Жити там скоро буде неможливо або Отруєний Донбас

Ситуація на Донеччині і Луганщині є вкрай критичною з погляду екології. Один з найстрашніших сценаріїв передбачає, що на місці Донбасу утвориться солоне болото.

Тих, хто в'їжджає в Авдіївку, зустрічає індустріальний гігант. Він розкинув свої тенета на 340 гектарів. З нього виростають величезні труби, що вивергають залишки переробленого коксохімічного газу. Подекуди з них йде смолисто-чорна пара. У глибині заводу оповиті сутінками склади з вугіллям, цехи та інші приміщення.

Нудотний запах вугілля, з якого виробляють кокс, лоскоче горло. Сніжинки тануть, заледве торкнувшись землі. Сльота та присмерки доповнюють лячну картину. Гучна готика заводу.

Підприємства під вогнем

Розташування заводу поблизу лінії розмежування загрожує вибухами, пожежами і навіть смертю. Під час обстрілів загинули 12 співробітників, 60 були поранені.

Директор заводу Муса Магомедов вважає найбільшими загрозами влучення снаряду в бензольне сховище, хлораторні, резервуари води природного циклу, що призведе до забруднення водойм та підземних вод, а також нестачу технічної води.

У травні 2015 року через обстріл завод загорівся. Витік коксовий газ з вмістом бензолу, толуолу, нафталіну, сірководню, меркаптану, синильної кислоти, аміаку. Останній обстріл завод пережив 11 грудня. Була пошкоджена лінія електропередач і контактні мережі залізниці.

За словами Магомедова, хлор, який виробляли водосховища, вивезли з заводу, бензол не закачують у резервуари, а одразу вивозять.

- Сьогодні для заводу і навколишнього життя найважливіше питання пов'язане з технічною водою, її кількістю, охолодженням. З двох водоводів, які ведуть до нас, один перебитий частково, інший повністю. Ми розуміємо, де потрібно ремонтувати, але там мінні поля. Якщо наші військові підтверджують можливість ремонту цих водоводів, то з того боку дозвіл не отримано.

Авдіївський коксохім – один з понад 70 промислових об'єктів, що потребують підвищеної уваги в Донецькій і Луганській областях, вважають в офісі Координатора проектів ОБСЄ. У кінці листопада офіс представив звіт про екологічну ситуацію на сході України.

«Якщо з цими об’єктами щось станеться, то багато людей відчують це на собі; вони можуть зазнати поранень або ж навіть загинути», – наголошує перший заступник Голови Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні Александр Хуг.

З початку конфлікту було зафіксовано понад 500 аварій і порушень роботи підприємств. Пошкодження будь-якого з промислових об’єктів може призвести до вибухів, руйнування складів і сховищ токсичних або отруйних речовин, попереджає Всеукраїнська екологічна ліга.

«Багато підприємств мали сховища відпрацьованих відходів, які не переробляються, їх накопичують. Ми уявлення не маємо, скільки бочок з відходами пошкоджено. Що було на Донецькому казенному заводі, де був масштабний вибух? Інформації де, скільки, чого зберігалося немає, бо вона технічна, і зберігалася у начальників цехів», – звертає увагу на ще одну проблему еколог міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина» (ЕПЛ) Олексій Василюк.

Солоний Донбас

«Донбас уже не буде шахтарською столицею», – переконаний заступник міністра тимчасово окупованих територій Юрій Гримчак.

Коли раніше шахти на Донбасі припиняли роботу, то на території залишалися співробітники, які забезпечували водовідлив. Зараз же на непідконтрольних територіях, де розташовані 190 шахт, їхнє закриття відбувається хаотично. Зник ринок збуту, шахти стали не прибутковими.

«Коли почалася блокада, на шахтах зберігалося до півмільйона тонн вугілля. Це вугілля було фактично оплачене Україною. За нашими оцінками, десь 140 тисяч тонн вони вивезли. Куди подіти решту? Сьогодні вартість вугілля у Росії набагато дешевша», – пояснює Гримчак.

Шахти розпилюють на метал і зупиняють водовідлив. Вода піднімається на-гора.

За даними Координатора проектів ОБСЄ, частково або повністю затоплені 35 шахт. Гримчак же говорить про приблизно 90 таких шахт в ОРДЛО. Затоплення однієї шахти на Донбасі неминуче зупиняє водовідлив на решті, оскільки порожнини, які утворюються після видобутку вугілля, пов'язані між собою дренажними спорудами. За приблизними даними ВЕЛ, площа підтоплення досягає146 га.

Затоплення шахт може призвести до непередбачуваних наслідків. Сценарії можуть бути різні.

«У Горлівці закрили всі шахти і зупинили водовідлив. На поверхню виходить метан – вибухонебезпечний газ. Газ почав просочуватися у підвали, погреби. Це перша ознака того, що скоро на поверхню піде вода. Такий варіант можливий, він уже запущений. Центральний Донбас може втратити землю», – каже Гримчак.

Технічна вода шахт мігруватиме, забруднюючи підземні і поверхневі води залізом, хлоридами, сульфатами. Через засолення води можуть стати непридатними для використання. Річки Донбасу стікають в Азовське море. У віддаленому майбутньому вони можуть змінити склад і фауну моря з низькою солоністю, каже Василюк.

Хоча саме собою затоплення шахт вже є небезпечним, на деяких з них може мати катастрофічні наслідки. На шахтах «Олександр-Захід» «Вуглегірська» та імені Калініна в Горлівці зберігалися небезпечні відходи. У 1979 році на шахті «Юний комунар» здійснили експериментальний підземний ядерний вибух.

«Той підземний ядерний вибух створив капсулу. У нашій групі бере участь атомний нагляд, бо ми побоюємося витоку іонізованого випромінювання на поверхню», – розповідає Гримчак.

Зупинити затоплення шахт неможливо, бо це єдиний дієвий спосіб законсервувати їх і уникнути обвалів, вважає Василюк.

Один з найстрашніших сценаріїв передбачає, що на місці Донбасу утвориться солоне болото.

«Індустріальний центр Донбасу просів на два-три метри. Вода буде підніматися не вище, ніж рівень ґрунтових вод, а це якраз теперішній рівень земної поверхні. Це означає, що у густонаселеній частині Донбасу вода виходить на поверхню. Ця територія стає солоним болотом», – пояснює Василюк.

Такі процеси зроблять Донбас непридатним для життя і навіть другим Чорнобилем.

«Ті, хто не став біженцями війни, мають шанси стати екологічними біженцями, бо у таких умовах жити буде неможливо», – вважає еколог.

Під час обстрілів не дихати!

«Ніхто не хоче говорити, що повітря щодня забруднюється від вибухів», – наголошує Василюк.

ЕПЛ з'ясувала, що під час боїв у Щасті концентрація оксидів нітрогену у повітрі перевищувала гранично допустимі норми у 5-6 разів, оксиду сірки – у 8 разів.

«Під час обстрілів узагалі небезпечно дихати. Про це ніхто не говорить ні мирному населенню, ні військовим. Під час вдихання оксидів сірки всередині утворюється сірчана кислота і пошкоджує легені», – пояснює еколог.

1 кілограм вибухівки утворює десятки кубометрів токсичних газів. Вони можуть викликати кашель, слабкість, ускладнити дихання, а токсичні речовини в крові – отруювати організм, зазначають у ЕПЛ. Чадний газ викликає запаморочення і нудоту, оксиди азоту – подразнення слизових оболонок та затримку дихання. Організація розробила спеціальні інструкції, які допоможуть уберегтися від упливу небезпечних речовин під час обстрілів.

«Багатшими» після вибухів стають і ґрунти. Один снаряд «Граду» лишає після себе 400 грамів сірки. Ґрунти у районі Саур-Могили, де відбувалися масштабні бої, поглинули тонни сірки, каже Василюк. Екологи ЕПЛ припускають, що там вибухнуло від 15 до 20 тисяч снарядів.

Землі біля воронок не придатні для вирощування городини. Колишня Югославія після війни вивела 3 млн гектарів землі з обробітку, зазначає Василюк. Дослідження ЕПЛ на Донеччині зафіксували забруднення ґрунтів токсичними стронцієм, титаном, ванадієм та кадмієм. Важкі метали сотні років не виводяться з довкілля, надмірна концентрація загрожує здоров’ю людини. Такий ґрунт можна використовувати, якщо він знаходиться у30 мвід краю воронки.

«У Лиманському районі (Донеччини) люди лопатами засипають воронки і саджають там помідори. Самі себе труять», – розповідає Василюк.

Що пити?

Підконтрольне бойовикам смт Оленівка Волноваського району цей рік прожило без води.

В Авдіївці, Пісках, частині Ясинуватої, Верхньоторецькому, Василівці, Спартаку, Бетмановому не було водопостачання 46 діб, ще в 19 населених пунктів – від 8 до 11 діб. Про це повідомили LB.ua у КП «Води Донбасу» (станом на 12.12.2017).

Однією з найбільших проблем водопостачання Гримчак називає розташування каналу «Сіверський Донець – Донбас», який головним чином забезпечує регіон водою. Канал частково знаходиться в ОРДЛО і постійно потрапляє під обстріли. У районі Авдіївки дві з трьох труб перебиті.

Страждають і фільтрувальні станції. Карлівська фільтрувальна станція цього року зупинялася 5 разів на понад 202 години, а Великоанадольська – чотири рази на 189 годин.

«Усі ключові об’єкти водної інфраструктури — Донецька фільтрувальна станція, Верхньокальміуська фільтрувальна станція та насосна станція у Василівці — зазнавали пошкоджень через бойові дії, однак наслідки помітні не лише навколо Донецька, а й уздовж всієї лінії зіткнення. Наприклад, Південнодонбаський водогін у районі Авдіївської промзони, яким здійснюється водопостачання усієї південної частини Донецької області, значно пошкоджений», – наголошує Хуг.

Одна з двох ниток Південнодонбаського водопроводу була пошкоджена 1 лютого і досі не функціонує, повідомляють у «Водах Донбасу».

«Сторони не повинні розміщувати свої позиції на території або поблизу об’єктів інфраструктури, які постачають питну воду. Той факт, що позиції розташовані дуже близько, наприклад, до ДФС, призвів до того, що лише у 2017 році через бойові дії станція не працювала щонайменше 45 днів. ДФС забезпечує водою понад 300 тисяч цивільних осіб», – каже Хуг.

Крім механічних пошкоджень, виникають питання і до якості води. Головна водна артерія Сіверський Донець забруднена азотом нітритним і амонійним, сполуками цинку, фенолами. У річці Кальміус Координатор проектів ОБСЄ фіксує перевищення вмісту марганцю, сульфатів, хрому, цинку.

«Уже 80% джерел питної води на неконтрольованій території не придатні.

Рівень мінералізації води у Сіверському Дінці з української до російської території збільшується у вісім разів», – каже Гримчак.

Періодичні перевищення норматичних значень фіксують і «Води Донбасу», зокрема на виході з Ольховської, Макіївській, Горлівській фільтрувальних станцій, що на окупованій території, та Старокримській у Маріуполі.

Вигорілі і розорані території

Приблизно 17% лісів і 24% степів згоріли чи були пошкоджені на Донеччині та Луганщині. До таких висновків прийшли екологи, дослідивши супутникові карти. Найбільше лісів згоріло у перші чотири місяці бойових дій – майже 3 тисяч, що у 10 разів більше, ніж у 2013 році, стверджує Василюк. Вигорілі ліси вплинуть на мікроклімат, а значить – і на життя місцевих.

«У цих краях більшість лісів штучні. Усе, що на пісках, посаджено лісниками за останні сто років. Це степова зона, де спекотно, сухо і дме сухий вітер зі сходу. Ліси саджали, щоб утворити мікроклімат: вітер спиняється, під лісом утворюється волога, а за нею тягнеться прохолода. Умови для людей тепер стануть набагато гірші, адже більшість не жила на Донбасі без лісу», – переконаний Василюк.

Початок війни став початком руйнування природоохоронних територій.

Природно-заповідний фонд (ПЗФ) Донеччини та Луганщини нараховує 252 територій. Зараз 106 розташовані на непідконтрольній території.

З 2014 року постраждало 60 об'єктів ПЗФ у регіоні, йдеться у дослідженні Координатора проектів ОБСЄ.

Серед них найбільше – Придінцівська заплава, «Трьохізбенський степ», «Крейдяна флора», заказники Станично-Луганського району.

Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ) у звіті «На межі виживання» визначила найбільші небезпеки для об'єктів ПЗФ.

Території забруднюють уламками, осколками, хімікатами. У ПЗФ облаштують військові бази, риють окопи, створюють фортифікаційній споруди, що руйнує верхній шар ґрунту. Знищена техніка залишає шкідливі речовини у ґрунті. На місці вирв місцеві жителі формують стихійні сміттєзвалища. Рослини після вибухів відновлюються 3-10 років чи навіть більше, залежно від видів ґрунтів.

Олексій Василюк вважає, що Міноборони могло б бережніше ставитися до природи.

«Колосальна різниця між образом військового-героя і керівництвом будь-якого підрозділу. Ми поганої думки про Міноборони і Генштаб як про державні органи, які мали хоча б якось сповідувати стандарти НАТО, у тому числі безпеку особового складу і екологічні стандарти», – наголошує еколог.

Що далі?

Екологи критично оцінюють роботу профільних відомств. Робоча група при МТОТ, яку очолює Гримчак, не використовує звіти екологічних організацій, каже Василюк.

Мінекології не враховує особливості моніторингу, на місцях недостатньо документують збитки, йдеться у звіті УГСПЛ. Автори пропонують використовувати дрони навіть на непідконтрольних ділянках ПЗФ і дистанційний моніторинг у заповідних об’єктах. Ще одна рекомендація – прописати в інструкціях для військових вимоги щодо природоохоронного законодавства.

Усе ж екологічна ситуація на підконтрольних територіях менш критична, оскільки влада має важелі впливу, здійснює огляд, контролює екологічний податок, вважає народна депутатка Марія Іонова.

Саме Донецька область має левову частку податку, який платять одні з найбільших забруднювачів, каже міністр екології Остап Семерак. Але це не вирішує проблему, бо місцева влада не знає, що робити з грішми.

«Згідно зі статистикою 2016 року, лише 32% коштів, які залишилися на місцях, були використані на фінансування природоохоронних заходів. Вони (органи місцевої влади, – ред.) виявилися не готовими. До них пішло багато грошей, у них не було проектів, не було усвідомлення необхідності. У них були інші пріоритети – лікарні, школи, дороги. Дуже часто місцеві керівники не усвідомлюють залежність рівня захворюваності онкології від кількості викидів, які здійснюють підприємства на їхній території», – пояснює Семерак.

Ситуація в ОРДЛО залишається поза контролем. Навіть міжнародні організації мають обмежений доступ до підприємств та шахт. Наприклад, спостерігачі ОБСЄ не мали нагоди перевірити інформацію про затоплені шахти.

«Так, дійсно, ми обговорювали (із Захарченком та Плотницьким, – ред.) питання безпеки та доступу місії в цілому. Ми також повідомляли їм про гуманітарні проблеми, зокрема про ті об’єкти інфраструктури, щодо яких до нас зверталися з проханням посприяти встановленню «вікон тиші» для проведення ремонту. Наприклад, це водогони в районі трикутника Авдіївка–Ясинувата–Донецький аеропорт», – розповідає Хуг про результати нещодавньої поїздки на Донбас.

На бойовиків тиснутиме увага міжнародної спільноти, вважає Іонова

«Нам треба спочатку зробити, щоб про це говорили політичні лідери на рівні Європарламенту, включали у резолюції, заяви. Ми хочемо, щоб відбулися слухання в Європарламенті щодо цього питання. Треба публічно підтискати цю історію. Ми вимагаємо доступу міжнародної експертної групи, яка б могла це все перевірити», – каже депутатка.

На переконання Іонової, Російська Федерація не надасть доступу до потенційно небезпечних об'єктів, «але тиснути треба і треба говорити про це».

Поки народні обранці тиснуть, природа Донбасу з кожним днем змінюється.

«Екологічні зміни вже почалися. Зупинити їх сьогодні ми не можемо, бо не контролюємо цю територію», – зазначає Гримчак.

Міністр екології Остап Семерак вважає, що «ситуація на Донеччині і Луганщині є вкрай критичною з погляду екології».

«Найбільшою загрозою є техногенні аварії, які можуть відбутися внаслідок потрапляння снарядів у небезпечні промислові підприємства чи порушення технологічних циклів. Це може призвести до техногеннно-екологічних катастроф», – зазначає міністр.

Для того, аби гарантувати безпеку цих підприємств, необхідно обом сторонам вжити заходів, вважають у СММ ОБСЄ.

«Серед таких заходів зокрема розведення сил і формувань, а також відведення важкого озброєння. Такі військово-технічні заходи уможливлять проведення ремонтних робіт і технічного обслуговування там, де це потрібно», – наголошує Хуг.

Ситуацію доступу до небезпечних підприємств ускладнює мораторій на екологічні інспекції в зоні АТО, вважає очільниця Донецького відділення екологічної організації «Мама-86» Галина Олійникова, а також відсутність екологічного нагляду у штабі.

Ефект, схожий на Чорнобиль, прогнозує на Донбасі Василюк: через зменшення кількості підприємств природа матиме більше шансів на відновлення.

Ситуація з шахтами, на думку всіх опитаних експертів і чиновників, критична.

«Вода все ж таки вийде на поверхню. Ми вважаємо, що це буде катастрофа, це знищить сільське господарство, у містах, де вода підніметься, усі зелені насадження загинуть. Шахти ці ніколи ніхто не відновить. Якщо почнуть просідати ґрунти, постраждає житловий фонд. Це передвістя екологічного лиха», – вважає заступник міністра.

Що можна стверджувати однозначно – відкладання рішення і бездіяльність не допоможе природі Донбасу.

«Кожен день, який проблема не вирішується, збільшує період, необхідний на ліквідацію і загоєння. Це буде період довший, ніж ми проживемо», – резюмує Олексій Василюк.