І це не злочин????

- Мені залишилося тільки кинутися униз головою у Дніпро, – так сказала мені Валентина Осташко, громадянка України, інтелігентна людина, яка понад сорок років пропрацювала в Академії наук України, має близько 50-ти винаходів у нафтогазовій галузі. Мабуть Україні науковці більше не потрібні. Як письменники, художники, усяка там «інтелігентська шваль» та решта інших зайвих люди, яких державні бандити під наглядом поліції викидають на узбіччя життя.

Ми публікуємо її звернення до Президента Порошенка та купи ще «великих» посадових осіб України, яким геть до дупи її життя, майно, житло та інші глупства, бо вони ніколи не опиняться в її ситуації. У них все гаразд, включно із зарплатнею, за те, щоб отака Валентина Осташко не кинулася головою у Дніпро.

Воно було написане у 2014 році і досі ані «великі» посадові особи, ані численні гуманні українські суди, ані пікети під ними не вирішили її проблеми безхатьківства, відчаю та глибокої безпорадності.

Президенту України Порошенку П.О.

Копія:Голові Верховної Ради України Турчинову О.В.

Копія: Прем’єр-міністру України Яценюку А.П.

Копія: Генеральному прокурору України Яремі В.Г.

Копія:Голові Служби безпеки України Наливайченку В.

Копія: Міністру юстиції Петренку П.Д.

Копія:Міністру внутрішніх справ України Авакову А.Б.

Від Осташко Валентини Юріівни 1952 р. народження

Звернення

Шановний Голово Верховної Ради України! У той час, як в Україні відбулася Революція гідності, на якій ми із сином стояли від самого початку і до кінця, де син стояв поруч з Яремою В.Г. і Андрієвським Д.I. з надiєю, що в нашiй країні все змiниться на краще, будуть чесні, не корумповані суди, міліція і прокуратура і ми зможемо добитися справедливості, та на превеликий жаль нічого не змінилося. Бандити, як діяли в 90 роки, так і зараз діють, а міліція та суди як бездіяли, так і продовжують свою бездіяльність або діють на користь бандитів і криміналу.

За об’явою банку в газеті я зателефонувала, і мені сказали куди саме звернутись для отримання кредиту. Я спілкувалася з жінкою, яка пояснила умови кредитування, і в якому відділенні Приватбанку мені зручніше буде отримати гроші. Я просила надати мені кредит в сумі 150 тис. гривень терміном на 5 років. Представник банку порадив взяти кредит у доларах США, мотивуючи це тим, що ставка за доларовим кредитом набагато нижча від гривневої. Ми домовилися, що нададуть кредит у сумі 30 тис. доларів США терміном на 5 років під 18% річних. Коли я прийшла підписувати договір, то сума складала 31450 доларів, термін повернення становив 4 роки під 18,12%. Я заперечила проти суми і терміну повернення кредиту, бо через це щомісячні платежі значно зростали. Мене запевнили, що гроші можна брати не всі, повертати будь-якими сумами, а в кінці 4-річного терміну борг буде реструктуризовано.

Важливим є ще й те, що підписання договору призначали лише на кінець робочого дня, хоча я просила підписувати договір зранку. Я не встигала навіть прочитати всі документи, та мене запевнили, щоб я не хвилювалась – все в повному порядку. Після підписання договору ми поїхали на вулицю Кловську у відділення Приватбанку. Виписали нам розхідний ордер і разом з ним дали два договори на страхування мене і квартири. Коли я стала відмовлятися від страхування, мені повідомили, що без страховки кредит надано не буде, про що раніше мене не попереджали. А мені терміново потрібні були гроші. Уже потім я з’ясувала, що жінка, з якою ми домовлялися про кредит, була не працівником банку, а представником фірми поручителя. Договір поруки був складений таким чином, що саме поручитель брав в іпотеку наше майно, про що я навіть не підозрювала. Нам на руки договір іпотеки не надавали.

У 1997 році вбили мого сина Олександра. Після цього через півроку помер чоловік, потім сестра, а слідом мама. У зв’язку з ціми трагічними подіями у мене стався інсульт. Молодший син Євген, йому на той час було 15 років, кожен день бігав у поліклініку і просив про допомогу. Лише через два тижні мене поклали в стаціонар. Коли довідались, що у нас нема грошей на лікування, завідувачка сказала: «Нехай лежить. Виживе, то виживе. У нас також немає ні грошей, ні ліків». Я вижила не завдяки лікарям, а всупереч. У 2005 році мій батько Кондратенко Юрій Iсайович учасник ВВВ, який у 16 років пішов добровольцем на фронт, воював з 1943 по 1945 рік, а потім до 1950 року тралив міни на Балтиці, двічі підривався на мінах, тонув у крижаній воді, має державні нагороди, повертався додому, коли якийсь чоловік випустив з двору здоровенного дога. Дог накинувся на батька, звалив його з ніг, в результаті чого в батька розбилась аденома і тріснули кістки таза. Ми звернулись до дільничного з заявою, яку від нас прийняли, а наступного дня сказали, що в того чоловіка нема і ніколи не було дога. Хоча всі сусіди добре знали, що дог у нього був, а після цієї події кудись зник. Мені терміново необхідно було рятувати батька, лікувати, робити операціі, а для цього потрібні були великі гроші, яких у мене на той час не було через вищезгадані події. От тому я й змушена була звернутися до банку. Як ви думаєте, могла я лишити батька без допомоги, кинути напризволяще? Ви би свого лишили?

Коли вперше хотіла сплатити відсотки за кредитом, я все ретельно порахувала та звернулася до банку, але мені назвали суму більшу від тієї, що нарахувала я . На моє заперечення в банку відповіли, що я не вмію рахувати відсотки. До листопада 2008 року проблем зі сплатою кредиту у нас не було. Коли у 2008 році курс долара значно зріс на 65%, а іноді на 100% і більше, син втратив роботу, і я відразу звернулася до банку з проханням якось вирішити проблему, надати відстрочку, щоб я мала змогу розраховуватися хоча б частково, та мені відмовили. Порадили сплачувати до листопада 2009 року, а потім пообіцяли реструктуризувати борг. Всі гроші, які я заробляла, і які вдавалося заробити сину, ми відносили в банк, та їх не вистачало навіть на відсотки, я брала з кредитної лінії і теж віддавала банку. Дійшло до того, що всі гроші, які я приносила, забирали як пеню. Я кілька разів просила про реструктуризацію боргу, зверталася і в головний офіс, але все марно. У березні 2011 року мені надійшов лист з Виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження. І я знову звернулася до банку з проханням надати мені змогу розрахуватися, я не ховалася від банку, єдине чого я домагалася – це дати можливість сплатити борги. Я просила знайти можливість вийти з нашого становища через форсмажорні обставини, але все було марно. Взявши роздруківку з мого рахунку, я все ретельно перевірила і вкотре переконалася, що нам нараховували зайві відсотки. Замість 1,51%, як було зазначено в договорі, щомісячно нараховували 1,56%, що становить 18,72% річних. Щомісячна різниця складала 15 доларів США, які могли б іти на погашення кредиту кожен місяць.

Я двічі зверталась до Президента з проханням допомогти вирішити мою проблему, після чого мені зателефонували з Головного офісу Приватбанку і запропонували реструктуризувати борг під 36% річних. Хіба це не шахрайство? Хіба це вирішення проблеми?

10.10.2011 року я звернулася до Печерського суду з позовною заявою про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Суд виніс ухвалу про відкриття провадження у справі. 31.10.2011 року в присутності представника Виконавчої служби Печерський суд виніс ухвалу про зупинення виконавчого провадження. Адвокати порадили взяти копію ухвали від 31.10.2011 року і самій занести у Виконавчу службу, мотивуючи це тим, що державний виконавець, яка була присутня на суді 31.10.11 року, скаже, що ухвалу вони не отримали. Ми з сином взяли копію ухвали і занесли державному виконавцю Власюк С.В., але вона відмовилась її взяти. У цей час Власюк С.В. розмовляла з кимось по телефону і вмовляла не боятися, а купувати квартиру: «Купуй, не бійся, де ти ще купиш трикімнатну квартиру на Печерську за такі гроші. У неї кілька квартир і вона буде рада що ця продалася».

Я звернулась у канцелярію і в книзі реєстрації вхідної кореспонденції знайшла запис про те, що ухвалу суду від 31.10.2011 року вони одержали 03.11.2011 вранці, про що свідчив власноручний підпис Власюк С.В. Та незважаючи на зупинення виконавчого провадження «Торговий дім Укрспецреалізація» за сприяння представника Виконавчої служби Власюк С.В. продали нашу квартиру. Початкову ціну встановили 469 000 грн, на якій підставі нам не зрозуміло. Така ціна складає, в кращому випадку, 30% від справжньої вартості квартири. Про те, що квартира продається і у скільки її оцінили, ми дізналися лише з листа від «Торгового дому Укрспецреалізація». Оцінку квартири повинна була провести оціночна компанія Вега, представники якої жодного разу не були в нашій квартирі. На підставі чого вони оцінили її в 469000 гривень невідомо. У торгах брали участь 2 особи, обоє з Борисполя. Перший покупець Паленко В.Т. дав на 100 грн. більше, другий, Малько Д.В. на 400 грн. більше, і 3-кімнатну квартиру на Печерську продали за 469500 грн. (56 тис. доларів США). Судячи з вищесказаного зрозуміло, що Паленко В.Т. купувати квартиру не збирався, а був підставною особою лише для того, щоб торги якомога швидше відбулися.

Ми зверталися в Комітет по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю, де нам сказали, що це загальновідома добре відпрацьована корупційна схема, за якою Виконавча служба заробляє собі гроші. То це теж не шахрайство? Це теж не злочин?

До нас з оціночної компанії Вега, яка повинна була оцінити квартиру, ніхто не звертався і квартиру не оцінював. Результати оцінки нам ніхто не надсилав. Про те, що квартиру продають і її вартість ми дізналися з листа від торгового дому «Укрспецреалізація». На той час квартири на нашій вулиці та прилеглих вулицях і в нашому будинку (5 поверх над нами) коштували в межах 1 400 000 -1 700 000 гривень. Ми подавали заперечення проти оцінки квартири, казали що ціна значно занижена, але в суді ніхто цього не взяв до уваги.

Важливим є ще й те, що коли перенесли судове засідання, я спустилася на перший поверх, а потім повернулася до кімнати 404 Печерського суду, що знаходиться на вулиці Гайцана, щоб з’ясувати деякі питання. Секретаря в приймальні не було. Двері в кабінет судді були відчиненні, і я хотіла зайти до судді Ісаєвської, щоб з’ясувати деякі питання, та вона мені не дозволила зайти, сказавши що це заборонено законом. Я вийшла з приймальні, щоб зачекати секретаря. Коли я знову повернулася до приймальні, в кабінеті Ісаєвської сиділа державний виконавець Власюк С.В. і спілкувалася з суддею. На суді, які б доводи я не приводила і про занижену оцінку, і про ухвалу суду, суддя однаково приймав рішення на користь протилежної сторони. У суді Власюк С.В. сказала що ухвалу вони отримали 03.10.2011 року у другій половині дня і не могли зупинити торги. Коли ж я звернулася у Виконавчу службу України, то Власюк С.В. надала туди документи про те, що ухвалу вони отримали лише 04.10.2011 року, про що мене повідомили в антикорупційному відділі при Виконавчій службі України. Коли ми хотіли сфотографувати сторінку в книзі реєстрації вхідної кореспонденції ВДВС Печерського району, то в канцелярії повідомили, що книгу реєстрацїї вже спалили.

У вересні 2013 року мене викликав до себе дільничний Мельник О.Л. і сказав: «Виїздіть з квартири тихо, без скандалу, бо вашу квартиру вже продали». На той час наша справа ще розглядалася в суді і я виїжджати відмовилась. Уранці наступного дня, коли я вийшла з квартири, щоб йти на роботу, двері замкнути не вдалося, бо замок був залитий клеєм і ключ в замковий отвір вставити не можна було. Я повернулася в квартиру, виглянула у вікно – у дворі стояли Малько Д.В. і дільничний Мельник О.Л. і спостерігали за нашими вікнами. Державного виконавця з ними не було. Я зателефонувала синові, який на той час був уже на роботі. Син повернувся додому, і ми вирішили поміняти двері і поставити надійніші замки.

Коли встановлювали двері, я пішла на роботу та доїхати не встигла, зателефонував син і попросив повернутися і викликати міліцію, бо прийшли чоловіки кримінальної зовнішності і силою відібрали всі ключі від верхнього замка, а нижній замок залили клеєм. Я повернулася додому і викликала міліцію. На той час у квартирі було вже шість осіб. Серед них була жінка, яка незаконно придбала нашу квартиру, Малько Д.В. її адвокат Чунжин В.С., Сич В.А., якого Малько Д.В. прописала в нашій квартирі, і ще три чоловіки (Сергій Камратов, Влад Поздняков і Валентин, прізвища якого я не знаю). Поздняков В. весь час погрожував, викликав «битків», погрожуючи нас вбити і закопати під сосною. Він сказав, що він з Луганська, що він відбирав мільярдні заводи, а з такою дрібнотою, як ми, він впорається дуже швидко, бо й так вони витратили на нас багато грошей. Вони викрутили пробки з електролічильника, зіпсували лічильник, трощили меблі, залякували. Ми викликали міліцію, міліція склала протокол і пішла. Малько Д.В. з Чунжиним В.С. теж пішли, залишивши у квартирі двох чоловіків, яким вони лишили ключ від верхнього замка, а нижній замок, від, якого у нас лишилися ключі, вони залили клеєм. Протягом декількох днів ми жили в квартирі з цими бандитами, які постійно перебували в помешканні, впускали і випускали нас, коли їм заманеться. Одного дня їм зателефонували, і вони пішли, залишивши двері незачиненими. Три доби ми жили з незамкненими дверима. Однієї ночі до нас в квартиру зайшов ще якийсь чоловік, який сказав, що він прийшов замість тих, що пішли, а потім чергував цілий день під нашим будинком, залякував, обіцяв, що з нами розберуться. Ми змушені були купити і поставити новий верхній замок, бо всі ключі від верхнього замка вони забрали, а нижній не можна було замкнути, бо вони його зіпсували. Ми з сином звернулися в міліцію і прокуратуру з заявою про вчинення злочину, але жодної реакції не одержали. Нам написали лише відписку, щоб ми вирішували між собою, кому жити в квартирі, не зважаючи на те, що нас погрожували вбити. Виявляється, це – теж не злочин.

15.04.2014 року Печерський суд (суддя Вовк С.В.) прийняв рішення про наше виселення, 29.05.2014 року Апеляційний суд відмовив нам в апеляції, а 26 червня 2014 Вищий спеціалізований суд України виніс ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. ВССУ залишив рішення першої інстанції в силі.

30.07.2014 року я знову звернулася до міської і Генеральної прокуратур з заявами на Малько Д.В. і її бандитів. Жодної відповіді так і не одержали.

04.08.2014 року до нас прийшла Малько Д.В. разом зі своїм адвокатом і представником Виконавчої служби і сказали, щоб ми виселилися з квартири. Адвокат Чунжин В.С. запропонував орендувати для нас на 3 місяці квартиру і вивезти наші речі. Коли я не погодилась, він погрожував приїхати, перебити все в квартирі і викинути на смітник разом з нами. I погрожував покарати нас за звернення до Комітету по боротьбі з корупцією.

14.08.2014 року я всю ніч працювала, син вранці пішов у справах, а я лягла спати. Прокинулась від того, що сильно гавкав собака, піднялася, підійшла до дверей і почула, що за дверима щось дзижчить ніби електрична дриль. Виглянувши у вічко, я побачила, що під дверима чоловік з ліхтарем на голові щось робить з нашим верхнім замком. Я подивилася на двері і побачила, що нижній замок уже замкнений і в ньому вирізана серцевина. Я зателефонувала сину і він порадив терміново викликати міліцію, що я і зробила. Чоловіка, який порпався в наших дверях, я попередила про виклик міліції. Коли я спробувала відімкнути верхній замок, то виявилося, що він заблокований. Ключ у замку не повертався. Чоловік під дверима, переконавшись, що замок заблокований, пішов геть. Коли приїхали міліція і син, то ті, хто був під дверима, зібралися і поїхали. Як виявилось, це була Малько Д.В., адвокат Чунжин В.С. і ціла зграя кримінальних елементів. Попередньо Чунжин В.С. і один з бандитів роздали гроші всім, хто з ними був. Серед присутніх бандитів знову були Сергій Камратов і чоловік на ім’я Валентин, який у 2013 році жив у нашій квартирі протягом 10 днів. На вулиці лишилися син і дільничний міліціонер, який склав протокол. За словами сина, під нашим будинком було 2 автомобілі, на яких і поїхали ті, що зіпсували двері, відірвали і забрали наличник, вибили шматок стіни, вирізали і заблокували обидва замки.

Я з 14.08. по 08.09.2014 року була замурована в квартирі, незаконно позбавлена волі, не могла вийти на вулицю, ходити на роботу. Син не міг зайти в квартиру, ночував у друзів. Зверталися в міліцію. Результату жодного. Зверталися в прокуратуру. Заяву прийняли лише з третього разу, сказавши, що їм це не потрібно. Результату жодного. То невже це теж не злочин? Якщо злочинці не несуть покарання за свої злочини, то ці злочини повторюються ще в більш тяжкій формі.

Я боюся за життя мого сина і за власне життя, бо коли приходили до нас Малько Д.В. та іі адвокат Чунжин В.С, то погрожували нас вбити.

15.08.2014 року син подав заяву в міліцію Шевченківського району, бо компанія «Вега» знаходиться саме в Шевченківському районі. Слідчий у нашій справі сказав, що якщо ми знайдемо на оціночну компанію «Вега» якісь матеріали, то він займеться нашою справою, а якщо ні, то через 5 днів закриє справу. Нам допомогли знайти кримінальне провадження проти компаніі «Вега», яке виграли в суді, але слідчий сказав, що справу він однаково закриє. Це теж за законом?

15.09.2014 року нам надійшла Постанова з ВДВС Печерського району про примусове виселення об 11 годині 18.09.2014 року. Я звернулася до керівника Державної виконавчої служби України і нам виселення перенесли на 02.10.2014 року. Коли 18.09.2014 року я знаходилась на прийомі у Сторожука Д.А., мені зателефонував син і сказав, що хтось ломиться в наші двері. Я його повідомила, що виселення перенесли на 02.10.2014 року, про що він сповістив державного виконавці ВДВС Джулай Ю.Ю., яка відразу повернулася в Державну виконавчу службу. На час мого повернення Малько Д.В. зі своїми бандитами зіпсували верхній замок в квартиру, вони роздовбали його так, що не можна було відчинити. Синові на мотузці знайомі подали «болгарку», якою він розрізав ригелі верхнього замка, на той час нижній замок залишався з вирізаною серцевиною. Син поміняв верхній замок. Ми зачинилися в квартирі і тоді знову повернулися бандити Малько Д.В.. Вони вибивали двері, ми викликали міліцію. Приїхали два представники держаної служби охорони, доки вони лишалися в квартирі, син поїхав в ВДВС Печерського району і отримав Постанову про перенесення виселення на 02.10.2014 року. Потім приїхала слідчо-оперативна група, що складалася з майора та лейтенанта міліції. Доки я відповідала на питання майора міліції, лейтенант Лада Петецька завела в квартиру Малько Д.В. з її бандитами. Представника виконавчої служби з ними не було. Доки я відповідала на питання майора, бандити Малько Д.В. поміняли замки у вхідних дверях. Петецька Л. постійно виходила з Чунжиним В.С. на вулицю. Син привіз Постанову про перенесення виселення, Петецька Л. брати її відмовилась. Протокол, складений Петецькою Л., я підписувати не погодилась, бо все, що в ньому було викладено, не відповідало дійсності, і я написала все, як було насправді. Коли син вийшов у парадне і спустився на перший поверх, то почув, що слідом за ним вийшли Чунжин В.С. і Петецька Л. Син відчинив і зачинив двері в парадне, вдавши, що він вийшов на вулицю, бо почув, що Петецька від чогось відмовлялась. Він стояв у парадній на першому поверсі та спостерігав за Петецькою Л. і Чунжиним В.С. Після слів Чунжина: «Бери, с этими сегодня надо кончать», Чунжин В.С. дав Петецькій Л. гроші, які вона взяла. Син бачив це на власні очі. Після того, як ми підписали всі папери складені міліцією, оперативно-слідча група поїхала. У цей час бандити Малько Д.В. викинули нас на вулицю, замкнувши за нами двері. Ми знову викликали міліцію, яка навіть не встигла виїхати з нашого мікрорайону. Вони знову склали протокол і поїхали, а ми з сином лишилися на вулиці роздягнені, без документів, без грошей, без нічого. Ніч з 18.09. на 19.09.2014 року ми сиділи під будинком на лавочці, у квартирі лишалося кілька чоловіків. Усю ніч вони щось палили.

27.09.2014 року я ночувала на роботі. Коли поверталась до будинку, мені зателефонувала сусідка і повідомила, що з нашої квартири виносять речі. Я повідомила про це міліцію. Посеред двору валялися 40 мішків з нашими речами. Після цього щоденно вони виносять наші речі і кидають у дворі то о 6 годині ранку, то о другій годині ночі. Через те, що опис майна не проводився, я кожного разу викликаю міліцію, а потім у присутності двох-трьох осіб складаємо акт про те, що серед речей нема документів, грошей, золотих прикрас і столового срібла. Я подала заяву в міліцію про зниклі речі та про речі, які знищені, побиті та розтрощені. Та мою заяву передали нашому дільничному, якому я не довіряю, бо, починаючи з вересня минулого року, які б заяви ми не писали, з чим би не зверталися в міліцію, все воно передається до дільничного і жодної відповіді від нього нам не надходило. Як з’ясувалося, Малько Д.В. здала в оренду квартиру тому чоловікові кавказької зовнішності, який був безпосередньо з Валентином, котрий щоразу був з Чунжиним В.С. і жив у нашій квартирі у вересні 2013 року, викинули мене з квартири.

Мені 62 роки. Я понад сорок років пропрацювала в Академіі наук Украіни, маю близько 50 винаходів у нафтогазовій галузі. У своєму поважному віці я змушена терпіти знущання бандитів. Ніхто не хоче мене захистити. Невже наші люди гинули на Майдані і гинуть зараз на Сході заради того, щоб процвітали корупція та кримінал? Невже і надалі будуть жити і процвітати шахраї і бандити?

На 10.10.2014 року призначено новий суд. Банк знову до нас позивається, щоб ми розрахувалися з боргом. Відібрали квартиру, на 10.10.2013 року вимагали від нас ще 571332 гривні, а тепер телефонують по декілька разів на день мені та синові та кажуть, що ми їм винні ще понад мільйон гривень. Що ж це відбувається? Як довго буде процвітати банківське шахрайство, бандитський беспредел і корупція? Хто захистить від них порядну чесну людину, яка хотіла лише одного – жити по-закону?

Я дуже прошу не поставитись до мого звернення формально, як це робилося протягом 10 років, а розібратися, вникнути і допомогти вирішити мою проблему.

06.10.2014 року                                                  Осташко В.Ю.