Росія рухається в якусь африканську сторону

Кор: Якщо подивитись російські телеканали, або послухати того чи іншого колективного Кісельова складається враження, що в Росії все чудово і країна розвивається, в тому числі і наука. Це міфологема чи це дійсно так? Наскільки все о’кей у вас?

О.С.: Знаєте, в мене є відчуття того, що давно ми повернули і рухаємося зовсім не в тому напрямку, по якому збирались і, звичайно, є відчуття , що ми рухаємось в якусь африканську сторону, в сторону повної світової ізоляції. Я думаю, що досить скоро на нас просто махнуть рукою. І якщо зараз лишалась якась надія, що Росія перетвориться на більш-менш цивілізоване суспільство, то зараз, після останніх подій, мені здається, що світова спільнота вже остаточно переконалась у тому, що це в принципі неможливо: що вірити не можна, довіряти не можна і жодних справ, на жаль, теж не можна мати. Це мене дуже засмучує, адже це історичний тупик, хоча я зберігаю надію, що це не дуже надовго. Проблема у тому, що нам, аби вибратись на якийсь більш-менш цивілізований людський рівень, як на мене, взагалі сторіччя потрібно.

Кор: Ми чуємо про якийсь особливий третій шлях, описаний чи то Дугіним, чи ще якимись «почвєнніками», й вони кажуть, що Європа – це заледве не ворог, що середній шлях лежить через Азію і так далі. Спочатку це видавалось якимсь дурним жартом, але ми бачимо, що європейську, чи потенційно європейську країну, хочуть загнати невідомо куди, в якомусь китайському напрямку.

О.С.: Ну, ви ж знаєте, що це стара історія. Це стара двохсотрічна суперечка «західників» і слов’янофілів, і теперішня доктрина,  – це вибрана з пилюки слов’янофільська історія, яку витягнули на поверхню. Слава Богу, не говорять про общину. Можливо, почнуть знову говорити про якісь колективні господарства. Все це  якась мішанина з 19 сторіччя, з якоїсь середини 20-го сторіччя і сталінських часів. Зрозуміло, що зараз насправді жодної доктрини не потрібно, а є потреба у поступовій  демократизації. Але зараз навіть слово «демократичний» не говорять, а якщо й вживають, то лише у лайливому контексті. Є якийсь такий потік свідомості, мені геть не зрозумілий, і ви знаєте,  він діє… Що найбільше мене вразило, у саме серце, що він діє не просто на малоосвічених людей, які харчуються телевізійною картинкою, але навіть на інтелігентних людей, навіть на науковців. Я бачу, що українська тема цілком заборонена для розмов, у найбільш несподіваних ситуаціях раптово знаходиш людину, яка зовсім не поділяє твоєї точки зору й починає доводити, що все добре,  що так і треба було.

Кор: Це люди кажуть через якесь чинопоклоніння, вони обрали таку політику партії? Чи насправді люди так думають?

О.С.: Мабуть, коли людина визначається зі своєю  позицією відносно якоїсь  важливої полярної справи — за чи проти, – вона не може на 35% погодитись, а на 65% не погодитись. Звично вона займає якусь крайню позицію і, виявляється, це може пояснюватись тим, що треба було якось швидко прийняти рішення: ворог чи друг. Тобто або з плюсом, або з мінусом. І це відбувається на буквально підсвідомому рівні.

Зараз питання відносин з Україною дуже показове й помітно, що багато людей приймають позицію, нібито в контексті інших політичних поглядів, але їм не притаманну. Це мене відверто дивує. Мені здавалось, що деякі політичні погляди, рівень культури, освіченості, поінформованості все-таки має значення, – відтак ви очікуєте від людини певну позицію, а виявляється, що це не так.

Кор: Тобто Україну, по суті, в суспільній свідомості вписали до категорії  ворогів? Як свого часу радянський піонер, жовтенятко, чи комсомолець прокидався з думкою, що ворог – це Америка та Ізраїль, які хочуть зреалізувати змову, сіоністську чи вашингтонську, але все таки змову. Тобто Україна в очах російського обивателя є учасником подібної змови?

О.С.: Мені здається, просто з того моменту, коли взагалі пішла мова про те, з ким ви, – з нами чи з ними, – виявилось, що ви з ними, а остільки у нас тепер вороги всі, хто не з нами… Україна ворог, тому що вона найближче за всіх, і вона зробила свій вибір прямо на наших очах,  коли ми такі розпрекрасні і хороші, і все в нас так чудово, і ми вам стільки пропонували всього, а ви ось так себе повели. Тобто для нашого керівництва це персональне, – в нас тепер все персональне, – це на рівні персональної образи. Мовляв, ми до вас з усією душею, а ви – ось так от. Гадаю, що у цьому також є причина.

Кор: Я так розумію, це шлях визначеного ізоляціонізму. Але наскільки я розумію, в принципі, російська наука зав'язана на Америку, на Європейський союз і так далі. Оцей дисонанс може знищити і науку в тому числі, вашу, російську?

О.С.: Ви ж, мабуть, чули,  що Російську академію наук за останній рік фактично знищили. Її перетворили у клуб вчених. Якщо раніше академія  керувала наукою, то зараз вона – клуб літніх людей,  а власне наукою у нас керує швидше адміністративна  компанія. Я думаю, що галас, мовляв ми повинні якось самостійно розвиватись скоро вщухне, тому що це неможливо, – ми дуже залежні – в економічному,  в науковому відношенні – від зовнішнього середовища. Зрештою, як і весь світ. Власне кажучи відмінність нинішньої холодної війни від тамтої холодної війни – принципова. Зараз інший світ.

Кор: От ви згадали про холодну війну. У нас постійно ширяє рядок з пісні того самого Шевчука – «передчуття громадянської війни». У вас передчуття холодної війни. На скільки оці тенденції у вас відбуваються всерйоз і надовго? Тобто це пошуткували – забрали Крим і танки підігнали чи все таки це якась тенденція?

О.С.: Ви знаєте, з Академією наук ми також ламаємо голову – це так пожартували, що нами тепер будуть керувати економісти?! Їм передали всю академію наук з фізиками, математиками, хіміками!  Тисячі закладів і тепер вони намагаються створити статути  для всіх цих інститутів і розробити для них якісь основи життєдіяльності. Це зміцнення вертикалі влади – поставити директорами слухняних людей, навіть тих, хто не має відношення до науки. Якщо раніше ми все таки обирали директорів, то зараз пропонується інша система. Тобто вся ця історія вибудовується в гармонійну тоталітарну схему. З-під наукової спільноти вибили загальну платформу, бо впродовж  багатьох років наука перебувала під крилом академії і керувалась звідти. А зараз – всі інститути кинуті напризволяще.

В індивідуальному порядку є багато невдоволених, але знову ж таки, позиція відносно України – і  це мене просто вражає в саме серце,  – вона,  як не дивно, поділяється багатьма, навіть вченими.

Довідка:

Ольга Миколаївна Соломіна - відомий російський гляциолог, член-кореспондент Російської академії наук. Заступник директора Інституту географії РАН. Доктор географічних наук (1997), професор. Член-кореспондент РАН (2003), Секція океанології, фізики атмосфери і географії. Член Російського національного комітету Міжнародного географічного союзу, Віце-президент Міжнародної геосферно-біосферний програми, Віце-президент Міжнародної асоціації кріосферних наук, професор Томського державного університету. Лауреат Нобелівської премії світу у складі міжурядової групи експертів зі змін клімату.