Уроки протесту

Одразу по закінченню виборів столичної влади продовжилася війна будівельного капіталу з народом. Уже з перших днів від моменту прийняття присяги новим-старим мером на зелені зони Києва поперли бетоновози й бульдозери. Місто відповіло запеклим спротивом. На передову вийшли не сумирні законослухняні прохачі похилого віку з підписами-зверненнями, а відчайдушна, радикально налаштована молодь.

Логіка «прямої дії»

7 червня в парку «Супутник», що на вулиці Уманській, (Солом’янський район столиці), офіційно заявлений пікет зненацька перетворився на акцію громадянської непокори. «Буря й натиск» молодих людей сягнули точки кипіння, і кілька міліцейських нарядів не наважились їх зупинити. Тож за 10 хвилин паркан навколо забудови був повалений. Увесь хід події відстежували правоохоронці, яких нагнали сюди в такій кількості, наче народ зібрався на чергову революцію.

А втім, коли молодь штурмувала паркан, люди похилого віку (а таких на пікеті була переважна більшість) раптом наче скинули з плечей тягар літ, в їхніх очах спалахнули вогники козацької вольниці і … ех, пішла «дубина народная» гамселити паркан навколо ненависної забудови.

А їм таки є що захищати: старовинний парк «Супутник» – справжня оаза серед мегаполісу. Там дихається вільно, очі насолоджуються видом ошатних дерев, що підпирають кронами небеса. Прикро, що забудовникам та замовникам будівництва начхати на це поєднання красивого й корисного – дарма, що будується тут церква Московського патріархату, а точніше, так званий храмовий комплекс з господарчими будівлями, паркінгом на кількасот місць та сауною.

У добрі старі часи місце під церкву вказував перст Божий, а тепер досить підпису міського голови. Від самого початку тут усе було не по-божому: громадські слухання грубо сфальсифікували, півсотні дерев пішли під сокиру. Ображені таким варварством місцеві мешканці зібрали кілька тисяч підписів, написали звернення й протягом двох (!) років оббивали пороги усіх можливих інстанцій – дарма. Такий помірний спротив аніскілечки не завадив українським владцям-бізнюкам від церкви «своє робить».

Отже, що посіяли, те й пожали. Гнів народний зрештою вийшов з берегів. «А як ще діяти, якщо закони в державі не працюють?» – звучало з вуст обурених захисників природи. Щоправда, є й інший, християнський рецепт: якщо вдарять по лівій щоці – підставляй праву. Це люди також пробували: як результат, в парку «Супутник» уже стоїть одна багатоповерхова «свічка», як символ покірності долі. Отже, є всі підстави міркувати, що весь парк буде знищено заради надприбуткових будівельних інтересів – якщо не чинити спротив. До такої логіки підводить свавілля забудовників, які почуваються безкарними хазяями на київський землі.

Особливо обурює людей нахабність духовенства, яке подібно до звичайних бариг, рівняється не на земні, й не на небесні закони, а «чисто по понятіям» отримують незаконні земленаділи (про це писалося неодноразово), будується на зелених зонах, плюючи в душу своїм прихожанам. Таким чином люди втрачають довіру і до політиків, і до православної церкви, які безсоромними своїми діями сіють подвійні стандарти.

Ось і медійники від московського патріархату, («Православія в Україні», в статті «В столиці зроблено спробу спалити церкву») заради красного слівця приписали, що дерев’яний храм, що вже почав будуватися, облили бензином і підпалили. А звинуватили в цьому… комуністів (мабуть забули, що комуністи в Україні вже тепер чисто офіційно православні). Треба все-таки не порушувати заповідь «не лжесвідчи»: хтось запалив вогонь не побіля церкви, а хотіли підпалити паркан, проти послухалися мудрих людей і загасили. Таки адекватним був той протестний люд.

Міліція, наручники, тюрма.

Вольниця на Уманській закінчилася не дуже весело для сімох молодих людей, яких міліція (мабуть, для звітності), вибрала цапами-відбувайлами. Як з’ясувалося, вибір був не дуже вдалим: п’ятеро з них виявилися громадянами Росії, а ще двійко тендітних дівчат просто спостерігали за захоплюючим дійством. Та й решта заарештованих не були героями, жоден з них не брав участі в «погромі» (за термінологією начальника Солом’янського районного відділу міліції, куди їх і запроторили). Росіяни прибули до Києва на Європейську асамблею в рамках підготовки до Пятого Європейського соціального форуму. Як стверджують організатори, «зустріч має посприяти обміну досвідом, розповсюдженню інформації про соціальні рухи, профспілкові і суспільні організації». Гарний же досвід отримали молоді громадські діячі, які спочатку спостерігали нахабне пожирання забудовниками священного київського зеленого простору, а потім ще й потрапили до буцегарні!

У відповідь на, м’яко кажучи, нерозбірливість міліції серед природоохоронних кіл столиці здійнялася хвиля солідарності. На ранок з півсотні молодих людей інтелігентної зовнішності розбили табір біля Солом’янського райвідділку міліції, налаштовані чекати до перемоги. Суботньої погожої днини важко було «дістати» кого-небудь з поважних осіб, чиє слово могло б вплинути на долю «заручників» міліції. За звільнення затриманих боролися одночасно і відокремлено адвокат Тетяна Монтян та уповноважений Верховної ради з прав людини Ніна Карпачова. І справа того вартувала: начальник Солом’янського відділку «шив» затриманим статтю 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення – «злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції…».

«Захищайте дерева, а не паркани!»

Такий заклик сміливо можна написати на паркані або на транспаранті. Слушної мітингової лексики від омбудсмана не чекав ніхто, як власне і її появи в райвідділку, та ще й у вихідний день. Омбудсмен довела начальнику міліції, що покарання для молодих людей занадто суворе. «Ми маємо пишатися такими молодими людьми!»

Пані Ніна дохідливо розтлумачила міліцейському чинові, що таке зелені легені Києва і чим може закінчитися їхнє знищення забудовникам. «Ви б краще захищали дерева, а не паркани! – виголосила правозахисниця. На думку Карпачової, люди доведені беззаконням до відчаю, і їхня емоційність, їхні радикальні дії цілком виправдані в такій ситуації. Карпачова продемонструвала начальнику міліції припис прокурора щодо незаконності цієї забудови.

Поки омбудсмен вела переговори з начальником міліції, затриманих тишком-нишком відвезли до суду, де кожному з них було виписано штраф у розмірі 136 грн. Як прокоментувала ситуацію Тетяна Монтян, це було зроблено для того, щоб легітимізувати перебування затриманих у райвідділку. «Під час розтину чукчі чукча помер від розтину».

Нас багато…

Оштрафованих і щасливих затриманих відпустили під вечір. Молодь тріумфувала. Схоже, що залякати обурену беззаконням громаду міліції не вдається. За короткий час від присяги щойно обраного меншиною Черновецького кияни повалили принаймні три паркани навколо небажаної забудови: на вул. Уманській, на Троєщині, на Позняках.

Лютий спротив забудовникам люди чинять на Березняках. А першою ластівкою було затримання під час мітингу на вулиці Маяковського відомого своєю радикальною позицією щодо забудови лідера «Форуму порятунку Києва» Віталія Черняховського. За кілька годин після фотографування у фас, профіль та письмових пояснень його відпустили. «Схоже, що міліція намагається залякувати людей, оскільки хвиля протесту проти забудови наростає», – коментує Черняховський.

Мимохіть спадає на думку, що під час виборчого «сватання» до народу усі кандидати на мерське крісло використовували антизабудовний козир. Варто лише пригадати, як у самому серці Києва, на Пейзажній алеї опальний мер садив молоді дерева на місці знищених. До речі, саме вони, на відміну від тих, що садили місцеві мешканці, засохли…

«Свобода», № 22 (386), 16 червня 2008 р.