Коронавірус у сучасній Україні

Головне налякати дурня,

решту помилок він зробить сам.

Степан Демура

Коронавіруси – родина вірусів, що містить 40 видів вірусів. Назва пов’язана з їхньою будовою: віруси мають шилоподібні відростки, що нагадують сонячну корону. Коронавірус вперше був виділений у хворих гострими респіраторними захворюваннями в 1965 році. Він привернув значну увагу у 2002 – 2003 роках через епідемію атипової пневмонії у Китаї. Про широку поширеність коронавірусів свідчить наявність специфічних антитіл у 80% населення. Всі такі віруси мають високу заразність і опірність імунітету людини, проте також мають низьку живучість поза хазяїном і дуже вразливі до засобів дезінфекції.

Прямих методів лікування коронавірусних інфекцій не існує. Звичайно лікують наслідки зараження, якщо зараження проходить із вираженою симптоматикою. Причинами смерті хворих є можливі ускладнення, спричинені інфекцією. Тому якість медичної допомоги дуже важлива в разі важкого перебігу хвороби.

Епідемія звичайно триває доти, доки у більшості населення не виникає імунітет до конкретного вірусу. Імунітет може виникнути лише в разі безпосереднього потрапляння вірусу в організм людини. Виглядає на те, що уберегтись від контакту з вірусом протягом усього життя навряд чи можливо. З моменту потрапляння нової модифікації коронавірусу, чи будь-якого іншого вірусу у людську популяцію, він вже нікуди звідти не зникає. Контакт з коронавірусом кожної конкретної людини – питання часу.

Коронавіруси ефективно руйнуються ультрафіолетом, тому можна очікувати, що в літній період інфекція може пригаснути. Проте восени епідемія знову може відновитись, аж поки в більшості населення не виникне імунітет проти цього коронавірусу.

Вразливість людей до коронавірусу сильно залежить від віку. Для молоді смертність майже нульова. Для людей дуже похилого віку вона дуже висока. Тому не варто всі карантинні заходи однаковою мірою застосовувати до всього населення країни. Молодь без суттєвого ризику для здоров’я цілком могла б працювати у звичайному режимі при забезпеченні розумних заходів безпеки. Не можна зупиняти країну, оскільки тоді на перше місце вийде смертність від інших хвороб і причин – недоїдання, неналежного медичного догляду тощо. Слід не забувати, що від різних причин за добу в Україні помирає не менше 1500 осіб. Зупинка країни безумовно збільшує кількість бідних людей. Про коронавірус з погляду смертності можна сказати, що це не тільки хвороба літніх людей, як ми це бачимо в Італії, а й бідних людей, як ми це бачимо у відносно бідних районах Нью-Йорка.

Карантин безумовно корисний, якщо людям є за що жити. Він розтягує в часі процес набуття населенням імунітету від даного вірусу. Епідемія втрачає свій вибуховий характер з усіма його важкими наслідками. Проте карантин не зменшує кількість інфікованих за великий проміжок часу. Ще раз: попри всі запобіжні заходи, епідемія закінчиться лише при набутті більшістю населення імунітету проти цього вірусу.

Єдине лікування, доступне і бідним, і багатим – це зміцнення імунітету до потрапляння вірусу в організм. Для цього якраз і потрібен здоровий спосіб життя: якісне харчування, розумне фізичне навантаження, регулярні прогулянки і тривале перебування на свіжому повітрі. Це якраз все те, чому під час нинішнього карантину влада активно намагається завадити.

Віднині наше життя має суттєво змінитись. Ми повинні забути про звичку вітатись через рукостискання, про обов’язкове знімання капелюхів у приміщеннях, ми маємо забути про багатогодинні наради, коли в тісному приміщенні на тривалий час зосереджується багато людей. Сучасні електронні засоби комунікації дозволяють всі наради проводити дистанційно. Для вишів питання великої концентрації людей у замкнутому просторі внаслідок важкої демографічної ситуації в Україні не є актуальним через все меншу наповнюваність вишів студентами. Для шкіл – це все ще актуально, через бажання влади зекономити на кількості вчителів і, відповідно, переповненість класів. Дистанційна робота, домашній офіс мають стати нашою нормою в подальшому житті. Людство має нарешті залишити багатоповерхівки і повернутися до родинного життя в окремих котеджах. Осердям життя кожної людини має стати родина, а не балаган, хоч би як він називався: кафе, ресторан, стадіон, концерт популярного співака, тощо.

Останній вірус – це серйозне попередження людства про реальну небезпеку, яка може виникнути вже в найближчому майбутньому в подібний спосіб. Тому якість людей, які обираються до влади, їх інтелектуальний рівень мають бути максимально високими. На жаль, кожна людина найчастіше голосує за собі подібного. Оскільки рівень здібностей і моральних якостей пересічної людини невисокий, то до найвищої ланки влади потрапляють люди з кримінальним минулим, без належної освіти і підготовки, з низькими моральними якостями. Тому перший карантинний захід супроти будь-якої інфекції – це висока якість виборної влади. На жаль, в Україні здебільше все вирішує чернь, якою з легкістю маніпулюють декілька олігархів, у яких Україна не викликає жодних теплих почуттів. Нам слід серйозно подумати, як позбавити чернь, а насправді олігархів за її спиною, контрольного пакету акцій у вирішенні долі України, як зробити з неї повноцінних громадян України. Такі заходи реалізовані в багатьох цивілізованих країнах, як то: Сполучені штати, Велика Британія тощо.

Другим карантинним заходом є патріотизм. Розуміти інтереси нації, діяти в цих інтересах і захищати їх навіть з небезпекою для життя – це опиратись зовнішнім зазіханням на національні інтереси, як це робить організм супроти зовнішньої інфекції. Я б назвав це національним імунітетом. Тільки наявність національного імунітету і імунітету організму в парі здатні здолати будь-яку інфекцію чи то у вигляді вірусу для організму, чи то у вигляді зазіхань Московії на наше право на власне національне життя.

Безлад, що спостерігається тепер у нашому національному житті, тільки суттєво підсилює небезпеку від коронавірусу. Натомість консенсус між авторитетною владою і свідомим суспільством створює найбільший бар’єр на шляху будь-якої загрози, будь-якого рівня. Можна місяцями слухати наше радіо, навіть україномовне і не почути жодної патріотичної пісні, дивитись наші телевізійні канали і не побачити найменшого натяку на патріотизм у телесюжетах, навчатись у вишах, які формально вже давно перейшли на державну мову, і не почути жодного українського слова від більшості викладачів. З якою метою держава виховує підростаюче покоління і все суспільство в цілому, якщо не реалізує навіть найменшою мірою принцип власного самозбереження?

Чи моральний рівень сучасного українського суспільства вищий за рівень суспільства рабовласницького Риму, де раби не мали права голосу? Звернімо увагу на одну зі статей кодексу законів Римської імперії. Титул ІІ. Про осіб, які оголошені такими, що користуються дурною славою (з відповідними правовими наслідками). І. Слова претора такі: «Визнається таким, що користується дурною славою той, хто за ганебні проступки звільнений з війська імператора, той, хто виступає на сцені для розваги людей або для декламації, той, хто був засудженим за крадіжку, пограбування, за злий задум і обман … .» (Дігести Юстініана, Москва: Наука, 1984 р., стор. 69). Скільки наших президентів і депутатів Верховної ради підпадають під цю статтю? Почнімо відповідально ставитись до кожного свого вчинку і ми подолаємо і нинішній вірус, і наступні, які неодмінно будуть.

Доктор фіз.-мат. наук, проф.. Швець В. Т.