом цивілізованих країн створити для затриманих сепаратистів табори, де можна було б влаштувати їм лекторій з історії України та поглибленого вивчення української мови. Відкрити курси вишивання, писанкарства і гри на бандурі.

Але ми, як вважає Путін, нація недороблена, тому наше телебачення теж недороблене, як і таксисти і водії маршруток, які поливають нам вуха щедрим гноєм шансону. І як з цим боротися? А боротися треба. У цивілізованих країнах, а не в таких недороблених, і морди били, і вікна, і палили, і обстригали колаборантів налисо. І після усього того ті цивілізовані країни не перестали бути цивілізованими.

Або візьмемо так зване «мірноє насєлєніє». Чи є хоч одна з найрозвинутіших країн світу, включно з Росією, де б не стріляли в «мирне населення»? І то не тільки під час антитерористичної операції, а під час якої-небудь мирної ходи.

Чи задумуються ті маргінали, які під час «крєстних ходов» в Україні несуть поперед себе ікону царя Ніколая Второго, що б він зробив із ними на місці нашої толерантної влади? А їхній же ж улюбленець Сталін? А Лєнін, за бовдур якого вони готові й життя покласти?

http://tsn.ua/analitika/diagnoz-imperskiy-virus-348527.html