Донецькі орбіти української політики: погляд з Донецька

Після розпуску парламенту Указом президента Ющенка країна стала цілковито інша. Це не Україна-2004, як багато хто намагається представити. Це й не Україна-1991 і, тим більше, не Росія осені 1993-го. Це  нова Україна, що все ще шукає свій шлях у заплутаних нетрях власного менталітету. “Голубі” зробили величезну помилку, пішовши на створення власного майдану в столиці. Вони не врахували одну важливу обставину: “помаранчевий” Майдан у 2004 році створили кияни, і їм не платили за це грошей. Навпаки, це вони фінансували свій Майдан. По-друге, маси приїжджих з Донецька й Криму не репрезентують всіх українців, а значною мірою не репрезентують і Донецьк. Задля дешевої масовки уже почали возити з Донецька та інших регіонів дітей. ПТУ-шників, інтернатських.

Подеколи їм теж платять якусь копійчину за участь у політичній виставі. Подеколи не платять. І тоді вони, кинуті напризволяще, жебракують, просячи кілька гривень на їжу у киян. Кияни не відмовляють, подеколи підгодовуючи неповнолітніх “захисників парламенту й Януковича особисто”. Діти вчаться політиці, проводячи дні на сирій, холодній весняній землі біля Маріїнського палацу. А «регіоналка» Карпачова – відома захисниця прав людини наче в рот води набрала. І міністра освіти соціаліста Ніколаєнка не хвилює те, що навчальний час зірвані з учнівських парт – і то не з власної волі! – діти проводять не в школах, училищах чи ВНЗ, а в політичному балагані.

Керівництво “голубим” майданом іншого міністра-соціаліста Рудьковского теж не викликає ні в кого позитивних емоцій. Ефекту,  на який розраховували керівники акцій, явно не вийшло. Назовні починають прориватися скандали щодо фінансування усього цього бедламу. Відправляє в Київ молодь Донецьке обласне відділення Союзу молоді регіонів України (СМРУ), яке нібито бажає підтримати парламентську коаліцію. Обіцяють  платити за добу перебування 130 грн. Як повідомляють студенти донецьких ВУЗів, процедура вербування активістів стандартна. У відділенні обласної організації СМРУ бажаючий заробити пише заяву про вступ у партію або її молодіжне крило та проходить інструктаж щодо поїздки. Це звучить приблизно так: “увечері треба виїхати поїздом у Київ, удень – на мітинг й перед поверненням додому одержати 30 грн. компенсації за харчування й 100 грн. відрядних”. Тобто, упродовж перебування в Києві харчування людина повинна здобувати собі сама.

А тим часом сміття, що залишається після політичних екскурсій “голубих”, прибирають за ними місцеві комунальні служби, витрачаючи на це кошти, узяті з кишень киян. І, якби цього не робити, “голубий” майдан давно б захлинувся у власних відходах. Цікаво, що навіть Київська міська адміністрація, маюча симпатії до “голубих”, не витримала й запропонувала власникам наметових містечок під Верховною Радою відшкодувати збиток, що наносять місту активісти “Коаліції національної єдності”. “Перевитрати комунальних служб з вивозу сміття з території, що прилягає до Маріїнського парку, щодня становлять близько 15 тис. грн. Щодня  парк завалюють пляшками з-під пива й інших алкогольних напоїв, недокурками, папірцями”,– повідомляє начальник Головного управління внутрішньої політики КМДА Віктор Гончарук. – Ми запропонували Партії регіонів, чиє наметове містечко розташоване в Маріїнськім парку, оплатити ці витрати”.

А тепер давайте порахуймо вартість наметового містечка. Поставлено близько 250 наметів у Маріїнськім парку й близько 100 – на Майдані Незалежности. Звичайний намет на п’ять місць коштує 1400 грн. Разом лише намети тягнуть на півмільйона... На мітингах використовують біля п’яти тисяч прапорів. А кожний з них вартує не менше сотні. Це ще півмільйона. Ну й 20 тис. ледарів, що вештаються містом. Яких звезли зі сходу й півдня країни. На кожного з них потрібно витратити на проїзд до 300 гривень плюс 130 добових виплати. Першій партії ледарів платили по 200 гривень, потім різко зменшили тарифи. Очевидно, фінансів не так і багато, а Ахметов не поспішає викладати “зелень”. Може, тому київським студентам платять по 40 грн. Не  дивно, що їх на мітингах практично немає. І лише для акцій, на яких виступає “Сам” Віктор Федорович, тарифи збільшено.

Отож день “голубого майдану" обходитися у два мільйона доларів. Тим часом колишній заступник міністра з надзвичайних ситуацій Анатолій Медвідь заявив, що по команді міністра Нестора Шуфрича з Черкаського інституту пожежної безпеки вивезено 150 матраців для протестантів, що живуть у наметовому містечку на майдані. Напевно, на матраци грошей немає. За такої скрути доводиться економити на чому лише можна й неможна. Не дивно, що намагаються купити, залякати, дестабілізувати роботу Конституційного суду, ЦВК тощо. Просто  це виявляється набагато дешевше. Думаю, недарма говорять, що регіонали готуються до 17 квітня. На більше в них просто немає грошей.

От і вдумайтеся, чому на цей час призначене засідання Конституційного суду щодо Указу про розпуск Верховної Ради й водночас від’їзд Януковича до Ради Європи. Можна припустити, що в ці дні будуть спровоковані масові безладдя. У цей час по Сходу й Півдню заплановано й сесії міських і районних рад з вимогою відставки президента. Власне, невимовлену присутність думки про цю дату можна почути й у виступах Азарова, який раптом помітив, що з середини березня економіка почала давати збої, а 2 квітня буквально завалилася, і якщо не вирішити питання за тиждень (до 17 квітня) її відновлювати доведеться цілий рік. Цікаво, що за два дні перед тим він же бадьоро рапортував про зростання економічних досягнень.

Тим часом тиск на Конституційний Суд уже дав результати. 12 з 18 суддів Конституційного Суду проголосували за відкриття впровадження за поданням парламентської більшості стосовно законності Указу Президента про розпуск Верховної Ради. Доповідачем по цій справі призначено суддю КС, у минулому міністра юстиції Сюзанну Станік. Поведінка представників Партії Регіонів і деякі заяви прихильників розпуску Верховної Заради свідчать про те, що позиції голови держави в КС дедалі стають слабкішими. А звернення 5 суддів за охороною? Як на мене, тут явна гра на нервах президента Ющенко. Політолог Віктор Небоженко абсолютно правий, коли говорить про Конституційний суд таке: “Одним з цих боїв стане остаточна політизація – а в українських реаліях це означає “приватизація” – Конституційного Суду. Якщо  Конституційний Суд дозволить собі піти проти рішень і бажань конституційної більшості й Кабміну, то українські політики з величезним задоволенням займуться його розмиванням як незалежного й самодостатнього органу”.

Як ставляться сподвижники Януковича до судів і тим більше до юридичних норм, у тому числі й міжнародних, ми переконалися зовсім недавно. Олександр Лавринович, який недавно одержав прочухан у Раді Європи, коли посланник ПАРЄ Ганне Северинсен заявила, що міністерство юстиції іноді допускає відхилення від європейських стандартів, її просто облаяв.  Не краще виглядав і сам Янукович. Він додав жару в заяву свого міністра: “Я звик до розмови  мовою фактів. Якщо є факти, про що говорити?”.

А тим часом, з найвищого благословення шантажем Президента  займаються всі, кому не лінь. Так, у Луганській області 6 квітня зібрали кілька сотень керівників і чиновників і видали це за півторатисячний мітинг  у підтримку коаліції працівників двох державних вуглевидобувних підприємств “Донбассантрацит” (Червоний Промінь) і “Антрацит” (Антрацит). Учасники “мітингу” засудили Указ Президента Ющенка про розпуск Верховної Ради, дії опозиції й прийняли резолюцію зі зверненням до Президента, у якій вони вимагають скасувати Указ та заявляють, що, у випадку невиконання їхніх вимог, з 11 квітня на зазначених шахтах почнуться безстрокові страйки. Звичайно, все це блеф, чергова вистава. Однак на необізнаних може справити враження.

А от рейтингове голосування суддів КС у справі про повноваження КС є справді симптоматичним. Йдеться про Закон від 4.08.05, що забороняє КС розглядати закони про Конституцію, які набули чинності, у тому числі про зміну Конституції. “За” проголосували 13 з 18 суддів Конституційного Суду. Не голосувало п’ять з так називаної квоти Президента. Остаточне голосування з цього питання повинне відбутися найближчим часом. І це тривожить,  особливо з огляду на те, що це голосування відбулося вже після 2 квітня. Отже, судді піддаються тиску. І хто давить, думаю, зрозуміло.

Цікава виходить еволюція іміджу “донецьких”. 2004 року вони постали перед Україною просто бандитами  й бритоголовими бандюками. З тих пір, прагнучи довести зворотне, встигли “прославитися” заявами про виняткову роль російської мови й “сталінською” рекламою на вулицях Донецька. Так що нині, дякуючи зусиллям місцевих “політтехнологів”, донецькі – це, передусім, русофіли зі сталінофобією. Ну, а на додачу клоунський виступ на Майдані...