Українці у Мозамбіку: перші переселенці, історія громади та її сьогодення

Трохи історії

Одним з перших українців у Мозамбіку (або, принаймні, людиною, яка мала українське коріння), можна назвати Льва Крюгера, сина української мами та німецького тата, який народився в далекому 1912 році у Хабаровську (Россія). Його український дід, Арсеній Шворін, був учителем у Києві, однак через свою участь у політичній діяльності проти царату в русі народників, був висланий разом з родиною на російський Далекий Схід. Лев Крюгер прожив довге і цікаве життя переважно в китайському Далекому Сході, але з 1954 року він проживав у Мозамбіку, де професійно займався мисливством. Лев Крюгер помер 2004 року, не доживши 2-х місяців до своїх 92 років, і був відспіваний у грецькій православній церкві міста Мапуту.  

Також можна згадати провідного московського журналіста, політичного оглядача газети «Правда», а разом з тим радянського шпигуна, українця за походженням Томаса А. Колесніченко (1930 – 2003). На початку 60-хх років він відвідав Мозамбік за запрошенням інженера Жоржа Жардіня (тогочасного мозамбікського оліґарха та довіреної особи голови портуґальського уряду, Антоніу O. Салазара). 

Серед цікавих зустрічей останніх років, варто згадати приїзд у Мозамбік у 1997 році Генерального Віце – Прокурора Бразилії (Subprocurador Geral da República do Ministério Público Federal), Дра. Міґела (Михайла) Гуськова, батьки якого, Олексій та Ганна, походять з Одещини. А також перебування у країні Ігоря Сікорського, двоюрідного онуки знаменитого винахідника Ігоря Сікорського, який займався у Мозамбіку ловленням креветки.

Перші мозамбікці почали приїзжати на навчання в Україну ще у 60-ті роки, коли ще не існувало ані незалежного Мозамбіку (був часткою портуґальської  колоніальної імперії), ані незалежної України. Мозамбікські студенти приїжджали в Україну, через посередництво національно – визвольного руху ФРЕЛІМО (Фронт Визволення Мозамбіку). Так у 1964 – 1971 році, представником ФРЕЛІМО в Україні (саме в Україні, а не в СCСР), був Антоніу Лоренсу Щаде, людина, яка в цей момент займає провідні посади в юридичній системі мозамбікської провінції Нампула (північ країни). Деякі з цих мозамбікців одружувалися на українках, пізніше дехто з них приїхав в Африку, дехто лишився жити в Україні.

Однією з перших українок, яка після одруження вирішила поїхати жити в Африку, була киянка, художниця Марія Смоляр (псевдонім Цензані). Разом з чоловіком, вона кілька років жила в сусідніх з Мозамбіком африканських країнах, чекаючи проголошення мозамбікської незалежності. Коли ж країна стала офіційно незалежною, 25 червня 1975 року, то разом з чоловіком вона першою з українок, приїхала до Мозамбіку. У 1989 (?) році, пані Марія виграла малярський конкурс у Японії, присвячений проблемам екології, куди, представляючи Мозамбік, надіслала картину, яка нагадувала людству про чорнобильську трагедію.

Українська громада у Мозамбіку. Сучасність

Сьогоднішня українська громада, переважно, складається з трьох великих груп громадян: лікарів, викладачів вузів та жінок, які одружилися в Україні з мозамбікцями та обрали місцем свого життя Мозамбік.

За неофіційними підрахунками, у Мозамбіку сьогодні проживає близько 400 українців, до яких зараховуються діти від змішаних шлюбів. (Більшість цих афро-українців народилися в Україні, мають одного з батьків, переважно, матір — українського роду, і якщо колись побажають отримати українське громадянство, чинний закон дозволяє їм це зробити). Певне зменьшення української громади відбулося в останні три роки, 2004 – 07, завдяки массовому від’їзду з Мозамбіку українських лікарів та їх родин, через професійні обставини (непоновлення контрактів, тощо). Організованої української громади в Мозамбіку не існує, так саме як української церкви чи українських громадських організацій. Переважна більшість українців є православного обряду і ходять до грецької православної церкви, Cв. Архангела Гавриїла, священникoм якої, до січня 2007 p., був о. Георгій Золотенко (о. Георгій є вихідцем з Украіни, з м. Хмельницький, зараз служить у ПАР).

У Мозамбіку не існує жодного українського дипломатичного представництва. Найближче Консульство знаходяться в столиці Республіки Ангола – місті Луанда. Нема в Мозамбіку навіть почесного консула України, хоча певна робота в цьому напрямку ведеться.

Однак є й позитивні зміни. Так, у вереснi 2006 року Мозамбік відвідав з офіційним візитом посол України в країні пан Володимир Лакомов (з резиденцією у м. Луанда, Республіка Ангола). У вереснi 2007 року виконуюча обов´язки Консула України в Республіці Ангола та Мозамбік пані Тетяна Нагрузова відвідала країну з робочим візитом, у ході якого вона провела консульське обслуговання громадян України, які проживають у Мозамбіку. 22 вересня 2007 р. відбулася зустріч української громади Республіки Мозамбік з п. Тетяною Нагрузовою, під час якої українці країни піднімали питання, вирішення яких цікавлять громаду, а саме: можливість створення в Мозамбіку інституту почесного консульства України, вирішення консульських питаннь, створення виборчої дільниці у Мозамбіку під час виборів в Україні тощо.

Політичне життя у Мозамбіку

Мозамбік сьогодні — це фактично двопартійна країна. Правляча партія ФРЕЛІМО (Фронт Визволення Мозамбіку), опозиція — колишня антикомуністична партизанка — РЕНАМО (Мозамбікський Національний Опір). Інші партії помітної ролі в політичному житті країни не відіграють.

Президентом країни є кандидат від ФРЕЛІМО — Арманду Еміліу Ґебуза, який у середині 60-хх років навчався військової справи в Україні у 165-му Учбовому центрі з підготовки іноземних військових, який знаходився у селищі Перевальне, що за 20 км від м. Симферопіль. Пан Ґебуза доброзичливо згадує часи свого навчання в Україні, не відкидає можливості відвідати Україну, а також свій колишній учбовий центр, який зараз частково використовується підрозділом 36-ої окремої бригади берегової охорони ВМС України, а частково підрозділами НГУ.

Перший в Африці український блоґ

Блоґ (ґібрид сайту, веб часопису та мережного щоденника) був створений 15 грудня 2004 року в дні Помаранчевої Революції, коли він поширював багато інформації про Україну людям портуґаломовного світу: Ангола, Бразилія, Ґвінея-Біссау, Кабо Верде, Мозамбік, Портуґалія, Східний Тимор та Макау. Ця інформація розсилалася у вигляді пресових релізів на адреси часописів та ТБ у Мозамбіку, Портуґалії і Бразилії та для всіх політичних партій, які мають депутатів у парламенті Портуґалії. На сьогоднішній день (14.12.2007) блоґ вже відвідали 50.936 осiб, з них Бразилия репрезентує 39,0% відвідувачів, Портуґалия – 25%, Сполучени Штати – 8%, Франція 5% та Мексика – 2%. Адреса блогу: http://ucrania-mozambique.blogspot.com

Інший напрям роботи блоґу — це створення культурних мостів між Україною та Мозамбіком, між українською культурою та культурами народів цієї країни. Між мозамбікцями, які вчилися в Україні, українськими вузами, друзями чи навіть дітьми. Першою успішною благочинною акцією блогу стала успішна спроба допомогти мозамбікському тату, згаданому вже Антоніу Лоуренсу, знайти свого українського сина, якого він не бачив впродовж 34 років.

Окрім того, наш блоґ має добрі стосунки з іншим мережевим ресурсом, бразильським сайтом http://www.pessoal.cefetpr.br/ucrania, який створили українці, що належать до третьої ґенерації української еміграції у цю країну. Оскільки, зазвичай, ці молоді люди вже не говорять по-українськи (часто вони лише трохи розуміють мову), то отримання правдивої і позитивної інформації з України портуґальською, допомагає їм мати цілісну уяву про події в українському політичному, економічному і культурному житті.    

dyatsyuk pesyk ispu ac mz + 258 84 260 4620