Кільчицька захотіла собі тигрову шубу?

У вівторок, 12 лютого 2008 року, практично всі телеканали повідомили, що журналіст Володимир Бойко є власником двох уссурійських тигрів, яких пильне око заступника київського мера Ірени Кільчицької виявило в секретній військовій частині.

Така новина не могла пройти непоміченою повз редакцію "ОРД", і головний редактор взяв інтерв’ю в постійного автора нашого Інтернет-ресурса. Повідана ним історія виявилася винятковою як за своєю неординарністю, так і за своєю жахливістю.

 

- Володю, так ти, виявляється, ще й крупний тигровласник?

— Є гріх. Взагалі-то журналістика для мене це хобі. А заробляю на життя я розведенням тигрів м’ясо-молочної породи. Причому – на підпільній військовій базі. А ще маю 42 кози сторожової породи – їх по телевізору показували. Ці кози якраз і охороняють тигрів, доки я їжджу по редакціях та вибиваю гонорари.

- А якщо серйозно?

- Стасе, розповідати про заступника київського мера Кільчицьку та її бажання завести в себе на дачі тигрів серйозно не можна. Хоча те, що відбулося 12 лютого дійсно виходить за межі навіть моєї буйної фантазії.

- Так все ж таки – тигри твої?

- Мої. І нехай Кільчицька спробує довести протилежне. Розповідаю. Є в мене два товариши, офіцери запасу, які мають невеличку ферму, до розводять кози. Там є ще корови та всяка інша живність, хлопці торгують молоком, але основна діяльність – племінне козівництво. Щоправда, в дуже невеликих обсягах. Так ось, кілька років тому їм, чи, точніше, нам, підкинули двох тигрят. Зараз у "крутеликів" пішла мода на домашні зоопарки, заможне панство завозить з-за кордону всяку екзотичну живність, а потім не знає, що з тією живністю робити.

З тигрятами так і трапилося. Їх привезли в Україну, але хазяїн передумав тримати тварин і заніс їх до цих моїх друзів. Мовляв, я зараз улітаю, поспішаю в Бориспіль, а ви заберіть собі цих кошенят. Молоко є, м’ясо є – тож не пропадуть.

Уяви ситуацію та той легкий шок, що трапився в моїх товаришів. Але тварин, ясна річ, ніхто вбивати чи викидати на помийку не став. Порадилися ми втрьох і пішли хлопці в Київський зоопарк, щоби прилаштувати тигрят. Але там сказали, що прийняти тварин неможливо: тигрята виростуть, їм буде потрібно багато місця, до того ж невідомо чим годувати – бюджет зоопарку співає романси. Стали друзі думати, що робити з тваринами. Проблем з м’ясом не має, оскільки йде постійне вибракування кіз, і тигрів можна годувати тими козлами, що заважають нам жити. Але де тигрів тримати? Територія ферми велика, але, сам розумієш, тигр – це не коза. Тоді працівники київського зоопарку запропонували свої методичну допомогу, друзі погодилися, і під керівництвом начальника охорони зоопарку за кресленнями, розробленими фахівцями, спорудили на місці колишнього смітника вольєру за останнім словом науки: з великим майданчиком, басейном, приміщенням для тварин тощо. Збудовано все капітально. Працівники зоопарку розповіли, як доглядати тварин, як годувати й вмили руки. Одним словом, тигри прижилися.

Але виник правовий момент. Тварина це, як ти розумієш, майно. Принаймні, її можна продавати, заповідати, дарувати. А в майна має бути хазяїн. Тоді ми втрьох потягнули на сірниках, я витягнув обламаний і став хазяїном тигрів. Тобто до ферми чи кіз я ніякого відношення не маю, вольєра – власність друзів, але тигри – мої. Я представляю їхні інтереси в усіх державних установах, підприємствах та організаціях.

Тобто, ситуація, звісно, дурна. Але не вбивати ж тварин, яких завезли в Україну та кинули напризволяще. Власне, ніяких прав власності я відносно них не здійснюю – коли-не-коли заїду до друзів, побачу Тихона з Амбою, ото всі мої права. Але формально – хазяїн я. Так ми з товаришами вирішили ще кілька років тому. Хоча, звісно, колосальну працю для того, щоби виростити цих тварин і кошти вклали вони – звичайні люди, фермери середньої руки, які пригріли цих нещасних тварин і виростили з них таких красенів.

- А що ж по радіо розповідали про якусь підпільну військову частину?

- Господи, ну що Кільчицькій ще говорити? На території Бортничіського лісництва за часи Радянського Союзу була занедбана військова частина. На момент проголошення незалежності від неї залишилися лише руїни та фундаменти довгобуду. Тоді років з десять тому Фонд держмайна з ініціативи тодішнього Міністра оборони передав ці руїни в оренду кільком офіцерам запасу, де вони впорядкували територію, вирощують кіз, тримають корову. Ну й тигрів туди поселили – куди ж їх дівати? Так що тигри перебували у вольєрі, який є приватною власністю на території приватної фірми.

- І тебе про цих тигрів хтось розпитував?

- А про що розпитувати? Хіба Конституція забороняє мені бути хазяїном двох тигрів? Це – моя власність. І це може підтвердити багато людей. Про цих тигрів знали всі в Дарницькому районі – і в міліції, і в прокуратурі, і у ветеринарній службі. Народ часто приходив просто подивитися на тварин. І так було доти, доки тварини не виросли й не знадобилися Кільчицькій

- А їй навіщо?

- Пані Ірена захотіла й собі тримати тигрів на дачі. В неї там вже крокодили живуть і ще якась живність. Одним словом, доки тигри була малими й їх треба було доглядати, робити щеплення, годувати, вони інтересу ні для кого не ставили. Але раптом місяць тому Кільчицька заявила, що вона хоче цих тигрів забрати собі. Почалися "наїзди". Кожного дня стали на ферму приходити посланці Кільчицької з міліції, прокуратури, якихось комунальних структур і вимагати, щоби тигрів віддали заступнику мера.

- Що значить віддали?

- А отак. Візитери так і казали – не віддасте по-доброму, Кільчицька забере силою. Пришле міліцію, виламає ворота на фермі, висадить у повітря вольєру й забере тигрів собі на дачу. Бо, бачте, пані Ірені до крокодилів ще тигри потрібні. Одним словом, спочатку якісь люди виламали турнікет на прохідній. Потім приїхали працівники районної прокуратури, стали вимагати "супровідні документи" на тигрів. Охоронці з них посміялися, але прокурор викликав "Беркут" і наказав знести ворота. Приїхали "беркутята" та й питають у прокурора – чи є рішення суду про те, що можна зайти на територію приватної оселі. Прокурор верещить: "який суд, ламайте паркан". Тоді міліціонери кажуть: "Дайте нам письмовий наказ". Прокурор перелякався й поїхав геть.

Потім Кільчицька два рази присилала директора київського зоопарку. Той плакався, що Ірена хоче, щоби він взяв тимчасово до себе тварин. Я так зрозумів – доки Ірена не збудує в себе на дачі вольєру. Але в зоопарку тигрів нема де тримати. Не кажучи вже про те, що забирати чужу власність на побажання якоїсь чорноротої торговки – це не є компетенція директора зоопарку.

- Але все ж таки – як можна забрати чужу власність, якщо за Конституцією вилучення об’єктів власності допускається лише за рішенням суду?

- А кого та Конституція в Україні цікавить? Принаймні, прокурора Києва Блажівського вона точно не інтересує. Отже, 12 лютого мені зрання зателефонували журналісти, які знали про цих тигрів, і сказали, що Кільчицька повідомила в усі ЗМІ, що вона буде сьогодні забирати тварин. Начебто пані Ірена особисто зібралася виїхати на ферму й ламати вольєру.

- Як ламати? А хто їй дозволив?

- А кого Кільчицька має питати? Їй сподобалося чуже майно, що тут незрозумілого? Так ось, зателефонували мені журналісти й питають, чи не збираюсь я приїхати та подивитися, що буде чудити Кільчицька. Я кажу – нехай робить, що хоче. Якщо це не цікавить прокурора Блажівського, то мене – тим більше. Але Кільчицька утруднювати себе не стала. Натомість вона доручила начальникові київської міліції Яремі забрати тигрів. Ярема вишукувався, сказав: "єсть" і направив на ферму міліцію. Ще приїхав заступник голови Дарницької райдержадміністрації, якісь робітники. Одним словом, зламали ворота й стали ламати будинок, у який тигри заховалися. При цьому – без жодних пояснень. Працівники ферми вимагали залишити бодай якогось папірця чи хоча б сказати, хто саме віддав наказ увірватися на територію приватної фірми та ламати будівлі. Але міліціонери просто розбігалися, коли до них підходили працівники, і лише кричали, що вони тут ні до чого, вони лише виконують розпорядження Кільчицької.

Але саме веселе було, коли якийсь ветеринарний лікар став розповідати журналістам, що тигри утримуються на фермі незаконно.

- А що, є закон, який забороняє тримати тигрів?

- Якщо пані Кільчицька вважає, що я є власником тигрів незаконно, то вона має подати позов до суду про витребування майна з чужого незаконного володіння, довести в суді свою правоту, отримати виконавчий лист і передати його до державної виконавчої служби. Зрозуміло, що ніхто ні в який суд ніколи не звертався й звертатися не збирався – скаженій бабі захотілося мати в себе вдома тигрів. І вона не вигадала нічого кращого, як пограбувати за допомогою Яреми фермерське господарство.

Одним словом, через кілька годин тяжкої праці посланцям Кільчицької вдалося проломити стіну вольєри, по тиграх вистрелили ампулами зі снодійним, тварин зв’язали та перевезли в Київський зоопарк. Але тримати тигрів там нема де. Тому якщо на Кільчицьку прокуратура терміново не вдягне наручники, тварини просто загинуть. Бо тепер, після скандалу що вибухнув, забрати тигрів додому вона не наважиться, в зоопарку немає ані приміщення, ані їжі для двох великих кішок.

Втім, мене більше цікавить правовий бік того, що відбувалося 12 лютого. Я хочу знати, хто саме дав наказ ламати ворота ферми та будинок з тваринами? На підставі якого документа? Відповідно до якого закону?

- Слухай, але врешті-решт, тигри коштують колосальних грошей.

- Ще б пак. Доки вони були маленькими, Кільчицькій вони були не потрібні. І зоопарку були непотрібні. А тепер, коли Тимоха – п’ятирічний красень, коли на догляд за ним були витрачені величезні гроші, бо друзі ділилися з тиграми, що називається, останнім шматком, доглядали, лікували, робили щеплення, запрошували фахівців… Мені б дуже хотілося, щоби прокурор Києва, нарешті, пояснив, що відбулося, хто буде відповідати за пограбування, хто буде компенсувати людям роки праці та витрачені кошти.? Нехай прокурор, врешті-решт, пояснить, хто саме й на підставі яких документів передав тварин, підкреслюю, тварин моїх і моїх друзів, до Київського зоопарку? І взагалі, сьогодні Кільчицькій приглянулися тигри, завтра вона накаже Яремі забрати мій автомобіль, післязавтра – виламати двері в моїй квартирі та винести меблі…

- І що буде далі?

- Я вже в якомусь інтерв’ю говорив, здається, для 5-го каналу, що далі будуть шуби. Тварини просто загинуть, а Кільчицька пошиє дві тигрові шуби – одну для себе, другу – для дружини прокурора Блажівського. Ото й усе. Оскільки при владі в країні перебуває банда, яка може ввірватися в будь-яку квартиру, забрати будь-яку річ, що приглянулася.

Але Кільчицька рано торжествує. Ми з друзями підемо на будь-які кроки, щоби привернути увагу громадськості до бездіяльності прокурора Києва. Ця історія – це вже для мене остання крапля. Вочевидь, доведеться ставити намет біля прокуратури, оголошувати голодування. І вивішувати транспарант "Блажівський, коли ти вже нажерешся?". Бо вивішувати такий транспарант біля київської мерії сенсу не має, оскільки Кільчицька не нажереться ніколи.

-http://kiyany.obozrevatel.com/news/2008/2/13/41795/p_0.htm#comment