Європейські країни і свобода особистості

Дві речі, на мою думку, головні для людини у житті – свобода і повага. Ця розмова про свободу. Чи можна її виміряти так, щоб сказати, що у цій країні вона більша, а в цій менша? Єдина наука, що дає інструмент для такого порівняння – математика. Математика починається з числа. Число (дійсне) – це єдиний математичний об`єкт, який можна порівнювати з іншим подібним об’єктом. Яке ж число можна поставити у відповідність такій важливій категорії нашого життя, як особиста свобода. Одним з варіантів такого числа є ймовірність втратити свободу.

Для того, щоб свобода одних людей у суспільстві не була за рахунок інших, людство придумало писані і неписані норми поведінки. За неписані норми поведінки ми відповідаємо лише перед своїм сумлінням. Нормальна людина намагається бути моральною і вимагає того ж від оточуючих людей. Механізм утримання інших людей від ганебних вчинків буває різним. Як сказано в одному з Хадисів: «Якщо ти зустрівся зі злом, виправ його своїми руками, не можеш – своїми устами, не можеш – у своєму серці, але це найменший ступінь віри». Насправді кількість людей, що сповідує таке ставлення до життя, мала. Більшість людей байдужі до всього, що не зачіпає їх особисті інтереси. Тому почнемо з аналізу писаних норм поведінки. За їх дотриманням слідкують спеціальні люди на державному утриманні, і за їх порушення позбавляють волі.

Сотні років розвивається і вдосконалюється законодавство кожної країни. У ньому – весь набутий досвід суспільства або тих, хто звик керувати цим суспільством. Чим більше законодавство відповідає природі людини і спрямоване на досягнення ладу в суспільстві, який більшістю членів суспільства сприймається як справедливий, тим менше люди його порушують, тим менше в`язнів у такій державі. Чим далі законодавство від інтересів суспільства і ближче до касти тих, хто цим суспільством керує, тим частіше це законодавство порушується і тим більша кількість в`язнів у такій країні. В авторитарній країні слід очікувати велику кількість в`язнів, у демократичній - малу. Тобто порівнюючи кількість в`язнів, що припадають на душу населення, а це і є ймовірність потрапити за грати пересічному громадянину країни, можна і без аналізу політичної та економічної ситуації зробити висновок чи ця країна є авторитарною, чи демократичною. Безумовно, слід використовувати достовірні дані, що у випадку авторитарних режимів є великою проблемою. Звичайно, всі компрометуючі їх дані ними ретельно приховуються, а оприлюднені можна використовувати лише як мінімальну оцінку рівня свободи в такій країні. До таких країн Європи належать, фактично, лише дві країни: Російська федерація і Білорусь. Щодо Російської федерації, то тут достовірно невідома навіть кількість її населення. Тим не менш, ми змушені використовувати те, що нам показують.

Чи є інший спосіб охарактеризувати особисту свободу числом? Є й доволі простий. Політичну свободу можна цілком однозначно охарактеризувати кількістю співробітників спецслужб, що здійснюють нагляд за політичним життям країни. У Радянському союзі це був Комітет державної безпеки (КДБ), у Німецькій демократичній республіці (НДР) – Штазі, у націонал-соціалістичній Німеччині – гестапо. Після зникнення НДР стали відомі наступні числа: кількість штатних співробітників Штазі – близько 100 тисяч осіб, кількість позаштатних співробітників – близько 200 тисяч осіб, кількість досьє на громадян країни – близько 6 млн. штук при загальній чисельності населення у 16 млн. осіб. Тобто один штатний співробітник Штазі припадав на 160 громадян країни.

Багато це чи мало? З чим це можна порівняти? У часи ІІІ Рейха один співробітник гестапо припадав на 2000 громадян Рейху, а це приблизно у 13 разів менше, ніж у тій же країні, де переміг пролетаріат. Тобто політичний терор у націонал-соціалістичній Німеччині, де рушійною силою був середній клас, був значно меншим, ніж у соціалістичній Німеччині, де рушійною силою був пролетаріат.

Дуже привабливим виглядає порівняння питомої кількості співробітників спецслужб різних держав. Проблема в тому, що ці кількості ніде взяти. Про Радянський союз числа, які можна знайти в різних джерелах, мають пропагандивний характер. Можна лише припустити, що репресивний апарат Радянського союзу був значно потужніший, ніж і у націонал-соціалістичній Німеччині, і соціалістичній Німеччині, оскільки мав набагато довшу історію і спирався на відсталіший у культурному сенсі народ. Перехід від аристократичної форми правління (приблизно 27 тисяч каторжників) перед Першою світовою війною [2] до пролетарської форми правління (рахунок в’язнів концтаборів йшов на мільйони, але точно не відомий) говорить сам за себе.

У наступній таблиці [1] наведені ймовірності потрапити за грати – рівень несвободи у різних країнах Європи, помножена, для зручності, на 100 тисяч.

 

№	Країна	Ймовірність
1.	Російська федерація	626
2.	Білорусь	468
3.	Україна	321
4.	Латвія	288
5.	Естонія	273
6.	Литва	234
7.	Молдова	227
8.	Польща	224
9.	Чехія	201
10
11.	Іспанія	162
12.	Албанія	159
13.	Люксембург	155
14.	Велика Британія	152
15.	Угорщина	149
16.	Словаччина	148
17.	Болгарія	144
18.	Румунія	125
19.	Сербія	122
20.	Греція	109
21.	Чорногорія	108
22.	Північна Македонія	107
23.	Португалія	104
24.	Нідерланди	100
25.	Франція	96
26.	Австрія	95
27.	Бельгія	93
28.	Хорватія	93
29.	Італія	92
30.	Німеччина	88
31.	Ірландія	81
32.	Швейцарія	76
33.	Швеція	74
34.	Норвегія	69
35.	Боснія і Герцеговина	67
36.	Словенія	65
37.	Фінляндія	64
38.	Данія	63
39.	Ліхтенштейн	20

Як і слід було очікувати, на першому місці за рівнем несвободи перебуває Російська федерація. Цілком очікувано, що друге місце займає Білорусь. На третьому місці, хоча і з удвічі меншим результатом щодо першого, знаходиться Україна. За Україною йдуть інші європейські країни, що колись входили до складу Радянського союзу. Так і мало бути. Виявляється, не можна за 30 років незалежності позбутися каїнової печатки Совка.

За цією ж логікою далі мали б бути країни соціалістичного табору. Так і є: Польща і Чехія. Далі Іспанія з проблемою сепаратизму басків. Далі недалеко від неї Велика Британія з проблемою ірландського сепаратизму. У середині списку інші країни колишнього соціалістичного табору. Причому країни, що утворились на базі колишньої Югославії, яка відчутно дистанціювалась весь час свого існування від Радянського союзу, знаходяться значно нижче у списку, ніж інші країни соціалістичного табору.

Такі провідні європейські країни, як Франція, Австрія, Німеччина впевнено займають місце в таблиці, що відповідає малому рівню несвободи. Останній рядок займає Ліхтенштейн, де ймовірність потрапити до в’язниці у 31 раз менша, ніж у Російській федерації.

 

Висновки:

1. Наша математична модель однозначно підтверджує справедливість терміну: «Вільний світ» щодо провідних країн Європи і правильність нашого шляху до політичної і економічної інтеграції з ними.
2. Головна проблема сучасних українців у тому, що й досі значна їх кількість не вбачає ворога у Російській федерації. Це суттєво зменшує нашу відпорність.

Джерела:

1. Вікіпедія. Список країн за кількістю в’язнів: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%BA_%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD_%D0%B7%D0%B0_%D0%BA%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BA%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8E_%D0%B2%27%D1%8F%D0%B7%D0%BD%D1%96%D0%B2
2. Каторга в Росийской империи конца ХІХ – начала ХХ века: https://www.politforums.net/historypages/1528754029.html