Цинічна гра «патріотки»

Довготривалі та гарячі події навколо україномовної школи № 1 в місті Костянтинівці Донецької області, про що вже неодноразово повідомляло наше видання, несподівано вийшли на нову «орбіту». Головна освітянка міста та «самий надійний друг і вірний захисник» цього навчального закладу Ольга Барабаш пішла, як кажуть у подібних випадках, ва-банк. Зрозумівши, що крісло під нею захиталось досить реально, вона обрушилася з нищівною критикою на місцеву владу, звинувативши чиновників у всіх смертних гріхах, передусім, фінансових. З цього приводу пані Ольга термінового зняла відеоролик зі зверненням до Президента України Петра Порошенка, голови Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Павла Жебрівського і виклала його в Інтернет.

У відносини між начальником управління освіти і міською владою ми, звичайно, втручатися не будемо, також не бажаємо з’ясовувати, хто там правий, хто в чому винен, бо то не наша прерогатива, хай розбираються ті, кому це належить за обов’язками. Ми ж будемо розглядати подальші події між школою, педагогами, учнями, активістами, громадськістю, батьківським комітетом – з одного боку, та Ольгою Барабаш – з іншого.

Давайте звернемо увагу на окремі нюанси, вони, на наш погляд, дуже яскраво демонструють, наскільки «логічна» у своїх аргументах начальниця управління освіти, яка поставила перед собою мету – знищити, чого б це їй не вартувало, українську школу. Нещодавно в одному з міських ЗМІ, яке досить плідно співпрацює з пані Ольгою і зовсім не цікавиться, що ж дійсно відбувається в «проклятій» школі, як живеться учням, що відчувають батьки, не кажучи вже про педагогічний колектив, з’явилося інтерв’ю с головною освітянкою Костянтинівки. Звичайно, в розмові не можна було оминути ситуацію з «улюбленим» навчальним закладом міста – ЗОШ № 1, «захисту» якого О. Барабаш віддає, без перебільшення, майже всі свої сили.

І тут доречно пригадати один з наказів начальниці управління освіти, датований 1 (!) вересня 2015 року, – «Про раціональне комплектування класів…» . Саме той наказ, де раціональне комплектування треба було провести, керуючись «листами від міського фінансового управління» та «у відповідність до вимог законодавства». Директору ЗОШ № 1 Олександру Мережко наказали «об’єднати» деякі українські класи з класами інших шкіл», в нашому випадку – з навчальними закладами № 3 та № 6. В інтерв’ю газеті пані Ольга говорить: «Ще цікавіше виглядає ситуація з ЗОШ № 3. В школі, яка є школою з поглибленим вивченням української мови, вже шість років не набирається жодного українського класу». Тобто такий навчальний заклад можна вважати аж занадто привабливим для батьків, які хочуть, щоб їх діти навчалися українською мовою? Цю школу чиновники управління освіти дуже наполегливо радять містянам: хай вони не зволікають і переводять сюди своїх дітей (костянтинівців «делікатно» попереджають, що україномовній школі № 1 залишилося жити зовсім мало – строк їй відведений до кінця грудня 2015) або на наступний навчальний рік відразу віддають хлопчаків та дівчаток в ЗОШ № 6. Бо, бачите, від «одинички» до «шістки» відстань буцімто зовсім невелика, то і немає проблеми вибору навчального закладу, ідіть зі своїми дітьми туди, куди вам наполегливо радять «розумні» люди, тобто «патріотичні» начальниці. Так, до речі, представникам батьківського комітету і активістам-захисникам ЗОШ № 1 аргументували свою позицію щодо «оптимізації» школи держані посадовці (?!) Донецької ОВЦА, які були присутні на засіданні Громадської ради при ДОВЦА. Подібне, зокрема, заявляв Олександр Меланченко, директор департаменту з питань внутрішньої політики ДОВЦА. Тобто, нічого страшного не відбудеться. «Оптимізують» українську школу, то яка біда? Недалеко знаходиться такий же навчальний заклад, щоправда, не зовсім-то і україномовний, та то ж не трагедія. Ти ба, які привереди ці батьки, не хочуть знищення української школи. Ну що ти з ними поробиш?

Як що? Можна, наприклад, на найактивніших навішати образливі ярлики, так би мовити, на злобу дня. Ось активіст батьківського комітету. Придивилася чиновниця до нього уважно та й раптом угледіла, що ця людина, виявляється, махровий сепаратист, але як, негідник, замаскувався: бореться за українську школу в усіх інстанціях, відстоює інтереси учнів так, що спокою ні міському управлінню освіти, ні державним чиновникам ДОВЦА, ні міністерству освіти й науки України не дає. Ну, то знайте наших відчайдухів-«сепаратистів». А ти, ось ти, ще й представник «Правого сектору»?! Так це ж взагалі за усякі межі виходить! Правосєкі, вони такі, найголовніші вороги всього українського, національного…

Так що навколо пані Барабаш, виявляється, тільки сепаратисти, та ще такими ж сепаратистами поганяють. Вони, мабуть, і провалюють реформи в галузі освіти – в руслі українізації. Добре, що пані Барабаш, «хотіла працювати заради майбутнього України, виховуючи критично мислячих особистостей, справжніх громадян і патріотів України». І як такі заяви співвідносяться з діями авторки цих дуже гарних слів, яка зайнялася «оптимізацією» саме української школи?

Так хто ж заважає українізації, хто гальмує? Чому в місті не стає більше українських шкіл? Чому намагаються закрити одну з чотирьох україномовних, а в її приміщення, як вже знають наші читачі, хочуть «запхати» російську гімназію? Ой, і тяжко працювати в славній сєпарській Костянтинівці «патріотці» Ользі Барабаш, яка нічого не робить для того, щоб зберегти українську школу, а навпаки, прикладає зусилля, щоб цього навчального закладу взагалі не існувало.

Та невже ж у місті (воно, дійсно, дуже неоднорідне, і ситуація тут непроста) більше немає патріотів, окрім начальниці управління освіти? Не дай Боже, звільнять О. Барабаш з посади – і в Костянтинівку може повернутися війна. Такий прогноз робить всіляко підтримуюча позицію «завзятої патріотки» газета, керівництво якої на прохання голови міської організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченко Миколи Сєрова дати змогу і протилежній стороні (тобто активістам і батькам, які відстоюють школу) висловити свої думки щодо існуючої конфліктної ситуації категорично відмовило в цьому (ще й для чогось похизувавшись, що їх видання друкується російською мовою). Дійсно, навіщо якась інша точка зору, якщо в природі є одна-єдина вірна, і належить вона, звичайно, пані Барабаш, все інше – від лукавого.

Тут згадано «Просвіту». Так от, нещодавно деякі «демократи» (звісно, палкі прихильники пані Барабаш), позичивши очі в Сірка, заявили, що ні в місті ніколи не існувало «Просвіти», ні навіть в області. Ну що тут казати? Немає краю цинізму, брехні, підступності. Напевно, «демократи» не пробачають М. Сєрову того, що він активно захищає школу №1.

А про школу її супротивники продовжують поширювати різні дурниці. Наприклад, начебто україномовні класи сприймаються людьми як другорядні, що в ЗОШ № 1 педагоги погано навчають учнів, що там низький рівень знань (це улюблений мотивчик начальниці управління освіти), що мало хто свідомо віддає своїх дітей до українських шкіл. Останнє твердження взагалі цинічне і абсурдне. Знаю багатьох батьків, які СВІДОМО зробили вибір, обравши для навчання своїх дітей саме україномовну школу № 1. СВІДОМО! Зрозумійте це, «патріотичні» чиновники від освіти. Якщо, звісно, захочете і зможете.

До речі, в «непатріотичній» школі в День захисника України відбулося таке чудове свято, що могло б потішити серце кожної людини, яка б завітала до ЗОШ № 1. Треба були бачити школярів, відчути їх настрій, подивитися, як вони зустрічали і вітали запрошених в гості вояків 3 роти 122 штурмового десантного батальйону, серед яких були ті, кого називають кіборгами. Це було дійсно патріотичне, українське, щире і тепле свято. Діти розповідали про історію його виникнення, про вояків УПА, козацтво, героїв Небесної сотні, воїнів – захисників наших міст і сел. Була і хвилина мовчання, і молитва за Україну та її героїв, яку прочитав о. Микола – капелан УПЦ, і зворушлива пісня «Повертайся живим!», і документальний фільм «Майдан» з до сліз пронизливою «Пливе кача», декілька разів у переповненому залі дзвінко лунало «Слава Україні!» – «Героям слава!». Учні подарували воякам український прапор, коровай, книжки, а від малечі захисники отримали малюночки-обереги. Та й діти без подарунків від гостей в уніформі не залишилися. Були радісними та щасливими в той прекрасний день всі: школярі, наші захисники, педагоги, батьки.

Школа, як бачите, живе! І живе дуже активно, незважаючи на те, що «мудре» керівництво міського управління освіти ставить навчальному закладу палиці в колеса, що державні службовці з Донецької ОВЦА не поспішають захистити ЗОШ № 1 від постійних нападок підлеглих їм «об’єктивних» та «супер-патріотичних» чиновників, що батьківський комітет майже щоденно перебуває в стані «війни» з тими, хто нищить школу, що педагогам, м’яко кажучи, не зовсім комфортно працювати в такій нервовій атмосфері. Але… Пам’ятаєте слова про караван, який вперто йде і йде вперед, туди, куди йому треба, хоча «опоненти» і заважать гучним галасом. Але ж дорогу долає той, хто іде. І україномовна школа на вірному шляху!

Емілія Фролова, член Національної спілки журналістів України