Український нарив

Радянська влада залишила в спадщину Україні величезну кількість неподіленого майна. Гігантська держава-банкрут, яка не могла більше самостійно ефективно здійснювати управління, вирішила роздати це майно ефективнішим власникам – громадянам.

По всій країні здійснювалася приватизація невеликих державних підприємств (мала приватизація). Часто-густо такі підприємства розташовані на перший поверхах житлових будинків. Це – перукарні, магазини, аптеки, бутіки тощо... Основною ідеєю малої приватизації було передати їх ефективним власникам – фізичним або юридичним особам. Правовий механізм приватизації малих державних підприємств здійснювався шляхом їх відчуження на користь покупця актом купівлі-продажу. Мала приватизація проводилася Фондами приватизації комунального майна.

Разом з приватизацією підприємств було оголошено приватизацію державного житлового фонду, під час якої громадяни отримали свої квартири у приватну власність. А власники квартир багатоквартирних будинків перетворилися на співвласників допоміжних приміщень будинку (комор, підвалів, горищ тощо) відповідно до своєї частки у майні будинку. Законодавство України гарантує, що «допоміжні приміщення передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають». Однак не всі допоміжні приміщення однакові. Деякі з них – справжня «золота жила», джерело нескінченного доходу. Особливо, якщо розташовані вони в центрі Києва...

Остаточно «задушена жабою» чиновницька душа здогадалася, як приватизувати допоміжні приміщення – якщо їх назвати «нежитловими». «Правильні» експерти зроблять «правильні» висновки, а потім «правильні» нотаріуси посвідчать договори купівлі-продажу... Якщо комусь це не сподобається, знайдуться «правильні» судді, які винесуть «правильну ухвалу». І бурхливий грошовий потік змінить своє річище й потече повз кишені своїх законних власників до «правильних» кишень.

Протягом багатьох років за такою схемою в Україні успішно продаються холли, горища, підвали, колясочні, ліфти, електрощитові, бойлерні тощо...

Багаті також плачуть

Останні кілька років біля Майдану Незалежності триває справжня війна. Молодики спортивної зовнішності у нетверезому стані, вживаючи відбірну нецензурну лайку, з кувалдами, ножами, газовими балонами з киснем та пропан-бутаном за допомогою «болгарок», зносять ворота і намагаються захопити підвал на вул. Городецького, 4. Власники квартир своє майно захищають власними тілами. У результаті пережитих стресів загинуло вже шість мешканців, іншим періодично погрожують фізичною розправою і не пускають до їхніх помешкань. 19 вересня минулого року трійка суддів Апеляційного суду м. Києва у складі Мараєвої Н.Є., Остапчука Д.О., Барановської Л.В. ухвалила рішення про стягнення з мешканців будинку на вул. Городецького, 4 308 тис. 525 грн. компенсації за завдані збитки на користь ТОВ «Миколаївське». Винесено постанову про арешт усього їхнього майна – квартир, машин, меблів, посуду, одягу і взуття. Але здаватися вони не збираються.

Недовласники

Радянська “колгоспна” психологія значною мірою «задушила» власницький інстинкт українців. Тому можливостями, які надавала приватизація, у повній мірі скористалися далеко не всі. Власність – не лише надбання, а й зобов’язання. Мешканці будинку по вул. Городецького, 4 вирішили взяти на себе відповідальність і стати власниками. Для забезпечення ефективного управління майном вони 14 грудня 1999 р. вони створили Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Архітектор». Станом на 2000 рік усі 100 % квартир були приватизовані. Разом з квартирами мешканці набули права власності на свої горища й підвали. Тому частка комунальної власності у цьому будинку стала дорівнювати нулю.

Тим не менше, 06.02.2001 р. начальник ГУ КМДА з питань майна П. Головатенко видав Свідоцтво про право власності на нежиле приміщення площею 355,1 кв.м. у будинку за адресою м. Київ, вул. Городецького, буд. 4. територіальній громаді Старокиївського району м. Києва. По-перше, такого нежилого приміщення у даному будинку немає. Хіба, якщо додати до площі одного приміщення першого поверху площу частини підвалу. Але підвал – це допоміжне приміщення, яке окремій приватизації не підлягає. По-друге, підвал вже належав на праві сумісної власності власникам квартир. По-третє, юридичної особи «територіальна громада окремого району міста» не існує.

Дерибан

12 вересня 2001 року Старокиївська районна рада м. Києва складає свої повноваження. 17 вересня Шевченківська районна рада створює на базі Фондів майна Старокиївського, Шевченківського та Радянського районів м. Києва Фонд приватизації комунального майна Шевченівського району м. Києва. Рішенням сесії від 4 жовтня Головою цього фонду призначено Шуляка І.О., колишнього Голову Старокиївського фонду. У той же час, будинок по вул. Городецького, 4 відходить до Печерського району м. Києва.

Попри це, 31 жовтня 2002 року Голова фонду приватизації неіснуючого Старокиївського району м. Києва Шуляк І.О., який у цей момент працює на іншій посаді, укладає договір купівлі-продажу підвального приміщення площею 231,7 кв. м – майна, яке територіально належить іншому району. Договір посвідчено приватним нотаріусом Шепелюк О.П. (і встановлено правоздатність Фонду приватизації комунального майна Старокиївського району м. Києва). Заплативши 260526 грн. за приватизацію на рахунок неіснуючого Старокиївського фонду приватизації майна, новим власником підвалу стає ТОВ «Миколаївське». Засновники цього підприємства – Перехрест С. В., Слюсар В.Т, Слюсар О. Т., які є також засновниками та керівниками ряду комерційних структур – ТОВ «Потейто хауз», ТОВ «Швидке харчування», ТОВ «Ріатон», ТОВ «Рінко», ТОВ «Рол-софт», ПП «Остін».

24 грудня 2001 р. Шуляк І.О. видає свідоцтво про власність майна № 431 ТОВ «Миколаївське» та Акт прийому-передачі приміщення.

Про всяк випадок, 26 листопада 2001 р. Наказом № 352 Шуляк І.О. звільнив сам себе (повноваження призначати і звільняти з посади Голови фонду приватизації має лише відповідна рада!) з посади Голови фонду приватизації комунального майна Старокиївського району м. Києва, а 27 листопада вдруге призначив самого себе Головою Фонду приватизації комунального майна Шевченківського району м. Києва.

Боротьба

Довідавшись про нового «власника» підвалу, власники квартир звернулися з позовом про незаконну приватизацію до суду. 16 січня 2002 р. Печерський районний суд своїм рішенням наклав арешт на приміщення до з’ясування обставин. Розгляд справи тривав довго. Тим часом, мешканці звернулися до прокуратури. 1 вересня 2003 р. прокуратурою Шевченківського району було порушено кримінальну справу № 60-0735 за фактом незаконної приватизації. Інформацію про відкриття кримінальної справи було передано до суду. Однак рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2003 р. (суддя Кафідова О.В.) було прийнято на користь ТОВ «Миколаївське». При чому в рішенні суду міститься посилання на рішення сесії Старокиївської райради, де питання приватизації приміщення по вул. Городецького, 4 не розглядалося. Немає також передбаченої законодавством України публікації про приватизацію цього підвалу.

ТОВ «Миколаївське» вирішило провести будівельно-технічну експертизу приміщення підвалу (до речі, така експертиза повинна відбуватися тільки за окремою ухвалою суду, а ухвали не було), залучивши для її проведення ТОВ ЦПД «Правозахист» (директором якого є Кисельова Г.М., дружина директора Київського НДІ судових експертиз Кисельова В.Б.). 8 серпня 2003 р. Експерт ТОВ ЦПД «Правозахист» Рудовський Й.Г. видав Заключення № 530, у якому визнано, що в підвалі відсутні комунікації, а це дає підстави вважати приміщення «нежилим», а не «допоміжним». Тобто, таким, що підлягає приватизації. Цей висновок став підставою для прийняття рішення Апеляційним судом 29 січня 2004 року. м. Києва на користь ТОВ «Миколаївське». Пізніше буде скликано Центральну експертно-кваліфікаційну комісію Міністерства юстиції України, яка Рішенням від 30 вересня № 1 «за грубі порушення, що призвели до необ’єктивного висновку» експерта, який здійснював експертизу приміщення, позбавить свідоцтва. Головою ЦЕКК Мінюсту, чий підпис стоїть першим у протоколі, був теперішній Голова Вищого Адміністративного суду Пасенюк О.В.

Тим часом, 10 лютого 2004 р. за повозом мешканки буд. по вул. Гороцецького, 4 Печерський районний суд прийняв ухвалу про заборону відчуження підвалу. Не зважаючи на ухвалу суду, 12 лютого начальник Київського БТІ Сенчук В.В. особисто зареєстрував договір купівлі-продажу підвалу ТОВ «Миколаївське», а 12 березня в газеті «Авізо» приміщення було виставлене на перепродаж вже за півмільйона доларів! А у травні 2004 р. Кисельова Г.М. подала позов з вимогою стягнути з мешканців будинку по вул. Грушевського, 4 60 тис. грн. на користь ТОВ ЦПД «Правозахист».

Мешканці оскаржили в касаційному порядку ухвалу Апеляційного суду від 29 січня 2004 року до Верховного суду України, однак 29 квітня 2005 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного суду України у складі Волкова О.Ф., Панталієнка П.В., Потильчака О.І., ухвалила відмовити в задоволенні касаційної скарги. Причому позивачам про засідання суду не було повідомлено.

Протягом 2005-2007 років ТОВ «Миколаївське» кілька разів подавало проти ОСББ «Архітектор» позови до господарських судів. 16 травня 2002 р. Вищий господарський суд України прийняв рішення на користь ОСББ., яке було підтверджено ухвалою Верховного суду України.

У червні 2004 р. ТОВ «Миколаївське» разом з ТОВ «Оксамит-Сервіс» (серед засновників якого був Черкаський Ігор Борисович, народний депутат України, член фракції "Блок Юлії Тимошенко", Заслужений юрист України, голова ради директорів ЗАТ "Страхова компанія "Кредо-класик», в минулому – заступник Керівника Державного управління справами Президента України) подали позов з вимогою стягнення з мешканців будинку 305 тис. 844 грн. за завдані збитки. Рішенням Печерського суду позивачам було відмовлено, однак, 19.09.2007 р. Апеляційний суд м. Києва вимогу задовольнив.

Щодо підвалу на вулиці Городецького, 4 на сьогодні триває ще 17 справ – серед них 4 кримінальні.

Кримінальна справа за фактом незаконної приватизації кілька разів закривалася, потім знов відкривалася. На сьогодні перебуває в стані досудового слідства.

Міністерство юстиції України неодноразово заявило (за підписом І. Ємельянової, Л. Єфіменко, Н. Синявської), що документи, посвідчені приватним нотаріусом Шепелюк О.П. «сумнівів не викликають».

Прокуратура міста Києва та в.о. прокурора м. Києва В. Шевченко «підстав для вжиття заходів прокурорського реагування не вбачають».

А люди продовжують вірити, що справедливість буде, якщо за неї боротися з усіх сил! І якщо таких людей буде багато, система зламається. Нарив прорве... Питання лише, коли і якою ціною...

Р.S. Приватизацію державного і комунального майна практично завершено. Але залишається ще земля. Безконтрольний дерибан землі може «вилити за вінця» народне терпіння. Селяни з вилами і косами захищатимуть свою власність. Чи буде в Україні Багряна (за кольором крові) революція – залежить від теперішніх політиків.