Велика прогулянка “по-донецькі”

 

Окрилені  можливістю оволодіння всією повнотою влади, “донецькі” перейшли в рішучий наступ на залишки демократії, що ледь проглянула  в Україні. Уже зараз видно, що донецький клан упевнився в безповоротності ситуації й почав “фільтрувати” тимчасових попутчиків. Глибоко дивують наші доморослі політики, які вважають, що з “донами” можна гратись у пісочниці. А потім, умившись кривавою юшкою, бігти скаржитися виховательці. Надто жорстокий вишкіл пройшли донецькі “пацани”, вишкіл виживання, аби, діставшись влади, враз перетворитися на пухнастих хом’ячків. І ділитися здобутим з будь-ким вони не мають наміру. Їм не потрібні ані харківський клан, ані київський. Їм кісткою в горлі застрягла Юля зі своїми амбіціями. І те що зараз із просуванням до влади першими вилітати з їхніх нібито монолітних лав будуть вилітати так звані соратники ми в останні дні бачимо наочно.

Важко говорити про причини смерті Кушнарьова. Але те, яким барикадами обставлені її обставини, примушує замислитись. Євген Кушнарьов помер. І врятувати його виявилися неспроможні ізюмські й харківські лікарі, міністр охорони здоров'я й консультанти з Академії наук. Не встигли німецькі медики й донори запізнилися... А потім було поховання, яке чимось нагадувало поховання Сергія Кірова. Щодо Кірова ми знаємо, хто стояв за його смертю і хто йшов за домовиною. Що ж до Кушнарьова... Він завойовував позиції в Партії Регіонів і користувався все більшою симпатією Ріната Ахметова. Більше того, він самий не вважав за потрібне приховувати своїх амбіцій і претензій на пост президента країни. Його авторитет серед найзатятіших проросійських кіл у Донецьку стабільно зміцнювався. І не лише в Донецьку.

Питань до загибелі Кушнарьова чимало. По-перше, точно не повідомлялося, скільки осіб були присутніми на нещасливому полюванні. Найчастіше  згадуються п’ятеро, один з яких – Дмитро Шенцев, народний депутат України, колега Євгена Петровича по фракції (спочатку факт своєї присутності заперечував). Другий – Дмитро Завальний, директор харківського заводу “Точприлад”, якмй і й зробив фатальний постріл. Ще один – водій. Хто ж решта – залишилося невідим досі. Прикметно, що спочатку кількість присутніх, яку оприлюднювали ЗМІЧ та офіційні джерела, дорівнювала 10.

По-друге, по “гарячих слідах” було встановлено, що Євгена Кушнарьова пораненоз мисливського карабіна “Сайга”. Однак уже наступного ранку в Ізюмському міськрайонному відділі ГУ МВС України в Харківській області повідомили, що Кушнарьов поранений з мисливського карабіна італійського виробництва Benellі Argo. Це, своєю чергою, породило в інтернет-співтоваристві версію про те, що вбивство хочуть “повісити” на одного з учасників полювання, щоб вигородити іншого.

По-третє, розходяться між собою і свідчення про те, де перебував Євген Кушнарьов у момент фатального пострілу. У день трагедії повідомлялося, що фатальний постріл застав його в машині, у зв’язку з чим було висловлене припущення, що причиною пострілу могло стати різке гальмування. “Машина різко загальмувала, пролунав постріл” – саме так про це першими повідомили харківські регіональні ЗМІ. Про це ж в ефірі телеканалу "1+1" у день трагедії повідомив і народний депутат Володимир Сивкович. Суть його слів: постріл відбувся через неакуратне поводження зі зброєю – вона не була поставлена на запобіжник.

Однак пізніше з’явилася інформація, що мисливці побачили на дорозі звіра – чи то кабана, чи то вовка – і відкрили вогонь по ньому, вискочивши з машин, а Кушнарьов випадково опинився на траєкторії пострілу і його знайшли вже пораненим, він лежав біля дерев.

Цікаво, що версія замовного вбивства навіть не розглядалася! Складається враження, що дехто був зацікавлений у тій плутанині, а ще більше в тому, щоб не виникло навіть підозри про політичний підтекст вбивства. Будь що, навіть бізнесові розборки, лише не політика.

Правда ж, цікава картина. Схоже на те, що час безглуздих автомобільних аварій з політиками закінчився. Почався час випадкових пострілів на полюванні.

Ніхто не заперечить факту: після Помаранчевої революції Євген Кушнарьов перетворився спочатку на одного з провідних опозиціонерів, а з приходом до влади Партії регіонів – на одного з її найяскравіших політиків у її лавах (у партії він очолював ідеологічний відділ). Кушнарьов відзначався особливою здатністю до лавірування – аж до безпринципності, однак його виступи, погляди й заяви мали чималу підтримку на Півдні й Сході України, й по популярності в партії він не уступав навіть Януковичу. Як і Кіров у більшовиків, він щодалі більше вважався улюбленцем партії. Щодалі більше зростав і його вплив на позицію партії. Та й серед електорату біло-блакитних був неймовірно популярний і впливовий. Для Партії регіонів Кушнарьов був і корисним й у той же час шкідливим. Справа в тому, що він рішуче виступав проти спроб об’єднання з “Нашою Україною”. Олігархи  по обидва боки цю проблему посилено мусували.

 Згадаймо недавню історію. Після того, як стало відомо, що Ющенко – Президент України, Рінат Ахметов виступив на ТРК “Україна”, і від імені  бізнес-групи Партії регіонів заявив, що не буде в опозиції. Він же вів переговори наприкінці грудня 2004 з Юлею Тимошенко. Раїса Богатирьова супроводжувала Ющенка під час першого його візиту в Донецьк у ранзі глави держави. Назагал, Партія Регіонів підтримала уряд Тимошенко і спочатку була налаштована на співробітництво з ним.

Ходить чимало розмов з приводу конфліктів у Партії Регіонів. Не секрет, що Ахметов незадоволений Януковичем. Навіть зараз. Його не влаштовують конфлікти прем’єр-міністра з Президентом. Це шкодить його іміджу на Заході. Та й негативна думка про партію інформаційних видань України теж не може влаштувати найбільшого олігарха Європи. Тому Кушнарьов був тим, хто стримував непомірні амбіції Прем’єра й у той же час не давав різко впасти рейтингу партії на Сході й Півдні. З одного боку, після смерті Кушнарьова регіоналам буде значно легше спілкуватися з “помаранчевими”. І тому в безпосередньому виграші тут Раїса Богатирьова, яка не лише обіймає місце другої зха значенням постаті в партії після Януковича, а й зможе безперешкодно лобіювати бізнес-інтереси. Однак з іншого боку, ідеологією партії займатися нема кому, й поступово її електорат меже відійти до Вітренко та інших екстремістських рухів. А на Сході їх більш ніж досить. Тому виграли від смерті Кушнарьва й комуністи Симоненка.

Є і ще одна цікава обставина. На тлі трагедії з Кушнарьовим практично непоміченим залишився демарш Януковича на адресу Рудьковского. Прем'єр-міністр підписав розпорядження про проведення службового розслідування щодо міністра транспорту й зв’язку Миколи Рудьковского, який, на його думку, завдав шкоди національній безпеці України. Нагадаю, що причиною призначеного службового розслідування була участь Н. Рудьковского в організації приїзду в Київ у грудні минулого року представників туркменської опозиції – колишнього віце-прем'єра країни Худайберды Оразова й екс-посла Туркменістану в Туреччині Нурмухаммеда Ханамова.

Олександр Мороз відразу ж відреагував на жорстке ставлення Прем’єра до соратника пот партії. На прес-конференції в Чернівцях він нагадав, що регіоналам що, “нинішнє керівництво держави, що перебувало раніше в опозиції, формально або як, приймали в Польщі, Варшаві ...Німеччині, Сполучених Штатах Америки, інших країнах. Це все вважалося нормально й демократично”. І тому “якщо навіть умовно говорити про шкоду, то тут потрібно дивитися, хто на цей рахунок підняв рейвах”. Обож голова Верховної, лідер Соцпартії Олександр Мороз не бачить у діях міністра транспорту й зв’язку України, призначеного за квотою СПУ Миколи Рудьковского “загрози для авторитету України”.  Та за декілька днів усі почали говорити, що прем’єр призначив розслідування за дорученням Президента. Що ж, справді таке доручення було. Але це чи не вперше, коли прем’єр раптом кидається виконувати доручення Президента. Утім Рудьковський провалив в міністерстві все, що міг, і в Януковича є більш вагомі козири проти нього.

За інформацією газети “Дело”, французькі компанії, у яких міністр транспорту й зв’язку соціаліст Рудьковский активно виманював гроші на прокладку українських автобанів, вирішили зачекати подальшого перебігу подій. Після зустрічі з головою Верховної Ради Олександром Морозом головний виконавчий директор компанії VІNCІ Constructіon Пьер Берже заявив, що французи взагалі то готові побудувати за 5 – 10 років півтори тисячі кілометрів (що раз у п'ять менше того, про що марив Рудьковский), однак лише після того, як Україна змінить своє законодавство про концесії (простіше кажучи, коли наш уряд дозволить брати гроші з автомобілістів за користування якісними дорогами). Фактично це повний провал амбіційного соціаліста й, можливо, розплата за його дружбу з “регіонами”.

Не варто скидати з рахунків і те, що Януковичу вдалося повністю підкорити собі УПЦ МП. Активізація Української Православної Церкви Московського Патріархату вже ні для кого не є секретом. УПЦ знову виходить з тіні! Після сумнозвісних подій на виборах 2004, під час яких московські попи підтримували Януковича так активно, що навіть ікони з нього писали, вони зачаїлися, зализуючи рани, які нанесли собі й своїй пастві. Однак тепер, з початком нового витка активізації проросійської політики, чекаючи на державну підтримку, УПЦ знову розбушувався! Снову звучать голоси про винятковість ролі православ’я. Причому православ’я не простого (грецького там, або сербського... і, звичайно, не українського!) а саме російського! Ці голоси торочать про особливе й святе призначення російського народу, російської державності, російської ідеї... від якої за версту несе махровим фашизмом.

Російська ж Православна церква підтримує й спонсорує маргінальні “молодіжні” організації, такі, як ПНП, наприклад, з чиїми стилізованими свастиками й гаслами: “Смерть хачам!”, “Сектам смерть” тощо ми зіштовхуємося щодня  на стінах будинків Донецька. А чого варті сходняки істеричних бабусь, які, нібито, збираються з метою захисту церкви, або ж усякого роду організації на кшталт “Донецької республіки” чи “Святогора” з їхньою пропагандою расової ненависті під прикриттям святого хреста й ікони? Або ж і регулярні збори в будинку історичного факультету Донецького національного університету незрозумілої студентам православної організації “Пересвіт”, де всім бажаючим студентам у доступній формі пояснюють, що навколишній світ – ворожий і єдиними шляхом порятунку є війна проти НАШОГО СВІТУ.

Усі численні й безликі “Російські блоки”, “Російські Єдності”, “Пересвіти” й “Євразійські Союзи Молоді” разом з виданнями “Донецький кряж”, “Православний Вісник” тощо існують з благословення й підтримки РПЦ й УПЦ Московського патріархату. Всі вони проповідують ідею неповноцінності України як держави, і українців – як народу, підточуючи процес становлення національної ідентифікації, розділяючи українців за принципом “свій-чужий”: “вони”, тобто українці – бандерівці й фашисти, а “ми” – православні, святий винятковий народ... (твенрдження узято з Інтернет - видання “Новини Донецька”).

Як бачимо, Партія Регіонів напередодні вирішальних подій. І, на жаль, реально протистояти їй зараз немає кому. Супротивники продовжують бійку між собою за булаву. І мимоволі спадають на думку згадки про події в Німеччині 1933 року...