Державну установу «скривдили» на суму у 100 000 гривень

Начальник Головного управління житлового забезпечення Михайло Голиця подав позов на Інтернет-газету «Обозреватель» та на мешканця Києва Олександра Глухова, вимагаючи захисту честі, гідності та ділової репутації очолюваної ним установи та відшкодування їй моральної шкоди. Збитки позивач нарахував у розмірі ніяк не менше, ніж 100 тис. грн. Справа слухається в Шевченківському суді столиці.

Приводом до цього інциденту слугувала стаття в Інтернет-виданні «Обозреватель» від 2.04.2007р. (автор не підписався) про пожежу старовинного будинку № 12 б по вулиці Житомирській. Будинок горів пізньої вечірньої пори 31 березня 2007 року. Олександр Глухов став свідком пожежі, оскільки мешкає в сусідньому будинку. Гурт людей, які повискакували з осель, збуджено висловлювалися, як то водиться в подібних ситуаціях, на адресу влади, а зокрема, діжку котили й на Головне управління житлового забезпечення, яке на їхню думку мусіло б подбати завчасно про пожежний стан архітектурної старовини. Чимало будинків у цьому районі столиці відмічені меморіальними дошками, та це не рятує їх від пожеж, які стали занадто частими в центрі Києва. Про це останнім часом писали різні видання, то ж не дивно, що на чергову пожежу вирушив журналіст «Обозу». Настрій натовпу він вклав у вуста Олександра Глухова. Однак, сам пан Олександр дізнався про те, що став героєм публікації, лише з позовної заяви – адже він не давав інтерв'ю для цього видання: ні записника, ні диктофона у журналіста під час розмови не було. Те, що саме Глухов опинився в ролі головного відповідача, здається нелогічним. Однак, певна закономірність у цій історії таки відстежується, і дії посадовця Голиці схожі на помсту.

Олександр Глухов, доцент, викладач математики одного з провідних університетів столиці, мешкає в будинку по вулиці Малій Житомирській, 12-а, з якого свого часу були добровільно-примусово виселені всі мешканці, корінні кияни. Така практика, коли корінних виселяють з центру на окраїни під приводом капітального ремонту, а назад їм дорога вже назавжди закрита – на їхні квадратні метри поселяються інші, більш «гідні», вкорінилася в Києві за роки незалежності.: Олександр Глухов вирішив для себе будь-що не скорятися обставинам. Голиця подав до суду на міцного духом киянина і … програв. Справа слухалася в останній інстанції не деінде, а у Верховному суді.

То ж можна припустити, що інцидент з інтернет-газетою Голиця використав, щоб узяти реванш. Але нагадаю: йдеться не про його, Голицину честь, тобто не про честь фізичної особи.

Цивільний Кодекс України не містить визначення поняття честі й гідності юридичної особи. Таким чином, честь і гідність юридичної особи не є об’єктом правостосунків у цивільному права і вимоги позивача є незаконними.

Цивільний Кодекс України не містить статей, якими за юридичною особою визнавалося б немайнове право на честь і гідність і право на їхній судовий захист і не передбачає звернення юридичної особи з позовом про захист її честі й гідності, а лише – про захист її ділової репутації. Таким чином вимоги позивача є незаконними, а позовна заява про захист честі й гідності суд може прийняти лише в разі подання її фізичною особою.

А згідно Ст. 49 Закону про інформацію державна установа має право вимагати лише спростування інформації, а не матеріальної компенсації. 

То ж принаймні дивно, що такий позов узагалі був прийнятий Шевченківським судом м. Києва до розгляду. Цей інцидент можна розглядати не інакше, як спробу чинити утиск на громадян з метою їх залякування. Цілком логічно в цій історії було б з боку п. Глухова вимагати моральної компенсації – у цьому випадку він, як фізична особа, має на це повне право.

До речі, позивач Голиця мріє про кар’єру народного депутата. Його ім’я під номером 46 прикрашає список блоку Литвина. Тож дійсно, цей блок потрібен Україні…