Трамп & Путін: До чого призведе протистояння Росії і США

Міністр закордонних справ Великобританії Борис Джонсон обіцяє запропонувати на саміті глав зовнішньополітичних відомств країн «великої сімки» запровадження нових – штрафних – санкцій проти Росії, якщо Москва не відмовиться від підтримки злочинного режиму Башара Асада і не виведе свої війська з Сирії.

Джонсон демонстративно скасував візит до російської столиці, щоб показати своє ставлення до хімічної атаки режиму Асада і дати можливість державному секретарю США Рексу Тіллерсону продемонструвати в Кремлі узгоджену позицію цивілізованого світу.

У Москві Джонсона вже представляють як безвідповідального «яструба», який намагається вплинути на «миролюбну» зовнішню політику путінського режиму. Але насправді Джонсон – зовсім не «яструб». Позиція міністра закордонних справ Великої Британії відзеркалює загальну стурбованість європейських країн наслідками американського удару по Сирії.

Цей крок Дональда Трампа був підтриманий практично усіма союзниками Сполучених Штатів – від Європейського Союзу до Туреччини. Однак підтримка не означає відсутності стурбованості.

Якщо в Москві вирішують, що повинні «провчити» Трампа і відповісти йому за допомогою сили, то ситуація може швидко перейти в силове протистояння між Заходом і Москвою. Ознаки такої готовності спостерігаються після спільної обіцянки Росії, Ірану і сирійської влади реагувати на нові удари.

Нові санкції – якщо країни «великої сімки» погодяться з їхнім запровадженням – повинні продемонструвати Володимиру Путіну єдність Заходу і готовність цивілізованого світу діяти енергійно і злагоджено. Вони повинні утримати Росію від будь-яких спроб підняти свою слабнучу руку на лідера вільного світу – Сполучені Штати.

Але одночасно вони повинні повернути Трампа, якщо так можна висловитися, до позицій Обами. Тобто до готовності працювати над демонтажем російського політичного режиму за допомогою політичних і економічних, а не силових дій.

Іншими словами – Європа сьогодні хоче утримати Росію і Сполучені Штати від силової конфронтації на Близькому Сході і далі скрізь.

Шанси Бориса Джонсона і тих, хто поділяє його підхід, не такі вже й великі. Путін давно вже живе в сутінковій реальності, з якої навряд чи вибереться навіть після втрати влади. З погляду російського правителя і тих, з ким він спілкується, не Росія, а Сполучені Штати порушують і міжнародне право, і правила гри – як на Близькому Сході, так і на пострадянському просторі.

Тому не приведуть до успіху як спроби розмовляти з Путіним мовою ультиматумів, так і спроби пропонувати російському президенту пряник. Путін переконаний, що ініціатива на його стороні і йому самому вирішувати, кому висувати ультиматуми, а кому пропонувати пряники.

З Дональдом Трампом ще складніше. По-перше, американський президент вважає за краще діяти імпульсивно – і в цьому сенсі його реакцію на ті чи інші події просто неможливо прорахувати. Ще вчора Трамп був рішучим противником застосування сили в Сирії і критикував свого попередника Барака Обаму за втручання в конфлікт сирійців з диктаторським режимом.

Сьогодні Трамп сам застосував силу. Завтра у нього може бути інша позиція. Але зараз американський президент потребує швидких перемог і йому не до вишуканих розрахунків британських джентльменів.

Це означає одне: міжнародна ситуація буквально вагітна глобальним протистоянням. Ще три роки тому Україна могла б сприймати себе як безпристрасного спостерігача такого протистояння. Але зараз вона ризикує стати однією з його арен.