Якби ж то нам ще й владу – під стать героям

Прес-служба Донецької обласної державної адміністрації за результатом робочої поїздки голови ДонОДА Олександра Кіхтенка до Маріуполя розіслала інформацію, зокрема, щодо звільнення покинутих ДонОДА територій. По-перше, чомусь уперто, мовою «ДНР», чи то російською всупереч Конституції України, а не українською чи двома мовами. По-друге, тупо називає голову ДонОДА на російський манер губернатором. Ось один із заголовків: «Варіантів військового вирішення конфлікту на Донбасі не існує». А далі текст в перекладі українською:

«Про це губернатор Олександр Кіхтенко заявив сьогодні на прес-конференції в Маріуполі.

Глава регіону впевнений, що незабаром люди на окупованих територіях переконаються, що в Україні рівень життя набагато вищий, ніж у так званій ДНР.

Він підкреслив, що Росія не буде субсидіювати окупований Донбас і, зокрема, вугільну промисловість, звернувши увагу журналістів на те, що Російська Федерація не в змозі утримувати навіть свої шахти, тож закриває їх.

Говорячи про перспективи припинення військового конфлікту, Олександр Кіхтенко зазначив, що силовий варіант безперспективний.

– Варіанту військового вирішення конфлікту на Донбасі не існує. Потрібні тільки дипломатичні механізми, – сказав губернатор.

Він зазначив, що наступ українських військ на окуповані території «розв'яже руки» Володимиру Путіну, який використає це для відкритого військового вторгнення». Кінець опусу.

Перше питання до генерала армії України, який з 10 жовтня 2014 року призначений головою Донецької ОДА і повноваження якого поширюється тільки на осколок розміром 1/3 чи 1/2 Донецької області. Про який конфлікт на Донбасі він говорить? Між ким і ким цей конфлікт існує? У чому суть цього конфлікту? Хто батько цього конфлікту, якщо він є? Чи є конфлікт в м. Краматорську, де сидить Кіхтенко, чи лише в Донецьку? Чи існував цей конфлікт в Краматорську з 12 квітня до 5 липня, коли місто захопили декілька бандитів під керівництвом Стрєлкова-Гіркіна? І якщо існував, то як і коли він щез? За два місяці на посаді міг би вже розібратись. Щоправда, про якийсь конфлікт розказують нам також сонмища київських політологів-теоретиків, які в Донбасі ніколи не були, але вважають, що досконало знають тутешню ситуацію. І що ми всі ці 23 роки нічого не робили, тільки конфліктували.

Бо, не маючи відповідей на ці запитання, не проаналізувавши ситуацію в покинутій Донецькою ОДА та всіма держструктурами частині Донеччини, як можна братися за її вирішення? Як «вирішували» двоє «папєрєдніків» Олександра Кіхтенка неіснуючий конфлікт, бачимо наразі результати: на їхній совісті тисячі убитих військових, убитих мирних мешканців, в декілька разів більше покалічених, зруйнована інфрастуктура, півмільйона біженців, ліквідована середня й вища освіта, знищений бізнес, повна фінансова й адміністративна блокада тих, хто залишився.

З призначенням генерала Кіхтенка на посаду були сподівання, що нарешті буде проаналізовано ситуацію на Донеччині. Названі будуть посадовці-антиукраїнці, зрадники України з Партії Регіонів, які ініціювали проведення незаконного референдуму на сесіях Донецької міської ради першого березня та Донецької обласної ради третього березня, і, незважаючи на скасовані судом рішення за поданням прокуратури області, провели ці незаконні референдуми!? «Враховуючи думку людей, виражену на мітингах, ... обласна рада вирішила підтримати народні ініціативи, висловлені на мітингах про проведення референдуму на території Донецької області», – сказав депутат Донецької обласної ради Олександр Кравцов, передає «Остров». Кравцов тоді ще й був заступником голови облради! Він почув і врахував думку тільки тих кількох сотень радикальних проросійських горлопанів, на чолі з самопроголошеним губернатором Донецької області Павлом Губарєвим – керівником так званого ніде не зарєстрованого «Народного ополчения Донбасса», які горланили «Донбас-Росія», «Путін», «Беркут», «Донбас-Крим-Росія», «Фашисти», «Янукович – наш президент», розмахуючи державними прапорами Російської Федерації, спалюючи державні прапори України, в ультимативній формі вимагали підтримати рішення Харківського з’їзду 22 лютого 2014 року і визнати єдиним легітимним президентом України Віктора Януковича, звертались до верховного головнокомандувача військ РФ Володимира Путіна з проханням підтримати народ Донбасу і ввести в Донецьку область миротворчі війська російської армії.

Замість негайно вжити заходи щодо заколотників та притягнення їх до кримінальної відповідальності згідно з чинним законодавством та забезпечити територіальну цілісність України, захист Української держави, депутати підтримали їх, а не проукраїнські організації.

Саме така діяльність депутатів від ПР Донецьких міської і обласної рад дали початок того «конфлікту», якого не було і про який, як попка, продовжує торочити вже така поважна здавалося б особа, як генерал Кіхтенко, і навіть той стан що маємо сьогодні, не збирається зробити спробу проаналізувати, щоб надати Президенту України свої конкретні пропозиції щодо вирішення «конфлікту», а не його консервації. З чиїх слів продовжує співати генерал, не важко здогадатися. Адже теперішній перший заступник Кіхтенка – регіонал Олександр Кравцов, тоді, в березні, навіть комісію для формування питань на референдум, з, як він висловився, «активістами» ніде не зареєстрованих малочисельних антиукраїнських, ворожих, проросійських радикальних організацій таких, як так зване «Народное ополчение Донбасса», «Донецька республіка» сформував та очолив її. То ж сподіватися, що будуть названі мотиви дій цих депутатів-зрадників з ПР на першому етапі розвитку подій на Донеччині даремно.

Сьогоднішній сценарій не був невідворотним. Більше того, він був малоймовірним. Починаючи з лютого 2014 року, було зроблено декілька кардинальних помилок і злочинів проти України, які довели до сьогоднішньої війни, яку Президент України вперто називає АТО. У цьому вина і нових владних структур. У Донецьку область новою київською владою були призначені керівники, нездатні згуртувати її населення і втримати ситуацію. У першу чергу це стосується призначених 3-5 березня – головою ОДА Сергія Тарути, начальником обласного управління міліції Костянтина Пожидаєва та начальником обласного управління СБУ Валерія Іванова

Саме вже при їх потуранні 6 квітня 2014 р. було втретє захоплено сепаратистами приміщення Донецької облради, де сидять терористи й досі, та обласного управління СБУ в Донецькій області, де вони захопили зброю. Це – одна з поворотних точок в розвитку подій в Донбасі. У приміщення СБУ 7 квітня о 3.30 годині увійшов беззбройний натовп, а звідти вийшли озброєні бойовики, які безперешкодно, на очах міліції, заносили в приміщення Донецької облради зброю, коктейлі Молотова, завозили вантажівками шини, мішки з піском, а з ОДА виносили оргтехніку. Коли я звернулась до одного з міліціонерів, які сиділи в десяти автобусах під ОДА і преспокійно все це спостерігали, щоб вони затримали мародерів, мені відповіли: «Женщіна, ідітє своєй дорогой. Не вмєшивайтесь. У нас всьо под контролєм». Паралельно те ж саме відбувалося і в Луганську, і з тієї ж причини – неадекватних управлінських рішень центральних органів влади. А в Харкові було припинено.

Протистояння в Донбасі з цього часу переросло у збройний конфлікт.

Від спроби зачистки незаконно захопленого приміщення облради декількома десятками неадекватних маргіналів в ніч з 6-го на 7-ме квітня врятував «господар» Донеччини Ренат Ахметов та народний депутат України Микола Левченко, не дозволивши спецназу здійснити зачистку приміщення облради, заявивши, що вони підтримують всі вимоги мітингарів і з ними треба вести переговори. У місті-мільйоннику від 30 до 100 «народних» депутатів – абсолютно ненормальних осіб – сьомого квітня проголосили Донецьку народну республіку і призначили проведення референдуму на 11 травня про «долю Донбасу». З тих пір «господарі» помінялись декілька разів: Губарєв-Бородай і т.д. А переговори ведуть вже з іншими мешканцями в приміщенні Донецької облради й досі, вирішуючи якийсь «конфлікт».

Ці ахметовські сепаратисти-бойовики комфортно пробули в керівництві «ДНР» в приміщенні облради до 5 липня, мирно співіснуючи з усіма органами влади, захоплюючи приміщення ТБ, адмінбудівель, військових частин, оголосивши справжнє полювання на проукраїнських активістів, підприємців, інших від МП конфесій тощо. А Тарута і Лук’янченко пояснювали, що ці мародери, кати і вбивці не тільки не заважають їм працювати, а навіть допомагають.

«Не треба було пускати 5 липня Стрєлкова зі Слов’янська в Донецьк з тисячею бойовиків та танками», – сказав нещодавно в інтерв’ю Донецький міський голова Олександр Лук’янченко. Вони тут разом з Ахметовим, Богачовим, Кравцовим затіяли кумедію з проплаченими Ахметовим референдумами, про що заявив Павло Губарєв, а також Пургіними, Пушиліними, Захарченками для виторговування децентралізації у Києва. І це був їхній спільний план. План «еліти» з ПР Донбасу. А Київ за домовленістю (це моє глибоке переконання) з Путіним-Стрєлковим перегнав до Донецька неахметовського Стрєлкова (Гіркіна), який 11 липня заявив Лук’янченку ультиматум: замість забезпечувати життєдіяльність Донецька, забезпечувати військові потреби ДНР, погрожуючи у випадку невиконання його вимог розправою. За таких умов Олександр Лук’янченко з Ахметовим і рештою гоп-компанією втекли до Києва. Це вже був не їхній сценарій.

З 5 липня це була друга фаза розвитку подій, на яку вже ПР не мала впливу і мусила втікати. Розбіглись, як руді миші, депутати від ПР Донецької міської та обласної рад, крім тих, що пішли на службу в «ДНР» як Ігор Мартинов, Андрій Удовенко, Тетяна Мармазова та інші. Декілька депутатів обласної ради пішли в добровольчі батальйони і борються з терористами.

Третя фаза «конфлікту» була, коли працівників ГРУ РФ, громадян РФ Стрєлкова (Гіркіна) і Бородая, які керували «ДНРом», Путін змушений був відкликати і поставити свого донбасівця Олександра Захарченка. Легімітизували його з допомогою «виборів» другого листопада разом з «виборами» Народного Совєта «ДНР» – терористичної організації.

Тобто третій етап «конфлікту» розпочинається під керівництвом тих же проахметівських керівників, з яких все розпочиналося 6-7 квітня: керівника громадської організації «Оплот» Захарченка; керівника батальйону «Восток» з каральними підрозділами осетин та чеченців Олександра Ходаковського – у минулому командира спецпідрозділу «Альфа» СБУ по Донецькій області. Тепер міністра національної (?!) безпеки «ДНР».

Вони створювали цю «ДНР» разом в депутатами від ПР під цілі Ахметова. Їм завадив Стрєлков. Зараз все налагоджується. Тільки забагато руйнувань, крові, смертей і злочинів на їхній руках. А ті всі слова про русскій язик, децентралізацію-федералізацію, угнетеніє русскіх, – це словесна полова для лохів, для бидла, для політологів, які щиро вважають, що тут, на Донеччині, «угнєталі русскіх».

Щоправда, всередині терористичної організації «ДНР» вже більше трьох місяців спостерігається розкол. Цей розкол виявляється в постійних перестрілках на вулицях Донецька між представниками різних бандугруповань, які оголосили себе «владою» в обласному центрі, та вбивстві мирних громадян. Вони арештовують одні одних.

Тому методи, якими пропонує вирішити «конфлікт» генерал Кіхтенко: «Є інші методи ведення війни: інформаційні; психологічні; спеціальні» – просто сміхотворні.

Отакої. Так у нас конфлікт, АТО чи війна? А якщо війна, як твердить Кіхтенко, то кого з ким? Відповіді від цих невігласів-крутіїв не дочекаємось. І будуть продовжувати литися «бредні» сивої кобили, тепер уже не від паперєдніків, а від, здавалося б, адекватного чоловіка Кіхтенка.

А далі ще краще: «Саме основне, щоб ми донесли до свідомості людей, які перебувають на окупованих територіях, правду. Що тут немає ніяких правосєков…». Як збирається Кіхтенко до нас в «ДНР» доносити правду, якщо у нас вже 9-ий місяць відключені всі українські телеканали, нема українських ЗМІ, не працює пошта, не приходять жодні передплачені українські газети? Таке ж питання і до Порошенка з Яценюком.

Отже, сподіватися немає на кого знову. Немає розуміння, що влада має заявити свій ультиматум керівникам терористичної організації, що тільки силовим способом, а не дипломатичним, інформаційним, психологічним чи ще якимось можна ліквідувати ці кримінально-терористичні угрупування, які грабували і продовжують це робити, звільнивши від них територію і взятих у заручники громадян України. Ні глава європейської держави Порошенко, ні його представник в Донецькій області Кіхтенко не можуть домовлятися з терористами, які насправді є тільки інструментом у великій геополітичній грі Росії.

Терористи мають знати, що вони будуть ліквідовані у відповідності з українськими законами і міжнародними нормами права, якщо відмовляться скласти зброю і продовжать вбивати, грабувати, морити людей голодом і холодом, порушувати територіальну цілісність України.

А тим часом ми читаємо, що в Україні убито 5 тисяч російських найманців, а ще 6 тисяч військових досі перебувають тут.

Що РФ безперешкодно завезла восьмий гуманітарний конвой без будь-якого узгодження з Україною. А навіщо узгоджувати? Є 410 кілометрів неконтрольованого кордону з РФ. А скільки тут військової техніки і не порахувати. Завозять подарунки від Жириновського, приїжджає Кобзон з військовим ансамблем, потім, щоб постріляти по наших військових – артист Порєченков. За ним артист Охлобистін розказує нам, що «серце Росії, тут, в Новоросії, яку треба звільнити від фашистів».

Колони з військами і озброєнням РФ періодично безперешкодно заходять у місто. Політика України – не перешкоджати цьому, не використовувати бойову авіацію викликає подив. Перебуваючи тут, приходиш до думки, що влада в Києві вже здала Донецьк назавжди, бо рішення Порошенка припинити діяльність державних і банківських установ, евакуювавши їх, вказує на те, що можновладці де-факто визнають терористичну організацію ДНР. І це замість того, щоб звільнити місто від бойовиків. Терористична група Стрєлкова у складі 55 осіб спокійно увійшла 12 квітня в Слов’янськ, за півдня захопила його повністю, а потім ще й Краматорськ, розв'язала війну на Донеччині і не була тут же знищена спецслужбами та армією. А п’ятого липня спокійнісінько перемістилася вже в Донецьк. У якій країні світу взагалі можливо таке?

Олександр Кіхтенко вже збирається домовлятися про закупівлю вугілля у терористів «ДНР», яке є краденим. Хоча в «ДНР» споживають газ, який поставляє сюди уряд Яценюка безплатно, а рахунки за газ сплачуємо в банк «ДНР». Те ж саме зі споживанням електроенергії.

Ситуацію, в якій опинилися сотні тисяч мешканців Донецька, можна сміливо назвати пеклом. До війни сучасне, місто нині перетворилося на похмуру в'язницю, в якій заручниками опинилися голодні люди похилого віку, інваліди, школярі, студенти, донеччани, які повернулися з вимушених відпусток, ті, які не змогли знайти роботу в інших містах, або просто ті, кому нікуди їхати. Та й ті, що виїхали і скитаються по чужих квартирах, не щасливіші за нас, тих, які залишилися.

Хто ж у виграші? Люмпени, алкоголіки, наркомани, нероби, які одягли камуфляж і взяли в руки автомат Калашникова, «віджали» чужий автомобіль, майно і здійснюють тут владу. Сомалі відпочиває.

Щоправда, за добу «режиму тиші» вперше немає загиблих і поранених серед українських військових. Кількість обстрілів знизилася, хоча зафіксовано 16 випадків порушення режиму. Тому режим тиші в зоні АТО продовжений і кількість обстрілів буде зведено до нуля – повідомив речник інформаційно-аналітичного центру РНБО Андрій Лисенко.

Пенсійні та соціальні структури «ДНР», які збирали перед «виборами» другого листопада заяви на допомогу пенсіонерам у 1800 гривень, змушені були після того, як Кабінет міністрів і Президент України з середини листопада ввели повну фінансову та економічну блокаду територій, що перебувають у зоні АТО, припинили там виплату пенсій та інших соціальних виплат. У відповідь на це керівники терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР» розпочали видавати по 1 тисячі гривень. 10 грудня вже зменшили одноразову допомогу до 500 грн. Як повідомила голова Пенсійного фонду «ДНР», соціальну допомогу вже отримали близько 10 тисяч пенсіонерів з 750 тисяч пенсіонерів, яких вони визнають своїми. І що цікаво, в пунктах видачі висять оголошення, що пенсіонерам, які зареєструвалися на території України, допомога не видається. За цим стежать інспектори по комп’ютеру. Звідки в «ДНР» державні пенсійні реєстри – це питання до української влади.

Невже до нашої української влади не дійде, що вона має зробити, щоб нарешті закінчити цей дикунський, середньовічний, кривавий сценарій? Всіх віп-біженців, які організовували референдуми на Донеччині, дозволили вчинити це пекло, хоча б послати назад в «ДНР-ЛНР», хай тут живуть, відновлюють тут порядок, інфраструктуру, а не сидять під «дахом» Порошенка-Яценюка-Наливайченка-Яреми-Авакова.