Мінприроди роз’яснює «сумнівні моменти» своєї діяльності.

Частина 1.2. Микола Стеценко про проблеми заповідної справи

 

Олег Андрос. За останні два роки було багато резонансних справ щодо збереження природно-заповідного фонду в Україні. Тобто вели кампанії за збереження так званого Бузького Гарду на р. Південний Буг, по заповіднику «Святі гори» та ін. Хотілося б дізнатися позицію Міністерства щодо цих питань.

Стеценко. Острів Гард – це не проблема. Для природного-заповідного фонду це не проблема. Я розсилав спеціалістам, які працюють тридцять років в галузі, і все, що створено, йшло через нас. Що таке акумулююча станція? Це будівництво водосховища. Те, що науковці говорили, що там цінні території, природні – це одне. У нас вся територія цінна, правильно? У нас є Конституція та закон, написана процедура, як треба створювати національний парк. Ми почали цю процедуру. І саме головне, колись це був регіональний ландшафтний парк місцевого значення «Гранітно-степове Побужжя». І вся громадськість вимагає: «Давайте негайно зробимо національний парк і призупинимо будівництво гідроакумулюючої станції». Це зовсім неправильно. Чому, якщо там буде національний парк, будівництво буде призупинено? Адже регіональний ландшафтний парк місцевого значення охороняється абсолютно тим же законом, що й національний парк. Юридичний статус, захищеність абсолютно однакові. Згідно Земельного Кодексу, щоб обласна рада прийняла рішення про вилучення хоч гектару землі з регіонального ландшафтного парку, вона має погодити це з Верховною радою. При чому тут Міністерство? Вона прийняла рішення і вилучила 25 га своїм рішенням. Будь ласка, не в компетенції Міністерства відмінити рішення обласної ради. Громадські організації мають подавати до суду і судитися. Або до Генеральної прокуратури. Це раз. По-друге. Тепер ви мені як спеціалісту в галузі заповідної справи скажіть: Гардів острів має паланки, козацьку історію (а я – патріот України). До чого тут Міністерство? Є Міністерство культури і є Державна служба по збереженню історико-культурних пам’яток. Якщо це дійсно має значення історико-культурне, будь ласка, він охороняється зовсім іншим законом – «Про збереження історико-культурної спадщини». І національні парки тут ні при чому. І третє, як професіонал-еколог. Національний парк – зараз ми готуємо погодження до проекту указу президента щодо нього – створюється на 6000 гектарів. І вилучення 25 га з шести тисяч ні наскільки не зменшує цінність нацпарку «Гранітно-степове Побужжя». Будується гребля, підіймається рівень води. Затоплює цю паланку, яка ще не нацпарк, не історико-культурна пам’ятка…

Андрос. Який статус має острів Гард?

Стеценко. Я не знаю. Я відповідаю за природно-заповідний фонд. Є люди, які отримують зарплату і відповідають за збереження історико-культурних пам’яток. І до речі, я сто раз підказував своїм колегам і громадським організаціям, що не ставте «гвіздком програми» нацпарк – це тупикова справа. Ви зареєструйте її як пам’ятку, підведіть під закон «Про збереження історико-культурної спадщини», тоді буде. Але – побудували водосховище. Це питання екології, це питання рівня води, це питання санітарних зон, санітарно-екологічної експертизи проекту, підтоплення, затоплення і ті.ін. Це не проблема заповідної справи. Ми знаємо, що коли Міністерство дало погодження, зробило експертизу і прийняло рішення – будувати цей комплекс – ми планували площу нацпарку 5000 га (умовно), а нацпарк тепер становитиме 4975 га. На 35 га менше стане. Зоологи, доктори наук, говорять, що це дуже добре. Тому що на території нацпарку з’являється 25 га водно-болотних угідь. Для нересту риби – плюс, для човнів – плюс, для польоту птахів – плюс. І все, і поставили крапку – це вся ваша паланка. Я дав вам глибоку професійну відповідь.

Про Жуків острів і «факсові атаки»

Жуків острів – наступна сканадальна тема, піднята журналістом у розумові з чиновником Мінприроди. Проблема цього острова полягає в тому, що площа заказника на його території, котра становила 1630 га, була затверджена 22 серпня Київрадою у нових межах – 196 га. Таким чином, заказник "скоротили" у 8 разів. Докладніше про ці події читайте тут: http://kiyany.obozrevatel.com/news/2007/5/8/31089.htm, http://h.ua/story/55431

Стеценко. Те, що ви питали – це дрібниці. Зараз іде факсова атака. Всі журналісти, всі громадські організації пишуть на Президента, на Генпрокурора, на Кабмін з питання по Жуковому острову. Я вам скажу, що в корені неправильний сам підхід. І громадські організації, і газети, і т.ін думають, що, якщо вони напишуть Президенту… По-перше, неграмотно написаний лист, під копірку – ну, я знаю всі ці методи. І казав же, підказував – не робіть цього, будьте колегами нашими. Тому що всі ці «бумаги», всі доручення Президента і т.ін. лежать у мене на контролі. Я начальникові відділу сказав, що завтра буде підготовлена одна відповідь – і всім організаціям буде дана грамотна юридична відповідь: що це – не компетенція Міністерства охорони навколишнього природного середовища. Тому що всі громадські організації просять Президента і Прем’єра відмінити рішення Київради. Ні Президент, ні Янукович, ні тим більше Джарти не мають права відмінити це рішення. Ні, я за Жуків острів. Ми боролися, і так далі, я писав лист з проханням залишити цей об’єкт місцевого значення. Усі громадські організації отримають відповідь: «Міністерство вас підтримує і глибоко обурене, що таке рішення про зменшення заказника прийняте, проте, входячи зі своєї компетенції, мінприроди звернулося до мера та голови ради з проханням врахувати точку зору Міністерства та громадських організацій, переглянути чи призупинити своєї рішення». Аби всі громадські організації і газети писали за адресою – Генеральній прокуратурі. Треба бомбити саме її. А зараз що? Генеральна прокуратура дивиться: «Ага, копія – Президенту, Януковичу… Ааа, коли Президент…» Вони знають, що Президент дасть доручення; Прем’єр дасть доручення. Не Генеральній прокуратурі. Це парадокс. Рішення Київради навіть прокурор не може відмінити. Він вносить протест – про незаконність рішення. Проходить 10 днів. Або ж відміняють, або Київрада присилає в Генеральну прокуратуру відповідь – «не задовыльнили». І тоді Прокуратура подає до суду. І тільки суд може відмінити рішення ради.

Третє питання, найболючыше. Парк «Гуцульщина». Я особисто та заступник міністра, комісії були там, в мене є матеріали. Колектив національного парку з 1-го числа оголосив передстрайковий стан, висунув 6 пунктів вимог і сказав, що з 1 вересня вони почнуть голодування. Але це був день знань, вони перенесли на 15 днів. А проблема дуже проста. Вони вимагають винести в натуру, віддати 5000 га території, які з вилученням. Мінприроди заплатило гроші, виготовили державний акт на право передачі землі. Потрібно узгодити з Косівською адміністрацію і передати ці матеріли до обласноъ адміністраціъ. Погодити – і все.

Андрос. Винести в натуру – це означає буквально огородити?

Стеценко. Ні. В Указі Президента написано: «Створити нацпарк «Гуцульщина» площею такою-то, з них стільки-то – з вилученням та передачею дирекції згідно додатку 1. Включити в нацпарк стільки-то гектарів без вилучення в землекористувачів згідно додатку 2». Далі вже проект Положення, зонування проведене і т.ін. І от 7 га землі потрібно вилучити. Але кожна сільська рада Косівського району і Косівська районна рада розуміють закони, Конституцію та демократію зовсім по-своєму. Помінялася влада, прийшли «демократи». Глава райради поза межами своєї компетенції ставить питання про доцільність функціонування нацпарку взагалі. Три депутата (прізвища відомі) районної ради, які звідкись приїхали (я не буду називати їхнє походження), маючи незаконно отримані в оренду землі держлісгоспу, їдуть по сільським радам, збирають людей і кажуть: «Горяни! Вас ошукали! Ваші ліси дідівські забрали під нацпарк, і прийшли тут кучминсько-донєцкіє, і т.ін, і т.ін., й під приводом нацпарку забрали ваші ліси, і вам ніколи їх не повернуть». Так, пам’ятаю, й написано в одному з листів. Що роблять голови сільрад? Вони приїзжають, проводять референдум. Це вже взагалі маразм, бездарність керівництва районної ради. Вони думають, як би вкрасти, вони навіть не розуміють, що національний парк дасть їм розвиток, а вони кажуть – «Ні! Потрібно рубати, оці зрубати ліси, це єдине джерело прибутку». Та він може там ще 5-10 років бути, цей ліс, там же ліси всі вирублять фактично, і все. Це особистий інтерес. 5 сільських рад приймають рішення – «Відкликати погодження про створення національного парку». Але справа в тому, що ніхто його там не ліквідовував - тому що створити тяжко, а ліквідувати ще тяжче. Я там 10 раз був, зустрічався з колективом, там грамотний колектив, але примушує місцева влада виготовлення державного акту погодити із районною владою і сільськими радами. Хоча територія НПП «Гуцульщина» не входить до території сільських рад, крім того, що голови сільрад не мають актів навіть на свої землі, вони не знають, де їхні землі. І це все накалюється та накалюється, пишуть всюди – «Директора НПП геть!» Тому що директор - Василь Васильович Пророчук - бореться, стоїть до кінця. Він хотів вже двічі писати заяву про відставку, а я кажу, що тут принцип – «Стоїмо до кінця!».

До чого дійшло? На Різдво, в 2 години ночі, в дирекцію (ми побудували прекрасне приміщення, лабораторію і т.ін.) на другий поверх залітає каністра із соляркою. Врятувало тільки те, що ці так звані рятівники парку ще й недалекі. Аби вони кинули каністру з бензином, там нічого б не залишилося. Вони каністру обмотали фуфайкою і запалили. Вони прорахувалися, бо склопакети розбиваються як вибух. Сторож прокинувся, сусід побачив, загасили. На 70 тисяч гривень було завдано шкоди. А вже вранці місцева влада каже, що нацпарк хотів підпалити приміщення, щоб знищити документи. Раніше, в самі знаєте які часи, построїли б це село і сказали б: «Дві години. Хто кинув? Ні? Всі – на Соловки, валить ліс». І вся була б демократія.

Справа в тому, що всі ці «крикуни от народа» від народу все життя крали. Всякі «Пора» молода… Якщо районом керують люди з таким мисленням, то район ніколи не буде багатим. Вони кричать - «Украли мільйони!» Ми їм розказуємо, що національний парк дав 90 робочих місць відразу, на 3,5 млн грн. зробили лабораторію, рекреаційний пункт і т.ін., а заступник голови ради кричить – «Він [Пророчук] вас дурить! Це все приписки!» Та поки та копійка з бюджету дойде туди, все буде перевірено. Отакий рівень. І все це питання не закінчилося. Ми попросили колектив припинити голодування, написали знову в Кабмін, щоб зобов’язати Івано-Франківську обласну адміністрацію виконати. Ми зібралися, домовилися, як вирішити це питання. Ми видаємо 500 га колишніх колгоспних лісів раді, а лісники дають 1500 га, і ми розходимося. Знімаємо конфлікт. Вже пройшло 4 місяці, вони не можуть подати документи, і знову! На сесію виносять – «Геть заповідник! Геть директора!» і т.ін. І прямо називають директора, ставлять питання про його звільнення.

Точка зору Міністерства ясна. Якщо ви подивитеся оці заяви в газетах, які вони постійно пишуть… В даному випадку добре, що їхні звернення від Президента пересилаються в Міністерство. Тому що ми Президенту і Прем’єру пишемо, що там усе законно.

Моя особиста точка зору – тут причина криється у нашому неналагодженому законодавстві. Тому що порівнюючи Земельний кодекс, Водний кодекс, Закон «Про природно-заповідний фонд» і, врешті, Закон «Про охорону навколишнього природного середовища», ви можете знайти там стільки невизначеного! У нас закони непрямої дії. Пишеться: «дозволяється у встановленому порядку». Порядку такого немає. Значить, щоб Земельний Кодекс ввести, треба 32 закони приймати. А Земельний Кодекс дає якраз лазєйку. А найголовніше, що у нас до цього часу не поділені форми власності на землю. У нас є приватна, комунальна і державна власність. До речі, це в деякій мірі породжує проблеми. Усі комунальні підприємства повинні мати державний акт. [Для створення заповідного фонду] залучаються державні землі, і не треба ходити в район. Держава забирає у комітету лісового господарства і передає до Мінприроди. Обидві структури – державні. Ресурси для ведення заповідної справи – державні. Ми тільки узгоджуємо винесення в натуру, щоби не залізти в межі сільської ради, в приватні землі. А в нас ситуація буває така.

Наприклад, Опукський заповідник.

Ситуація схожа на Косів. Опукський заповідник зберігся як природна ділянка, тому що там військові колись були. Зробили там заповідник, дали гроші, є державний акт. Там вся земля вилучається. Приходить «дємократ» - голова сільської ради. Село за 7 км від заповідника. Через 5 років він не погоджує, подає в суд і т.ін. Він ходить міряє по території заповідник із геодезистами, рейки носить, хоче забрати собі 500 га землі. Там і площі-то заповідника 1000 гектарів. Але він забирає землі для чого? Кричить на мітингах, що для інтересів жителів села. А «ларчик просто открывался». Створюється фірма «Ромашка». До Статуту вписується, що вона може вести рекреаційне будівництво, в тому числі дачних ділянок. І ці 350 чи 500 га йдуть цій «Ромашці» для подальшого будівництва. Порахуйте, скільки гектар землі у Криму коштує. А якщо вони ще зроблять планування та побудують котеджне містечко – це вже на порядок вище. І все це голова районної адміністрації не може зупинити. Ми писали вище, в уряд Криму, в прокуратуру вже 5 раз. Все тягнеться. Пишуть, як треба робити згідно закону. А коли матеріали подаються в районну адміністрацію, голова має тільки поставити печатку, і все. Але дзвінок згори – і все, не підписується. Тому що межі не поділені. Ми не можемо погодити межі, тому що голова сільради хоче забрати земліНа превеликий жаль, земельна реформа завжди супроводжувалася революціями, смутами і т.ін. Ми зараз просто живемо на більш високому цивілізаційному рівні, і люди, особливо в містах, просто не знають, що таке земля. А зараз іде земельна реформа, вважай, революція. І є купа людей, які вже поділили цю землю, чекають ринку, коли буде знято мораторій на продаж землі.

Колеги з-за кордону останні 10-12 років називають «золотим віком розвитку заповідної справи в Україні». Економіка лежить, зарплати не платять, а виходить закон «Про природно-заповідний фонд», найперший у колишньому СРСР, виходить перша державна програма «Заповідники». За ці роки ми в 2 рази збільшили по кількості і по площі природно-заповідний фонд. Я говорив, що прийде час, коли буде власність на землю, децентралізація влади, і держава буде викупати землю. Поки у Верховній раді говорили на політичні теми, ми були готові, ми вносили до Ради ці закони. Зараз би ніхто не прийняв їх. Спробуйте зараз пройти процедуру узгодження. Найголовніше – накласти зазделегідь статус природно-заповідного фонду.

Берніков. Ви хочете сказати, що надалі створення заповідників буде відбуватися все важче й важче?

Стеценко. Ми маємо чітко уявляти, за рахунок чого створювати природно-заповідний фонд. Якщо ви візьмете площу України, відкриєте земельний кадастр, відкинете землі під містами, під населеними пунктами, під залізницями, автодорогами, водосховищами, пашнями… Це відкидаєте. Якщо буде економічне зростання, 7 млн га можна вивести з обороту. Це кажуть самі фахівці-сільськогосподарники. Колись 82% Донецької області були розорані. Орали балки, яри т.ін, щоб «вовлекать в оборот». Україна за Щербицького давала по тоні зерна на людину. В цьому році – 27 млн. тон. Південь України був роз паханий на 60-70%. Україна була історично степовою державою, а зараз залишилося 2-3% степових екосистем. Все пішло під меліорацію і т.ін. Зараз сільськогосподарська наука, коли підрахувала, що ми знищили родючість грунтів, викликали ерозію грунту, пропонує вилучити ці землі і частину пустити на заліснення, частину – під залужнення, створити луки, частину – під рекультивацію. Це не класичний заповідник. Ми знаємо, що якщо ми перестанемо орати балки, через 10-20 років вони пройдуть природну трансформацію. Це будуть перелогові землі, а через 30-40 років там вже буде створюватися степова екосистема (з’явиться ковила і т.ін.). Але має пройти саме стільки років.

Другий резерв – залишилися землі лісового фонду, хоч їх і небагато. Треба, щоб лісники і комітет лісового господарства зрозуміли: ми ж не підриваємо економіку лісового господарства. Тому потрібно говорити про нову технологію цього господарства. Рубки головного користування - це не обов’язково суцільні рубки. Є технології, які не знищують все, а забирають окремі дерева. Працює екосистема, підлісок і т.ін.

І третє. У нас фактично надзвичайно мало водних об’єктів природно-заповідного фонду. Маючи Азовське та Чорне море, лимани (землі водного фонду), у нас стоїть одним з пріоритетних створення водних заповідників, заказників і т.ін. Зараз колгоспів немає, осушувальні системи закинуті, і якщо вкласти гроші у невеликі заходи, провести ренатуралізацію (як у Шацькому національному парку), відновити водний режим, з’являється нерест та ін. Тобто резерв ще є. Найголовніший стримуючий фактор – щоб створити новий нацпарк (теж «Гранітно-степове Побужжя»), у цьому році Мінфін нам має записати кошти на утримання нацпарку. Наприклад, матеріально-технічну базу ми можемо з фонду брати. З фонду навколишнього середовища зарплата на платиться. Треба чітко з бюджету виділяти кошти. Чим більше у нас буде можливість бюджету давати кошти на створення нових парків, тим більше буде створюватися.

Програма перспективного розвитку заповідної справи узгоджена з Мінфіном, і уряд схвалив її. Він направив її до Верховної ради. Але, на превеликий жаль, Верховної ради немає. І тепер треба чекати. У нас є Закон «Про природно-заповідний фонд», котрий має прийняти Верховна рада. Ясно, що зараз буде нова Рада, новий уряд, нові пріоритети. Це все гальмує процес.

Заповідна справа в історичному аспекті красива і вигідна, але потрібно, щоб вона була підкріплена коштами. Це обмеження чиїхось прав. Але, наприклад, запитайте у США, які у них національні символи? Прапор, гімн і національні парки. Для цього вони 40 років вели планомірну патріотичну-виховну роботу, і вона коштувала надзвичайно великих грошей, щоб підняти заповідники, народне надбання на такий рівень. В Коста-Ріці нацпарки – це 60-70% прибутку цих держав. Це Мекки для них, хоча й не тому, що вони екологічно грамотні.

Далі буде