То, как шьют белыми нитками уголовные дела последыши сепаратиста Аброськина, до недавнего времени руководившего донецкой полицией и ставшего заместителем Авакова и военного преступника-прокурора Матиоса, не знает только полностью наивный и доверчивый до безумия гражданин.
Против АТОшников был организован террор. В его жерновах оказался боец АТО Анатолий Журавлев. Тем, кто не читал более ранние публикации по резонансному делу суда над украинским воином Анатолием Журавлевым, расскажу подоплеку дела.
18 октября 2014 года подразделение ВСУ на Мариупольском направлении подверглось нападению разведовально-диверсионной группы (по сведениям от патриотов, находящихся в оккупации), принадлежащей к одной из частей воздушно десантных войск российской армии. Разведгруппа проникла в тыл ВСУ с заданием взять языка и осуществить диверсию на одном из военных объектов под Мариуполем. Наткнувшись на блок-пост, скорее всего, приняли решение его уничтожить, а одного из бойцов захватить в плен. Тогда не было сплошной линии фронта, и по украинским тылам шастало немало подобных групп.
Картину происшествия я воспроизвожу по материалам журналистского расследования, исследовав немало записей в социальных сетях того времени. Так вот, ночью ребята по поводу полученного жалованья немного выпили. А вот солдат Александр Журавлев просто вырубился и завалился спать прямо на пол да еще под топчан закатился. Впрочем, в те времена пьянство процветало по обеим сторонам фронта.
Часовой же на посту, солдат Кравченко, откровенно нарушив Устав караульной службы, дремал. Его первым и сняли российские разведчики. Вырубив ударом по голове, сбросили в окоп бесчувственное тело. Далее, проникнули в палатку, предварительно бросив туда наступательную гранату. В телах погибших были обнаружены неустановленные рваные куски металла. Но экспертиза этого не установила, а следователь и суд просто проигнорировали этот интересный момент.
На наш взгляд, события развивались следующим образом. Когда в палатку после взрыва проникли неизвестные с оружием, чтобы добить караульных, то кто то из раненых бойцов, возможно, это был солдат Кравец, который потом умер по дороге в госпиталь, открыл из автомата огонь на поражение и успел ранить, а возможно и убить кого-то из российских разведчиков. По топорности организации операции можно предположить, что в составе разведгруппы были солдаты срочной службы. Но вот после стрельбы Кравца в себя пришел Журавлев и открыл огонь из первого попавшего под руку оружия. Похоже, проникшие в палатку были убиты наповал. И тогда их подельники буквально изрешетили из автоматов все что находилось внутри. Погибли все, кроме Евгения Кравца и Александра Кравченко.
По сведениям из оккупации, как раз в 20 числах октября десантники РФ на Мариупольском направлении потеряли 4 убитыми и 3 ранеными. А кое-кто слышал рассказ, что разведгруппа десантников напоролась под Мариуполем на засаду и понесла тяжелые потери, едва вытащив своих убитых и раненых. Получается, что россияне, не выполнив задания, отошли, утащив за собой трупы и раненых подельников. Их было достаточно много, чтобы не трубить о победе. Поэтому о данном инциденте в публикациях сепаратистов молчали. Военное командование, исследовав место боя, четко определило нападение РДГ на солдат ВСУ. О том, что был бой, свидетельствует и подпись под фото Кравца на стенде в Березовском РА Одесской области: «Загинув під час бойового зіткнення з терористами в районі Маріуполя». Удалось найти еще одного свидетеля.
Водитель автомобиля «Нисан навара» Ганошенко пишет, что 19 октября 2014 его не пропустили в дачный кооператив под Орловское, где и был уничтожен блок-пост. Его просто не пропустили внутрь, а знакомый капитал ВСУ Александр Рыжий сказал, что ночью был бой с РДГ противника и есть убитые и раненые. Задачей военной прокуратуры было установить, кто стрелял, откуда стреляли, какие виды оружия применялись. Но прокуроры пошли путем фальсификации, обвинив в убийстве товарищей Журавлева.
Была сформирована прокурорская следственная группа из откровенных подонков – старшего группы прокуроров в уголовном производстве, военного прокурора 31 военной прокуратуры подполковника Алексея Литвиненко и его подельника, старшего следователя военной прокуратуры Евгения Копитца. Не утруждая себя особыми заботами, они состряпали уголовное дело, обвинив в расстреле сослуживцев Журавлева. При этом не была произведена экспертиза гильз и оружия участников боя, за чертой палатки стреляные гильзы таинственно исчезли. Более того исчезла и сама палатка. Скорее всего, она была уничтожена прокурорскими делягами при пособничестве военного командования.
Дело длится уже почти четыре года, и за это время подонки Матиоса так и не смогли связать концы своей фальсификации.
Судебным следствием было установлено что Анатолий Журавлев не совершал инкриминированное ему преступление но и досудебным следствием были предоставлены недопустимые и сфабрикованные доказательства, что подтверждается следующим.
В процессе следствия обвинение в зависимости от предоставленных защитой доказательств и стадий судебного следствия меняло свое обвинение в части того, каким оружием совершил преступление Журавлев. 21.09.2018 при осмотре вещественных доказательств было установлено, что пуля из автомата Журавлева, по которой была проведена судебная экспертиза, не была процессуально оформлена, т.е была подкинута, а в одежде потерпевшего Кравченко в карманах бушлата отсутствует пулевое отверстие. Это указывает, что досудебным следствием не установлено, каким и чьим оружием было совершено убийство солдат.
Досудебное следствие умышленно не зафиксировало на месте происшествия место нахождение оружия потерпевших и Журавлева, в каком положении находился предохранитель оружия, не изъяли пули предполагаемого преступника, которые находились в ящиках с консервами и иными предметами, не осмотрели палатку, где произошло убийство, на предмет фиксации пулевых отверстий с последующим проведением требуемых экспертиз.
Обвинение в процессе судебного следствия всячески препятствовало тому, чтобы была обнаружена палатка, в которой было совершено убийство; в игнорирование определения суда от 29.03.18 прокурор Сластив предоставил документы переписки с командованием в/ч, не имея на это полномочия, т.к. определением было указано провести следственные действия, и предоставил недопустимые и преступные документы. Кроме того, по данному факту прокурор Сластив внес в ЕРДР информацию, и было возбуждено уголовное производство №42017051120000294, расследование по которому поручено Левобережному отделу полиции г.Мариуполь Донецкой области, следователь Свиридова А.В. Для того, чтобы выполнить вышеуказанное определение, прокурор должен был поручить полиции выполнить определение суда, и тогда бы всплыла правда, а может быть и суду была предоставлена палатка, в которой убили солдат. Но обвинение все делает, чтобы никто и никогда не узнал правду.
Досудебное следствие умышленно не установило и не желало установить, кто нанес телесные повреждения Жеуравлеву, и с какой целью его мучили и, пытали. Как и в судебном следствии, имея двух следователей, ВП Мариупольского гарнизона поручило расследование данного факта Мангушкому ОП Центрального ОП ГУНПУ в Донецкой области (у.п.№12016050710000726 от 29.12.16), следователь Борисенко Л.В, которая, цинично войдя в сговор, вынесла постановление о закрытии производства от 17.11.17. Основанием для закрытия стал протокол допроса от 2014 года Сидора П.А. где он указывает, что он первым напал на Журавлева, чтобы разоружить. При этом последний упал на автомат, а на него самого упала печка. Данные показания опровергаются свидетелями, которые были допрошены в судебном следствии. И поэтому обвинение отказалось от допроса Сидора П. как главного свидетеля, который непосредственно присутствовал в палатке при убийстве и не пострадал, а может и он совершил убийство. (Вышеуказанное постановление обжалуется в Першотравневом райсуде Донецкой области судья Демочко Д.О. дело №1-кс/241/270/18;241/897/18)
Кроме того, отсутствие проверки заявления о нанесении телесных повреждений подсудимому вследствие незаконных действий органов влечет за собой отмену приговора что подтверждается судебной практикой. ВС/КЦС: Залишення судом не перевіреними заяв засудженого про застосування щодо нього фізичного та психологічного тиску є істотним порушенням закону та підставою для нового розгляду (ВС/КЦС від 21 червня 2018р. у справі № 532/47/16-к).
Мы приводим полностью этот документ.
«Фабула судового акту: Особу засуджено за ч.3. ст. 187 КК України до 8 років позбавлення волі із конфіскацію майна. Суд апеляційної інстанції залишив вирок суду першої інстанції без змін. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу суду апеляційної інстанції та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Засудженим під час досудового розслідування були написані зізнавальні показання. В суді першої інстанції засуджений себе винним не визнав і заявив, що проти нього працівниками поліції були застосовані заходи фізичного та психологічного тиску. Внаслідок чого засуджений себе сам обмовив. Суд першої інстанції проігнорував цю заяву та ухвалив обвинувальний вирок.
Заява засудженого про тиск була також одним із обґрунтувань апеляційної скарги. Засуджений наполягав на ретельній перевірці цим судом його заяви про тиск, проте цей суд назвав таку заяву безпідставною і фактично перевірку не провів.
ВС підкреслив, що залишення без процесуальної уваги заяв обвинуваченої особи про фізичний та психологічний тиск є істотним порушенням кримінального процесуального закону відповідно до ст. 419 КПК України і має наслідком скасування ухвали на підставі частини 1, ст. 438 КПК України.
Так, для справжньої перевірки заяви засудженого необхідно було щонайменше його допитати особисто, як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції. Бажано також було допитати працівників поліції, на яких вказував засуджений. У справі містилися постанови про порушення кримінального провадження у відношенні працівників поліції, які здійснювали тиск на засудженого. І хоча ці провадження, як повідомило обвинувачення, і були закриті та неоскаржені засудженим, суд повинен був дати оцінку цим фактам. Отже, ретельна перевірка судом проведена не була, тому апеляційний розгляд суд касаційної інстанції вважає неповним.
При новому апеляційному розгляді суду слід надати мотивовані відповіді на доводи апеляційної скарги, зокрема з приводу здійснення тиску на засудженого під час досудового розслідування.
ЕСПЛ: «Корнейкова та Корнейков проти України»: застосування до хворої або слабкої особи наручників або приковування її не відповідає вимогам безпеки та є нелюдським та таким, що принижує гідність, поводженням (ст. 3 Конвенції, № 56660/12, від 24.03.16р.)
«Поміляйко проти України»: відсутність ефективного розслідування свідчить про наявність ознак катування (ст. 3 Конвенції, Заява №60426/11, від 11 лютого 2016 року)
«Алексахін проти України» - катування працівником міліції під час затримання та надмірно тривалий розгляд справи судом (статті 3, 6 Конвенції, Заява №31939/06, від 19 липня 2012р.)
Постанова
Іменем України
21 червня 2018 року м. Київ справа № 532/47/16-к провадження № 51-969 км18
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі: Головуючого Остапука В. І., суддів Кишакевича Л. Ю., Щепоткіної В. В., за участю: секретаря судового засідання Бацури О. О., прокурора Гаврилюка С. М., засудженого ОСОБА_1, захисника Бєжанової А. В., розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Новосанжарського районного суду Полтавської області 08 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 03 листопада 2016 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015170290000636, за обвинуваченням ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Скородистик Чорнобаївського району Черкаської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, в силу ст. 89 КК України такого, що судимостей не має, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини.
Вироком Новосанжарського районного суду Полтавської області 08 лютого 2016 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 187 КК України на 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого. Вирішено питання процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.
Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 03 листопада 2016 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він, 02 вересня 2015 року близько 12.30 год., прийшов до домогосподарства ОСОБА_3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, де, представившись останній працівником газової служби, проникнув до її будинку та напав на неї з метою заволодіння її майном. При цьому, застосовуючи насильство, небезпечне для життя та здоров'я потерпілої шляхом заподіяння ударів руками і ногами в різні частини тіла, голови, зв'язавши руки та ноги ОСОБА_3 і таким чином заподіявши потерпілій легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, ОСОБА_1 заволодів належними останній грошовими коштами та майном на загальну суму 26220 грн., після чого з місця події зник, а викраденим розпорядився на власний розсуд.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. В обґрунтування своїх вимог наводить доводи щодо невідповідності висновків суду, викладених у вироку фактичним обставинам кримінального провадження, неповноти судового розгляду. Зазначає, що злочин, за який його засуджено не вчиняв. Наголошує на порушенні його права на захист, в зв'язку неналежним виконанням захисниками своїх обов'язків, а також вказує на застосування відносно нього заходів фізичного та психічного впливу під час досудового розслідування, що призвело до написання під тиском його зізнавальних показань. Вважає, що апеляційний суд не перевірив належним чином доводів його апеляційної скарги про це, тому постановлена за результатами апеляційного розгляду ухвала, не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Під час касаційного розгляду засуджений ОСОБА_1 підтримав подану ним касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник Бєжанова А.В. підтримала касаційну скаргу засудженого та просила її задовольнити.
Прокурор вважав, що підстав для задоволення касаційних вимог ОСОБА_1 немає, а тому просив оскаржувані судові рішення щодо останнього залишити без зміни.
Мотиви Суду
Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до положень ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
При цьому ст. 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотримання вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведенні належні і достатні мотиви та підставі його ухвалення.
Відповідно до ст. 419 КПК України у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду належить наводити мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Таким чином закон вимагає від суду проаналізувати усі доводи апеляційної скарги та дати на них мотивовані відповіді.
З огляду на ухвалу суду апеляційної інстанції у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1, ці вимоги закону належним чином не виконані при перевірці доводів апеляційної скарги засудженого.
Як убачається зі справи, не погоджуючись із постановленим вироком місцевого суду, засуджений подав апеляційну скаргу з доповненнями, в яких наводив доводи щодо незаконності, на його думку, вироку в зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, зазначав про неповноту судового розгляду, наголошував на застосуванні відносно нього заходів фізичного та психічного впливу під час досудового розслідування та залишення без належної перевірки зазначеного, стверджував, що інкримінованого йому злочину не вчиняв.
Проте апеляційний суд, залишаючи скаргу без задоволення, в мотивувальній частині ухвали, виклавши зміст вказаних доводів, належним чином їх не перевірив, переконливих мотивів для їх спростування не навів та не зазначив обґрунтованих підстав, через які залишив їх без задоволення.
Так, засуджений наполягав на необхідності належної перевірки застосування відносно нього заходів фізичного та психічного впливу правоохоронцями, оскільки при прийнятті рішень за результатами перевірки зазначеного, на які посилався суд, визнаючи такі доводи безпідставними, жодного разу не було допитано його особисто, а про самі постанови прокуратури ОСОБА_1 стало відомо лише після ухвалення вироку суду першої інстанції по суті.
Апеляційний суд, спростовуючи зазначені доводи в ухвалі, обмежився твердженням про наявність у справі постанов про закриття кримінальних проваджень від 28 грудня 2015 року та від 27 лютого 2016 року, прийнятих прокуратурами Полтавської та Черкаської областей, відповідно, і зазначив, що в зв'язку з тим, що зазначені постанови не були оскарженими заявниками та стороною захисту, то відсутні підстави піддавати сумніву викладені в них обставини.
Однак, з наведеним висновком колегія суддів погодиться не може з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 1 статті 46 Європейської конвенції з прав людини та ст. 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковими для виконання Україною.
Виходячи із положень статті 3 Конвенції, за обставин, коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею, а саме застосування недозволених методів під час проведення слідства та дізнання, у поєднанні із загальним обов'язком держави за статтею 1 Конвенції, слід провести ефективне офіційне розслідування. Це означає, що таке розслідування повинно бути ретельним, а органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з'ясувати те, що трапилось, та не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень (правова позиція ЄСПЛ, викладена в рішеннях у справах «Яременко проти України» (п. 57 рішення від 12 червня 2008 року), «Вергельський проти України» (п. 97 рішення від 12 березня 2009 року), «Олексій Михайлович Захарків проти України» (рішення від 24 червня 2010 року), «Нечипорук і Йонкало проти України» (рішення від 21 і квітня 2011 року).
Як визначив Європейський суд з прав людини у справі «Вергельський проти України» (п. 97 рішення від 12 березня 2009 року) та у справі «Яременко проти України» (п. 57 рішення від 12 червня 2008 року), в тих справах, коли особа висуває небезпідставну скаргу про те, що вона була піддана поганому поводженню зі сторони суб'єктів владних повноважень в порушення ст. 3 Конвенції, це положення, якщо його тлумачити у світлі загального обов'язку держави відповідно до ст. 1 Конвенції, вимагає за своїм змістом, щоб було проведено ефективне офіційне розслідування.
Наведені положення Конвенції та практика Європейського суду з прав людини не були враховані апеляційним судом при розгляді доводів апеляційної скарги засудженого ОСОБА_1 щодо застосування заходів фізичного та психічного впливу працівниками правоохоронних органів під час досудового розслідування і неналежної та неефективної перевірки його заяв та заяв дружини працівниками прокуратури про це, оскільки як видно зі змісту постанов від 28 грудня 2015 року та від 27 лютого 2016 року, при розгляді вказаних заяв, жодного разу з приводу викладених у зверненнях обставинах не були допитані самі заявники.
Враховуючи зазначене, ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, оскільки при її постановленні залишились не перевіреними належним чином доводи засудженого про те, що під час досудового слідства він був вимушений обмовити себе у вчиненні злочину внаслідок застосування щодо нього фізичного та психічного тиску з боку працівників міліції, в зв'язку з чим вона підлягає скасуванню, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України, а провадження – новому розгляду в суді апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду справи апеляційному суду слід врахувати наведене, ретельно, використовуючи усі процесуальні можливості, здійснити перевірку доводів засудженого щодо застосування до нього незаконних методів слідства з боку працівників міліції, після чого з урахуванням усіх обставин і вимог кримінального процесуального закону, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практики Європейського суду з прав людини, ухвалити законне, обґрунтоване, належним чином вмотивоване рішення.
Водночас, що стосується доводів касаційної скарги засудженого про порушення права на захист в зв'язку з неналежним, на його думку, виконанням захисниками своїх обов'язків, то перевіркою матеріалів справи вони свого підтвердження не знайшли.
Після відмови останнього від захисника Рябухи В.Я., якого йому було призначено судом для здійснення захисту за призначенням в зв'язку з заявленим клопотанням ОСОБА_1 про це (т. 1 а.с. 51), прийнятої у передбаченому кримінальним процесуальним законом порядку (т. 2 а.с. 9, 13), йому було призначено іншого захисника – Феногу Н.І. (т. 2 а.с. 35).
Будь-яких клопотань про її заміну засуджений ОСОБА_1 не заявляв, у встановленому законом порядку від її послуг не відмовлявся, з приводу неякісного надання захисником правової допомоги, жодних претензій не висловлював.
Крім того, до початку касаційного розгляду, в зв'язку з надходженням до суду касаційної інстанції листа про припинення дії доручення № 016-0001873 від13 червня 2016 року, відповідно до якого захист засудженого ОСОБА_1 здійснювала захисник Фенога Н.І. та, враховуючи заяву засудженого про призначення йому захисника, ухвалою суду від 19 квітня 2018 року останньому призначено іншого захисника для здійснення захисту за призначенням.
Тому, підстав вважати, що право засудженого ОСОБА_1 на захист було порушено, у колегії суддів немає. На всіх стадіях досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження засуджений був забезпечений захисниками.
Враховуючи зазначене, а також з огляду на викладену в касаційній скарзі засудженого вимогу до суду касаційної інстанції, вона підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статями 433, 434, 436 - 438, 441, 442 КПК України, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, колегія суддів ухвалила:
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 03 листопада 2016 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Остапук Л.Ю. Кишакевич В. В. Щепоткіна»
И в заключение скажу следующее: невиновность Журавлева подтверждается письмом Донецкого НИЭКЦ №19/105/8-т-З-аз от16.03.18 которой указано что при совершении выстрелов не имеет место проведение выстрелов на стрелке на всей поверхности остаются продукты выстрелов, а по выводам эксперта на волосах, лице и одежды продуктов выстрелов нет. Кроме того по непонятным причинам суд отказал определением от 19.09.18 в проведении экспертизы, сославшись на то, что предыдущие экспертизы рассматривали такие вопросы. Это, мягко говоря, неправда, поскольку из ложной скромности обвинение не ставило такие вопросы, а именно:
1. Являются ли осколки, изъятые из трупов, осколками / оболочками / боеприпаса или взрывного устройства?
2. Какие вид, форму, размеры имел корпус взрывного устройства или боеприпаса, осколки которого обнаружены?
3. Если взорвался боеприпас, то какой его вид, марка, масса веществ заряда?
4.Составляли ли одно или несколько взрывных устройств осколки, обнаружены в телах?
Этого сделано не было, потому что страшно документировать самого себя. И напоследок: к показаниям свидетелей следует относиться скептически, так как они противоречат друг другу и не соответствуют фактическим обстоятельствам. Фактически все дело является обвинением обвинителей в фальсификации самого дела.
Ждем продолжения…
|
Вст. як домашню сторінку 
|
Додати в закладки 
|
