Вкрадена революція

Пікантність рішення у кримінальній справі, що буде наведено нижче, особливо яскраво виглядає на тлі «нової політики» влади, курс на яку, починаючи з 31 серпня – з підло й провокативно кинутої гранати, демонструється до болю очевидно. Хоч би чия рука кидала ту гранату, хоч би чиї життя забрав той вибух, будь-якій незазомбованій людині кидається в очі невипадковість злочину. «Граната» (вибухівка, постріл, коктейль Молотова тощо – продовжіть самі) мала бути. Владі потрібен був привід для масових арештів, і він з’явився. Отож традиційне питання юристів «кому вигідно?» є вочевидь риторичним. Подальші арешти й допити членів партії «Свобода» – бійців Майдану й АТО, які цілком у згоді з чинним законодавством виявляли свою політичну позицію під стінами парламенту, рівно як і тих їх однопартійців, які взагалі не були жодним чином причетні до мітингу під ВР, нинішні обшуки свободівців на підставі порушених режимом Януковича справ за участь у Майдані, ув’язнення автомайданівців Одеси, які осмілилися образити Підрахуя Ківалова, зазіхнувши на недоторканність його палацу, планомірна й системна кампанія дискредитації добровольчих батальйонів у цілому та їх бійців персонально, – усе це дає всі підстави для висновку: у країні розпочато контрреволюцію. Її мета – знищити, задавити, здискредитувати соціально й політично активні сили, що становлять загрозу новому режиму. Однак не лише це.

У логіку контрреволюції гарно вкладається й вперте небажання влади надавати українське громадянство політичним біженцям з Росії й іноземним захисникам України: вони – теж політично активні і теж є частиною загальної загрози режиму. Переслідування «Правого сектору», арешт Мосійчука, здійснений за ганебним сценарієм з застосуванням запозичених від рашкінських пропагандонів інформаційних прийомів психологічної обробки депутатів і подальшим пред’явленням зовсім не тих звинувачень, що видавалися для публіки, – усе це елементи однієї мозаїки – контрреволюції.

Навіть трансльовані ЗМІ останніми тижнями інформаційні матеріали, підтекст яких поки що не помічають журналісти, однак відчувають громадяни, – вони теж «лягають у рядок». Подієві матеріали, нібито зовсім далекі від політичної заангажованості, ТВ-сюжети про, скажімо, навчання МЧС чи то тренування правоохоронців, сповнені дивних конотацій: під час навчань уявним терористом виступає «натовп», який скандує …«міліція з народом». Завважте термінологію: мітингувальники, учасники пікету маркіруються як натовп, як потенційні терористи. Гасла Майданів прив’язуються до терористів і через це набувають негативного забарвлення. Ціннісно-симовлічне перекодування набуває розмаху: чорне стає білим, біле – чорним, і оруелівське «мир – це війна, війна – це мир» непомітно запроваджується у свідомість.

Чи не для того створено Мінстець, чи не є воно «Міністерством правди»? Видається, так – особливо, якщо зважити на відсутність просувань у напрямі заявлених при його виникненні цілей – контрпропаганди на сході України і за її межами. Чи може так: контрпропаганда справді з’явилася, однак спрямована вона не на знешкодження наслідків російського інформаційного впливу, а на цілком протилежне – ліквідацію здобутків Майдану і, зрештою, самої України?

  Ціннісно-символічні трансформації, використовувані як потужне знаряддя контрреволюції, змушують кваліфікувати те, що відбувається, не просто як політичні переслідування – процес підлого усунення опонентів з політичного поля позаправовими методами, коли правоохоронна система, як і за часів «папєрєдніків», використовується як виключно каральна. Сьогодні триває цілеспрямована робота з унеможливлення Майдану як явища – робота, в якій на озброєння взято досвід агресора й ворога. Не знищити опонентів, а знищити самий ґрунт, на якому опоненти уможливлюються, на якому тримається громадянське суспільство й політичний плюралізм – систему цінностей. Перекодувати сприйняття самих громадян, перемаркирувати вкрадені від опонентів гасла, обернути їх собі на користь, залишити «Героям слава!», однак підмінити самих героїв. Такою є мета і відповідні засоби.

Саме такі засоби – перекодування символіки й, зрештою, цінностей застосовувала Рашка для розхитування ціннісних орієнтирів і подальшого знищення морального ґрунту громадянського суспільства й перетворення громадян на підданих, на вату. Саме це ми спостерігаємо сьогодні в Україні. І це вкрай небезпечно. Гранично небезпечно. Якщо процес не зупинити вчасно, в подальшому він може перетворитися на нездоланний. 

Однак, хоч 31 серпня і можна вважати за офіційну дату початку контрреволюції, уся коротка (менш ніж півтора роки!) передісторія руху нинішньої влади до неї аж рясніє натяками на такий розвиток подій. Згадаймо лише деякі. Варто, мабуть, звернутися не до тих широко відомих, як ото непокараність вбивць Небесної Сотні, подальше безперешкодне існування ригів ї недоторканність їхнього злочинного бізнесу до сьогодні, цілковита відсутність люстрації в суддівській  системі, реалізація якої лише й уможливлювала б будь-яку іншу люстрацію, тощо. Згадаймо менш помітні деталі, що не набули широкого розголосу. Згадаймо президентську кампанію пана Порошенка.  

Мало хто помітив тоді, що штаб виборчої кампанії «героїчного майданівця» Порошенка очолив у Сумській області регіонал Андрюша Деркач. Відомий син колишнього генерала КДБ і СБУ, який пішов шляхом батька і після закінчення Харківського вищого військового командно-інженерного училища ракетних військ на початку 90-х рр. вдосконалював свою майстерність у Вищій школі КДБ ім. Дзержинського (зараз – Академія ФСБ Росії) в Москві. Імовірно саме «столица нашей Родины»  прищепила йому непереборну любов до Росії та зневагу до всього українського, що відображувалося й у послідовно українофобській позиції газети «Телеграфъ», яка, як і решта подібних регіональних «Телеграфів» (Одеський, Харківський, Придніпровський, «ТелеграфUa-com» тощо) перебуває в його підпорядкуванні. Любов до «русскаго мира» виявилася і в особливій дієвій прихильності до Московського патріархату, з рук якого отримав він не одну нагороду. В останні дні лютого перед перемогою Революції Гідності саме Андрійко запропонував Верховній Раді на посаду голови парламенту кандидатуру майбутнього Президента України. Однак наближеність до тіла отримав навряд чи лише через це. Чомусь пригадується, що й прізвище Деркач, і прізвище Порошенко подеколи згадують разом зі словами «торгівля зброєю». Хоча, може, йдеться не про наших героїв, а про інших осіб з такими прізвищами?

А от про інші події, яких стосується згадане на початку судове рішення, широкій громадськості взагалі невідомо. А шкода – надто вони промовисті. Тож, намагаючись якось заповнити цій пробіл в інформованості громадян, наведу текст рішення, взятого з Єдиного реєстру судових рішень.

Печерський районний суд міста Києва

Справа №  757/21457/14-к

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2014 року

Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді                   Карабаня В.М.,

при секретарі                              Майоренко Я.М.,

за участі прокурора                    Дудко Є.В.,

захисника                                    ОСОБА_1,

в присутності обвинуваченого  Пахомова С.Ю.

провівши в приміщенні Печерського районного суду м. Києва підготовче судове засідання на підставі клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності Пахомова С.Ю., уродженця м. Словянськ Донецької області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, обвинуваченого у вчиненні кримінального  правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України,

В С Т А Н О В И В :

31.07.2014 року до Печерського районного суду м. Києва від прокурора надійшло клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22014101110000097 від 24.06.2014  року за підозрою Пахомова С.Ю. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого  ч. 1 ст. 111  КК України.

Ухвалою від 01.08.2014 року вказане клопотання про звільнення Пахомова С.Ю. від кримінальної відповідальності було призначене до підготовчого судового засідання, згідно вимог ч. 1 ст. 314 КПК України.

В підготовчому судовому засіданні прокурор Дудко Є.В. та захисник ОСОБА_1 просили звільнити Пахомова С.Ю. від кримінальної відповідальності на підставі ч. 2 ст. 111 КК України.

Пахомов С.Ю. у підготовчому судовому засіданні повністю погодився з клопотанням прокурора, надав свою згоду на звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ч. 2 ст. 111 КК України та підтвердив суду, що він не оспорює фактичні дані вчинення кримінального правопорушення, в якому він підозрюється, правильно розуміє значення своїх дій і просить звільнити його від кримінальної відповідальності з названих підстав.

Суд, заслухавши думку учасників підготовчого судового засідання, вивчивши матеріали долучені до клопотання, приходить до наступних висновків.

Дане кримінальне провадження підсудне Печерському районному суду м. Києва відповідно до ст. ст. 32, 33 КПК України.

Пахомов С.Ю. підозрюється у тому, що він в кінці 2005 року перебуваючи у м. Києві, познайомився із співробітником Федеральної служби безпеки Російської Федерації на ім'я ОСОБА_3, із яким домовився про надання за грошову винагороду представникам вказаної іноземної організації допомоги у проведенні підривної діяльності проти України.

Надалі, приблизно у кінці 2005 року Пахомов С.Ю., маючи намір на надання представнику іноземної організації допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, перебуваючи у приміщенні Державного інституту «Світової економіки і міжнародних відносин», розташованому за адресою: м. Київ, вул. Леонтовича, 5, домовився із ОСОБА_3 про організацію останнім у м. Москва Російської Федерації зустрічі із генерал-полковником Федеральної служби безпеки Російської Федерації ОСОБА_4.

У цей же період часу Пахомов С.Ю. після домовленості із ОСОБА_3 щодо поїздки до м. Москва та отримання від останнього інструкцій та вказівок, а також придбання білету на потяг, на залізничному транспорті виїхав із м. Києва до м. Москва.

Приїхавши до м. Москва, Пахомова С.Ю., діючи у відповідності із інструкціями та вказівками ОСОБА_3, прибув до ресторану в районі Червоної Площі, у якому особисто познайомився із особою, яка представилась генерал-полковником Федеральної служби безпеки Російської Федерації ОСОБА_4.

Під час розмови із ОСОБА_4 Пахомова С.Ю., діючи умисно, домовився про надання за грошову винагороду представникам Федеральної служби безпеки Російської Федерації допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Після домовленості із Пахомовим С.Ю. з метою координації дій щодо надання допомоги в проведенні підривної діяльності проти України представникам Федеральної служби безпеки Російської Федерації, ОСОБА_4 надав йому свій власний номер мобільного телефону.

Крім того, під час розмови із ОСОБА_4 Пахомов С.Ю. домовився із ним про те, що всі інструкції та вказівки щодо ведення підривної діяльності проти України ОСОБА_4 надаватиме йому за допомогою телефонного зв'язку.

Приблизно на початку травня 2014 року Пахомов С.Ю., діючи умисно, перебуваючи у себе вдома за адресою: АДРЕСА_1, під час телефонної розмови із ОСОБА_4 домовився із останнім про вчинення дій, направлених на шкоду державній безпеці України, тобто щодо проведення підривної діяльності проти України.

Так, під час вказаної телефонної розмови Пахомов С.Ю. домовився із ОСОБА_4 про те, що 25 травня 2014 року, тобто у день виборів Президента України, з ціллю їх зриву, власними силами, а саме шляхом пошкодження кабелю електромережі, знеструмить адміністративну будівлю Центральної виборчої комісії, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Л. Українки, 1, що унеможливить підрахунок голосів виборців. З цією метою Пахомов С.Ю. пообіцяв ОСОБА_4 знайти відповідний кабель та пошкодити його. Однак, цих дій ним вчинено не було.

Надалі, приблизно наприкінці травня – на початку червня 2014 року Пахомов С.Ю., перебуваючи у себе вдома, під час чергової телефонної розмови із ОСОБА_4 домовився із останнім про вчинення за грошову винагороду в розмірі 3000 (три тисячі) Євро дій, направлених на шкоду державній безпеці України, тобто щодо проведення підривної діяльності проти України.

Так, під час вказаної телефонної розмови Пахомов С.Ю., діючи умисно, з корисливих мотивів, домовився із ОСОБА_4 про те, що 4 червня 2014 року, організує обстріл адміністративної будівлі Посольства Республіки Польща в м. Києві, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Ярославів Вал, 12, за допомогою 4 (чотирьох) сигнальних ракет, які мав у себе вдома, за що отримає грошову винагороду в розмірі 3000 (три тисяч) Євро.

Крім того, Пахомов С.Ю., згідно домовленості із ОСОБА_4, після обстрілу адміністративної будівлі Посольства Республіки Польща в м. Києві, із метою дискредитації, повинен був навмисно підкинути прапор громадської організації «Правий Сектор».

Під час досягнення вказаної домовленості Пахомов С.Ю. чітко знав, розумів та усвідомлював, що отримав від ОСОБА_4, як представника іноземної організації – Федеральної служби безпеки Російської Федерації, злочинне завдання щодо вчинення дій на шкоду державній безпеці України, тобто на проведення у м. Києві підривної діяльності проти України.

В результаті обшуку затриманого Пахомова С.Ю., в останнього було вилучено: мобільний телефон марки «NOKIA 6700», якому знаходиться сім-карта оператора мобільного зв'язку  «Київстар» НОМЕР_3, факел сигнальний, у кількості – 1 шт., сигнальні ракети з написом 254-35-83, у кількості – 2 шт., стрічки із тканини червоно-чорного кольору, з написом «Правий сектор», у кількості – 3 шт.

Під час огляду мобільного телефону марки «NOKIA» модель 6700», у якому знаходиться сім-карта оператора мобільного зв'язку  «Київстар» НОМЕР_3, вилученого 24.06.2014 р. у Пахомова С.Ю. під час затримання, встановлено,  що в ньому міститься інформація, яка підтверджує  зв'язок Пахомова С.Ю. із представником ФСБ Російської Федерації ОСОБА_4

Однак Пахомов С.Ю., побоюючись настання кримінальної відповідальності за вчинення вищевказаних дій, відмовився від виконання злочинних завдань, наданих ОСОБА_4, та від отримання за його вчинення будь-яких грошових коштів, а також взагалі прийняв рішення про те, щоб надалі припинити будь-які зв'язки із ОСОБА_4

24.06.2014 року Пахомов С.Ю.  добровільно заявив до органів СБУ про свій зв'язок із представником іноземної організації, а саме із представником ФСБ Російської Федерації ОСОБА_4 та про завдання, які надавалися йому від останнього.

Згідно вимог ч. 1 ст. 314 КПК України, після отримання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру або клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності, суд, не пізніше п'яти днів з дня його надходження призначає підготовче засідання.

Частиною 3 статті 288 КПК України 2012 року визначено, що суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного (обвинуваченого) від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Під час судового розгляду встановлено, що Пахомова С.Ю.  заявив до органів СБУ про свій зв'язок із представником іноземної організації та про завдання, які надавалися йому від останнього, та добровільно відмовився від вчинення дій спрямованих на виконання злочинного завдання іноземної держави.

Санкція ч. 1 ст. 111 КК України  передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строку від десяти до п'ятнадцяти років.

Згідно ч. 2 ст. 111 КК України передбачено звільнення від кримінальної відповідальності громадянина України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам державної влади про свій зв'язок з ними та про отримане завдання.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про можливість звільнення Пахомова С.Ю. від кримінальної відповідальності на підставі ч. 2 ст. 111 КК України.

Запобіжний захід до набрання ухвалою законної сили – залиши без змін у вигляді застави.

Цивільний позов не заявлений.

Питання щодо речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 284, 288, 314, 369, 371 КПК України,

У Х В А Л И В :

Пахомова С.Ю. від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 111 КК України  на підставі ч. 2 ст. 111 КК України – звільнити, а кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22014101110000097 від 24.06.2014 року – зкрити.

Запобіжний захід до набрання ухвалою законної сили – залиши без змін у вигляді застави.

Речові докази, а саме:

-мобільний телефон марки "NOKIA 6700" IMEI НОМЕР_2, в якому знаходиться сім-карта оператора мобільного звязку "Київстар" НОМЕР_3, що передані на відповідальне зберігання до кімнати зберігання речових доказів ГУ СБ України у м.Києві та Київській області - конфіскувати в дохід держави;

-факел сигнальний у кількості 1 шт, сигнальні ракети з написом 254-35-83, у кількості 2 шт., стрічки із тканин червоно-чорного кольору, з написом "Правий сектор", у кількості 3 шт., що передані на відповідальне зберігання до кімнати зберігання речових доказів ГУ СБ України у м.Києві та Київській області – конфіскувати на рахунок держави – знищити.

Ухвала набирає законної сили через сім днів з моменту її проголошення у разі не подачі на неї апеляції.

Ухвала може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі протягом 7 днів з дня її проголошення апеляційної скарги, через Печерський районний суд м. Києва.

Копію ухвали негайно вручити прокурору, обвинуваченому та захиснику.

Суддя  В.М. Карабань

Наостанок кілька слів як з приводу судового рішення, так і з приводу його фігурантів.

Сергій Юрійович Пахомов – економіст, професор і син професора Ю. Пахомова, багаторічно незмінного директора Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, відомого передусім своїм зневажливим ставленням до України і всього українського (що відображувалося і в його теоретичних концептах державної  меншовартості українського народу). З очолюваним Ю. Пахомовим Інститутом пов’язаний гучний рейдерський скандал останніх років, в якому професор насамкінець виступив як постраждала сторона, якій протистояла рейдерська група на чолі з його, Пахомова, «учнем» Олегом Кулінічем. До отримання кандидатського ступеню під керівництвом Ю. Пахомова і в стінах його Інституту, О. Кулініч пройшов вишкіл в Академії ФСБ Росії, до речі, практично одночасно з уже згадуваним в іншому контексті А. Деркачем, а згодом, під орудою останнього, очолював НАЕК «Енергоатом» (А. Деркач – президент, О. Кулініч – віце-президент), одночасно працюючи в СБУ (докладніше про О. Кулініча та його рейдерську оборудку з Інститутом див.: http://politikan.com.ua/2/0/0/89117.htm;  http://www.kontrast.org.ua/news/2034.html).

Що підштовхнуло Пахомова-молодшого до зради України і співпраці зі спецслужбами іншої держави, яка нині веде війну проти України, невідомо: чи то були лише гроші (що малоймовірно з огляду на мізерну ціну, призначену йому за державну зраду та заплановані теракти), чи успадковані від батька та його оточення переконання. Зрештою, міра покарання в даному випадку не залежить від мотивів. А от від чого вона мала б залежати та що не знайшло відображення в судовому рішенні, то це від діяльності зрадника в період між двома Майданами – з 2005, моменту, коли він був завербований, до 2014, коли цю діяльність було припинено арештом. Невже упродовж 10 років завербований агент не зробив ген-ген нічого на шкоду Україні? Зовсім-зовсім? То чого ж його, такого нікчему, ФСБ тримала в загашнику? За що гроші сплачувала?

Суду, який на прохання прокуратури – органу обвинувачення  від імені держави звільнив злочинця від покарання, була не цікавою його діяльність на поприщі зради впродовж 10 років. І все це – гучні заяви про арешт агента ФСБ, який мав влаштовувати теракти в Києві та дозволяти пропагандонам Москви і правоохоронцям Києва покладати відповідальність за них на «Правий сектор», про вилучення зброї в цього терориста (інформація, що була поширена в липні минулого року), як і тихеньке його цілковите звільнення від покарання за те, що він …не встиг здійснити теракт, – усе це ЯК виглядає на тлі репресій за висмоктаними з пальця, виготовленими ще соратниками Януковича, грубо сфальсифікованими справами щодо «Свободи», Автомайдану, Мосійчука, батальйонів, волонтерів тощо, тощо, тощо????  Як виглядає, як не СВІДОМА і послідовна позиція нинішньої влади, проваджувана торік тишком-нишком, а від 31 серпня – відверто й брутально?

Підлість. Бруд. Мерзенність. Гидота. Як ще назвати новітню політику влади? Її оцінка не може вкластися в рамки політичної термінології, оскільки сама політика виходить за них у сферу морально-ціннісного. Точніше – аморального та антиціннісного. Що їй протиставити?

Інколи виникає непереборне бажання вийти до президентської резиденції з плакатом: «Пане президенте, блін! Я теж з Майдану! Ходіть-но по мене!». Та цим не зарадити, на жаль. А чим зарадити?

Ми мали б піднятися на захист «Свободи», Автомайдану і решти.  Однак не піднімаємося. Бо це – точкові удари. Точкові удари, покликані привчити, не розбурхавши. І це – найстрашніше. Невже звикнемо? Звикнемо й не помітимо, як після вкрадених гасел революції дійде черга до вкраденої гідності й свободи?