Референдум чи колапс?

Лаври Леоніда Кучми, який став першим українським президентом, що відважився уже в незалежній Україні провести референдум, схоже, не дають спокою сучасним політикам.

Цього разу «порадитися з народом» вирішила одна з найбільших і найвпливовіших українських партій – Партія регіонів. Уже незабаром «регіонали» обіцяють провести загальноукраїнський референдум, під час якого громадяни нашої країни матимуть можливість відповісти на три питання: «Чи згодні Ви, щоб державними мовами в Україні були українська та російська мови? Чи згодні Ви, щоб глави районних і обласних державних адміністрацій обиралися громадянами України? Чи згодні Ви, щоб Україна була державою, яка не бере участі у військових блоках?»

Якщо допустити, що Партії регіонів таки вдасться провести референдум й отримати на ньому позитивну відповідь на всі питання, то не важко передбачити, якими будуть політичні наслідки від такого «ходіння в народ». Зокрема, з великою долею ймовірності можна передбачити, що значна частина населення, особливо на заході, в центрі та півночі країни не змириться з таким «результатом», оскільки вважатиме його початком демонтажу української державності. При цьому в країні, історія якої знає Коліївщину та боротьбу УПА, неможливо передбачити лише «мирні» акції протесту.

Однак треба визнати, що в новітній історії України Партія регіонів далеко не перша політична сила, яка ініціює проведення референдуму, наслідки якого можуть бути убивчими для України як незалежної держави. Більше того, доводиться констатувати, що в Україні практично не залишилося жодної більш-менш впливової сили, яка б не закликала до проведення референдуму, свідомо виносячи на нього питання, які, м’яко кажучи, можуть стати яблуком розбрату в суспільстві.

Як зазначалося, моду на «ходіння в народ» започаткував Леонід Кучма, який 2000 року домігся проведення референдуму «за народною ініціативою». Однак чинне законодавство, яке передбачає, що лише Верховна Рада може дати чи не дати «зелене світло» для втілення його результатів у життя, не дозволило тодішньому главі держави стати тріумфатором, або ж, фактично, керівником країни з диктаторськими повноваженнями.

Однак справу Кучми продовжила СДПУ(о). З листопада 2005 року до лютого 2006 року об’єднані соціал-демократи організувати 109 ініціативних груп, яким вдалося зібрати більше чотирьох мільйонів підписів на підтримку референдуму про членство України в НАТО та її повноцінної участі у Єдиному економічному просторі країн СНД. Уже при кінці грудня 2006 року Центральна виборча комісія була змушена зареєструвати 4 млн. 400 тисяч відповідних підписів та передала всі необхідні документи до Секретаріату Президента України для того, щоб Віктор Ющенко ухвалив з цього приводу остаточне рішення, оскільки так передбачено законодавством. Проте Ющенко не квапився це зробити. У січні 2006 року заступник глави Секретаріату Президента Ігор Пукшин на брифінгу для журналістів повідомив, що Президент України Віктор Ющенко звернувся до Конституційного суду з проханням розтлумачити статті 72 і 74 Конституції України на предмет проведення референдуму, в тому числі, що стосується вступу України в НАТО та ЄЕП. З різних причин до цього часу Конституційний суд так і не виніс рішення щодо ініційованого СДПУ(о) референдуму. Але це не означає, що час «х» не настане.

Не випадково так детально розповідаємо про історію з намаганням провести референдум, що його ініціювала СДПУ(о). Це свідчення того, що в принципі законним шляхом можна добитися реалізації будь-якої політичної авантюри, а такий демократичний інститут як референдум в умовах сучасної України є двосічним мечем, яким можна розрубати Гордіїв вузол суспільних проблем, а можна їх загострити до такої міри, що вони спричинять державний колапс.

Але Партія регіонів та СДПУ(о) не єдині, хто хоче розв’язувати свої партійні проблеми з допомогою референдуму. Уже під час цьогорічної виборчої кампанії Блок Юлії Тимошенко оголосив про намір провести так званий конституційний референдум з питань форми державного устрою України. З цією метою було створено біля 800 ініціативних груп для збору необхідної кількості підписів виборців. Однак ЦВК відмовилася реєструвати ініціативні групи БЮТ, оскільки вважає, що питання, які планується винести на референдум, суперечать Конституції та Закону України «Про всеукраїнські та місцеві референдуми» Та, як кажуть, маховик запущено…

Довший час не ініціював проведення жодного референдуму Президент України Віктор Ющенко. Але й він не втримався від цієї спокуси. Перебуваючи нещодавно в Чернігові, глава держави заявив, що наступний рік має стати роком змін до Конституції. Його план простий: утворити робочу групу, яка опрацює новий текст Основного Закону, який і буде винесено на всеукраїнський референдум для його остаточного схвалення народом. Характерно, що при цьому Ющенко справедливо відзначив, що це не «простий шлях», але не «варто боятися дискусії на цю тему». Як і слід було очікувати, ініціативу Президента одразу ж підтримав блок «Наша Україна – Народна Самооборона», який у такий спосіб долучився до когорти тих, хто хоче «радитися з народом».

Таким чином, якщо підсумувати наміри різних політичних сил провести в Україні референдуми, то незабаром українці можуть постати перед необхідністю визначитися з питань внесення змін до Конституції, зокрема, що стосується форми державного правління та посилення ролі місцевого самоврядування; вступу України в НАТО чи ЄЕП; позаблокового статусу України; надання російській мові статусу другої державної; врешті, всенародного затвердження Основного Закону держави.

Така велика кількість питань, вирішення яких планується перекинути на плечі українського народу означає: по-перше, неспроможність влади та чинних парламентських партій самим вирішувати ці питання; по-друге, не усвідомлення вітчизняним політикумом згубних для країни наслідків, які можуть спричинити результати цих чи подібних референдумів; по-третє, нагальну необхідність появи в Україні самодостатньої політичної сили чи державного інституту влади, який не перекладатиме на людей вирішення важливих питань сьогодення, а вирішуватиме їх так, як цього вимагають інтереси нації і держави.