У країну пихатих мерсів та розстріляних собак…

24 листопада до Києва прибула група західних ветлікарів-волонтерів та пропагандистів гуманного ставлення до тварин – свідчити словом і ділом про переваги стерилізації тварин над їх убивством. Як реагує суспільство на поступ у вирішенні питання безпритульних тварин, значною мірою залежить і від нашого брата-журналіста.

Ентузіастів зі Всесвітньої ветеринарної служби надихнула відмова Києва від знищення безпритульних собак та котів. Такий прорив відбувся в результаті тривалого переконування київської мерії захисниками тварин у неефективності знищення бездомних тварин. Як результат діалогу, що тривав близько десяти місяців, Київрадою прийнято Програму гармонізації стосунків людини з безпритульними тваринами, за якою замість нищення тварин проводитиметься їхня стерилізація та щеплення від небезпечних хвороб. А найголовніше, що тварин після такої санобробки відпускатимуть на вулицю під опіку захисників тварин, оскільки всіх безпритульних тварин забезпечити місцями в притулках неможливо. Така практика вже принесла добрі результати в багатьох європейських країнах, а кілька років тому (знову таки за підтримки Заходу) ноу-хау було започатковано й непогано діє в Одесі.

На зустрічі іноземних гостей з журналістами не було сказано нічого нового. Про переваги стерилізації над убивством точаться дебати ще з середини 90–х. Однак досі таке розв’язання проблеми чинуші цинічно висміювали й випробувати на практиці.

Сучасна людина, яка читає газети та володіє елементарною логікою, має уявлення, як найефективніше та без душогубства зменшити кількість чотирилапих бомжів. Однак від білих плям в поінформованості з цього питання не застраховані й журналісти. Іноземні гості та київські сподвижники намагалися чітко й лаконічно донести свою нескладну науку. То ж іще раз для тих, хто за політичними новинами цю інформацію досі пропускав повз вуха: навіщо потрібна стерилізація тварин і що вона дає суспільству.

Стерилізовані, прищеплені від спільних з людиною хвороб тварини не несуть епідеміологічної небезпеки людям, до того ж стають менш агресивними і – не дають потомства, то ж їх кількість автоматично зменшується.

Така система влаштує не лише людей, що співчувають тваринам – (як правило, нервові струси, гіпертонічні кризи, депресії та сердечні напади тих, що опинилися випадковими свідками відлову або побували в собачому концтаборі, ніколи в Україні не бралися до уваги), то ж традиційно у нас прийнято орієнтуватися на тих, хто не проти нищення тварин. Програма «упіймай – стерилізуй – випусти» натомість застарілої «упіймай – убий» влаштує усіх. Вона досить прагматична і ставить за мету вдовольнити не лише захисників тварин, а й собакофобів, які не жахатисямуться собачих зграй (собаки гуртуються під час своїх шлюбних ритуалів, від чого й підвищується їхня агресивність). Поступово кількість тварин унаслідок стерилізації повинна меншати і проблема стане цілком підконтрольною.

Повним ходом програма почне діяти з 2008 року і на 2011 рік має бути розв’язана. На це (стерилізацію й побудову нових притулків) Київрада інвестує 76, 32 млн. гривень. Тут легко уявити собі обурення обивателя, який пригадає про те, скільки заборгувала йому держава. Однак нагадаю цьому уявному опонентові, що на спорт, казино, алкоголь, цигарки та їхню рекламу, як і на всілякі безглузді феєрверки, викидаються в небо куди більш астрономічні цифри. Чи бачить від цього зиск той самий невгамовний ображений обиватель? Ні. А тут ідеться все-таки про його дорогоцінне здоров’я – ця програма, не виключено, саме його й врятує від того гіпотетичного скаженого пса. Варто пригадати, що з його ж, обивателя-податківця, кишені також виділялися чималі видатки на відлов бродячих тварин, однак ці гроші можна вважати викинутими на вітер, оскільки планомірне убивство тварин не дає жодних результатів. Причинами неефективності нищення тварин комунальниками були підвищення репродуктивної функції собак, як прояв інстинкту збереження виду, фінансові зиски гицелів, які самі не були зацікавленими в повному винищенні собак як джерела їхніх прибутків, казнокрадство начальників служб відлову тощо.

Однак якщо будь-кому з українців – захисників тварин можна дорікати в абстрактних доказах (таки дійсно, ще свого тривалого й твердого досвіду ми не маємо), то радше послухати іноземця, та ще й фахівця в цій проблемі, директора Naturewatch Foundation Джона Руейна, який спеціально для читачів підтвердив, що стерилізація тварин є ефективнішою за вбивство в проблемі регулювання чисельності тварин, і тому прагматична й водночас гуманна Європа не уявляє собі іншого шляху.

Про всі ці проблеми точився діалог ветеринарних лікарів та організаторів цієї акції з журналістами і в мене виникало відчуття вже баченого. Скільки потрачено слів, чорнил та ефірного часу, щоб детально розтлумачити прогресивний західний метод врегулювання проблеми... Наразі актуальною сьогодні є толерантність суспільства до сусідства з хвостатими громадянами, – а це значною мірою залежить від сумління журналістів, які повинні об’єктивно донести до свідомості громадян думку фахівців з західних країн.

До речі, ветлікарі-волонтери безкоштовно упродовж двох тижнів оперуватимуть в кількох клініках столиці бездомних тварин та заразом поділяться досвідом зі своїми українськими колегами (до речі, не беручи з них ні копійки за ці майстер-класи).

Однак, доводиться спостерігати упередженість і цинізм з боку деяких наших журналістів (що вже казати про обивателя!) – до чиєїсь безкорисливості, духовної зрілості, щирості… Зокрема напрочуд «оригінально» зреагували на приїзд іноземців телевізійники телекомпанії Інтер, чия камера уважно стежила за кожним словом на прес-конференції, однак, як з’ясувалося пізніше, аби потім ті слова висмикнути з контексту й подати так, як їм потрібно.

Натомість надати глядачам новин об’єктивну інформацію про те, як діє передовий досвід у вирішенні проблеми та надати слово практикам з Заходу, вони заговорили про собачі покуси в Закарпатті. Це все, що журналісти цієї шанованої телекомпанії винесли з цієї багатої на інформацію прес-конференції? А скористались вони словами одного з доповідачів про те, що безпритульні тварини залишаються великою проблемою для всієї України і йдеться про жорстокі методи відлову, які є неприпустимими в цивілізованому суспільстві. Однак інтеровські новостійники одразу перекинулися на собачі покуси в окремому регіоні. Дешевенький трюк. Так було завжди: тільки десь лунає поодинокий голос на захист тварин – як тут же його затирають страханнями про сказ, собачу агресивність та усі сімсот сім смертних гріхів тварин. Та не треба бути глибоким аналітиком, аби здогадатися, що тому й приїхали нас повчати британці та австрійці, що досі ми самотужки не можемо вибратися з цього замкненого кола.

І чому журналісти часто-густо під виглядом об’єктивності беруть бік жорстокості й тупості? Завжди такий безпристрасний ведучий новин навіть в обличчі змінився, коли заговорив про собак. Сповнений сарказму, він оголосив цифру в 76,32 млн. гривень, які, мовляв, викинуть на цих нікчемних собак, щоб вони потім бігали вулицями й усіх кусали. І тут же в сюжеті пішла мова не про Київську новеньку комунальну ветлікарню, побудовану цього літа для вирішення проблем безпритульних, а … про лікарню для людей в Ужгороді, наче б ущерть переповнену покусаними та поїденими. А чому Ужгород? А тому, що мерія там перестала нещасних убивати, як це робилося раніше, а по-цивілізованому не спромоглася це питання вирішити. Хоча собак усього-то було 1000 голів!

З огляду на такий тенденційний пересмикнутий сюжет під девізом «спіймай та вбий» обиватель повинен просто зажадати тотального знищення всіх бідолах. А це й відбувається по всій Україні, по всіх її повитих туманом невігластва провінціях, які просто умиваються кров’ю наших зраджених «менших братів». І таке варварство, як не провокують, то виправдовують ось такі гарні новини з московським акцентом. І тому Європа дивиться на нас як на дикунів і ніяк не збагне «українського дива», яке проявляється в гнітючому контрасті безсоромного багатства та принизливих, розтліваючих душі людей злигоднів. «У вас така кількість мерседесів, як ніде!», – дивувалися іноземні гості. Вони, наївні, гадали, що наші проблеми від бідності. І в нас колись панувала така думка. Тільки час показав, що, багатіючи, ситі українці чомусь не стають духовнішими.