Про авторське право і людську порядність

У матеріалі «Через решітки в підвалах прослизатимуть пацюки, але не коти!», що вийшов на сайті «Контрасту» кілька днів тому (http://www.kontrast.org.ua/news/341.html), початково було використано фото маленького кошенятка, який стояв біля решітки на задніх лапках з виглядом позбавленого волі, що відчайдушно прагне знову бути вільним (фото можна побачити тут: http://forum.doggy.kiev.ua/viewtopic.php?t=20679). Редакторський вибір фото було пов’язано з бажання надати ілюстрації піднятої в матеріалі теми більшої емоційної сили. Хоча автор матеріалу Анжелка Комарова разом з текстом надіслала кілька зроблених нею власноруч фотографій (однією з яких і проілюстровано зараз матеріал), вона не знала про таке редакторське рішення – замінити фото. Гадаю, не знає про нього й дотепер. Тим прикрішим, з огляду на присутні під статтею коментарі, виглядає подальший перебіг подій.

А трапилося ось що. Фото було взято із сайту forum.doggy.kiev.ua, активним учасником якого вже кілька місяців є головний редактор «Контрасту» – ваш покірний слуга. І мені самій неодноразово доводилося розміщувати на форумі різноманітні фото – як за власним авторством, так і чужі. Розташовані на сайті, присвяченому благородній і жертовній справі – допомозі живим істотам, які страждають, ці фото відіграють тут суто допоміжну роль у справі (а не головну, як, скажімо, на спеціалізованому фотосайті, чи, принаймні, ілюстративну, як на сайтах інформаційних). Саме тому я вважала за можливе використати це фото з тією ж самою метою – врятувати живих істот, що потрапили в скрутне, як не сказати жахливе, становище. До того ж, у матеріалі А. Комарової адресу сайту було вказано. Натомість на запозиченому фото ім’я автора зазначено не було, як немає імен авторів на безлічі інших – з того ж сайту (що не дивно, з огляду на те, що присутніх на ньому авторів фотографій цікавить не їхнє авторське право – навіть якщо вони є професійними фотографами!, – а те, як допомогти тваринці, що постраждала від людської жорстокості чи байдужості.

Отож без жодних вагань (і навіть десь плекаючи надію на те, що авторові буде приємно побачити, що його річ послугувала допомозі рятування й інших істот) я запозичила це злощасне фото. А на сайті forum.doggy.kiev.ua того ж таки дня дала посилання на цей матеріал, оскільки чимала кількість формучан на той час уже доклала свої зусилля (і свій час, свої гроші, зрештою – й частку своєї душі, як це вони абсолютно безкорисливо роблять зазвичай) до рятування незнайомих їм котів десь чи не на околиці міста. Тим, хто уже долучився до саме цієї ділянки роботи, було важливо знати, що їх підтримують, і знати про подальший перебіг подій.

Однак – знову того ж таки дня – виявилося, що декого, поруч з проблемою рятування життя, турбує й проблема авторського права. Цілком, треба сказати, правомірно, оскільки порушення авторських прав у нашій країні – справа повсюдна й масова. Я сама з величезним подивом не раз зустрічала не лише на сайтах, а й у друкованій пресі передрук матеріалів за моїм авторством без жодних посилань і, тим більше, без належних мені за законом гонорарів. А одного разу навіть виявила, що мою статтю включено в збірку, що видавалася на закордонні ґрантові кошти однією з наукових установ як дослідницький щодо чергових виборів матеріал – і теж не лише без відповідного гонорару, а й без запитування в мене дозволу, і без надання авторського примірника! Такі вчинки справді обурюють. І, якщо не діє закон, то треба якось знаходити в собі сили й можливості цей закон змушувати працювати. Каюся, в собі такі сили – захистити власне авторське право – я не знайшла. Однак поважаю тих, хто спромігся.

Через те, що пані Катерина встала на захист своїх прав – мій їй респект. І, ясна річ, вибачення за те, що її прізвище не було зазначене, а в неї – не було запитано дозволу. На жаль, мені ні в кого було той дозвіл узяти, оскільки, як було вже зазначено, і запозичене фото не містило таких зазначень. Шкода, щоправда, що пані Катерина, не з’ясувавши винуватця (а з’ясовувати їй було в кого – щодо моєї особистої причетності до появи матеріалу вона була обізнана) прилюдно звинуватила в тому невинну людину – автора. Шкода й те, що навіть отримавши мої вибачення і роз’яснення на Форумі Доггі, шановна пані не зняла свого коментаря, який вочевидь наносить моральну шкоду авторові статті й принижує її честь і гідність (останнє згідно ст.ст. 11, 16, 23, 200, 201, ч. 2 ст. 230, ч.1 ст. 277, 280, ст. 297 Цивільного кодексу України розцінюється як нанесення моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню). Однак вчинок пані Катерини має позитивне значення в тому сенсі, що вона привернула увагу до такої суспільно болючої проблеми. Отож варто подивитися на те, що каже закон у такому випадку і що він радить робити.

По-перше, пані Катерина Демчук спробувала було наполягати на тому, що порушено її право інтелектуальної власності. І помилилася. Оскільки згідно ст. 420 «Об'єкти права інтелектуальної власності» того ж таки кодексу (тут і далі посилання на Цивільний кодекс України):

1. До об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать:

літературні та художні твори;

комп'ютерні програми;

компіляції даних (бази даних);

виконання;

фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

наукові відкриття;

винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

раціоналізаторські пропозиції;

сорти рослин, породи тварин;

комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для

товарів і послуг), географічні зазначення;

комерційні таємниці.

Про фотографії тут жодного слова.

Отож ідеться, імовірно, про порушення авторського права, об’єктами якого згідно ст. 433 «Об'єкти авторського права» є й фото.

1. Об'єктами авторського права є твори, а саме:

1) літературні та художні твори, зокрема:

романи, поеми, статті та інші письмові твори;

лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори;

музичні твори (з текстом або без тексту);

аудіовізуальні твори;

твори живопису, архітектури, скульптури та графіки;

фотографічні твори;

твори ужиткового мистецтва;

ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки;

переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів;

збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

2) комп'ютерні програми;

3) компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або

упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної

діяльності;

4) інші твори.

Ба більше! Пані Катерині не було потреби, усупереч поширеній думці, реєструвати своє авторське право на зроблені нею фото, щоб захищати свої права. Адже, як каже друга частина цієї ж статті, «твори є об'єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження.

То ж пані Катерина цілковита права й їй треба, імовірно, сплатити компенсацію за порушення авторських прав? – Не зовсім так. Подивимося, в якому ж сенсі порушено тут авторське право пані Катерини і чи справді його порушено.

Стаття 435 визначає суб'єкта авторського права.

1. Первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).

2. Суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.

На якій підставі пані Катерина може довести своє авторство? На підставі договору? – Ні. Тоді на підставі того, що вона зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору. Чи було зазначена авторство пані Катерини на оприлюдненому примірнику? – Ні.

Однак згідно ст. 437 «Виникнення авторського права»,

1. Авторське право виникає з моменту створення твору.

2. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак, встановлений законом.

І те, що в неї не було спеціального знака, не скасовує її прав на витвір рук своїх (чи то – голови). Згідно ч.3 ст. 442 «Опублікування твору (випуск твору у світ)», «ніхто не має права опублікувати твір без згоди автора, крім випадків, встановлених цим Кодексом та іншим законом», а згідно ч.1 тієї ж статті, «твір вважається опублікованим (випущеним у світ), якщо він будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб, у тому числі виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню, відображений у загальнодоступних електронних системах інформації». Твір був опублікований без згоди автора? – Був.

То, може, пані Катерині варто подати до суду і, надавши судові примірник із зазначенням її авторства, виграти справу? Чи, часом, не підпадає її твір під той випадок, щодо якого кодекс встановлює виняток? Такі винятки справді існують. І визначені вони ст. 444

1. Твір може бути вільно, без згоди автора та інших осіб, та безоплатно використаний будь-якою особою:

1) як цитата з правомірно опублікованого твору або як ілюстрація у виданнях, радіо- і телепередачах, фонограмах та відеограмах, призначених для навчання, за умови дотримання звичаїв, зазначення джерела запозичення та імені автора, якщо воно вказане в такому джерелі, та в обсязі, виправданому поставленою метою;

2. Особа, яка використовує твір, зобов'язана зазначити ім'я автора твору та джерело запозичення.

То що ж у нашому випадку? Редактор, тобто я особисто, порушила авторське право в частині, що стосується вказування джерела запозичення. Є таке порушення. На жаль. Мої міркування й спільна з пані Катериною мета рятування тварин від смерті мене не виправдовує. Як і посилання на те, що джерело запозичення було зазначене в тексті – біля самого фото такого посилання справді не було. А от щодо прізвища… Тут пані Катерина вочевидь не права. Імені автора в джерелі зазначено не було! От не було й усе! Шкода пані Катерину, закон не на її боці.

Отож, коли Ви друкуєте свої твори, хоч би ними був не лише літературний твір, а й зроблені Вами фото, не забувайте щораз вказувати своє прізвище, якщо бажаєте захисту Ваших авторських прав. Тоді й Ви зможете покарати всіх, хто порушує Ваші авторські права, і у хвіст, і у гриву! Якщо, ясна річ, у Вас виникне таке прагнення. І хай там грець тій спільній справі, тим тваринам, що десь помирають замуровані в підвалі, нехай інші бігають і щось там фотографують, пишуть задля справи й без усіляких гонорарів і не мають ані часу на обстоювання свої авторських прав, ані наміру такого. Порядність – то одне, а закон – зовсім інше. Закон має торжествувати, навіть якщо постраждає будь-що й будь будь-хто. Крапка.

Щоправда, є в нашого гіпотетичного позивача одна зачіпка. Ще раз цитую:

«Твір може бути вільно, без згоди автора …та безоплатно використаний будь-якою особою як ілюстрація у виданнях, …призначених для навчання, за умови зазначення …джерела запозичення та імені автора, якщо воно вказане в такому джерелі…» Відтак раджу зберігати всі негативи й всі записи у власних цифровиках упродовж усього життя (якщо вам, звісно, хочеться з цим морочитися).

Отож, якщо пані Катерина звернеться до суду, їй треба буде згідно ч. 1 ст. 345 (див. вище) довести, що вона таки є суб’єктом авторського права на це фото. Для чого їй треба буде надати до суду такі докази, як негатив чи запис у цифровику. А якщо їх нема – то все, нічого не довести вже не можна. Та, припустимо, вона таки свідомо й принципово все зберігала (саме на такий випадок) і своє авторство доведе. Тоді тому, хто запозичив її фото, аби не бути цілковитим порушником закону, слід буде довести, що видання, яке це здійснило, має, серед іншого, й освітянську мету. Подивимося, чи це, часом, не так.

Газета «Контраст» згідно свідоцтва про реєстрацію, не є юридичною особою. Ба більше: вона взагалі існує на кошти громадської організації, що є її засновником (навіть коли була друкованим органом, а не існувала лише в електронній формі і тоді видавалася на кошти ГО). Її працівники, як і форумчани з Доггі, роблять свою справу виключно на власному ентузіазмі, не отримуючи за це жодних коштів, надихаючися лише прагненням відстояти правду і справедливість, сприяти їхньому ствердженню в нашій країні. Засновником «Контрасту» є громадська організація «Інститут сучасних проблем України». Недержавна неприбуткова організація, яка теж існує таким самим чином – на пожертви (якщо вони є, а це буває дуже не часто), а здебільшого – на власні кошти, з зароблених на інших робочих місцях зарплат її членів. І пунктом «е» розділу «Мета і завдання організації» визначено, що, серед іншого, таким завданням є й «сприяння організації та проведенню освітніх та культурних заходів». Електронна форма газети «Контраст», що не потребує коштів на своє видання є одним з таких «заходів».

Отож остання моя порада тим, хто хоче будь-що захистити своє авторське право, така: перед тим, як іти до суду з позовом на свого ближнього й намагатися покарати його за те, що він вас десь процитував або використав ваше фото, уважно вивчить усю його документацію, аби не виявилося, що він таки має право робити те, що зробив, а ви не з’їли б облизня.

Що ж до учасників згаданого Форуму, то, попри цей прикрий інцидент, беруся стверджувати, що практично всі вони – люди, не побоюся цих слів, виняткові, героїчні й самовіддані. А до того ж – кришталево чесні. І якщо хтось, хто співчуває долі собак і котів, долі всіх живих істот, хоче якось відшкодувати тваринкам той біль, якого завдала їм людина, якщо хтось хоче допомогти – разом з форумчанами він зможе робити це набагато краще, ефективніше, ніж робив би самий.

Той, кому ще не пощастило відчути якоїсь дивовижної, сказати б – космічної підтримки цих людей, їхньої єдності в справі виправдання, реабілітації людини перед Богом, перед природою, перед усім Усесвітом, у справі виконання святої біблейської місії – встановлення гармонії між людиною й твариною, той, кому ще не довелося пережити своєї участі у створенні «магічного кола підтримки» когось, кола-утримання-в-житті, той не зможе зрозуміти моїх слів. Це треба відчути й пережити. Хай би які бували там непорозуміння (усі ми – люди!), однак їм не перекреслити головного – тієї високогуманної справи, що її роблять форумчани, того казкового настрою ВРЯТУВАННЯ, яке надає людині невідомо звідки пришлих сил і можливості відчути себе Людиною, можливості ствердити ДОБРО у світі. Добро і Любов.

Ти розумієш, Читачу, ними ніхто не керує. Їх ніхто не примушує. Їх ніхто не підкупає, взагалі ніхто не дає на це коштів. Кожен – лише з власної доброї волі – подеколи коштом свого відпочинку, сну, нервів – долаючи втому й забуваючи про власні негаразди – бере на себе чужий біль і робить усе, щоб того болю поменшало. Вони знаходять замерзлих, голодних, поранених, зраджених людиною істот, здебільшого, приречених на загибель. І – лікують, шукають їм притулок і дім, і ласкаві руки. Аби поменшало страждання у світі. Аби не боліло живій істоті.

Такі вони – Рятівники. Зрештою, хтось же мусить бути небайдужим! І коли комусь болить у Києві, Донецьку, Львові, вони, навіть не знаючи один одного ані в обличчя, ані на ймення, приходять на допомогу – з Одеси, Черкас, навіть з Америки (і там є наші!).

Це – вражає. Це – приголомшливо. Це – неймовірно. Але так – є. Спробуй, Читачу, щастя допомогти іншому.

Фото: www.blogs.mail.ru