Історія «листів ФСБ» Порошенка: на межі фейку

Субота, 3 лютого 2007 року. VIP-термінал петербурзького аеропорту «Пулково». В залі метушиться роздратований український олігарх і депутат Петро Порошенко.

Близько 11 ранку чартерний літак привіз його з дружиною у північну столицю Росії з Києва, але потрапити за межі аеропорту їм так і не вдалося.

Порошенко пройшов з борту літака до VIP-терміналу, де російські прикордонники забрали його паспорт. Але замість того, щоб проставити штампи, документ почали звіряти з якимось списком.

Через деякий час прикордонники повідомили мільярдеру, що йому заборонено ступати на російську територію.

Обурений Порошенко зробив декілька дзвінків і наказав пілотам готуватися до відльоту назад в Україну.

За кілька наступних місяців інцидент вдалось владнати за допомогою державної машини, і вже влітку 2007 року заборону на в’їзд до Росії було скасовано.

Довгі 11 років про неприємності Порошенка в «Пулково» ніхто не згадував. Аж поки ввечері 13 січня 2018 року близький до Міхеіла Саакашвілі грузинський канал «Руставі-2» не опублікував " target="_blank">два «документи» з дуже специфічними даними стосовно нинішнього президента України.

У сюжеті стверджувалось, що журналісти каналу отримали листи, написані нібито самим Петром Порошенком на ім'я директора ФСБ того злощасного ранку 3 лютого 2007 року.

Звідки взялися і для чого публікувались «листи ФСБ»: версії

Одразу після публікації «листів» з’явилося багато запитань щодо їхнього походження. Ми опитали близько 30 свідків подій 2007 року та нинішнього, написали запити до усіх органів, що можуть володіти ситуацією. І ось, що нам вдалося з’ясувати.

Гендиректор «Руставі-2» Ніка Гварамія, який є давнім другом і політичним соратником Саакашвілі, заявив, що канал купив ці «документи» у «міжнародного джерела». За його словами, телеканал отримав матеріали ще в грудні 2017 року.

Гварамія запевнив, що людина, яка виступила продавцем, не пов'язана ні з Україною, ні з Грузією, ні з Росією. Крім того, Гварамія заявив, що це «не останні документи, які будуть оприлюднені».

Йому не відомо, звідки у «міжнародного джерела» документи ФСБ – знати про це, каже він, може тільки його інформатор. Назвати своє джерело, зрозуміло, відмовився.

Гендиректор телеканалу повідомив, що офіційний Київ не звертався до телекомпанії з вимогою спростувати інформацію: «Ніяких контактів з Адміністрацією президента України в нас не було».

Гендиректор «Руставі-2» також запевнив, що на каналі замовили графологічну експертизу в неназваного грузинського експерта. Той підтвердив, що «на 95% почерк Порошенка збігається з почерком на листах».

Щоправда, в розмові з УП Гварамія визнав, що оригіналу почерку Порошенка у розпорядженні «Руставі-2» не було. Експерт користувався для порівняння фотографіями з інтернету. Не було в розпорядженні експерта й оригіналу «листів Порошенка до ФСБ». За словами гендиректора «Руставі-2», журналісти телеканалу лише сфотографували їх, а самі документи й надалі знаходяться у неназваного джерела.  

«Оригіналу документа у нас, звісно ж, не було. Ми проводили не офіційну експертизу, а графологічний аналіз. Ми взяли декілька зразків документів з почерком вашого президента в інтернеті, один-два з яких – офіційні документи», – розповів УП Гварамія.

Гварамія не має сумніву, що оприлюднені його каналом «документи» – справжні. Однак інформація про їхнє походження і перевірку не є достатньою, аби зняти питання про достовірність цих «документів».

Цілком очікувано в Україні виникло одразу кілька різних версій того, звідки взялися і для чого публікувались «листи ФСБ».

Значна частина політиків та експертів вважають «документи»" фейковими. Окрім помилок в датах, прихильники цієї версії наводять ще один аргумент – підписи на обох «листах» не просто схожі, вони – ідентичні.

У свою чергу прихильники автентичності «листів» припускають, що принаймні один з документів може бути справжнім.

Окремої уваги заслуговує резолюція на «заяві»: «К материалам ДОР «Лолита» 8.02.2007».

Обидва «листи», хоч і є по факту різними «документами», у невідомій папці ДОР підшиті з однаковими вхідними номерами.

У мережі одразу припустили, що ву Росії є окреме ДОР (російською – дело оперативной разработки) на Порошенка, і взагалі він може бути завербований ФСБ.

Наявними «документами» жодне із цих тверджень підтвердити неможливо. Якщо така оперативна справа й існує десь в надрах ФСБ, то вона не обов’язково стосується саме Порошенка.

«ДОР – це не обов'язково агент ФСБ. Це може бути назва справи, куди збирається вся інформація, що представляє інтерес для спецслужби. І «Лоліта» – це не псевдо Порошенка, а кодове ім'я для справи. Зазвичай добирають ім'я, яке точно не асоціюється з об'єктом», – пояснило УП джерело у спецслужбах.

Здавалось би, що якби листи фабрикувались у ФСБ, російські специ перевірили б дату одруження Порошенка-молодшого. Хоча справа проти Арсенія Яценюка, з якого російські спецслужби роблять «чеченського бойовика», показує, що ФСБ у своїх звинуваченнях обходиться без елементарного фактчекінгу.

Для встановлення достовірності документів УП звернулась до міжнародних експертів. Ми розуміли, що до результатів почеркознавчої експертизи, проведеної в Україні, можуть виникнути питання щодо її незаангажованості. Тому УП направила запити до близько десяти державних та приватних спеціалізованих центрів експертизи в Латвії, Естонії та Німеччині, в тому числі до Billingcat. Зокрема враховувалась наявність фахівців, які працюють з кириличним письмом.

Жоден з експертів не погодився працювати з фотокопіями документів за відсутності оригіналу почерку. Більше того, експертиза в деяких державах неможлива без згоди особи, почерк якої ідентифікується.

«Експертиза приватним особам проводиться за умови, що людина, чий почерк/підпис досліджується, поставлена до відома про це і дає свою згоду на проведення експертизи», – пояснила керівник відділу документів Інституту судової експертизи Естонії Каірі Кріска-Маівалі.

Крім згаданих, у «листах ФСБ» є чимало й інших неузгодженостей.

Кожна з цих неточностей породжує усе нові версії появи скандальних «документів», яких можна нарахувати щонайменше чотири.

Версія 1: «відповідь» Саакашвілі

Однією з основних версій «зливу» стала помста Саакашвілі. На користь цієї версії говорить чимало фактів.

По-перше, скандальні «документи» були оприлюднені в ефірі телеканалу «Руставі-2», гендиректор якого Ніка Гварамія є близьким до екс-президента Грузії.

У 2004-2007 роках він був депутатом від партії Саакашвілі «Єдиний національний рух», у 2007-2012 роках працював в команді президента Саакашвилі – обіймав посади заступника генпрокурора, міністра юстиції та міністра науки та освіти Грузії.

У розмові з УП Гварамія підтвердив дружні стосунки з Саакашвілі, але спростував інформацію, що він начебто є кумом екс-президента Грузії.

По-друге, основними коментаторами в сюжеті «Руставі-2» стали, знову ж, соратники Саакашвілі: один з лідерів партії «Рух нових сил» Юрій Дерев'янко та колишня очільниця поліції Хатія Деканоідзе.

Причин для намагання дискредитувати Порошенка у Саакашвілі – більш ніж досить. Від звільнення і позбавлення громадянства, до публікації «покаяльного» листа Порошенку чи звинувачень з боку ГПУ у співпраці з одіозним олігархом-утікачем Сергієм Курченком.

Весь початок січня Саакашвілі провів у боротьбі з «режимом». 5 січня його заочно засудили в Грузії, 9 січня він був на допиті в прокуратурі, 10 – в СБУ, на наступний тиждень були призначені повторні походи до слідчих. Крім того, в Україні паралельно відбувалося кілька судових процесів, у тому числі щодо прориву через кордон та можливого арешту у справі про «державний переворот».

Але найцікавіший збіг дат – між сюжетом «Руставі-2» та візитом в Україну генпрокурора Грузії Георгія Гогадзе, який мав відбутися у понеділок, 15 січня, тобто через два дні після оприлюднення «листів».

На телеканалі спростовують зв’язок між публікацією «документів» і приїздом генпрокурора Грузії до Києва.

«Ні з чим особливим оприлюднення «листів» не пов'язано. У нас ці документи були за 4-6 тижнів до того. Просто вирішили опублікувати їх в цей момент», – стверджує  Гварамія.

Утім, за даними УП, на зустрічі Гогадзе і Луценко говорили про можливу екстрадицію Саакашвілі в Тбілісі.

Поява таких «документів» про Порошенка могла дати захисту Саакашвілі простір для публічного маневру: якщо Банкова називає «листи до ФСБ» підробкою, то й «плівки Саакашвілі-Курченка», які є основою справи проти Саакашвілі, можуть бути фейком.

Версія 2: «злив» ФСБ

Версія про те, що до появи «документів» причетна ФСБ, об’єднала як прихильників Порошенка, так і його опонентів.

Першою такий погляд на сюжет «Руставі-2» офіційно озвучила Адміністрація президента.

«Оприлюднені так звані «документи» від імені Петра Порошенка є низькопробною підробкою та фейком, виготовленим і закинутим телекомпанії Руставі-2 спецслужбою Росії», – йшлося в заяві АП, яка з’явилася негайно, серед ночі.

Після цього більшість лояльних до влади «блогерів» та «експертів» розширили цю версію ще кількома тезами: «фейк» спродукувала ФСБ, доказом несправжності «листів» є допущені в них фактологічні помилки та ідентичні підписи, але навіть якщо частина з «документів» правдива, то в цьому немає жодного криміналу.

Політичні опоненти Порошенка так само кивали на ФСБ.

Наприклад, депутат Семен Семенченко заявив, що таким чином ФСБ тисне на Порошенка, щоб добитися він президента політичних поступок.

Проти цієї версії «зливу» говорить вибір медіа, якому запропонували «документи». Якби ФСБ справді мало намір дискредитувати Порошенка через злив у ЗМІ, логічно було б обрати російське видання. Вибір «Руставі-2» не додає впевненості щодо достовірності «документів». Як наслідок, дискусія ведеться не стільки щодо змісту «листів»", скільки щодо місця їхньої публікації.

Версія 3: Захід передає привіт Порошенку

Частина залучених у процес гравців припускає, що «листи ФСБ» потрапили у ЗМІ не від росіян, а від західних партнерів України. Начебто, Захід, втомлений корумпованим режимом Порошенка, вирішив таким чином знищити його шанси на переобрання.

Прихильники цієї версії поєднують в один ланцюжок публікацію матеріалів про конфіскацію грошей Януковича на Al Jazeera та «листи ФСБ». Хоча достовірність оприлюдненого арабським каналом рішення суду щодо грошей Януковича, ніким заперечена не була.

На «західну» версію натякав, зокрема, гендиректор «Руставі-2» Гварамія і навіть політики з оточення Порошенка в розмовах з УП. Такої ж позиції дотримувались російські ЗМІ.

Однак ця версія виглядає не надто переконливою. Один зі співрозмовників УП в дипломатичних колах назвав такий варіант «занадто хитромудрим».

«Західні партнери вимоги ставлять особисто, іноді настільки жорстко, що це межує з ультиматумом. Ми всі нещодавно читали, як це буває», - сказав дипломат, натякаючи на історію про ультиматум Байдена в питанні звільнення генпрокурора Шокіна.

Версія 4: Порошенко робить інформаційне «щеплення»

Існує і ще одна версія, яка має непрямі докази. Згідно з нею, організатором «зливу» є сама Адміністрація Порошенка.

Як пише політолог Петро Олещук з Київського університету Шевченка, АП могла зробити «інформаційне щеплення» проти можливих викидів компромату у майбутньому.

«Самі документи можуть бути аргументом для протидії будь-якому компромату щодо президента у майбутньому («інформаційне щеплення» – трохи незначної «зради» як запобіжник від сприйняття критики)», – вважає Олещук.

Публікація «Руставі-2» вже виявилася для Банкової дуже «доречною». Останнім часом Порошенко уже не раз звертався до теми «боротьби з фейками», а глава фракції БПП Артур Герасимов після появи «документів» навіть запропонував прийняти відповідний закон.

Історія однієї заборони

Ситуацію з «листами ФСБ» неможливо зрозуміти без контексту – подій 2007 року під час яких ці «документи» і могли з’явитися.

У той час на Батьківщині у Петра Олексійовича тривали політичні проблеми, які почалися ще у 2005 році з його війни із прем'єркою Юлією Тимошенко.

У вересні 2005-го президент Ющенко «рубонув з плеча» і звільнив обох. Щоправда, станом на лютий 2007 року стосунки Порошенка і тодішнього президента залишались достатньо близькими.

У ті дні Ющенко навіть розглядав кандидатуру Порошенка як можливого нового главу МЗС. Посада, до речі, дуже непроста в умовах погіршення стосунків між «помаранчевими» та Росією як в економіці, так і в політиці.

Відновлення пам'яті про ОУН-УПА, повернення в публічну площину теми Голодомору, курс на вступ України в НАТО та ЄС дратували Кремль.

Саме тоді у Кремлі почали задумуватися про руйнування «однополярного світу» і готувалися до протистояння з Заходом. У стосунках же з Києвом Москва взагалі не церемонилась, почавши апробовувати на Україні нові методи «примусу до дружби» – «газові» і «торгові» війни.

На руку Росії грали постійні чвари всередині самої української політики. Незважаючи на перемогу Помаранчевої революції, більшість у Верховній Раді захопила «Партія регіонів» на чолі з Віктором Януковичем, який на початок 2007 року і був прем’єром.

Порошенко на цей час керував у парламенті фінансовим комітетом і готувався очолити Раду Національного банку.

У бізнесі справи Петра Олексійовича йшли вдало. На додачу до великої кондитерської фабрики у російському Липецьку він готувався почати велике будівництво автозаводу у Нижньогородській області. Для цього він прилітав туди у грудні 2006 року. Місцева влада була дуже рада приходу українського інвестора, який обіцяв вкласти у завод до 700 мільйонів доларів.

Але несподівано у аеропорту «Пулково» Порошенка чекав зовсім не такий теплий прийом, як у Нижньому Новгороді. Піднімати навколо цієї ситуації міждержавний скандал Порошенко не став, намагався використати свій статус та особисті зв’язки для того, щоб залагодити ситуацію.  

Він не коментував цю історію до 9 лютого, поки не з’явилась офіційна відповідь МЗС Росії. У відомстві Сергія Лаврова заявили, що недопуск Порошенка на територію Росії – не випадковість. Росіяни зробили це навмисно, аби «привернути увагу» до заборони на в'їзд кільком російським депутатам і політичним діячам з боку України.

Тільки після цього нарешті заговорив і Порошенко. Ввечері того ж дня в ефірі ток-шоу «Свобода слова» він розповів свою версію подій 3 лютого. Загалом, вона сходилася з оприлюдненою у ЗМІ.

Наступні кілька місяців українська влада була сконцентрована на тому, аби якось розібратись із двосторонніми «списками» небажаних осіб, у тому числі – на проблемі особисто Порошенка.   

За Порошенка вступилося МЗС, різні організації, і навіть митрополит Київський Володимир написав листа в Росію з проханням скасувати заборону на в'їзд Петру Олексійовичу.

Президент Віктор Ющенко назвав дії РФ немотивованими і політичними.

Як переконував в інтерв'ю УП сам Петро Олексійович, президенти України і Росії обговорювали його ситуацію на безпековій конференції у Мюнхені 10 лютого, тобто вже через тиждень після інциденту.

Однак не всі в Україні співчували Порошенку. Верховна Рада, депутатом якої був Петро Олексійович, не відреагувала офіційно на його проблеми з в’їздом до РФ.

Порошенко навіть публічно обурювався, що парламент не захищає свого депутата і натякав, що це все – справа рук тодішнього спікера-соціаліста Олександра Мороза.

«Про що я ніколи ще не говорив, так це про відсутність реакції Верховної Ради на дії Росії. Тому що є реакція президента, є реакція МЗС, є реакція уряду Януковича. Зверніть увагу – немає лише реакції Верховної Ради України», –  розводив руками Порошенко.

У відповідь на таку заяву в Соцпартії розповіли про практичне сприяння Мороза у вирішенні проблем Петра Олексійовича. Виявилося, що одразу після інциденту в «Пулково» Порошенко прийшов до Мороза з проханням допомогти зняти заборону на в’їзд до Росії. Спікер одразу ж набрав свого російського колегу Бориса Гризлова і попросив допомогти Петру Олексійовичу в цьому питанні.

Чи не найзапекліша політична опонентка Порошенка Юлія Тимошенко пов’язала заборону на в’їзд не з політикою, а з бізнесом.

«Що стосується Порошенка, це більше карамельний бізнес, ніж політика», – заявляла політик, натякаючи на кондитерську фабрику Порошенка у Липецьку. Порошенко назвав слова лідерки БЮТ «"невдалим жартом».

Повністю відкидати бізнесову версію тих подій не варто. Плани з будівництва великого автозаводу біля Нижнього Новгороду подобались далеко не всім в Росії, зокрема – членам партії одного з фігурантів «чорного списку» України Володимира Жириновського.

Поза тим, Росію відчутно дратували «чорні» списки Києва, і в Москві всіляко намагались «звернути увагу» на них. Порошенко і став жертвою «привертання уваги».

Петро Олексійович був ідеальним кандидатом у цьому плані. Він намагався не вдаватися до публічної критики Росії і розглядав цю державу як майданчик для розширення своїх бізнес-інтересів. Для нього заборона на в’їзд була справді болючим ударом.

З іншого боку, Порошенко мав великий вплив на Ющенка і всю «помаранчеву»" владу. Як наслідок, до вирішення його проблем були залучені фактично всі державні інститути.

Варто згадати, що щось подібне відбувалось і пізніше, під час загострення стосунків України та Росії у 2013 році.

Тоді бізнес Порошенка був обраний однією з перших жертв торговельної блокади з боку Росії. Влітку 2013-го, намагаючись зірвати Асоціацію України і ЄС, РФ повністю заборонила ввезення продукції «Рошену». Щоправда, сподіваного ефекту не досягла.

Проте у 2007 році все йшло, як по маслу. Росії навіть не довелося забороняти в’їзд комусь ще із топових українських чиновників – заборона на в’їзд одному Порошенку запустила предметні переговори між Києвом і Москвою.

У часі переговори збіглися з призначенням нового міністра закордонних справ України, яким 21 березня 2007 року став Арсеній Яценюк. Перший офіційний візит він здійснив у Брюссель, а другий – до Москви. Як розповів УП сам Яценюк, уже 16 квітня того року під час розмови з Лавровим вперше порушувалось і питання «чорних списків».

Яценюк, прагнучи отримати на новій посаді швидку «історію успіху», був двигуном ідеї обопільного скасування заборон на в’їзд «пакетом».

10 червня проблема Порошенка вирішилась там, де і почалася – у Санкт-Петербурзі. Того дня відбулась зустрічі Ющенка і Путіна, де вони остаточно домовились обопільно скасувати будь-які обмеження на в'їзд.

Формальне ж рішення було ухвалено на початку липня. З проміжком в один день обмеження на в’їзд для «небажаних» зняла Україна, а потім і Росія.

Два питання до Петра Порошенка

У процесі реконструкції подій лютого 2007 року УП наштовхнулась на дві невідповідності в озвучених версіях.

Перша. Чи справді Петро Порошенко намагався негайно залучити дипломатів до вирішення проблем з перетином російського кордону?

Чому це важливо: співрозмовники УП, які вірять у справжність «документів Руставі», переконують, що Порошенко не кликав консула, аби той не дізнався про «листи ФСБ». Намагався вирішити проблему самостійно.

У своїх заявах 2007 року Порошенко заявляв, що після повідомлення про заборону в'їзду одразу набрав консула України в Петербурзі.

Однак опитані УП тодішній глава СБУ Валентин Наливайченко та керівник Секретаріату президента Ющенка Віктор Балога переконують, що жодних сигналів від дипломатів 3 лютого не отримували.

За словами екс-голови СБУ, якби Порошенко викликав консула, той мусив би негайно повідомити МЗС, яке, у свою чергу, мало б сповістити СБУ і Банкову. Однак ні Балога, ні Налівайченко цього не пригадують.

Співрозмовник УП у тодішньому керівництві МЗС теж не зміг пригадати, щоб його відомство отримувало офіційні звернення від Порошенка.

Не знайшли їх у МЗС і після запиту УП. У відомстві Клімкіна заявили, що ніяких документів, які б стосувалися інциденту в «Пулково», у жодному департаменті міністерства не виявили. 

В СБУ також не прояснили ситуацію. Ми запитали, чи було офіційне звернення Порошенка до Служби, чи мав він на той час доступ до держтаємниці, та чи проводилась перевірка та експертиза оприлюднених грузинським каналом листів. В СБУ у відповідь порадили «не поширювати шейків».    

УП звернулась з відповідними питаннями до президента та Ірини Фріз, яка у 2007 році була його прес-секретарем. Однак і АП, і Фріз відмовились будь-що коментувати. 

«Ми не вважаємо за доцільне брати участь у тому, щоб у будь-який спосіб продовжувати життя цього фейку», – заявили на Банковій.

Цим мовчанням команда Порошенка залишає питання відкритим.

Іншим нез'ясованим моментом 2007 року залишається мета візиту Порошенка у Санкт-Петербург.

Одразу після інциденту ЗМІ, з посиланням на російських дипломатів писали, що Порошенко прилетів у Санкт-Петербург з приватним візитом.

Сам депутат під час згаданого ефіру на телебаченні переконував, що візит був робочим. Начебто він входив до складу делегації для участі в зустрічі керівників європейських банків.

У відкритих джерелах чи профільних ділових виданнях Росії не вдалося віднайти згадки про таку зустріч на початку лютого 2007 року.

Натомість, за дивним збігом обставин, на 4 лютого припадає день народження Юлії Аліханової, яка у 2013 році офіційно стала Юлією Порошенко – невісткою Петра Олексійовича. У лютому 2007 року Аліханова закінчувала університет і жила з батьками якраз у Санкт-Петербурзі.

Прихильники версії про справжність «листів ФСБ» переконують, що Порошенко і летів у Петербург саме на день народження майбутньої невістки.

Натомість син президента Олексій Порошенко у своєму Facebook запевнив, що познайомився із дружиною лише у 2011 році. Достеменно відомо, що у 2008 році Олексій все ще шукав свою «другу половинку», як і у 2009-му.

УП звернулась до Порошенка-батька і Порошенка-сина із запитанням, чи не були вони знайомі з родиною Аліханових у 2007 році.

Ми не отримали жодної відповіді від них, що й надалі залишає місце як для конспірологічних версій, так і обґрунтованих сумнівів.

***

Кожна з описаних версій має як слабкі сторони так і цілком логічні аргументи. Щоб остаточно підтвердити, чи спростувати їх, є лише один шлях – проведення публічної експертизи.

Без неї усі спроби дати відповідь на питання, чи справжні «листи ФСБ», приречені так і залишитись версіями.

В ідеалі експертиза має бути міжнародною. Для її проведення потрібні оригінали «документів», зразок почерку Порошенка та його особиста згода.

Жодного із цих компонентів на разі немає.

Між тим, поява листів є суспільно значущою інформацією. Якщо документи або один з них достовірні, це має стати предметом для більш глибокого розслідування, в тому числі з боку правоохоронних органів. Якщо це підробка, йдеться про сплановану операцію проти голови держави в умовах війни, що безперечно є підставою для відкриття справи з боку СБУ.  

Проте, за нашими даними, жоден з українських правоохоронних органів не провів власної ретельної експертизи чи перевірки.

Така аморфність правоохоронних органів, які в унісон з Банковою заявляють, що не братимуть участь у «продукуванні фейків», свідчить, що вони або не ставлять під сумнів версію, озвучену АП, або свідомо захищають Порошенка.

Тим часом, історія з листами ФСБ відкрила дискусію щодо можливого ухвалення «законів про фейки», ініціаторами якої стали члени президентської фракції.

За відсутності прописаної системи перевірки інформації, будь-яка ініціатива щодо ухвалення подібних законів може призвести до обмеження свободи слова. Без чітких критеріїв можна назвати фейком будь-яку інформацію, що з’являється в ЗМІ. Як наслідок – це може бути використано для дискредитації або тиску на медіа.

Достовірність чи неправдивість інформації має бути встановлена, а не спущена як доконаний факт з будь-якого владного кабінету.

Тим більше, якщо цей кабінет знаходиться на Банковій.

pravda.com.ua