Чистимо себе під Лисою горою

Стомленому виром життя мешканцю мегаполісу здається справжнім дивом блакитноока зірочка проліски дволистої та свіжий подих грабово-дубового лісу. І це ще далеко не всі скарби Лисої гори – цієї унікальної пам’ятки природного київського ландшафту. У нашому перевантаженому політикою лексиконі не завжди знаходиться місце назвам представників рідкісної флори та фауни, які є частиною наших національних скарбів. У хащах Лисої гори під пильним захистом працівників музею «Київська фортеця» усе ще володарюють жовтопері іволги, блакотнокрилі сойки, строкаті велетні дрімлюги, рідкісні види сов… Напровесні круті схили та глибокі лисогірські яри вкриваються килимом бузкового рясту, золотавих зірочок та запашної медунки…

 Однак казковий простір Лисої гори затиснутий, наче в лещатах, потужною ТЕЦ-5, залізничними коліями та житловими кварталами.

Незважаючи на агресивний наступ цивілізації, Лиса гора сповнена містичних загадок. Подейкують, що темними ночами раз на рік сюди злітається нечиста сила.

Однак реалісти спостерігають цілком матеріальні прояви цієї «нечистої сили» у вигляді будівельного сміття, яким захаращують Лису гору. Докладають рук до чорної справи і любителі розважитися на природі з горілочкою та шашликом. На таких тут чатує бригада спеціального призначення «Барс» МВС України та працівники Держекоінспекції. Проте за усіма не встежиш. Після оргій горе-любителів природи залишаються пляшки, поліетиленові обгортки та інший синтетичний непотріб – усе це шкодить унікальному трав’яному покрову заповідника.

Раз на рік музей «Київська фортеця» закликає киян до благодійного прибирання території Лисої гори. У першу чергу приклад подають самі співробітники музею на чолі з його директором В’ячеславом Кулінічем. Їх охоче підтримує студентська організація «Дружина охорони природи».

Завдяки об’явам у ЗМІ цього разу до суботника приєдналася й небайдужа громадськість. На благо природи сумлінно трудився навіть послушник автокефальної церкви. Можливо, такі акції комусь здаються позбавленими сенсу – адже охочих шкодити природі значно більше, ніж її захисників. З такого приводу В’ячеслав Кулініч пригадав фразу героя Ніколсона з фільму «Політ над гніздом зозулі»: «Я хоча б спробував». «Але зрештою знайшовся ж чоловік, який не лише спробував, а й зрушив. Віримо, що наш приклад, наші спільні зусилля з громадськістю та журналістами рано чи пізно стане рушійною силою у справі захисту природи», – додав пан В’ячеслав.

А за моїми спостереженнями як учасниці цієї акції проста фізична праця на захист природи була актом духовного очищення. Адже ми очищали створену Богом природну красу, каючись за чужі гріхи. Це так доречно під час Великого посту.

 « СВОБОДА»,№ 12 (376), 31 березня 2008 р.