В списках «Нашої України» – незаконні забудовники Києва

За словами Бісмарка, здобутками революції користуються пройдисвіти.

На жаль, після символічної Помаранчевої революції Україна стала справжнісіньким розплідником політиків-пройдисвітів. Восени 2004-го ми наївно сподівалися, що обраний нами президент дотримає слова і їх усіх покарає за скоєні злочини. Однак учень Кучми лише полякав бандитів в’язницями і дуже скоро налагодив з ними взаємовигідні стосунки.

Ми очікували свободи слова і фінансового процвітання кожної родини. Однак буйним цвітом розквітли лише окремі з них. Ющенко розпочав свою президентську діяльність з того, що став щедро наділяти хлібними посадами своїх кумів і родичів. Так «Наша Україна» дуже швидко перетворилася на звичайний родовий клан з усіма ознаками «кучмізму», з яким вона показово боролася нашими руками.

Те, проти чого стояв Майдан – номенклатурна кучмістська наволоч, яка кинула Україну в глибокий колодязь економічної, духовної й культурної депресії, знову – тепер уже в складі «Нашої України» – суне на вибори, щоб і далі гамувати свої ненажерливі ковтальні рефлекси.

Справжня «перлина» «НУ – НС» – № 13 виборчого списку, бетонноголовий дроворуб Омельченко Олександр. Той самий Омельченко, який перетворив столицю України в полігон для будівельного терору. Той самий градомучитель, що прагматично запхав рота кожному з помаранчевих ватажків земельним пирогом. Приспане сумління Ющенкового клану мовчало, бо чавкало за обидві щоки. Не дивно, що список поповнили й друзі Омельченка, і звісно, його син Олександр Омельченко-молодший.

За сімейно-кумівською традицією у так званому «очищеному» списку знайшлося місце і батькові (Довгий Станіслав, № 55), і дядькові (Довгий Тарас, № 119) заступника Черновецького – секретаря Київради Довгого Олеся.

Ось імена представників родових політичних кланів, які забудовують наші прибудинкові території та нищать природу колись найзеленішої столиці Європи і які потрапили до прохідної частини списків:

Жванія Давид (№ 21), кум Ющенка, незаконний забудовник історичного центру Києва;

Єхануров Юрій (№ 24), колишній подільник Омельченка по «Київміськбуду»;

Поляченко Володимир (№ 32), в 1992–2002 рр. – президент «Київміськбуду», головний винищувач зелених зон, дитячих і спортивних майданчиків, будівельник-бракороб;

Коваль В’ячеслав (№ 38), заступник голови Народного Руху України, власник ТОВ «Контактбудсервіс», засипає озеро Небреж (на Позняках) під забудову;

Чорноволенко Олександр (№ 70), володіє мережею білбордів з рекламою алкоголю і тютюну; його ім’я поповнило чорні пущинські списки;

Борисов Валерій (№ 71); в 2002–2006 рр. – заступник і перший заступник бетонноголового дроворуба Омельченка;

Сташевський Станіслав (№ 106), подільник Поляченка й Омельченка по «Київміськбуду», в 1996–2001 рр. – 1-й заступник голови КМДА;

Омельченко Олександр (син) (№ 120), «гідний» нащадок градомучителя; за прикладом свого батька варварськи забудовує історичну частину міста;

Непоп В’ячеслав (№ 419), директор однієї з найагресивніших забудовних фірм – комунального підприємства «Житлоінвестбуд-УКБ» (підпорядковується Черновецькому).

…Список далеко не повний. Чию Україну репрезентує цей список? Нашу чи їхню? Чиї інтереси оборонятиме така «самооборона»?

Чи варто нам знову обирати тих, хто вже виявив свою аморальну суть і варварське ставлення до всього, що можна перетворити на джерело збагачення?