Християнство чи іслам?

«Воістину є два першопочаткових духи, які явилися світу як близнюки, відомі своєю протилежністю. У думці, у слові і в дії – вони обидва, добрий і злий… Коли ці два духи вперше зійшлися в боротьбі, то вони створили буття і небуття, і те, що чекає врешті-решт тих, хто йде шляхом неправди, – це найгірше, а тих, хто йде шляхом добра, чекає найкраще». (Ясна, 30, 3 — 4).

Все, що відбувається у світі, відбувається згідно з однією з цих причин. Між ними точиться постійна непримиренна боротьба. Людина самостійно має обрати, на якій стороні вона знаходиться. Від цього вибору залежить її подальша доля.  Зороастрийська віра вчить тому, що людина отримує своє земне існування задля втілення своїх особливих завдань, щодо зміцнення правди і винищення зла. Тому кожна людина має слідувати етичній тріаді – Добрих думок, Добрих слів, і Добрих справ. Врешті-решт дух добра остаточно переможе, але від активної позиції людей залежить наблизити цей час. Людина тут не раб божий, а дуже потрібний йому союзник у боротьбі добра і зла.

Зороастризм – перша світова з релігій. Інші були потім. Але жодна з них не змогла піднятись до висот філософських узагальнень зороастризму, до центральної ролі людини при вирішені і її власної долі, і долі людства, і долі всього матеріального та духовного світів. Світла релігія сильних і духовних людей арійського племені. Рай і пекло, воскресіння і вічне життя праведників – все це від зороастризму. У засадничих текстах нових світових релігій ці питання детально навіть не обговорюються, оскільки вважаються само собою зрозумілими. У чому ж тоді специфіка цих нових релігій? На мою думку, в означенні добра і зла.

Для нашої епохи характерне загострення цивілізаційного конфлікту, який спрощено можна подати як конфлікт християнської та ісламської цивілізацій. Україна геополітично міститься в зоні контакту цих двох світів, хоча належить переважно до християнського світу. Проте її доля значною мірою залежить від розуміння іншого – ісламського  світу. Україна не раз перемагала в козацькі часи, спираючись на союз з цим світом, уособленням якого були Кримське ханство і Туреччина. Та й саме козацтво не було суцільно християнським. На Січі були не поодинокі випадки козаків мусульманської віри. Саме відхід від цієї співпраці і переорієнтація на нібито православну Московію і був одним з вагомих чинників, що призвів до остаточного поневолення України-Руси цією ж Московією. Козаки прагнули свободи, а отримали православне рабство. Ще у дев’ятнадцятому сторіччі людей у Російській імперії продавали як худобу. В іншому – європейському світі такого вже не було.

Якби мене спитали, чим принципово відрізняється християнство від ісламу, я б відповів: у першу чергу, сприйняттям зла. Програмні засади християнства озвучені Ісусом у його Нагорній проповіді. Ось одна з них: «А я кажу вам не противитися злу. Але якщо хто вдарив тебе у праву твою щоку, підстав йому і другу. І тому, хто захоче судитися з тобою і верхній одяг твій взяти, віддай йому і сорочку». А що з цього приводу в ісламі? Я чув, як Посланець Аллаха сказав: «Хто з вас зустрінеться зі злом, нехай виправить його власними руками, а якщо не може, то власними устами, а якщо не може, то своїм серцем, але це – найменший ступінь віри» (Муслим, Хадис 34). В ісламі – це, мабуть, від зороастризму – активна позиція щодо зла. Християнство не сприймає не лише дію проти зла, але й слово. З тієї ж Нагірної проповіді: «Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судом судите, таким судитимуть і вас, і якою мірою міряєте, такою відміряється і вам». Здавалося б – суди справедливо і сам будь готовим до такого ж справедливого суду. Що тут поганого? Християнство не сприймає не лише дію і слово проти зла, а й внутрішнє його несприйняття. «А я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас …». А як тоді чинити щодо Путінської Росії, яка просто прагне знищити нас в усіх сенсах, який лише можна вкласти в ці слова?

Друга принципова відмінність християнства та ісламу – це ставлення до людського життя. Цьому питанню присвячене багато місць в Євангеліях. Смертній карі християнство протиставляє прощення і любов. «Ви чули, що було сказане древнім: не вбивай, а хто уб’є, підлягає суду», – так починає Ісус вислів своєї позиції з цього приводу. Далі цілком слушні і прийнятні в певних ситуаціях слов, але прямої відповіді немає. Закінчується цей, один з найдовших фрагментів його Нагірної проповіді словами: «Мирися з суперником твоїм швидко, поки ти в дорозі з ним, щоб суперник не віддав тебе судді, а суддя не віддав би тебе слузі, і не вкинули б тебе у в’язницю. Істино кажу тобі: ти не вийдеш звідти, поки не віддаси останній кодрант». В ісламі інакше. Посланець Аллаха сказав: «Не дозволено проливати кров мусульманина, крім як в одному з трьох випадків: 1) одружений перелюбник, 2) душа за душу, 3) такий, що зрадив свою віру. (Бухарі і Муслім, Хадис 14)». А як щодо немусульман або навіть рабів? Сказав посланець Аллаха: «Хто вб’є свого раба, того і ми уб’ємо, і хто скалічить свого раба, того і ми скалічимо» (Тірмізі, Хадис 129).

Можна і далі порівнювати християнство та іслам. Вони протилежні у більшості своїх засадничих принципів. Вони протилежні й у своїй практиці. У сучасній Росії – формально головному осерді православ’я у світі на 100000 мешканців на рік припадає 20 кримінальних убивств (5 місце в світі), у Саудівській Аравій – осерді ісламу лише 0.1 (останнє місце в світі). Для порівняння: в Німеччині – 1. Немає жодної ісламської країни, де населення скорочується. Немає жодної європейської християнської країни, де населення зростає. Християнин думає, що щастя – це дорогий автомобіль. Мусульманин думає, що щастя – це здорові і розумні діти. У мусульманських країнах немає безпритульних дітей і кинутих напризволяще літніх людей. Там безпрецедентно низький рівень злочинності.  Іслам – це релігія не обов’язково багатих, але сильних людей: Афганістан, Чечня, Іран, Турція… Це спосіб мислення і спосіб життя цілком сучасних людей. Християнство – це країна мрій, це – втеча від реалій сучасного життя, це – духовна опора людей, як правило слабких, або тих, хто шукає розраду від ударів долі. Християнство не надихає на боротьбу, а лише на примирення будь-якою ціною. Іслам – надихає саме на боротьбу, якщо мусульманин вважає себе скривдженим. Тому українці-християни не чинили жодного опору окупанту, не спромоглися на жодну протестну акцію в Криму. А українці-мусульмани Криму завжди перебували і перебувають у стані високої готовності до боротьби за свої права і вони їх матимуть.

Для того, щоб зрозуміти феномен християнства, слід розуміти, на мою думку, неоднозначність у багатьох випадках головних засад християнства. «Не думайте, що я прийшов порушити Закон або Пророків: не порушити прийшов я, а виконати», – сказав Ісус. А пророк як раз і виголосив отриману від господа на скрижалях кам’яних заповідь «Око за око, зуб за зуб». «Не мир я вам приніс, але меч», – в іншому місці сказав Ісус. Це дає певні можливості для маневру. Це дозволяє священикам благословляти воїнів, що йдуть на війну. Це дозволяє благословляти їм зброю, якою вбивають людей. Це дозволяє їм робити те, що чекають від них люди, а не те, що дух євангелій. І, безумовно, роль  проповідника, духівника тут неоцінена. Більшості людей важливо не те, що говорять, а хто говорить. Духовний, світлий, розумний, людяний священик поведе за собою людей. Одним дасть розраду в їх горі, іншим дасть відчути їхню справжню силу, ще інших просто заспокоїть і вкаже шлях добра в їхньому житті. Скільки таких відданих богу і людям священників породила християнська церква. Церква – це й є такі люди. Якщо їх немає, то немає і церкви, а є лише бізнесова структура, що живе за рахунок невибагливих у духовному плані «віруючих».

Так склалося, що я виходив пішки майже всю Велику Ялту. Я бачив, як люди будують собі житло. Часто це були українці-мусульмани. Дуже ґрунтовно вони це робили. Відчувалося, що будували навіки. Приємно було на це дивитись. Здавалося, що відбувається це не в Криму, а десь на землях континентальної цілком української України. І я бачив, як мешкали більшість росіян. Здебільшого це були будинки ще радянських часів, занехаяні часом і людською байдужістю. Мимоволі пригадувались слова Ісуса: «Погляньте на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть; не збирають у житниці; і Отець наш Небесний годує їх». Якось я присів перепочити на маленькій площі маленького містечка Великої Ялти. Вздовж берега моря в напрямку на Севастополь в Ялті на різній висоті проходять три дороги. Це містечко було на середній. Порядок зі мною присів трохи старший і на вигляд міцніший за мене чоловік. Розговорились. Він вже поховав дружину, а діти роз’їхались, тому жив сам у квартирі, отриманій ще в радянські часи. Його все дратувало. Гучна музика, на мій погляд, доволі приємна, що долинала з відкритих вікон недалеко розташованого ресторану, що належав чужинцю з Кавказу. Всі ці чужинці, що обсіли прибуткові зони Криму і на очах таких, як він, заробляли великі гроші. Українська влада взагалі і місцева зокрема, хоча б через те, що зняла рейсовий автобус, який ходив між зазначеними вище трьома дорогами. Через це він уже шість років не бачив моря. Зауважу, що пішки – це кілометрів півтора. Саме цим шляхом я і прийшов. Хоча він не народився в Криму, але сам себе, попри повну свою бездіяльність, вважав головною діючою особою – точкою відліку для всіх інших людей, що претендували бодай на якусь часточку «його» Кримської землі.

Ця стаття не є панегіриком ісламу за рахунок християнства. Ідея бога далеко виходить за межі окремої релігії. Потреба людини мати бога також є універсальною потребою людини взагалі. Кожна релігія – це свій, певний шлях до розуміння ідеї бога, суті буття, його перспектив, нарешті, добра і зла. Релігій багато, через те що багато є людей, і вони різні, і потреби у вірі в них різна. Тільки у своїй сукупності релігії світу дають максимальну можливість наблизитись до розуміння задуму творця в його проекті під назвою «людина». Сказав посланець Аллаха: «Всякий новонароджений народжується праведним від природи. І тільки батьки роблять з нього юдея, християнина або вогнепоклонника … » (Бухарі і Муслім, Хадис 183).

 «Є час розкидати каміння і є час їх збирати», – говорить Біблія. Україна стоїть на кордоні християнського і ісламського світів. Це ідеальні умови щоби «збирати каміння». Це наш братній посил українцям-мусульманам від українців християн. Разом ми сильніші. Ми перемагали разом у козацькі часи, переможемо і тепер. Різні віри – шляхи до розуміння бога мають нас взаємно збагатити. Іслам і християнство взаємно доповнюють одне одного як чоловік і жінка, як сила і милосердя, роблячи нас справді досконалими людьми. Наш справжній ворог маскується від нас під прапором православ’я, яке ніколи не було щирим поривом його душі.

На мою думку, якщо ти хочеш помолитись, то помолись там, де ти є. Вважається, що намолене місце має переваги. Якщо поблизу є греко-католицька церква, зайди туди. Якщо такої немає, але є українська православна церква Київського патріархату, зайди туди. Якщо такої немає, то зайди в католицький собор або в протестантську церкву будь-якого спрямування. Якщо немає, то зайди в мечеть. Якщо такої немає, то зайди в синагогу. Якщо і такої немає, але поряд є православна церква Московського патріархату, то туди не йди. Краще помолись там, де ти є, оскільки ця церква не є церквою, а є знаряддям духовного поневолення української нації. Це єдина з поміж десятків церков на теренах України, що принципово не визнає незалежної України і продовжує щороку піддавати анафемі одного з найвидатніших діячів  і патріотів України – гетьмана Мазепу. Це єдина церква, що у час російсько-української війни прийняла бік нашого ворога.

Народи, як правило, не обирають релігію. Це релігія обирає їх, спираючись на вже існуючий у їх серці благодатний ґрунт. Релігія, насправді, найчастіше, є проявом їх справжньої природи. Більшість українців є християнами саме тому, що вони є добрими, сентиментальними, співчутливими, слухняними і працьовитими людьми. Але тепер цього замало. Віднині наша доля – це повсякденний захист, у тому числі збройний, нашої Батьківщини. На межі старої і нової ер скіфські і угро-фінські племена вже жили майже на тих територіях, що й зараз (12-томна Історія УССР). Для точності слід від кордону України з Росією відступити кілометрів на 150-200 вглиб  Росії. «Що було – те і буде», – сказано в Біблії. Навряд найближча тисяча років щось у цьому змінить. Для такого протистояння однієї нашої лагідності недостатньо. Піддатись Росії – це приректи себе на безумовне знищення, оскільки, зламавши нас, Росія з невідворотністю важкого каменя, що котиться з крутої гори, буде нищити інші народи, використовуючи українців як розхідний матеріал, поки він не вичерпається повністю. Так було всю історію українсько-російських стосунків. Так було все двадцяте століття, коли ми жили в одній державі, і використовувався державний механізм цього винищення. Так є і у двадцять першому столітті, коли ми живемо в різних державах і тепер вони нас нищать на нашій землі за допомогою всіх видів сучасного озброєння, хіба що поки без застосування ядерної зброї.  Саме тому в часи Богдана Хмельницького українців-русинів було більше ніж росіян-москалів, а тепер втричі менше. Їм потрібна наша історія, а для цього потрібна наша земля і бажано без українців – свідків своє справжньої історії – Історії з великої літери.

То яка релігія для українців була б ідеальною, – християнство чи іслам? На мою думку – ті, що в нашому народі вже є: і християнство, і іслам. Сказав посланець Аллаха: «Я ближче всіх з людей до Ісуса, сина Марії, в цьому і майбутньому світі, адже пророки – брати від різних дружин, а релігія їх одна, і між мною і Ісусом не було жодного пророка» (Бухарі і Муслім. Редакція Бухарі. Хадис 180).

Потрібно краще зрозуміти духовний світ цих релігій, у чому, безумовно нам допоможе і інтелектуальне заглиблення у витоки цих релігій – зороастризм. Пам'ятаймо, що і в українському народі народився промінчик цієї осяйної релігії – РУНВіра (Рідна Українська Національна Віра).

На яку конфесію було б краще опертись в духовному будівництві нашої нації. На ту, що протягом всієї його історії була разом з українським народом. Разом і в часи миру, і в часи війни – національно визвольної війни українців у 1939 – 1955 роках на теренах Західної України. Це греко-католицька церква, що єднає нас з Європою і не зачіпає наших релігійних традицій. По друге, – це Українська православна церква Київського патріархату, яка повстала з попелу в часи незалежної України і робить, що може, для блага української нації. Але пам’ятаймо і про іслам, який є вірою частини українців. Лише вдумливе ставлення до цієї релігії дозволить нам міцно стояти на межі християнського та ісламського світів.

Проект Російської імперії як Третього Риму – це був проект Візантійської православної церкви, що, втративши державну підтримку після завоювання Константинополя мусульманами, намагалася відродити її на теренах Московії. Це її ієрархи штовхали Богдана Хмельницького у підданство до російського царя. Ця церква дала потужний імпульс для творення нової імперії, але опертись на неї не змогла, натомість перейшовши на її утримання і ставши слухняною лялькою в усіх політичних виставах цієї імперії. Навряд чи Вселенський (Константинопольський) патріарх визнає Київський патріархат, поки існує Російська імперія, тобто коли це справді актуально.

«Не сумуй за минулим, адже ти не здатен змінити його», – Коментар до Хадису 147. «Живіть просто і Аллах полюбить вас», – Коментар до Хадису 160.