Чому Дональд Трамп?

 «Разом ми знову зробимо Америку величною» – сказав у своїй інавгураційній промові 45 президент Сполучених штатів Америки Дональд Трамп. Це сильні і правильні для Америки слова, це слова надії для людей всього світу, що пов’язують зі світовим лідерством цієї держави свої сподівання на краще життя і справедливіший світ. Перемога Сполучених штатів у холодній війні і саме існування цієї економічної і політичної надпотуги зробили можливим існування незалежної Української держави ось уже протягом чверті століття. Ми, як ніхто інший у світі, зацікавлені, щоб і надалі Америка нікому не поступилась своїм лідерством. Тим паче, що альтернативних варіантів зовсім небагато: Китай – другий за військовими витратами після Сполучених штатів, що навіть за дуже великого бажання не можна назвати демократичною державою, та Московія – третя за військовими витратами країна, що була пострахом всього цивілізованого світу протягом двадцятого сторіччя і залишається таким і надалі. Але чому Дональд Трамп відніс можливу велич Америки до майбутнього? А тепер, що, Америка вже не є величною державою?

Для того, щоб зрозуміти слова Трампа, давайте порівняємо річні внутрішні валові продукти (ВВП), тобто кількості матеріальних благ, створених за рік, у  Сполучених штатів і, наприклад, у Китаї. ВВП США у 2016 році склав 17 трильйонів 419 мільярдів доларів (22.37% світового ВВП), а у Китаї лише 10 трильйонів 355 мільярдів доларів (13% світового ВВП). Здається, що в Америки немає підстав для великого неспокою. Але давайте подивимось на структуру ВВП у США у 2016 році: промисловість 15% ВВП, сільське господарство – 1% ВВП. У Китаї доля промисловості у ВВП приблизно втричі більша, а в сільському господарстві вдев’ятеро більша за відповідні показники в США. Тобто вже сьогодні вартість виробленої промислової продукції Китаю більше як у півтора рази, а сільськогосподарської продукції більше як уп’ятеро перевищують відповідні показники для США. Але перевага США порівняно з Китаєм у загальному обсязі ВВП також ілюзорна.

Розглянемо приклад. Вартість проїзду в Київському метро – 4 гривні, в Московському метро 55 рублів, в Лондонському метро на максимальну відстань – 6 фунтів.  Обмінявши рублі на гривні, ми отримаємо 22 гривні, що рівноцінно чотирьом з половиною поїздкам на метро в Києві. Обмінявши фунти на гривні  ми отримаємо 200 гривень або 50 поїздок на метро в Києві. Отже, одна і та сама послуга або товар коштує по-різному в різних країнах. Тому за загальними величинами ВВП ще не видно конкретного обсягу послуг або товарів, які цим числам відповідають. Об’єктивнішим показником економічної діяльності країни є не ВВП, а ВВП (ПКЗ) – це ВВП, перерахований за паритетом купівельної здатності різних валют щодо долара. Починаючи з 2014 року ВВП (ПКЗ) Китаю почав перевищувати ВВП (ПКЗ) Сполучених штатів. За даними МВФ у 2014 році ВВП (ПКЗ) Китаю склав 18 трильйонів 228 мільярдів доларів, а США лише 17 трильйонів 393 мільярдів доларів, у 2015 році – 19 трильйонів 696 мільярдів і 18 трильйонів 37 мільярдів відповідно. Якщо перерахувати ці показники у фізичний обсяг промислової і сільськогосподарської продукції, то розрив між Китаєм і США збільшиться ще більше на користь Китаю. Так, президент Трамп правий: Сполучені штати сьогодні вже не є промисловим лідером світу.

Є ще одна вагома причина, чому Сполученим штатам потрібен такий президент, як Дональд Трамп. Від початку минулого століття державний борг країни невпинно зростає і на сьогодні складає приблизно 20 трильйонів доларів. Він вже перевищив її річний ВВП. Причому, за час перебування при владі останнього президента борг зріс приблизно удвічі. Як довго будь-яка країна може йти таким шляхом?

Знову слово Дональду Трампу: «Американці бажають якісних шкіл для своїх дітей, безпечних районів для своїх родин і пристойної роботи для себе. Але для надто великої кількості наших громадян реальність зовсім не така. У наших містах матері і діти животіють у злиднях, розкидані по країні заводи нагадують надгробки на цвинтарях, а система освіти, хоча і переповнена грошима, не дає нашій молоді належних знань. Злочинність, банди, наркотики зіпсували багато життів і вкрали у нашої країни великий нереалізований потенціал» (Нібито це і про Україну сказано). І ще: «Одна за одною зачинялись фабрики і пливли за океан. І ніхто навіть не думав про мільйони американських робітників, їх просто забули. Наш середній клас розорили, відібравши його багатства і роздавши їх всьому світу» (І це майже про Україну, правда наші заводи і фабрики різались на брухт).

Вам ця картина нічого не нагадує? Мені нагадує. Велику депресію початку тридцятих років. З мого погляду справжньою причиною тієї депресії була фантастично швидка індустріалізація Радянського Союзу. Тоді американські заводи також знімались з підмурків і вивозились до Радянського Союзу. Тоді також американський середній клас скоротився до мінімуму, і багато фахових робітників, інженерів, представників творчої інтелігенції стояли в черзі за безкоштовною юшкою. Хто це зробив? Той, хто мав владу в Америці, не формальну владу, пов’язану з виборними державними посадами, і не фабриканти, для яких ця депресія мала катастрофічні наслідки, а ті, хто отримав владу разом з грошима. Чи назвав цих людей Дональд Трамп? Назвав, але досить невиразно: «Надто довго невелика купка людей у столиці насолоджувалась лаврами влади, а народ за це платив». Навіть в Америці складно називати речі своїми іменами. І чи у Вашингтоні ця купка людей насолоджувалась владою, чи у фінансовій столиці світу – Нью-Йорку?

 Для чого була сплачена така ціна? Для того, на мою думку, щоб створити на Сході Європи озброєний до зубів осередок агресії, спрямований проти Європи Західної. І створили. На момент початку Другої світової війни кількість сучасного озброєння у Радянського Союзу в рази перевищувала кількість озброєння решти світу. Чому ж перебіг війни був таким трагічним для Радянського Союзу? Лідери країни, що мали лише початкову освіту, інакше воювати не вміли, а народ, який цих лідерів переважно ненавидів, помирати за них не хотів. Сталін мав лише незавершену середню духовну освіту: чотири роки  духовної семінарії, перед тим шість років вчився у чотирирічному духовному училищі. Предметами там були: закон божий і свята історія, читання за книгами громадянського і церковного друку, письмо, перші чотири дії арифметики, церковний спів. Думаю, що дій з дробами він не знав. Його улюбленець-маршал Жуков мав лише три класи церковно-приходської школи, близький соратник-маршал Будьоний до школи не ходив, близький соратник і член політбюро, перший маршал Радянського Союзу Ворошилов мав два класи церковно-приходської школи. Цей перелік можна продовжувати довго. Спадкоємець Сталіна на посаді генерального секретаря комуністичної партії Радянського Союзу – М. С. Хрущов до школи не ходив. Слова партійного гімну: «Хто був ніким – той буде всім» були не просто словами.

Тоді цивілізований світ дорого заплатив за модернізацію Радянського Союзу. Ті сили, що модернізували і озброїли Радянський Союз перед Другою світовою війною, років через тридцять після неї вдруге здійснили ту саму акцію, але вже щодо Китаю. Модернізація Китаю в принципі не могла б відбутися без максимального сприяння хазяїв світових грошей, без експорту в Китай цих грошей і сучасних західних технологій. На цей раз індустріалізація Китаю нібито не мала таких катастрофічних наслідків для Західного світу. Просто ту лихоманку, що стрясала Європу і США на початку тридцятих років, розтягнули майже на півстоліття. ВВП США і інших провідних держав Заходу весь цей час нібито зростав. Але, як тільки почалася модернізація Китаю у сімдесяті роки минулого сторіччя, це зростання стало символічним у межах одного двох відсотків. І чи було воно взагалі? Але це нібито зростання мало приховати від громадськості той простий факт, що реальне виробництво в США і деяких європейських країнах всі ці роки швидко скорочувалось. Американські і європейські  заводи масово перекочовували в Китай. На підтвердження – знову слова Дональда Трампа: «Десятиліттями ми збагачували іноземну промисловість на шкоду американській. Ми витрачали трильйони доларів за океаном, поки американська інфраструктура приходила у занепад. Ми робили інших багатими, в той час як наше власне багатство, сила і впевненість випаровувались».

Чому це було зроблено? Один з варіантів відповіді – для стримування Радянського Союзу, який після Другої світової війни не збавив своєї агресивності, перенісши її на весь світ. Спочатку була модернізована Японія, думаю, з цією ж метою. Але вперте небажання Японії ставати військовою потугою Азії, мабуть, змусило розглянути інші варіанти. Китаю, здається, роль військової потуги вже не тільки Азії, а й цілого світу, подобається, і він швидко нарощує свій військовий потенціал. Причому темпи зростання військових витрат навіть за офіційними даними значно перевищують темпи зростання ВВП. Китайська армія тепер є найчисельнішою у світі і добре оснащеною. Формально військові витрати Китаю в декілька разів менші за військові витрати Сполучених штатів, хоча і значно перевищують російські, але в які це часи яка-небуть комуністична країна світу повідомляла про свої реальні військові витрати? Краще було б сказати, що ми не знаємо військових витрат Китаю. Якщо ВВП Китаю десь уп’ятеро перевищує ВВП Московії, армія вдвічі, мобілізаційний потенціал вдесятеро, то про який баланс сили між Китаєм і Московією може йтися? До того ж області Московії, прилеглі до території Китаю, є переважно економічно депресивними. Як і чим їх захищати? Хоч би як цього хотіла уникнути Московія, але остаточно її доля вирішуватиметься саме на Сході і навряд на її користь.

Чи сучасна Московія є загрозою для Сполучних Штатів? Безумовно є, і не тільки для них, а для будь-якої країни світу, що становить для Московії хоча б якийсь інтерес або складає конкуренцію. Але чи Московія є найбільшим у світі викликом для Сполучених Штатів? Найбільшим викликом для США безумовно є Китай. Саме він може позбавити Америку ролі світового лідера, забравши у неї друкарський верстат для світових грошей і залишивши її наодинці із залишками колись колосального власного матеріального виробництва.

У цьому зв’язку зрозуміле бажання Дональда Трампа домовитися з Московією. Щоправда, не тільки американський президент, а й більшість провідних західних політичних діячів не розуміють, що домовитися з Московією неможливо. Це країна, де слово традиційно нічого не варте – ні на рівні державних діячів, ні на рівні пересічних громадян. Якщо до розпаду Радянського Союзу Сполучені штати намагались його стримати за допомогою Китаю, то тепер є сенс спробувати стримати Китай за допомогою Московії. Оскільки ліки (Китай) виявились небезпечнішими за хворобу (Московію), то доцільно їх поміняти місцями. Тому США однозначно не зацікавлені в подальшому демонтажу Московії на етнічно однорідні нові незалежні держави. Крім того, надто багато матеріальних і політичних ресурсів вони інвестували в цю країну протягом двадцятого сторіччя, щоб легко погодитись на її політичне банкрутство. Я б ще додав, що, на мою думку, сьогодні саме Сполучені Штати є головним гарантом територіальної цілісності і державної незалежності Московії. Налагодження стосунків з Кремлем – це не відкриття Дональда Трампа. Попередня адміністрація Білого дому виступала не проти Московії, або за її демонтаж, а проти конкретного лідера цієї країни і її правлячої еліти, в основі якої – спецслужби і силові структури. Саме така структура влади була характерна для Орди, з якої вийшла Московія. Тепер, на мою думку, Московія просто повернулась до свого природного стану.

Чи вплине позиція США на долю Московії? А чи вплинула позиція США в 1991 році на долю України? Адже 41 президент Сполучених штатів Джордж Герберт Вокер Буш у своєму виступі перед українським парламентом в 1991 році закликав українську правлячу еліту і український народ не йти на розрив з Московією, не проголошувати незалежність України. Але ми відчували свою силу і не послухались порад. Україна стала незалежною і тепер саме Сполучені штати надають Україні найбільшу економічну, політичну і військову підтримку на цьому шляху.

Щоправда, після закінчення Першої світової війни, коли країни Антанти на чолі зі Сполученими Штатами, точніше на чолі з американським президентом Вудро Вільсоном, вирішували долю післявоєнної Європи і створили низку нових незалежних держав за принципом один народ – одна держава, незалежній Українській державі не знайшлося місця на політичній мапі Європи. Думаю, що не знайшлось би місця і для незалежної Польської держави, але поляки зуміли відстояти себе у війні з Московією, а українці – ні.

Власна сила є вирішальним аргументом у всіх політичних колізіях, решта ж відіграє лише допоміжну роль. Україна і Польща були економічно і культурно найрозвиненішими частинами Російської імперії. Перша світова війна знищила Німецьку, Австроугорську й Османську імперії. Легко було поставити крапку і в існуванні Російської імперії. Для цього достатньо було утворити ще і такі незалежні держави, як Україна, Білорусь, надати незалежність народам Кавказу і Середньої Азії. І ми б назавжди забули про імперію, яка з приходом в ній до влади більшовиків перетворилася на імперію світового зла, за висловом американського президента Рональда Рейгана, на прокляття людства – це вже мої слова. Саме для того, щоб зберегти економічну потугу цієї імперії, їй зберегли її економічне серце – Україну. Так я думаю. А щоб зрозуміти таке ставлення до збільшовиченої Російської імперії наведу таку цитату непересічного представника ділових кіл Америки і цілком типового у своїх поглядах на Московію. «Шановний пане президенте, я симпатизую радянській формі правління як найбільш підходящій для російського народу» – з листа президенту США Вудро Вільсону від 17 жовтня 1918 року, тобто напередодні післявоєнного облаштування Європи, від Вільяма Лоренса Саундерса, президента корпорації «Інгерсолл-Рендл», директора корпорації «Америкен Інтернейшен» і віце-голови правління Федерального резервного банка Нью-Йорка. Банку, без якого індустріалізація Радянського Союзу, на мою думку, була б неможливою. До речі, символом індустріалізації Радянського Союзу можна вважати Дніпрогес, побудований за американським проектом, американськими інженерами, обладнаний американським устаткуванням і на американські гроші. Більшовицька імперія забезпечила будівництво лише дармовою робочою силою – переважно в’язнями..

Коли і де визрів проект під назвою Радянський Союз, і наскільки були впливовими люди, що сприяли його реалізації? Зараз вже є загально прийнятим, що революційні події в Російській Імперії у 1917 році не набули б такого трагічного розмаху, якби німці не фінансували підривні елементи імперії в особі Леніна і більшовицької партії. Це був німецький проект підриву Російської імперії зсередини. Але був ще й американський проект. Очільником американського проекту, швидше за все, був Троцький. У середині січня 1917 року він з родиною прибув до Нью-Йорку, а вже наприкінці березня відплив пароплавом, знову ж таки з родиною і групою однодумців, до Росії. Вважається, що американський паспорт (яка оперативність і на яких підставах) і інші необхідні для переїзду документи він отримав за сприяння самого президента Сполучених штатів Вудро Вільсона. Цей переїзд набув розголосу через арешт Троцького британською владою в канадському місті Галіфаксі і конфіскацію у нього 10 тисяч американських доларів. Наче невелика сума за нинішніх часів, але помножте її на сто і ви отримаєте її еквівалент за теперішнім курсом американського долара. Таким чином, два місяці перебування в Нью-Йорку – за чий рахунок? Блискавичне оформлення документів на виїзд включно з американським паспортом – це взагалі з розряду фантастики. І мільйон доларів лише на кишенькові витрати під час дороги. Коли слідом за Росією з середини підірвали і Німеччину, то німецький проект щодо Росії втратив актуальність, і залишився лише американський. Після смерті Леніна на Заході нікому навіть на думку не спадало, що імператором більшовицької Росії стане хтось інший, а не Троцький. Вони недооцінили Сталіна. Але Сталін не міг занадто далеко піти проти фінансового інтернаціоналу, що стояв за плечима Троцького. Він загравав з ним майже все своє життя. Тому культову фігуру для Заходу – Троцького було лише вислано з Радянського Союзу, в той час як безликий сонм його послідовників, що залишились удома, було відправлено в інший світ кулею в потилицю.

Привертає увагу й дивна поведінка американського експедиційного корпусу на Далекому Сході Російської імперії під час громадянської війни. Він оголосив про свій нейтралітет, поки ця територія контролювалася білими. Від мудрих і проникливих людей мені не раз доводилось чути, що метою такого нейтралітету було збереження Далекого Сходу для майбутньої більшовицької імперії від зазіхань, наприклад, Японії, і постачання більшовикам всього необхідного для успішного завершення громадянської війни. Інакше важко пояснити, як у зруйнованій країні знайшлись економічні ресурси для утримання 5 мільйонної армії (1922 рік), а також необхідна стрілецька зброя, кулемети, гармати, танки, літаки, панцерники, що відповідали на той час найвищим світовим стандартам. Урешті решт, звідки взялося стільки маузерів і шкіряних курток для більшовицьких комісарів? Наявність у більшовиків такої потуги залишала мало шансів для успішного завершення національної революції в Україні.

Другою можливістю сприяти переродженню Радянського Союзу на нормальну державу була б неучасть Західного світу в індустріалізації Радянського Союзу. Остання була б неможливою в тих нелюдських формах, у яких вона відбувалась, без сприяння фінансового капіталу Америки, без інформаційного прикриття Радянського Союзу західними засобами масової інформації (за виключенням засобів масової інформації Німеччини). Зокрема саме західні ЗМІ приховували від світової громадськості правду про голодомор в Україні і масовий терор у Радянському Союзу. Зауважу, що ці засоби непідконтрольні державі в жодній країні Західного світу.

Не випадковим був і прихід до президентської влади в Сполучених штатах Франкліна Делано Рузвельта весною 1933 року. Саме за його ініціативи вже восени 1933 року – найтрагічнішого року в історії України, коли мільйони селян були винищені за допомогою штучного голоду, Сполучені штати визнали Радянський Союз. У жодного очільника Радянського Союзу за всю його історію ніколи не було такого глибокого порозуміння з американським президентом, як між Сталіном і Рузвельтом.

Індустріалізація була не єдиним внеском у створення військової над потуги – Радянського Союзу. Широко відомий у світі американський науковець Ентоні Саттон у своїй книзі: «Національне самогубство» наводить документ Державного департаменту США під номером  800.51 W89 USSR/247. Документ являє собою звіт посла Джозефа Е. Девіса від 17 січня 1939 року про завершення робіт з підготовки таємної угоди. Знайдений Саттоном документ ніколи не був спростований і навіть підданий сумніву. Але щоб не виникало навіть найменших сумнівів, Саттон надає читачу масу супутніх договорів, починаючи з документа Держдепартаменту США № 711.00111 – угоди, підписаної в березні 1939 року, про участь США в будівництві радянських підводних човнів. Далі він наводить нескінченні списки американських стратегічних поставок до СРСР. Цей список передвоєнних американських стратегічних постачань можна порівняти тільки з нескінченним списком стратегічних постачань під час війни. Напрошується припущення, що передвоєнний Радянський Союз був виплеканий Сполученими штатами. Тому не варто сподіватись, що Сполучені штати сьогодні свідомо зрадять своє дітище. Але варто бути впевненими, що Сполучені штати не зрадять і свого головного союзника – об’єднану Європу. Якщо ми й далі прямуватимемо до Європи, при цьому зовсім не обов’язково належати до неї формально, то вони не зрадять і нас. Я думаю, що вони ніколи не дозволять просування кордонів так званого «руського міра» далі на Захід.

Третьою і далеко не останньою можливістю прискорити розвал Радянського Союзу могло б бути ненадання Сполученими штатами продовольчої допомоги Радянському Союзу у вигляді продажу зерна за вкрай низькими цінами від початку шістдесятих років минулого століття і аж до його розвалу. Причому, це відбувалось і тоді, коли йшла В’єтнамська війна, і Радянський Союз був головною діючою силою, що протистояла США в тій війні. Я пам’ятаю ті часи, коли в Радянському Союзі при випічці хліба до пшеничної муки почали додавати горох. Радянське сільське господарство на той час повністю збанкрутувало, і годувати власний народ у Радянському Союзі вже було нічим. Так що стосовно Радянського Союзу з боку Сполучених штатів ми все минуле сторіччя стикались із системним підходом, не пов’язаним з конкретною адміністрацією у Білому домі.

Дональд Трамп у своїй промові сказав: «Ми нікому не бажаємо нав’язувати свій спосіб життя. Ми засяємо провідною зіркою, і нехай інші йдуть за нами». Досконалі слова правого лідера правої сили, і у якому контрасті вони з діями іншого лідера сусідньої держави, який намагається просувати кордони «руського міра» за допомогою танків і реактивних установок залпового вогню і при цьому клянеться в любові до братнього народу.

 А наступні його слова могли б прозвучати і з вуст нашого президента як програма його дій, як дороговказ для України: «Я буду боротись за Вас кожним своїм подихом, і я ніколи не підведу Вас. Америка (Україна) знову почне перемагати, причому так, як ніколи раніше. Ми повернемо робочі місця, повернемо наші кордони, повернемо наше багатство і наші мрії. Ми побудуємо нові дороги, шосе, мости, аеропорти, тунелі і залізничні шляхи через всю нашу прекрасну країну. Ми заново відбудуємо нашу країну руками американців (українців) і американською (українською) працею.»

«20 січня 2017 року ввійде в історію як день, коли народ знову стане правителем нашої нації.  Сьогодні ми передаємо владу від Вашингтона Вам – народу». 

Чи може такий президент зрадити Україну? Моя відповідь – ні. Московія не зупиниться на кордонах України ні на східних, ні на західних. А це вже й буде Третя світова війна. Путін і Московія – це війна, що не омине нікого.