Аусвайс для Донбасу

Про перепустки на проїзд в зону АТО було сказано надзвичайно багато. Ще більше про те сказати належить. Адже в тому, що вони введені, нічого хорошого немає. Справа в тому, що терористи й диверсанти, проти яких вони й були запроваджені не їздять, на підконтрольну Україні територію автобусами. У них давно намічені свої коридори, прикуплені блокпости тощо. Ударило ж це введення від Турчинова передусім по звичайних людях та ще й більш-менш лояльно налаштованих до України. Хронологія ж тих «нововведень» надзвичайно страшна.

Якраз у святвечір 7 січня на сайті Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті з’явилося повідомлення про припинення автобусного сполучення з окупованими територіями. Пояснювалось, що автобусні перевезення на території проведення антитерористичної операції припиняються з метою уникнення загроз життю та здоров’ю пасажирів.

Потім був розстріл автобуса під Волновахою. Але сталося так, як сталось. З двадцять першого січня почали з автобусів висаджувати людей, навіть 80-літніх бабусь. Автобус їде, а вони залишаються. Говорилось про те, що пропуск можна замовити по Інтернету чи прямо на блокпост у. Та все це виявилося звичайнісінькою брехнею. Правду ж прочитати неважко в соціальних ресурсах. І таке підтверджується немалою кількістю свідчень реальних, живих людей. Ось одне з них.

Розповідає Андрій, за професією адвокат, перетинає блокпости доволі часто як в напрямку Маріуполя, так і в напрямку Курахово-Артемівська. «Ну що я можу сказати? Такса на проїзд без перепустки становила 200 грн за виїзд на блокпост у Курахівському, 100 – на напрямку на Артемівськ, незважаючи на те, що їхали жінки і діти. Наказ – не пропускати без перепусток, як бачите, дав наживу для тих, що на блокпост ах. Наприкінці місяця в напрямку Дебальцевого в чергу, де стояли люди, які намагалися виїхати, влучив снаряд – троє загиблих. Коли ж з Углегірська кинулись біженці, то їх не пропустили. Повернулися назад. Під кулі й снаряди. Питається, чи не можна було організувати й направляти людей в інші міста, а не розвертати? До речі, вивезли їх у Горлівку деенерівці. А Горлівка сама під обстрілами. І що тепер робити звичайним людям?

Куди направляти людей з окупованих територій, які хочуть виїхати? Адже їх не пропускають без перепусток на блокпост ах. Я багато говорю з людьми, які ніби намагаються поліпшити введену систему перепусток (читай блокади). Але її не виправити, вона нереалістична і ставить під загрозу життя людей. Волонтери кажуть, хай вже будуть ці перепустки, але жінок і дітей, які хочуть виїхати, випускайте без заявки на евакуацію. Результат тієї дурі: гуманітарна допомога стоїть, сепаратисти їдуть в обхід, хто хоче наживається, хто хоче полегшити ситуацію – розбивається об бюрократію. Усі питання до РНБО. Якщо треба прояснити журналістам про ці дії, у яких складно побачити дещицю користі, а лише контпродуктивсніть, будь-ласка питайте».

Від себе скажу: я боюся, що реакція буде ще більш контпродуктивною – почувши про хабарі, з ними будуть намагатися боротися, замість того, щоб прибрати корінь зла. Це буде як у випадках пояснення невиплат пенсій, розмови про неможливість доставити гроші на окуповану територію, а потім створення системи боротьби з пенсійним туризмом, замість допомоги людям, за яких несемо відповідальність. Не можна заблокувати, не можна, бо проїхати можна через російський кордон. І ніхто не подумав про те, що перепустка не потрібна, якщо можна обшукати людину. І як можна ввести перепустки для 4 мільйонів людей там плюс 3 мільйонів їхніх родичів по інший бік. Ставити у скрутне становище сотні тисяч, щодо яких немає раціонального і підтвердженого обґрунтування ворожої діяльності, – не просто не ефективно, а й на шкоду країні.

Поясніть мені, навіщо потрібна перепустка? Не просто, чому вона має бути, а від чого врятує саме цей документ? Не блокпост , не перевірка, не ефективна політика, яка б не ставила людей на грань, а документ. Скажу більше, перепустка як документ не потрібна, тим більше, якщо вона тягне за собою недолугу і складну процедуру, яка може коштувати життя людям, 10 днів для тих, хто тікає, це вже занадто. Але механізм контролю за рухом як в одному напрямку, так і в іншому, має бути, і має бути чітким і жорстким. Насправді перепустки введені з єдиною метою: обмежити поїздки пенсіонерів на підконтрольну Україні територію. Що не ясно, що без цих перепусток працювати обмеження на видачу пенсій і соцвиплат. Від цього і ця блокада, і відсутність відповідей на цілу низку запитань, від чого страждають і звичайні люди. Так що на Донбасі: блокада чи дурість, – виникає закономірне запитання.

І згадалася пісенька зі знаменитого мультфільму про Вінні Пуха «Куда идем мы с Пятачком, – большой большой секрет». Секрет-то секрет, але логіку дій української влади зрозуміти важко. Наприклад, установлення двох транспортних коридорів у зимовий час – це свідоме нагнітання аварійності на дорогах. Адже ми всі свідки того, що творилось у снігових буранах в Одеській чи Миколаївській областях. І ви думаєте, що тягнуть через блокпост и зброю чи контрабанду не домовляться? Страждатимуть лише мирні громадяни, яких свідомо відсікають від України.

Щоб не бути голослівним, на конкретних прикладах продемонструю результативність згаданої постанови про аусвайси для подальшого віддалення Донбасу від України. Один мій знайомий у гніві просто викрикнув: «Я простий роботяга, служив свого часу в Радянській армії. Сам з України родом, але доля розпорядилась так, що я вже от більш 30 років працюю на Донбасі. І тому я можу на власному прикладі сказати, що ця постанова не має не лише логіки, а й нанесе шкоду передусім українській державі. Я тепер не зможу покинути Донбас, а в всі родичі в центральній України. Тут лише ми з дружиною та її старі батьки. Їх кинути не можна. І що ж, ми тепер повинні здохнути з голоду? Діти навіть грошей не можуть переслати, бо все заблоковано»

Ось що розповів мені в Костянтинівці один з перевізників. Нагадаю, що це містечко перетворилося на великий транспортний вузол у Донецькій області. Це крайня точка, звідки можна виїхати на вільну Україну. Залізничне сполучення обривається в Костянтинівні. Валерій розповідає: «Закриття коридору на Костянтинівну – велика помилка. Всі перевізники відстібають ДНР 30-40% налом. Ціни зростуть утричі, а потік не зменшиться Для мене одне логічне пояснення цієї дії української влади: це – підготовка військових операцій. Та якраз подібне відкидається на найвищому ріні. Що ж до того, що це зроблено заради безпеки пасажирів, – брехня. Ще жодний автобус не постраждав від обстрілів. А от загострення ситуації з продовольством в Донбасі це викличе. Подобається спонсорувати бойовиків за рахунок мирних громадян? – Хай щастить вам, пане Порошенко!

Пояснюю на пальцях: до «Констахи» (в розмовах так звуть Костянтинівку) треба проїхати 3-4 блокпост и ДНР чи сепарів, потім – на Червоний Партизан український, а потім ще пиляти по «проселочним». Ці слова були сказані перед тим, як під Волновахою було розстріляно автобус з людьми. Але ж доведено, що обстріл був цілеспрямованим! Мій співбесідник намагається притримуватись нейтралітету, і таких серед перевізників – більшість.

 От в Інтернеті знайшов заяву якогось горе-патріота, а радше провокатора: «Нарешті! Здихались того клятого лугандону. Тепер хай вони будуть головною біллю для русні. Ще залишилось здихатися Одеси та Харкова».

До речі, Європа зовсім не в захваті від припинення соціальних виплат людям на окупованій території. Як повідомляється, Європейська комісія стурбована рішенням Києва припинити соціальні виплати жителям Донбасу на територіях, підконтрольних бойовикам: «Ми попередили український уряд про можливі наслідки такого рішення».

Ще одна оцінка й позиція. Сергій Васильович, як він представився. Патріот України з Донбасу стверджує: «Ви знаєте, хто винен в ситуації на Донбасі. Коли в Донецьку проходили десятитисячні мітинги проукраїнських сил, в Києві ділили портфелі. Коли була можливість і сили відбити адміністративні приміщення в Донецьку на початку квітня, Ярема просто саботував ці дії. Дочекався поки диверсійні групи з Росії почнуть захоплювати адмінбудівлі по всій області. За це його й наблизили до кормушки, зробивши Генпрокурором. А нас просто злили».

Люди просто в депресії через такі рішення української влади.

Микола Васильович з Торезу переїхав в Добропілля. Він розповідає: «Кілька років прохожу курс реабілітації в Донецькому обласному протипухлинному центрі, який донедавна очолював академік Бондар, нині покійний. Це – один з найкращих протиракових центрів в Україні. Тепер зі створенням лише 7 транспортних коридорів мої поїздки на лікування небезпечні для здоров’я. Я не можу лікуватись в ДОЦП. Сотні таких хворих, як я, приречені на смерть»

 Не мало таких же заяв і від жителів Донецька та Макіївки. Олена та Василь проживають тимчасово в тому ж Добропіллі. « В зоні АТО перебувають наші рідні, які не змогли виїхати у зв’язку з станом здоров’я. Тепер ми не зможемо їх провідати та допомагати. Від таких рішень постраждають лише старі та хворі. Чи готова Україна до того, що сотні тисяч людей помре від хвороб та голоду?» Жителі Шахтарська, як говорить Валентина, яка виїхала з цього міста, теж позбавлені тепер можливості виїзду. Я живу тут як біженка з двома дітьми, а в Шахтарську залишилися мама з татом. Залишилося житло. Тепер я не зможу до них проїхати. Навіщо нас роз’єднують?»

Мабуть подібних криків душі сотні тисяч. Та чи слухають їх можновладці? І хто ми в Донбасі – громадяни України чи від нас уже відмовились? Бо те, що зараз зроблено, не зможе запобігти ані проникненню контрабанди, ані проникненню терористів. Бо на блокпостах стоять ті ж міліціонери, які звикли брати, нічого не роблячи. А терористи вже давно в різних куточках України і чекають команди. Проникнення їх потрібно було припиняти ще кілька років тому. Адже до війни Росія готувалась, і все було зроблено вже заздалегідь. А от ще збільшити прірву між Донбаським людом та основною частиною України це спроможне. Врешті мабуть пора вирішувати, Донбас – це Україна чи ні. І відповідно до того вже діяти.

А на кінець іще одне свідчення. «Тільки що повернувся з Росії, їздив шукати роботу. Туди їхав ще о 9 ранку і на НАШІЙ МИТНИЦІ у відстійнику стояв автобус з пасажирами. Повертаюся назад – там і стоїть. Запитую у прикордонників, що сталося та чи потрібна допомога, а вони, матюкаючись, розповіли наступне. Виявляється, наші доблесні захисники закрили всі блокпост и, і виїзд з Донбасу на територію України неможливий. Люди, охочі виїхати подалі від війни, сіли на автобус і поїхали вкругову через Росію, однак оскільки там української митниці немає, в бази тих, хто виїжджає, вони не внесені, ТО І ВПУСКАТИ ЇХ ЗАБОРОНИЛИ!!! А в автобусі жінки з дітьми та люди похилого віку! Зі слів прикордонників, раніше цей момент обходили, вносячи таких людей до списків тих, хто виїжджає, тут же, на місці, а через 5 хвилин заносили до списків в'їжджаючих. Сьогодні прийшла команда зверху: не пропускати. Коли я ввійшов на митницю оформляти документи, то почув, як їхній головний кричав по телефону (пізніше я дізнався, що він спілкувався з управою): «Ви там що, здуріли? Мені що, громадян України в Україну не пускати? А як же діти?». З настрою прикордонників, які вже віддали дітлахам всі свої сухпаї, я зрозумів, що зараз тут з'явиться вогнище сепаратизму. Їх старший зумів вигризти дозвіл пропустити тільки жінку з хворою однорічною дитиною. І то тільки після складання на неї протоколу за незаконний перетин кордону. А це – штраф 1700 грн. У тих людей, яких не пускали, очі були червоні від злості. Я забрав до себе в машину цю жінку з дитиною і поїхав».

Просто диву дивуєшся. Йде війна. На найвищому рівні лунають заяви про майбутнє звільнення населення українського Донбасу з-під окупації, про небажання населення Донбасу йти в ополчення й воювати проти України. Однак майже п’ять мільйонів українців з Донбасу уже нібито й не українці. Принаймні, зі ставлення до них випливає таке враження.