Як у Молдові поставили на місце проросійського Додона

Конфлікт навколо відправлення військовослужбовців на навчання в Україну, що спалахнув у Кишиневі, продемонстрував цілковите безсилля прокремлівського молдавського президента Ігоря Додона. До того ж загрози втягування Молдови в орбіту Москви, як і раніше, дуже високі.

Безпорадний Додон

Минулого тижня в Молдові вибухнула чергова криза. З’ясовувати, хто крутіший, почали відверто проросійський глава держави Ігор Додон і уряд, сформований коаліцією проєвропейських партій.

Каменем спотикання стали заплановані на середину вересня багатонаціональні військові навчання Rapid Trident 2017, які щорічно проходять на Яворівському полігоні Львівської області в рамках натовської програми «Партнерство заради миру». Незважаючи на те, що Молдова регулярно бере участь у навчаннях 5 вересня, Додон заборонив військовослужбовцям вирушати в Україну. Наступного дня уряд усупереч позиції глави держави все ж таки ухвалив постанову про відправлення 57 молдовських військових до нашої країни. Ігор Додон оперативно призупинив акт Кабміну, одночасно звернувшись до Конституційного суду республіки.

«Згідно з Конституцією, Республіка Молдова є нейтральною державою, а молдовські військовослужбовці не повинні брати участі у військових навчаннях, що проводяться під егідою будь-якого військового блоку», – такими словами проросійський глава Молдови мотивував своє рішення.

Проте 7 вересня група молдовських солдатів і офіцерів усе ж таки попрямувала на Яворівський полігон. «Національна армія візьме участь у навчаннях згідно із сьогоднішнім рішенням уряду, а рішення Додона не може цьому завадити», – зазначила радник прем’єр-міністра Стелла Ністор.

Голова уряду Павел Філіп підкреслив, що президент Додон уже не вперше зриває важливі для обороноздатності країни військові навчання.

«Ні для кого не секрет, що 80% бюджету на підготовку національної армії надають зовнішні партнери з розвитку. Відмова від участі в шести навчаннях означає, що близько п’яти мільйонів леїв на підготовку військовослужбовців і підвищення їхньої кваліфікації не було використано», – зазначив він.

Водночас глава держави розпорядився провести перевірки в казармах і пообіцяв покарати всіх військових, які мають хоч якийсь стосунок до навчань. Окрім того, він звинуватив уряд у намірі «зруйнувати інститут президентства», відхилив кандидатуру керівної партії на посаду міністра оборони і розкритикував запропоновані зміни до Конституції, що закріплюють в Основному законі європейський вектор розвитку Молдови.

Історія з навчаннями – не перший клінч уряду і глави держави. Так, на початку травня Конституційний суд республіки визнав незаконним перебування російських військових на території Придністров’я.

«Близько 11% території країни окуповано, а російську армію не було виведено з Придністровського регіону», – йдеться в рішенні суду.

Додон жорстко розкритикував таке рішення, назвавши його «замовленням» сил, які виступають за об’єднання Молдови з Румунією. У липні Додон, в піку рішенню суду, мав намір поїхати на святкування 25-річчя перебування російських військ у Придністров’ї.

Також у травні Кишинів видворив з республіки п’ятьох російських дипломатів. Ігор Додон назвав це замовленням Заходу й обрушився на уряд із погрозами. «Що, зовсім страх втратили?», – запитував тоді прокремлівський президент.

А на початку серпня Кабмін оголосив персоною нон-ґрата російського віце-прем’єра Дмитра Рогозіна. Що знову ж таки викликало бурхливу реакцію глави молдовської держави.

Інституційна криза на берегах Дністра

Перманентна низка криз у відносинах між промосковським президентом і прозахідним урядом має першопричинами загальну нерозвиненість державних інститутів, невиписаність повноважень і відсутність у державі політичних та правових традицій.

Річ у тім, що спочатку Молдова була повністю парламентською республікою. Партія або коаліція, яка має більшість у законодавчому органі, не лише формувала уряд, а й безпосередньо в стінах парламенту обирала президента країни. Ну і, зрозуміло, отримувала всю повноту влади і відповідала за події в державі. При цьому дуже часто повноваження між президентом і Кабміном не було строго розмежовано: в цьому просто не було нагальної потреби. Якщо раптом якісь проблеми всередині владної команди й виникали, то їх оперативно вирішували на рівні керівників керівної коаліції.

Ситуація змінилася минулого року, коли країна перейшла до всенародного обрання глави держави. Восени 2016-го року президентом обрали відверто прокремлівського політика – керівника Партії соціалістів Ігоря Додона. При цьому парламент і уряд залишилися під контролем проєвропейської коаліції.

Ба більше, за тривалі роки перебування при владі нинішня коаліція повністю сформувала силову вертикаль і судову владу (включно з Конституційним судом). Повний контроль над усіма гілками влади дозволяє «західникам» легко ігнорувати позицію президента, провадячи політику без зважань на прокремлівського главу держави.

Чи загрожує Україні проросійська Молдова

Проте ризики повернення, здавалося б, повністю прозахідної Молдови на російську орбіту є. І вони значні.

З моменту закінчення російської гібридної агресії проти молодої республіки і фактичного замороження конфлікту на початку 90-х, країна залишається глибоко розколотою у своїх зовнішньополітичних уподобаннях. Симпатії між проєвропейськими та проросійськими силами завжди розподілялися практично навпіл (як і в Україні до 2014 року), і вибори вигравав то один, то інший табір (причому завжди – з незначною перевагою).

Так, із 2001 по 2009 рр. вся повнота влади належала місцевій компартії на чолі з Володимиром Вороніним, який робив відверті реверанси в бік Білокам’яної.

До того ж – і в цьому ще одна схожість з Україною – Молдова завжди була відверто корумпованою країною зі слаборозвиненими та неефективними державними інститутами. Причому хабарі зазвичай брали всі, незалежно від партійної належності та зовнішньополітичної орієнтації. Саме корупція і розчарування відсутністю реформ стали причиною масових антиурядових протестів узимку 2016 року, що істотно ослабили нинішню проєвропейську коаліцію; а також привели кілька місяців потому в президентський палац проросійського Ігоря Додона.

Потрібно розуміти, що невдоволення нинішньою владою нікуди не поділося. І якщо динаміка не зміниться (а поки ознак цього немає), то симпатики Кремля цілком можуть виграти заплановані на кінець 2018 року парламентські вибори.

Згідно з квітневим опитуванням CBS-AXA (соціологічні дослідження проводять у Молдові нечасто), соціалісти Додона можуть набрати 32% голосів. Прозахідну Ліберальну партію на чолі з колишнім міністром освіти Майєю Санду підтримують удвічі менше – 16%. Інші партії поки не долають прохідний бар’єр, а ще 40% не визначилися або ж мають намір бойкотувати вибори.

У разі перемоги соратників Додона курс Кишинева, ймовірно, розвернеться на 180 градусів. Ба більше – не можна виключати «втюхування» в Молдову Придністров’я з «особливим статусом». Така «реінтеграція» серйозно змінить електоральну карту країни, ризикуючи законсервувати проросійський режим на невизначено тривалий термін. А це загрожує не лише повним крахом європейських перспектив Молдови, а й перетворенням республіки на базу для дестабілізації та постійної військової загрози південним кордонам нашої країни, зокрема, Одеській області.

Зірвати кремлівський сценарій цілком здатна конкуренція між кремлівськими агентами впливу в Молдові – серйозний шмат проросійського електорального пирога може відхопити «Наша партія» орієнтованого на Москву бізнесмена Ренато Усатого. Ще одна опція – перехід до змішаної системи виборів (відповідний закон уже ухвалено, але опозиція намагається оскаржити його в Конституційному суді), яка дозволить чинній владі використати адмінресурс.

Зрештою, може трапитися й таке, що проєвропейські політики за рік, що залишився, знову завоюють серця виборців. Хоча ймовірність цього щодня дедалі нижча – прозахідним силам катастрофічно не вистачає гідних лідерів і довіри серед населення.

На фото: президент Молдови Ігор Додон з Володимиром Путіним