Роздуми на краю прірви

Зараз дуже часто можна почути звинувачення з боку жителів Донбасу. Звучать вони і з вуст тих, хто виїхав з зони бойових дій, і тих, які залишились. «Ми, жителі Донбасу, ніколи б не пішли війною на інших українців, якщо б вони хотіли відокремитися». Це не зовсім точно передано, бо як людина інтелігентна я з фрази вилучив нецензурні грубощі та лайку.

Що ж насправді відбувалося на Донбасі в ці роки, починаючи з 2004 р.? Виникає закономірне питання: чи завинила чимось Україна перед жителями Донбасу?

Передусім згадаймо ешелони, що 2004 року везли жителів Донбасу по всій Україні для фальсифікації виборів. Згадаймо бійки на виборчих дільницях, масові вкидання в урні «липових» бюлетенів, підміну їх та заміну тощо. Усе це було, усе це ми пережили і добре пам’ятаємо. Протягом усього терміну перебування Віктора Ющенка при владі команда Януковича саме через жителів Донбасу здійснювала тиск для недопущення проведення реформ. Слід сказати, що в цьому їм успішно підігравали й псевдодемократи з «любих друзів». І це, не дивлячись на те, що відношення правителів Донбасу до своїх прибічників виражалось у презирливому найменуванні останніх «біомаса».

Що ж до подій 2013-2015 років – окрема розмова. Згадаймо день, коли в Маріїнському парку лежали тіла киян і жителів інших куточків України. Згадаймо, хто їх убив. А скільки людей було покалічено... За підтримки  міліції «титушки» з Донбасу, Криму, Харкова арматурою і бітами били беззбройних людей, які просто не хотіли жити в наскрізь корумпованій країні, корумпованій за активної участі тих же «донецьких». Увесь світ здригнувся від жорстокості проплачених виродків з нашого Донбасу. Коли Янукович втік, Київ захлиснула хвиля насильства, що мала поставити на коліна розбурхане місто. І в перших рядах насильників знову ж таки йшли вихідці з Донбасу. Самі жителі міст організовували загони самооборони районів для того, щоб не допускати безчинств наших заїжджих земляків.

От я запитаю, чи мешканці Львова та Києва їхали до Донецька громити магазини і вбивати випадкових перехожих? Таких фактів не знайшло навіть російське телебачення. Коли ж титушню погнали геть від Голосіївського району Києва прямо через замерзлий Дніпро і вони почали провалюватись  під лід, – кияни їх рятували. Мені розповідали знайомі, що, коли одного особливо завзятого донбасівця скрутили та кинули на землю, щоб заспокоївся, то він все погрожував: «Ви тут все зовсім ...уели. Вас треба знищувати».

От і подумайте, земляки, чи міг Київ та й уся Україна спокійно дивитися на те, що на Донбасі почали з'являтися ті ж самі титушки на чолі з зеленими чоловічками, на цей раз  озброєні не арматурою, а автоматами? Вони вбивали, грабували, знищували. І тут на захист народу стала АРМІЯ. І давайте опустимо тему – АТО це чи ні. Ми дорослі люди і все розуміємо, якщо звичайно того хочемо. Я не знаю, чи залишилися на Донбасі люди, які вірять, що Путін хоче забрати їх до себе. Схід зараз – це термоядерна суміш криміналу, неприборканої агресії (часто помноженої на малоосвіченість і нетерпимість), квазідеології, соціальної незадоволеності і класової ненависті, що якимось дивним чином трасформувалася на конфлікти на національному ґрунті, і, як наслідок, вщент зруйнованої інфраструктури. Приправлений цей вінегрет автоматами, гранатами і озброєнням різноманітного калібру. Така собі висококриміногенна сіра зона, де кожен заробляє, як може. Коли кажуть,  що жителі Донбасу ніколи б не пішли війною на решту України, я думаю, це просте лицемірство. Адже на танках писали «на Київ», «на Львів». До того закликали й ватажки ополчення, той же Гіркін. Звісно, не багато б хто узяв до рук зброю. Та грабувати кинулися б із задоволенням. Уся Україна вже вмилася кров'ю від захисників тих порядків, що нині встановлені в ДНР і ЛНР.

Під кінець я б хотів навести деякі приклади ошукування, яким замилювали очі «наївним» донбасівцям. У червні  був «прийнятий» «закон ДНР «Про заборону на незаконне відчуження власності та транспортних засобів, що належать приватним особам чи об’єднанням громадян». Правда ж звучить смішно: заборона на крадіжку та вчинення інших злочинів? Водночас ми знаємо, як відбирали майно, автомобілі та й саме життя в людей. І це продовжується!  20 червня так званою «Верховною радою ДНР» було прийнято закон №15/5 ВС, в якому проголошувалося, що «постраждалим від збройних сил України та військових формувань України» «ДНР» зобов’язується платити компенсацію: сім’ям загиблих цивільних –  250 тис. гривень, сім’ям загиблих ополченців – 800 тис. грн. Якщо ж цивільний став інвалідом –  300 тис грн.,  а якщо ополченець –   півмільйона, за важкі поранення цивільним –  250 тис., а легкі –  50 тис. Серед обіцяних соціальних благ також подвоєння пенсій виплат ополченцям і доплата інвалідам ВВВ до пенсії в розмірі аж 25%. Однак ополчення розбігається саме через відсутність оплати, інваліди помирають з голоду, бо немає сил оформити пенсію на вільній території України, про компенсації вже ніхто й не згадує. То цього чекали донецькі жителі, коли відправляли бандитів у Київ чи захоплювали державні установи під проводом російських військових?

Донбасу залишається або промити запухлі очі та похмелитись, або перетворитися на випалену пустелю.

http://h.ua/story/415875/#ixzz3Tg3owpLL